Словник основних понять курсу 3 страница

Сучасні випуски новин характеризуються такими ознаками:

- розширення спектра інформації;

- розширення тематики;

- більша актуальність тем;

- пришвидшення темпу мовлення ведучого;

- збагачення лексики;

- використання музики як підложки для тексту.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття інформаційного радіомовлення.

2. Форми сучасного інформаційного радіомовлення.

3. Загальні відомості про інформаційну службу радіо.

4. Планування роботи інформаційної служби.

5. Інформація в каналі радіомовлення.

6. Виклад новин для передачі на радіо.

7. Форми інформаційних передач.

8. Верстка інформаційних передач.

9. Читання інформаційних передач.

· Питання для практичного опрацювання

1. Особливості структури, композиції й верстки різних типів програм інформаційного радіомовлення:

- верстка й композиція інформаційного випуску новин;

- верстка й композиція інформаційно-аналітичної програми;

- верстка й композиція інформаційно-розважальної програми.

2. Анонс як окремий сегмент програми. Лідова система подачі інформації.

3. Пріоритети й закономірності розміщення тематичних блоків в інформаційних програмах.

4. Основні критерії інформаційного випуску.

5. Види орієнтації споживача інформації на її джерело.

6. Критерії для визначення новин. Порівняльна характеристика випусків новин на державних і недержавних радіостанціях.

7. Робота радіожурналіста в інформаційному випуску (кореспондент, репортер, стрингер, власкор, спецкор).

Відповіді на практичні питання мають ґрунтуватися на аналізі записаних з ефіру та проаналізованих різних типів програм національного та регіонального телемовлення.

· Література

1. Бачина М. Ведущий информационной программы // ТРК. – 2000. – № 4. – С. 47-49.

2. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 155-158.

3. Добросинець І. Інформаційний випуск новин на львівському державному радіо // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 135-140.

4. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

5. Лекційний матеріал.

6. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

7. Ломакина Е. Прощальное слово “Доброму утру” // Профессия – журналист, 2001. – № 10. – С. 18-21.

8. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

9. Миронченко В.Я. Центральна постать радіомовлення // Журналіст України. – 2001. – № 4. – С. 20-24.

10. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

11. Сербенська О. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 121-127.

12. Смирнов В.В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

13. Смирнов В.В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 288 с.

14. Солнцев М. Язык мой – друг мой или как? Правила телевизионной и радиоречи // ТРК. – 2000. – С. 66-67.

Тема 6. Політико-ідеологічні й соціально-економічні радіопередачі

ЗМІ в умовах будівництва незалежної української держави набувають визначального характеру. Діяльність політичної влади неможлива без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв’язку між різними її носіями. Можливість постійних контактів багатьох людей на сторінках преси, у теле- та радіоефірі консолідує громадськість і виступає потужним чинником суспільного розвитку. За ступенем впливу та можливостями телебачення і радіо є найвпливовішими серед аудіовізуальних ЗМІ.

Потреби політичної влади в ЗМІ безпосередньо залежать від її функції в суспільстві та способів прийняття політичних рішень. У постіндустріальному суспільстві ЗМІ є носіями політично важливої інформації й виразником інтересів різних соціальних верств, груп. ЗМІ пропагують або критикують ідеї, теорії, політичні програми, виробляють різні соціальні установки, спрямовують людей на певні дії і беруть участь у політичній діяльності.

Політична й управлінська роль ЗМІ в суспільстві полягає в оцінці політичних програм, платформ, ідей і пропозицій осіб, громадських формувань, політичних партій тощо.

Виокремлюють такі головні напрями діяльності ЗМІ:

- задоволення інформаційних інтересів суспільства;

- забезпечення гласності;

- вивчення громадської думки;

- організація обговорення важливих проблем життя суспільства;

- підтримка, критика та пропаганда ідей;

- висвітлення діяльності держави, партій, суспільних організацій і рухів, окремих лідерів тощо.

Політологічний аспект феномену ЗМІ особливий. Якщо вони мають соціальну владу, то по-різному її використовують, залежно від загального рівня культури суспільства та розвитку демократії.

Сучасне радіомовлення може демонструвати як лояльність до влади: інформаційні передачі можуть бути перенасичені офіціозом (залежно від політичних установок радіостанції, її заангажованості, інших видів діяльності власника радіо), так і бути більш неупередженим (новини подаються не тільки без емоційного забарвлення, а й оперативно та об’єктивно).

Звичайно, без інформації, наданої ЗМІ, людина не може правильно орієнтуватися в суперечливих політичних процесах. Отже, розвинені, демократично організовані ЗМІ, що об’єктивно висвітлюють політичні події, – це одна з найважливіших гарантій стабільності демократичного суспільства. Цілеспрямована інформація є важливою для створення іміджу влади, принаймні окремого політика. Прийнято виокремлювати шість найважливіших галузей використання ЗМІ:

- своєчасне інформування аудиторії про події, які впливають на повсякденне життя людей, суспільства;

- оцінка, аналіз подій та їх прогнозування (коротко-, середньо- та довгострокове);

- сприяння суспільним відносинам, у результаті яких ділові кола, політичні партії, громадські організації, а також окремі особи прагнуть, використовуючи ЗМІ, встановити або поліпшити свої відносини з громадськістю, громадянами;

- реклама;

- освіта;

- розваги.

Невиконання ЗМІ функцій у політичній системі призводить до докорінного перекручування її цілей і цінностей. ЗМІ використовують два основних способи поширення інформації – послідовний і фрагментарний. Перший властивий переважно друкованим виданням, які послідовно та різнобічно висвітлюють у статтях ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб поширений на телебаченні. Дроблення інформації, що зумовлюється потребою її різнобічності й оперативності подання, заважає більшості громадян сформувати цілісну картину політичних явищ або подій. Фрагментарне подання інформації у кінцевому підсумку дезорієнтує глядачів, викликає політичну апатію або примушує покладатися на оцінки коментарів.

Об’єктивна можливість впливу влади на політичну свідомість індивідів виникає завдяки створенню інформаційного зв’язку між джерелом і аудиторією. Саме характер і спрямування інформації, на відміну від нейтрального повідомлення, дає змогу ЗМІ здійснювати своєрідні керівні функції. З іншого боку, треба завжди враховувати кількість інформації, що подається на широку аудиторію. Велика кількість повідомлень може перевищити можливості індивідів з її переробки та засвоєння. Відтак виникає потреба дозувати інформацію залежно від особливостей різних груп громадян, а також для встановлення надійного зворотного зв’язку. Отже, важливою умовою зв’зку між політичною владою й індивідами є оптимальна якість і кількість інформації.

Сьогодні розібратися громадянам у складній політичній грі допомагають ЗМІ. Як зазначає професор В. Здоровега, “засоби масової інформації є своєрідним засобом публічного зв’язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління, тобто громадянами даного суспільства. З одного боку йде офіційна інформація, з іншого – акумулюються думки, прагнення, судження практично з усіх сфер життя громади”. Тож основні завдання мас-медіа, на його думку, це:

1) інформувати про все, що відбувається у світі;

2) інтерпретувати, пояснювати, тлумачити події і явища;

3) виконувати науково-просвітницьку функцію – нести повну наукову інформацію;

4) виконувати гедоністичну функцію.

У передвиборний період найактивізованішої політичної участі громадян ЗМІ, на думку дослідника Петера Радунські, мають виконувати три основні ролі: роль арбітра, яку журналісти виконують тоді, коли виявляють залаштунковий бік політичної комунікації та проведення виборчої кампанії. Завдяки цьому виборці знайомляться зі стратегією й тактикою проведення виборчої кампанії.

Роль посередника між громадянами та державною структурою.

Роль адвоката груп людей, що з певних причин знаходяться в невигідному становищі. Отже, порушуються проблеми, які, можливо, не обговорювалися напередодні виборів.

Основним елементом організаційної структури комунікативного забезпечення органів влади мають бути аналітичні служби, які створювалися б на всіх рівнях політичної, законодавчої, виконавчої структур влади в Україні. Необхідність їх створення зумовлена такими обставинами. По-перше, широке залучення політичних і громадських структур до процесів комунікативного забезпечення, підготовки, обґрунтування проектів управлінських рішень. По-друге, професійне поле діяльності працівників державного апарату: необхідною умовою ефективності рішень, які приймаються, є проведення інформаційно-аналітичного моніторингу. Це вимагає залучення професіоналів – проблемних аналітиків. По-третє, зміна характеру комунікативних зв’язків. В умовах переходу до ринку все більше активізуються горизонтальні зв’язки між учасниками комунікативного процесу саме за рахунок зв’язків між органами державного управління й об’єктами управління. При цьому загострюється потреба в інформації настільки різноманітній, що не виключений і збір даних щодо діяльності окремих державних і комерційних структур.

Враховуючи це, важливим виявляється конкретне визначення функційних напрямів інформаційного забезпечення органів державної влади і управління. Виходити тут треба з пріоритетів державної політики України, а значить, такими напрямами будуть:

- прогнозування, аналіз і експертиза;

- інформаційно-аналітичний моніторинг;

- створення спеціалізованих банків даних.

Отже, розглядаючи комунікативні суспільні процеси в контексті забезпечення інформацією керівних структур в Україні, необхідно зазначити, що проблема переросла в суто технічну й вийшла на рівень політичного явища. Тут виникає фон достатнього накопичення інформації щодо соціальних наслідків комунікативних процесів.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Призначення політико-ідеологічних передач.

2. Ідеологічні програми й приватне радіомовлення.

3. Специфіка подачі програм ідеологічного спрямування.

4. Проблеми економіки очима молоді.

5. Економічна тематика на хвилях FМ-мовлення.

6. Принципи подачі економічної інформації на радіо.

· Завдання для практичного опрацювання

1. Проаналізувати програми ідеологічного спрямування на національному радіо.

2. Дослідити специфіку впливу ідеологічних програм.

3. Навести приклади висвітлення економічної тематики на регіональному радіо.

4. Запропонувати власну концепцію програми економічного спрямування на місцевому радіо.

· Реферативна робота

Молодь і політика крізь призму радіомовлення.

· Література

1. Балинський І., Балинська О. Технологія пропаганди в умовах інформаційного квазіплюралізму // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 138-143.

2. Грачова Н. Вплив електронних ЗМІ на свідомість людини // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 133-137.

3. Грачова Н. Місце і роль ЗМІ у виробленні й ухваленні політичних рішень (на прикладі України) // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць.– Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 99-107.

4. Здоровега В.Й. Інформація, мас-медіа, пропаганда та інформаційні війни // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 24-31.

5. Здоровега В.Й. Науково-теоретичні основи функціонування журналістики в умовах розбудови суверенної демократичної України // ЗМІ й утвердження державного суверенітету: Матеріали науково-практичної конференції. – Львів, 1993.

6. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

7. Крупник О. ЗМІ від тоталітарних до демократичних: особливості функціонування, роль у суспільно-політичному житті // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 67-74.

8. Крупський І. Діяльність електронних ЗМІ в умовах радянського тоталітаризму // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997.

9. Лизанчук В.В. Електронні засоби масової інформації в контексті українського державотворення // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997.

10. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

11. Лизанчук В.В. Якими цінностями ЗМІ насичують інформацію? // Українська періодика: історія і сучасність. – Доп. та повідомл. сьомої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 17-18 травня 2002 р. / за ред. М.М. Романюка. – Львів, 2000. – 740 с.

12. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

13. Пенчук І. Формування ментальності нації крізь призму радіомовлення (на матеріалах радіостанцій м. Запоріжжя) // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 179-186.

14. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

15. Радунські П. Проведення виборчої кампанії – форма політичної комунікації // Політичні партії в демократичному суспільстві. – К., 1997. – С. 73-123.

16. Хомин О. Українське радіомовлення: шляхи розвитку // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997. – 160 с.

Тема 7. Історико-культурологічні передачі

Виховання почуття власної гідності й патріотизму в сучасної людини починається з подолання комплексу меншовартості, руйнування стереотипів про українську відсталість і провінційність. Воно базується на історичній пам'яті (національних традиціях, символах), національній культурі (духовній, матеріальній), для цього важливо створити міфологеми, культ перемог, героя-переможця. Героїзація історії допоможе створенню нового іміджу нації з модерною культурою.

Національна радіокомпанія України створює безліч програм, присвячених історії нашої країни, поверненню забутих імен, відродженню традицій українського народу. В ефірі радіо звучать аналітичні, публіцистичні, освітньо-пізнавальні програми, що представлені в різних жанрах: бесіда, ток-шоу, есе, нарис, замальовка, вікторина тощо. Великий психологічний вплив на відродження історичної пам’яті справляють авторські програми: Надії Степули “Каламар” (радіо “Свобода”), “Відроджені імена” Юрія Шаповала, “На межі тисячоліть” Василя Герасим’юка (НРКУ) та багато інших.

У запорізькому регіоні до таких передач належать авторські програми на радіо “Запоріжжя FМ”: “День держави” (календар українських подій), “Силуети” (сильветки знаменитих українців), “День народження” (про видатних співвітчизників), “Книжковий світ” (новинки літератури), “На хвилях Амура” (Україна кохання), “Гаряча сімка” (зустрічі з музичними гуртами регіону) і пізнавально-розважальна гра “Забавка”. Усі передачі на цьому радіо ведуться українською мовою, тільки оплачена комітетом у справах молоді “Гаряча сімка” – російською (див. додаток 13).

Працівники радіо “Ностальжі” у своїх творчих пошуках звертаються до жанру радіокомпозиції. Саме за її законами побудовані програми: “Ноктюрн” Данила Галицького (присвячені класичній музиці та поезії), “Музыкальный экспресс” Дмитра Курочкіна (про сучасну музику), “Рок-класс” Світлани Дніпровської (про кращі традиції музики минулих років), “Аудиомост” Андрія Корягіна та Олександри Іщенко (присвячена проблемам запорізьких молодіжних творчих колективів), “Танцевальная зона” Олексія Шалютіна (про нові тенденції розвитку молодіжної альтернативної музики).

Посилилася роль інформаційної та розважальної функцій, на другий план відійшли освітні, виховні передачі. Відбувся “зсув” радіомовлення в бік розмовності, сталася втрата культури роботи з документально-художніми текстами, які вимагають високої професійної підготовки й певного художнього досвіду. Ні часу, ні бажання, ні вміння творити радіорозповіді, радіонариси, радіокомпозиції радіостанції регіону не мають.

Аналізуючи тематичну наповненість програм регіонального радіо зазначаємо, що Державне радіо і “Запоріжжя FМ” планують свою роботу, спрямовуючи її на виховання національної свідомості молоді. Передачі комерційного радіо пропагують чужі ідеали, чужу культуру, згубно впливають на виховання молодого громадянина України. У свою чергу треба врахувати наявність національно-свідомих працівників радіо й телебачення. Журналісти своєю творчістю сприяють наповненню телевізійних і радіопередач, які ґрунтуються на духовно-національних засадах, плекають українську мову і культуру, сприяють розбудові та зміцненню Української держави, дбають про формування національно свідомої молоді навіть за умов сучасного великого промислового російськомовного регіону.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття історико-культурологічних програм.

2. Різновиди історико-культурологічних передач на радіо.

3. Історичні події України в житті сучасної молодої людини.

4. Історія очима молоді.

5. Інтерес до програм історичного спрямування на хвилях приватного радіомовлення.

6. Форми мистецтва на радіо.

7. Залучення до мистецтва засобами радіо.

8. Форми знайомства з прекрасним на радіо.

9. Сторінки літературної класики на хвилях радіо.

10. Літературні радіоальманахи.

11. Перспективи розвитку національної культури.

12. Театр у мікрофона.

· Завдання для практичного опрацювання

1. Дослідити програму культурологічного спрямування на місцевому радіо.

2. Проаналізувати історико-культурологічну програму на національному радіо.

3. Створити власну концепцію історичної програми для радіо ГУ “ЗІДМУ”.

4. Написати сценарій 5-хвилинної програми, присвяченої м. Запоріжжю на радіо.

· Реферативна робота

Як залучити молодь до мистецтва засобами радіо?

· Література

1. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посібник. – Львів, 2000. – С. 95-98.

2. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

3. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

4. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

5. Михайлин І.Л. Основи журналістики. Виклад 1, 9, 14. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

6. Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. ВУЗов по спец. «Журналистика» / Ред. С.Г. Корконосенко. – СПб.: Знание, 2000. – С. 71-77.

7. Пенчук І. Виховання національної свідомості на прикладі програми Ганни Черкаської “Історичний календар” // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 29-32.

8. Пенчук І. Історико-культурологічні передачі регіонального телерадіомовлення як фактор формування національної свідомості молоді. // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 37. – С. 304-308.

9. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

10. Сербенська О. Феномен звукового мовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 349-358.

11. Смирнов В. Формы вещания. Функции, типология, структура радіопрограм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

12. Степула Н. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі “Каламар”. – Львів, 1999. – 300 с.

13. Фунтікова Н. Українська періодика як засіб формування духовної культури майбутніх журналістів // Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 2003. – С. 544-546.

Тема 8. Освітньо-пізнавальні передачі

Сьогодні виникає небезпідставна тривога з приводу всеохопного наступу на українську мову, національну духовність, відродження історичної пам’яті.

Саме аудіовізуальні ЗМІ сьогодні активно використовують в навчальному процесі, що може створити надійне підґрунтя для розширення й формування національно-гуманістичного світогляду й патріотичного почуття молодого покоління. Але, на жаль, і телебачення, і радіо причетні до тривожного факту – створення молодої людини з пасивним сприйняттям духовності, національної культури.

Залишилося в минулому використання мас-медіа в навчальному процесі в школах, вищих навчальних закладах. Певний досвід використання телебачення і радіо у навчальному процесі було набуто в колишньому СРСР. Був спеціальний всесоюзний навчальний канал, який транслював лекції з різних галузей наук. Використовували телебачення й радіо для навчання школярів, студентів у колишніх союзних республіках, у деяких обласних центрах. Правда, освітні теле- і радіопрограми були політично заангажовані комуністичною ідеологією. Пріоритет належав Москві. Адже сповідувалася ідея, теорія про злиття мов, культур, націй і витворення нової спільності – радянського народу, радянської людини.

Проте необхідність у використанні електронних засобів масової інформації в навчальному процесі має знову набирати обертів: суспільно-політична ситуація всередині України, міжнародний аспект утвердження незалежності нашої держави потребують глибокого знання як вивчення рідної мови (хіба не парадокс?), так і іноземних.

Використання відомого прикладу “Відкритого університету” в Англії, в основі якого лежить поєднання зусиль вчених Британської академії наук з працівниками англійського телебачення, надало б можливість молодому поколінню вивчати мови нетрадиційними для них засобами.

Винятковий демократизм цієї форми навчання, коли враховується й висувається єдина вимога до слухачів: їхня сумлінність, наполегливість і ґрунтовність опанування знаннями, значною мірою розв’язує проблему здобуття вищої освіти й отримання відповідної професії кожним бажаючим.

Корисним є досвід японських вчених і радіожурналістів, режисерів і операторів телерадіокомпанії Ен-Ейч-Кей, де працюють дві радіопрограми (122 години на тиждень), що складають заздалегідь, на рік наперед, а для вчителів видають спеціальні методичні розробки з радіо- і телепередач. Лише 30% часу компанія присвячує розважальним програмам, але й вони мають повчальний характер.

Приватні телерадіокомпанії Японії, згідно із законодавством, зобов’язані відводити не менше 30% ефірного часу також для культурно-освітніх програм. Культурно-освітні програми японського телебачення і радіо – одне з видатних досягнень Японії. Спектр їх тем – від вивчення іноземних мов до комп’ютерної технології.

Радіослухачі й телеглядачі різних категорій вивчають англійську, французьку, китайську, російську, іспанську та німецьку мови. Діють також технічні навчальні курси з найбільш масових спеціальностей, які потрібні промисловості й сільському господарству. Транслюють загальнокультурні програми для широкої аудиторії (зокрема, навчання гри на різних музичних інструментах), спеціальні передачі з циклу “Енциклопедія жінки” тощо.

Певний досвід з використання радіомовлення в навчальному процесі уже нагромаджено в незалежній Україні. Щонеділі на Першій програмі Національної радіокомпанії України звучить радіожурнал “Слово”. З січня 1989 р. на хвилях Донецького обласного радіо звучить навчально-пізнавальна передача “Мово рідна, слово рідне”, яку веде доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Донецького університету Анатолій Загнітко. У 1997 р. вийшла книжка А. Загнітка “Слово у душі – душа у слові”, у якій зібрано матеріали авторської програми “Мово рідна, слово рідне” (1989-1996), що виходила і виходить кожної другої неділі щомісяця на Донецькому обласному радіо. У діалогах та власне авторських міркуваннях відображено особливості мовленнєвої ситуації на Донеччині та в Україні, уміщено цікаві факти з життя славетних людей, з’ясовується специфіка рідного слова у нашому житті, простежуються засоби мовного впливу на її носіїв, визначаються напрями видозміни вживання української мови в різних сферах.

Зазначимо, що в Україні склалася ситуація, коли одночасно потрібно дбати про культуру української мови, її чистоту, поглиблення застосування в усіх сферах суспільно-державного життя і водночас поліпшувати вивчення іноземних мов, щоб відкривати для себе світ і презентувати для багатьох невідому Україну. У цьому плані надзвичайно важлива роль належить електронним ЗМІ.

Розглядаючи електронні ЗМІ в контексті навчання та виховання бачимо, що існують як позитивні, так і негативні аспекти. Потрібно осмислювати й належно оцінювати як позитивні, так і негативні явища, щоб запобігти помилкам, визначити найбільш оптимальні шляхи ефективного використання електронних ЗМІ у навчанні й вихованні. Звертаємо увагу на важливість інформаційної взаємодії між вчителем і тим, кого навчають, виховують. Навчання і виховання дає бажаний результат, якщо ґрунтується на чіткій національно-педагогічній концепції.

Освітньо-навчальні передачі ділять на такі групи.

1. Навчальні передачі, розраховані на тих, хто вчиться в навчальних закладах. Стосуються різних дисциплін, зокрема вивчення іноземних мов.

2. Передачі широкого просвітницько-педагогічного плану, присвячені різним проблемам науки, культури, мистецтва.

3. Програми, розраховані на групи спеціального зацікавлення: садівників, колекціонерів, автолюбителів тощо.

4. Передачі, які акумулюють у собі інформацію, що відповідає характеру, змістові першої, другої й третьої груп.

Зрозуміло, що підготувати навчальні програми з вивчення іноземних мов, як і з інших дисциплін, досить важко. Потрібно враховувати такі аспекти: структуру радіомовлення, його особливості функціонування і впливу на реципієнтів; рівень підготовки радіолекцій, практичних занять; вміння редактора, режисера, оператора працювати з викладачем; вибір жанру навчальної передачі; зворотний зв’язок між лектором-викладачем і студентами; вивчення ефективності занять тощо. Йдеться про психолого-педагогічну й інженерно-технічну злагодженість, забезпеченість досягнення поставленої мети.

Сьогодні необхідно пропонувати викладацькому складу вищих навчальних закладів, вчителям шкіл активно співпрацювати з радіо у вивченні іноземних мов, розробляти експериментальну методику. Створення теорії навчального радіомовлення, як частини загальної дидактичної системи навчання у вищому навчальному закладі відповідає завданням перебудови системи вищої освіти України в умовах незалежної, суверенної й соборної держави.

Важливо звернути особливу увагу на вимоги до лектора-викладача, який насамперед має дотримуватись основних педагогічних принципів, які є загальними для найрізноманітніших способів викладання. Це, зокрема, принципи доступності, послідовності, систематичності, наочності викладу матеріалу, активного практичного осмислення, формування у тих, хто навчається, способу мислення. Крім цього, лектор-викладач мусить враховувати те, що в процесі такого навчання немає безпосереднього контакту зі студентами, і в думках реконструювати свою аудиторію і хід засвоєння нею навчального матеріалу. Також лекторові треба враховувати й загальні особливості сприймання радіопередач. Практика свідчить, що жодна помилка, зроблена лектором під час передачі не залишається непоміченою. Тому режисер тренує лектора, шліфує дикцію, відпрацьовує темп і ритм мови. Редактор допомагає йому позбавитися від багатослів’я, громіздких і важких фраз, невдалих стилістичних зворотів тощо. Під час підготовки лектора важливо активізувати його емоційність, викликати в нього прагнення до творчості. Співробітництво викладача, редактора, режисера, оператора сприяє у виборі жанру навчальної передачі, від якого значно залежить сприймання і засвоєння матеріалу.