Теорії індустріального суспільства

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си­стему сучасної політичної економії.

Основи індустріальної концепції було закладено ще у 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз­гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су­спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство.

У 60-х рр. теорію «індустріального суспільства» розвинули аме­риканський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Не-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­спільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.

Сучасні концепції футурології.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, намагалися спрогнозувати проце­си суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що ма­шини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індус­тріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем».

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їхнього змісту.

Виникнення та суть реформізму. Економічні концепції Е.Бернштейна, К.Каутського, Р.ГІльфердінга

Родоначальником правого крила ревізіонізму став Е. Бернш-тейн (1850—1939), який 1899 р. видав книжку «Передумови соціа­лізму і завдання соціал-демократії». Зміст її відображав нове розу­міння суті робітничого руху, відмінності його нової програми, стра­тегії і тактики від марксистських.

Важливим висновком Бернштейна, який категорично не сприй­мали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що кому­нізм не є кінцевою метою історичного розвитку людства, а форми віддаленого майбутнього непередбачувані.

К. Каутський (1854—1938) у працях «Соціальна революція» | (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґрунтовує невідворотність епохи соціальної революції як об'єктивно зумовленого явища, підготовленого всім попереднім розвитком людства. Монополізація вироб­ництва як закономірний етап розвитку капіталізму, на його думку, усуспільнює економіку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади збройним шляхом, достатньо парламентських методів боро­тьби за контроль над економічною владою.

Каутський засуджував війну, виступав за мирне вирішення всіх проблем.

Р. Гільфердінг (1877—1941) У своїх працях, написаних в цілому з марксистських позицій, зокрема у «Фінансовому капіталі» (1910), він аналізує головні зрушення, що відбулися в економіці та політиці ка­піталізму наприкінці XIX — поч. XX ст.: виникнення і розвиток си­стеми капіталістичного кредиту, поширення акціонерних товариств як особливої форми монополізації капіталів, існування таких еко­номічних явищ, як статутний та фіктивний капітал.

Ідеї Бернштейна, Гільфердінга та Каутського зацікавили не тільки соціал-демократів, а й деяких марксистів.