Динамічні процеси у групах

В широкому розумінні слова групова динаміка, на відміну від статики є сукупністю тих динамічних процесів, які одночасно відбу­ваються в групі в якусь одиницю часу і які знаменують рух групи, тобто ЇЇ розвиток.

Ос­новні теоретичні принципи групової динаміки такі:

· група є ціле, яке існує у великому соціальному "полі" з ба­гатьма перехресними динамічними зв'язками;

· група є дещо більше, ніж сума її членів, вона має свою влас­ну структуру і свої цілі;

· критерій визначення групи є взаємозалежність її членів;

· група є "динамічним цілим", зміна в будь-якій її частині при­водить до зміни цілого;

· кожен член групи існує в соціальному полі, в якому всі інди­відуальні проблеми безпосередньо пов'язані з груповими;

· кожна група має певні структурні (тип організації, рівень єдності і диференціації частин) і динамічні властивості (групові цілі, групова ідеологія, яка представлена системою цінностей).

 

Найважливішими з динамічних процесів малої групи є: процес утворення малих груп; психологічні механізми, які роблять групу групою: феномен гру­пового тиску на індивіда, розвиток групової згуртованості; проце­си лідерства і прийняття групового рішення. Інший аспект дина­мічних процесів може бути представлено явищами групової жит­тєдіяльності, етапами розвитку групи, один з яких може бути пред­ставлено такою стадією, як колектив.

Утворення малої групи. Оскільки малі групи існують в різноманітних сферах суспіль­ного життя, то способи їх утворення є досить різними. Найчастіше вони диктуються зовнішніми по відношенню до групи факторами, наприклад, умовами розвитку якоїсь організації, в рамках якої ви­никає мала група. Можна сказати, що мала група утворюється відпо­відно з потребою суспільного розподілу праці і взагалі з потребою функціонування суспільства. Наприклад, виробнича бригада ство­рюється у зв'язку з виникненням нового виробництва, а шкільний клас - у зв'язку з приходом дітей у систему освіти і т.ін. У всіх цих випадках причини утворення малої групи знаходяться поза самою групи і поза індивідами, які до неї входять, ці причини лежать в більш широкій соціальній системі, з якої група набирає систему приписів відносно своєї структури, розподілу ролей і статусів, а також цілі групової діяльності. Всі ці фактори складають зовнішні обставини, передумови виникнення і існування групи і не є психологічними механізмами її утворення, які могли б пояснити, як ззовні задана група стає групою в психологічному значенні цього слова.

Питання психологічних механізмів утворення групи (психоло­гічне оформлення групи) можливо досліджувати двома шляхами. Перший передбачає аналіз механізму прийняття кожним членом гру­пи уже існуючої групової ціннісно-нормативної системи. Це пробле­ма, яка стосується не стільки утворення групи, скільки "підключен­ня" до неї нового члена. В цьому випадку аналіз передбачає дослід­ження феномену тиску групи на індивіда, підпорядкування його групі. Другий шлях дослідження механізму утворення групи передба­чає вивчення процесу створення групових норм та цінностей за умо­ви одночасного вступу в групу багатьох індивідів та наступне все більш повне прийняття цих норм, сприйняття всіма членами групи групо­вих цілей. В цьому випадку аналіз психологічного механізму утво­рення групи здійснюється в плані вивчення групової згуртованості.

Феномен групового тиску. Конформізм. Феномен групового тиску отримав в соціальній психології на­зву феномена конформізму. Конформізм (від лат. - под­ібний, схожий) - це пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючої думки і т.ін.

Як зауважив І. Кон, на рівні побутової свідомості цей феномен зафіксовано давно в казці Андерсена про голого короля. А тому в по­всякденній мові поняття "конформізм" набуває негативного відтінку. Щоб позбавитись цього негативного відтінку, в соціально-психо­логічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформність, або конформну поведінку, маючи на увазі чисто психоло­гічну характеристику позиції індивіда відносно позиції групи, прий­няття або неприйняття ним певного стандарту думки, яка притаманна групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. Протилеж­ними конформності поняттями є поняття "незалежність", "са­мостійність позиції", стійкість по відношенню до групового тиску.

Конформність полягає не просто в тому, що індивід діє так само, як всі, але в тім, що він піддається впливові загальної дії, тобто він поводиться не так, як це було б, коли б він був наодинці. Кон­формність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи та подолання цього конфлікту на користь групи.

Інформаційний і нормативний соціальний вплив. Людина може підпорядковуватись групі або для того, щоб бути прийнятою, а не відкинутою нею, або тому, що вона прагне отрима­ти деяку інформацію. М. Дойч і X. Джерард назвали ці причини відповідно нормативним та інформаційним впливом. Три класич­них експерименти показують, як соціальні психологи вивчають кон­формізм і те, в якій мірі люди можуть бути конформними: це експе­рименти М. Шеріфа, С. Аша і С. Мілрама.

В1936 році американський соціальний психолог Музафер Шеріф провів експеримент з метою виявлення впливу на індивіда інформації, яка надходить від інших людей групи. Для цього він використав автокінетичний ефект від джерела світла в темній кімнаті. Цей ефект полягає в тім, що якщо довго дивитись на яскраве світло в абсолютно темному середовищі (наприклад, на одиноку зірку в безлуння), то починає здаватись, що світло коливається і переміщується. Це відбу­вається тому, що у людей немає точки відліку (дефіцит інформації), до якої можна було б прив'язати положення світла. Відстань, на яку світло може зсуватись, для різних людей різна, проте коли людина наодинці, то ця відстань завжди залишається однаковою. Шеріф ви­рішив скористатись для свого експерименту автокінематичним ефек­том тому, що хотів, щоб ситуація була дійсно неоднозначною. В екс­перименті Шеріфа люди оцінювали, як далеко точка світла пересу­валась в темній кімнаті. Коли вони дивились на світло поодинці, їх оцінки дуже варіювались від людини до людини. Коли ж вони були об'єднані в групи і могли чути, як інші вголос виражають свої судження, то досліджувані погоджувались з загальною думкою групи відносно того, наскільки переміщується світло. Шерифом було ви­явлено важливу особливість інформаційних впливів, яка полягає в тім, що вони можуть приводити до особистого прийняття, тобто згоді наслідувати поведінці інших людей з причини відвертої впевненості в тому, що вони думають і діють правильно. Може відбуватись також так звана публічна поступка, тобто згода публічно копіювати поведі­нку інших людей без того, щоб обов'язково вважати все, що вони го­ворять або діють, правильним.

В повсякденному житті існує багато ситуацій, в яких люди покла­даються на інших, намагаючись визначити, що відбувається. Інфор­маційні соціальні впливи є частиною нашої життєдіяльності. Особли­во дієвими ці впливи виявляються в періоди соціальних криз, коли людина зустрічається з ситуацією, яка її лякає і до якої вона погано підготовлена. Людина може не розуміти, що насправді відбувається, або не знає, що їй слід робити. Коли зачіпаються питання особистої безпеки, потреба в інформації стає особливо гострою, а поведінка інших - цінним джерелом інформації. Коли ситуація стає кризовою, у люди­ни немає часу зупинитись і подумати, яким чином потрібно якнайкра­ще діяти, бо потрібно діяти якнайшвидше. Окрім нестачі інформації є також інша причина підпорядкування людини чужому впливові, а саме: люди виявляють конформність, щоб інші люди їх сприймали, визна­вали. Люди підпорядковуються соціальним нормам групи, тобто пра­вилам, яким повинна відповідати їх поведінка, цінності і переконання. У групи є певні очікування (експектації) відносно того, як повинні поводитись її члени. Члени групи підпорядковуються цим правилам тому, що не хочуть, щоб їх сприймали як таких, поведінка яких відхи­ляється від норми. Враховуючи таку важливу потребу людей, як по­требу в соціальних контактах, не дивно, що вони часто виявляють конформність для того, щоб бути прийнятими іншими. Конформізм з нор­мативних причин виникає в ситуаціях, коли люди роблять те, що роб­лять інші люди, не тому, що використовують їх як джерело інформації, а тому, що не хочуть привернути непотрібної уваги до себе, бути знех­туваними. Отже, нормативний соціальний вплив виявляється тоді, коли вплив інших людей спонукає індивіда до конформізму, тому ще він хоче бути ними визнаним.

Експерименти С. Аша.

В експериментах Шеріфа досліджувані виявляли кон­формність в умовах неоднозначної ситуації - необхідності оці­нити, на яку відстань переміщується точка світла в темній кімнаті. Аш вважав, що якщо ситуація однозначна, люди будуть підходи­ти до проблеми раціонально і об'єктивно. Якщо група говорить або робить щось таке, що суперечить істині, людина, звичайно, відмовиться підкоритись тиску суспільства і буде сама вирішу­вати, що відбувається. Для перевірки цієї гіпотези С.Аш провів наступний експеримент. Сутність цього експерименту полягала в тім, що досліджуваний повинен був порівняти довжину різних ліній в умовах, коли інші учасники експерименту ("підставна гру­па"), знаходячись у змові з експериментатором, давали завідомо неправильні відповіді. Досліджуваний ("наївний") таким чином опинявся в ситуації, коли його думка суперечила неправильний, але одностайній думці інших людей. Коли завдання виконувалось індивідуально, всі вирішували задачу правильно. Смисл експе­рименту полягав в тім, щоб виявити тиск групи на індивіда шля­хом "підставної групи".

Аш побудував ситуацію так, щоб можна було вияснити, чи бу­дуть люди виявляти конформність навіть тоді, коли правильна відповідь очевидна. Виявилось протилежне тому, що передбачав Аш, експеримент виявив вражаючий рівень конформності. Було вияв­лено, що в цих умовах 37 % досліджуваних виявляють конформнуності виявляється трішечки інакше. По мірі того, як чисельність групи зростає, кожен додатковий член менше і менше добавляє до її сили - збільшення кількості людей в групі від трьох до чотирь­ох має набагато більший ефект, ніж збільшення від 53 до 54 чо­ловік. Б. Латане побудував математичну модель, що охоплювала ці гіпотетичні ефекти сили безпосередності і чисельності і засто­сував отриману форму до результатів багатьох досліджень, пов'я­заних з конформністю. З'ясувалось, що модель здатна дати хоро­ше передбачення рівня конформності.

Дія фактора чисельності групи виявляється в тому, що го­товність підпорядкуватись тиску групи збільшується зі збільшен­ням числа людей в групі, але тільки до певного рівня(15 чол).

Ще один принцип соціального поштовху полягає в одностай­ності групи, а саме: нормативний соціальний вплив найбільш сильно відчувається тоді, коли всі члени говорять або думають однаково. Чинити опір такому одностайному соціальному впли­вові дуже важко, а інколи навіть неможливо. Однак, якщо хоча б одна людина не згодна з групою, то її поведінка допомагає висто­яти перед тиском групи. Щоб проілюструвати важливість такого фактору як наявність союзника, Аш поставив ще один експери­мент з лініями, змінивши його умови. В цьому варіанті експери­менту шість з семи асистентів давали невірні відповіді, в той час як один з них кожного разу відповідав вірно. Тепер досліджува­ний ("наївний") не був одинаком. В цьому випадку люди виявля­ли конформність в середньому тільки в 6 % випадках, на відміну від ситуації, коли всі асистенти давали неправильну відповідь і досліджувані погоджувались з ними у 37 % випадках. Потім нео­дноразово проводились дослідження, які підтвердили висновок вчених про те, що підтримка, отримана хоча б від одного члена групи, підвищує нонконформативність. Такий ефект наявності союзника приводить в повсякденному житті до деяких цікавих феноменів, а саме: людина, яка дотримується непопулярних пе­реконань, виявляється здатною відстоювати ці переконання навіть у випадку дуже сильного тиску групи, якщо їй вдається запевнити в своїй правоті хоча б декількох інших людей.

Експерименти С. Міліграма. Існують чисельні модифікації методики Аша, проте суть їх залишається незмінною - це метод "підставної групи". В 60-х рр. XX ст. американський соціальний психолог Стенлі Мілграм провів серію експериментів, метою яких було визна­чити, що буде, коли авторитетні накази розійдуться з совістю. Мілграм в своїх експериментах вивчав сутність впливу на по­ведінку і моральні цінності особистості іншої авторитетної осо­би або групи. В експерименті досліджуваному пропонувалось "вчити іншу людину, застосовуючи в якості покарання елект­ричний струм різної сили у випадку "недостатньої" старанності. Удар струмом міг бути доведеним до смертельно небезпечної сили. Природно, що ситуація була інсценізованою, але дослід­жуваний цього не знав. Так от, більшість досліджуваних дово­дила ступінь свого покарання (не дивлячись на галас "жертви учіння") до рівня, на якому об'єкт їх впливу повинен був заги­нути. Отримані результати С. Мілграм пояснив так: люди, які живуть в суспільстві, схильні довірятись тим, хто вважається ними за авторитет, займає більш високе становище, має більш високий статус, володіє більшими знаннями. Ступінь довіри авторитету може простягатися аж до нанесення під його впли­вом непоправної шкоди собі.

Мілграм не тільки виявляв те, до якої міри люди підкоряють­ся авторитету, він також проаналізував умови, що викликають підпорядкування. Вирішальними факторами виявились наступні: емоційна віддаленість від жертви; близькість і легітимність авто­ритета, обставина, чи є авторитет інституціоналізованим; а також вплив непідпорядкування колеги-досліджуваного. Досліджувані Мілграма діяли з меншим співчуттям до "учнів", коли не могли їх бачити. Коли жертва знаходилась на значній відстані і "учитель" не чув її скарг, майже всі спокійно йшли до кінця. Якщо учень зна­ходився в тій самій кімнаті, то лише 40 % застосовували найсильніший електричний струм (450 вольт). Повне підпорядкування падало до ЗО %, коли від "учителя" вимагали притискати руку "учня" до струмопровідної пластини.

Експерименти С. Аша, С. Мілграма продемонстрували силу соціальних впливів і ту легкість, з якою поступливість тягне за со­бою схвалення. Ці експерименти засвідчили, що зло, яке існує в на­шому світі - це не просто справа рук поганих людей, а є результа­том могутності ситуацій, які змушують людей погоджуватись з не­правдою або капітулювати перед жорстокістю. Подальше досліджен­ня феномену конформності сприяло висновку, що тиск на індивіда може здійснювати не тільки більшість групи, але й меншість. Аме­риканські соціальні психологи М. Дойч і Т. Джерард розглядають вплив меншості як інформаційний тиск, тобто як такий вибір члена групи, що здійснюється на основі інформації, яку він отримує не від більшості, а від меншості членів групи. Експерименти Д. Лемена, І. Депорта і Ж. Луерна показали також, що досліджувані з високим статусом мало змінюють свою оцінку під впливом тиску більшості, причому групова норма змінюється в бік оцінки цих осіб. Отримані результати суперечили моделі однобічного впливу М. Шеріфа і С. Аша. Виник новий об'єкт дослідження - вплив меншості.

Вплив меншості.

У традиційних дослідженнях соціальної психології цей термін використовується в його буквальному значенні як чи­сельна меншість. У дослідженнях впливу меншості сама "меншість" визначається як та частина групи, яка має менші можливості впливу (статус, влада). З цієї точки зору чисельна меншість фактично може бути "більшістю", якщо вона здатна нав'язати свої оцінки, думки, уявлення іншим членам групи. У низці досліджень ставилось завдання виявити умови, які дають змогу меншості впливати на групу.

Експерименти, що було здійснено в Парижі Сержем Московічі визначили декілька факторів впливу меншості, а саме: послідовність, впевненість у собі, здатність приваблювати прибічників з числа представників більшості.

Послідовність. Меншість, яка твердо стоїть на своїх позиці­ях, більш впливова ніж меншість, що коливається. Московічі і його помічники виявили, що, якщо меншість постійно називає блакитні смужки зеленими, представники більшості епізодично погоджу­ються з цим. Але якщо меншість коливається, називаючи блакит­ними третину блакитних смужок і "зеленими" - інші, практично ніхто з більшості не назве їх "зеленими". С. Московічі вважає, що слідування меншості за більшістю означає просто публічну поступ­ливість, а слідування більшості за меншістю відображає справжнє схвалення - дійсне сприйняття блакитної смужки зеленою. Лю­дям може просто не подобатись публічно виявляти свій зв'язок з поглядами меншості, яка відхиляється. Для впливу меншості більш імовірним є аналітичний прямий спосіб переконання. По­слідовність поведінки меншості справляє вплив на групу тим, що сам факт стійкості опозиції підриває згоду в групі. Показовим щодо цього є експерименти С. Московічі і К. Фошо. В одному з них досліджуваним пропонувались малюнки із зображенням різних пред­метів для вибору тих, які за одним з чотирьох параметрів можуть бути використаними у разі створення приладів. Спільник експе­риментатора, постійно орієнтуючись на один і той самий параметр, помітно впливав на вибір, що його робили досліджувані. У кла­сичних дослідженнях С. Московічі, в яких перевірялась нова мо­дель соціального впливу, вивчалась залежність впливу меншості від таких змінних: порядок відповідей підставних осіб; тип відпо­відей досліджуваних; збереження позиції в часі. Крім того, вивча­лось питання тактики, якої повинна дотримуватись меншість, щоб зберегти свій вплив. Виявилось, що із існуючих тактичних засобів застосування стилів "переговорів" меншість повинна дотримува­тись гнучкого стилю. На противагу ригідному стилеві (безкомп­ромісність, категоричний, схематичний і суворий у висловлюван­нях), який може погіршити позицію меншості, гнучкий стиль (адаптивний, м'який у формулюваннях; з повагою до думки інших, готовність до компромісу) є більш ефективним у збереженні впли­ву меншості. Хоча, як показують дослідження, вплив більшості на прийняття позиції індивідів сильніший, ніж вплив меншості, але послідовність меншості може зробити її впливовою. Зіткнувшись із розходженнями всередині своєї власної групи, люди шукають допоміжну інформацію, обдумують її з нової точки зору і часто приймають більш вдале рішення. У випадку прийняття індивідом позиції більшості, він не шукає можливих альтернатив, у тому числі більш правильних. У разі впливу меншості стимулюється пошук різних точок зору, що приводить до різноманітних, оригінальних рішень, і врешті-решт підвищує їхню ефективність. Отже, меншість стимулює творче мислення.

Упевненість в собі. Послідовність і наполегливість свідчать про упевненість в собі. Крім того, всезагальна увага дозволяє лю­дині висловити непропорційно велику кількість аргументів. Більш того, як стверджують дослідники, будь-яка дія меншості, яка вира­жає упевненість - така, наприклад, як наміри зайняти місце в го­лові столу, - схильна породжувати у більшості сумнів у собі. Відчуття сильної і непохитної упевненості меншості підштовхує більшість до того, щоб переглянути свою позицію.

Відступники з боку більшості. Вперта меншість розхитує всяку ілюзію однодумства. Коли меншість постійно піддає сум­ніву мудрість більшості, деякі члени більшості не соромляться висловити свої сумніви і можуть навіть перейти на позиції мен­шості. В експерименті зі студентами університету Пітсбурга Джон Левін виявив, що відступники з боку більшості набагато більше переконливі, ніж стійкі представники самої меншості. В своїх експериментах з імітації суду присяжних Немет виявила, що як тільки з'являються перебіжчики, часто за ними відразу тягнуть­ся всі інші, викликаючи ефект снігової лавини.

Дослідження впливу меншості дедалі поширюються. Ба­гато питань з цього предмету, зокрема, природа впливу мен­шості, все ще залишається дискусійними. Проте, значення до­слідження нормативного впливу групової меншості все більше зростає, особливо за умов демократизації суспільства. Оскіль­ки перехід від більшості до меншості і навпаки у наш час здійснюється доволі швидко, то аналіз впливу як більшості, так і меншості є дуже актуальним.