Визначення основних структурних характеристик текстильних ниток

Лабораторна робота № 3

Світлова мікроскопія текстильних волокон

Мета роботи: вивчити будову та властивості натуральних та хімічних волокон та вміти розпізнавати їх за зовнішнім виглядом.

Завдання:

1. Ознайомитись з будовою мікроскопу та методикою роботи на ньому.

2. Приготувати препарати повздовжнього виду натуральних та хімічних волокон.

3. Вивчити будову волокон бавовни, льону, вовни та шовку, описати особливості їх будови та властивостей.

4. Вивчити будову штучних та синтетичних волокон.

5. Замалювати повздовжні види та поперечні зрізи волокон, які спостерігалися при використанні мікроскопу.

6. Навчитись розпізнавати волокна за характером горіння

 

Загальні відомості:

Вивчення особливостей будови та зовнішнього вигляду текстильних матеріалів проводиться методом світлової мікроскопії із застосуванням мікроскопів різних видів. Для вивчення особливостей будови текстильних волокон застосовується світлова мікроскопія. Для освітлення заздалегідь приготованих препаратів волокон, які вивчаються, застосовується денне світло або штучне освітлення.

Світлова мікроскопія – це метод дослідження матеріалів з метою розглядання їх у збільшеному вигляді за допомогою мікроскопів, в яких для освітлення об’єктів використовується денне світло від різноманітних джерел освітлення. При дослідженні будови текстильних волокон найчастіше використовують біологічні мікроскопи, що призначені для вивчення прозорих об’єктів в звичайному проникаючому світлі.

Для дослідження текстильних матеріалів методом світлової мікроскопії спочатку готують препарати повздовжнього виду та поперечних зрізів, потім проводять мікроскопічні дослідження, які дозволяють визначити ряд характерних особливостей різних видів волокон та ниток.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Найбільш зручними для мікроскопії текстильних волокон є мікроскопи типу МБР-1 і «Біолам». Мікроскоп являє собою оптичний пристрій, що дає збільшене зображення предметів.

Устрій мікроскопу «Біолам». На рис. 3.1. представлений мікроскоп «Біолам С11». На основі 1 укріплена коробка 3 з механізмом мікрометричного фокусування. З одного боку коробки знаходиться направляюча, по якій переміщується кронштейн 14 конденсатора 11. Під конденсором розташована апертурна діафрагма 12, відкидна лінза і дзеркало 13. З іншого боку коробки 3 є паз для переміщення направляючої з тубусотримачем 4. Для грубого фокусування мікроскопа служить ручка 2, для тонкого мікрометричного фокусування – диск 16. Жорстко відносно коробки 3 змонтований предметний столик 10. Змінні об'єктиви 9 угвинчені в гнізда револьвера 8. У верхній частині тубусотримача закріплена голівка 5 для револьвера, що має також гніздо для монокулярної насадки 7, що закріплюється гвинтом 6. До мікроскопа додається набір змінних об'єктивів і окулярів, що забезпечують кратність збільшення від 50 до 1350^х.

На предметний столик кладуть препарат, в якому кілька волокон знаходяться у рідині між двома скляними пластинками – предметною та покривною. Між дзеркалом та столиком знаходяться конденсор 11 для концентрації променів світла з діафрагмою, яка регулює кількість світла. В середині столу знаходиться круглий отвір, скрізь які проходять промені, відбиті дзеркалом.

Для приготування препарату необхідно протерти м’якою тканиною або фільтрувальним папером препаратне та покривне скло. Нанести на препаратне скло за допомогою піпетки, або скляної палички, кілька крапель води та покласти на них волокна. Потім обережно накрити волокна покривним склом.

Роботу з мікроскопом треба починати з настройки освітлення. Для цього тубусотримач встановлюють таким чином, щоб лінза об’єктиву знаходилась від столика на відстані 1-2см, а дзеркало повинно бути під кутом до джерела світла, щоб відбитий промінь був направлений на лінзу об’єктиву. У такому положенні в окулярі буде видно коло освітленого поля зору.

Препарат кладуть на середину предметного столику та встановлюють спочатку на мікроскопі невеличке збільшення волокон, а потім, дивлячись в окуляр, ручкою 2 піднімають тубусотримач до появи у полі зору найбільш різкого зображення волокон. Знайдене місце препарату розміщують в центрі поля зору найбільш різкого зображення волокон та, повертаючи револьвер, встановлюють обєктив з більшим зображенням.

Зображення повздовжніх видів та поперечних зрізів волокон студент повинен представити у вигляді таблиць 3.2, 3.3 та 3.4 у своєму зошиті (журналі), а також надати короткий опис зовнішнього вигляду текстильних волокон.

Натуральні текстильні волокна

Бавовна

Елементарне волокно бавовни представляє собою окрему рослинну клітину, витягнуту вздовж: один кінець гострий, а другий – рваний. Волокна нормальної зрілості мають вигляд смужок, скручених ліворуч та праворуч (рис. 3.2). Волокно бавовни у поздовжньому вигляді представляє собою трубочку, сплющеність та скрученість якої розрізняються в залежності від зрілості волокна. Бавовняне волокно скручене навколо подовжньої осі, причому витки йдуть поперемінно в обох напрямках. Скрученість волокна бавовни пояснюється тим, що мікрофібрили та фібрили целюлози, які лежать пошарово в стінці волокна, та розташовуються по гвинтовим лініям, що піднімаються під кутом 20-45° до осі волокна. У середині волокна проходить канал, ширина якого залежить від ступеня зрілості волокна та товщини його стінок. Оскільки волокно зростає на насінні, від якого його потім відривають, внаслідок чого один кінець щільно закритий, та представляє собою природне конічне закінчення, інший кінець, що примикав до насіння, обірваний і виявляє відкритий канал. Довжина волокон середньоволокнистої бавовни – 25-37 мм, а тонковолокнистої – 33-43 мм і більше. У поперечному зрізі бавовняного волокна під мікроскопом видно канал, форма та розміри якого змінюються в процесі зростання волокон. Канал волокон заповнено протоплазмою, кількість якої по мірі дозрівання волокон зменшується, а в зрілих волокнах він має лише залишки протоплазми, що висохла. Площа поперечного зрізу бавовняного волокна середньоволокнистих сортів бавовнику різного ступеню зрілості змінюється від 40 до 150 мкм², тонковолокнистих сортів бавовнику – від 30 до 112 мкм².

В залежності від ступеня зрілості волокна відрізняють за зовнішнім виглядом. Зрілі волокна мають розвинені стінки; перезрілі волокна наближаються до округлої форми, канал такого волокна досить малий; в незрілих волокнах целюлозний шар мало розвинутий, такі волокна мають тонкі стінки, вони стрічкоподібні, погано фарбуються. Незрілі (мертві волокна) не мають целюлозних стінок, вони прозорі, мають плоску форму, не звиті, та не придатні до фарбування.

Макро- та мікроструктура волокна бавовни залежить від ступеня зрілості волокна. Бавовняні волокна за ступенем зрілості поділяють на 4 групи згідно ГОСТ 3274.2. Ці групи визначаються за інтерференційним забарвленням волокон у поляризованому світлі, що створюється поляризаційним пристосуванням до мікроскопу (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1

Група зрілості	Ступінь зрілості бавовняного волокна	Інтерференційне забарвлення
	Зовсім зрілі	Жовтогаряче і золотаво-жовте з рожево-фіолетовими ділянками
	Зрілі	Зеленувато-жовте з зеленими та блакитними ділянками
	Недозрілі	Синє та блакитне, жовте та зелене з блакитними та синіми ділянками
	Незрілі	Фіолетове та сине з фіолетовими ділянками
	Зовсім незрілі	Фіолетове з прозоро-червоними ділянками, прозоро-червоне

 

Основною складовою частиною рослинних волокон, в тому числі й бавовни, є целюлоза, яка відноситься до класу вищих вуглеців і характеризується емпіричною формулою (С₆Н₁₀О₅)_n або [-С₆Н₇О₂(ОН)₃-]_n. Бавовняне волокно, хоча й є чистою природною целюлозою, але в своєму складі має ряд домішок – жиро-воскових, азотистих, мінеральних та ін. (4-5%).

В залежності від ступеня зрілості волокна, його хімічний склад змінюється, причому доля чистої целюлози по мірі зрілості зростає. У зрілому бавовняному волокні вміст чистої целюлози є найбільшим у порівнянні з іншими целюлозними волокнами рослинного походження.

Льон

Розрізняють елементарні та технічні лляні волокна. Елементарне волокнольону являє собою рослинну веретеноподібну клітину з товстими стінками, вузьким каналом і коліноподібними потовщеннями, які називають зсувами. Зсуви є наслідками зломів, або згинів волокна в період росту рослини та при його механічній обробці.

Волокно льону при розгляді під мікроскопом має вид (рис. 3.3) гладкого циліндра зі стовщеними стінками і тонким каналом посередині, який до кінця волокна поступово зникає. У поперечному зрізі волокно має вид багатогранника з 4 - 6 гранями, з невеликою порожниною в центрі.

Технічні (комплексні) волокна складаються з пучків елементарних волокон, з'єднаних серединними пластиками. Серединні пластинки складаються з різних речовин: пектинових, лігніну, геміцелюлози та ін. Довжина технічного волокна знаходиться в межах 50 – 250 мм, товщина – 150 – 250 мкм, число елементарних волокон у пучку – 15 – 30.

Головною складовою частиною лляного волокна є целюлоза. На відміну від бавовни, її частка не перевищує 75%. Целюлоза лляних волокон полідисперсна, має значно вищу, ніж у бавовни, молекулярну масу, а також має чисельних супутників: лігнін, пектинові, дубильні, білкові, жировоскові та зольні речовини. Вміст лігніну в волокнах льону може сягати від 3 до 5%.

Вовна

Вовну отримують від тварин шляхом стриження (овеча, козяча, верблюдяча вовна), або вичісуванням під час линяння (козячий, кролячий, заячий пух). Вовняне волокно складається з трьох шарів: верхній, або лускатий; основний, або корковий – утворює тіло волокна; серцевинний, який розташовується в центральній частині волоса. Перші два шари є у кожному вовняному волокні, серцевинний шар, або канал, у тонкому волосі відсутній, він буває тільки в грубому товстому волокні (рис.3.4).

а б в г д

Рис. 3.4 Повздовжній вид та поперечний переріз вовняних волокон: а) – овеча вовна, б) –козяча вовна (мохер), в) – верблюжа вовна. Збільшення 500^х

г) – вовна альпака, д) кашемір. Збільшення 240^х.

Лускатий шар волокна складається з найтонших рогоподібних пластинок (лусочок), що утворюють зовнішній покрив волокна. Їх форма, розташування, кількість лусочок, що приходиться на 1 мм довжини волокна, різні у різних видів волокон. Лускатий шар характеризується більшою механічною міцністю і хімічною стійкістю, чим інші шари, і, таким чином, він виконує роль природного захисного покриву. Він впливає на характер блиску волокна тому, що те або інше розташування рогоподібних пластинок верхнього шару та їх форма обумовлюють більше чи менш відбивання світлових променів.

Корковий шар розташовується безпосередньо під лускатим і утворює основне тіло волокна. Він складається з окремих веретеноподібних елементарних клітин, розташованих уздовж осі волокна, причому проміжки між цими клітинами заповнені білковою міжклітинною речовиною. Довжина кліток приблизно - 100-200мкм, а товщина 6мкм. Цей шар визначає основні властивості волокна, його міцність, еластичність, пружність, м'якість і ін.

Серцевинний шар займає центральну частину волокна і складається з кліток, порожнини яких заповнені повітрям. Розміри цього шару коливаються в значних межах. Наявність каналу є ознакою грубого волокна зі зниженою межею міцності.

У відповідність з особливостями будови розрізняють кілька видів вовняних волокон: пух, перехідний волос, ость і мертвий волос (рис. 3.5). Пух – найбільш тонке звите волокно, має круглий поперечний переріз і складається з двох основних шарів: зовнішнього – лускатого і внутрішнього – коркового. Лусочки в пуху подібні кільцям з нерівними краями, уставленими одне в одне. Корковий шар складається з веретеноподібних клітин фібрилярної структури довжиною 80 - 90 мкм та товщиною 4 мкм. Клітки розташовані вздовж осі волокна і склеєні міжклітинною речовиною, яка при хімічних впливах розпадається раніше, ніж кератин веретеноподібних кліток. Поперечний зріз пуху круглий та має діаметр 14-25 мкм.

У перехідного волоса, на відміну від пуху, крім лускатого і коркового шарів, в середині є ще і третій шар – серцевинний, заповнений пластинчастими клітками, що лежать одна над іншою і розташованими перпендикулярно веретеноподібним кліткам коркового шару. Він зустрічається лише на коротких ділянках.

Ость значно товща і грубіша за пух, майже не має звитості. Лусочки, що покривають волокно, мають форму окремих пластинок. Поряд з лускатим і корковим шарами ость містить досить розвинений серцевинний шар, що проходить по всій довжині волокна. Ость має черепицеподібні лусочки, серцевинний шар займає від 1/3до 2/3 від товщини волокна. Поперечний зріз має неправильну форму з діаметром в середньому 35-50 мкм.

Мертвий волос – найбільш грубе, не звите волокно. Воно вкрите великими пластинчастими лусочками, має вузьке кільце коркового шару і дуже велику серцевину. Поперечний переріз ості та мертвого волоса має неправильну овальну форму, діаметр волокна складає завбільшки 50 мкм.

За хімічним складом вовна належить до білкових сполук типу кератинів і характеризується наявністю сірки поряд з вуглецем, воднем та киснем.

Натуральний шовк

а б

Рис. 3.6. Повздовжній вид та поперечний переріз шовкових волокон: а) тутового шовкопряду, б) дубового шовкопряду Збільшення 500^х

Тонкі довгі нитки, які в природних умовах формують гусениці метеликів-шовкопрядів, називають натуральним шовком. Ці волокна гусениця формує за допомогою шовковиділюваної залози для створення навколо себе оболонки, яку називають коконом. Нитка кокону складається з двох елементарних шовковин, склеєних між собою серіцином. Елементарне волокно представляє собою сплюснутий циліндр, а поперечний переріз має форму сплющеного овалу. Зовні на волокні помітні потовщення, тріщини, кінчики шовковин. Після відварювання шовку-сирцю в гарячому мильному розчині серіцин розчиняється, і коконна нитка поділяється на дві складові шовковини (рис. 3.6).

Штучні волокна

Віскозні волокна

Віскозне волокно(рис. 3.7. а) представляє собою продукт регенерованої целюлози, що отримують осадженням целюлози з розчину. Модифіковані віскозні волокна – сіблон та полінозне волокно мають циліндричну форму. Віскозні волокна мають часті повздовжні риски, які представляють собою грані щербин та звивин.

 

а) б) в)

Рис. 3.7. Повздовжній вид та поперечний переріз штучних волокон:

а – віскозних, б – діацетатних, в – триацетатних.

 

При розгляданні поперечного зрізу віскозних волокон спостерігається нерівномірність структури зовнішнього та внутрішнього шарів, при цьому поперечний зріз має звивистий контур.

 

Ацетілцелюлозні волокна

На відміну від віскозних ацетілцелюлозні волокна за своїм хімічним складом не є целюлозою, а представляють собою складний ефір целюлози та оцтової кислоти з різним ступенем етерифікації. Розрізняють первинні, або триацетатні, та вторинні, або діацетатні волокна. Ацетілцелюлозні волокна формують у вигляді комплексних ниток (85-90%) та штапельованих волокон (10-15%). Моноволокна можуть мати округлі або профільовані поперечні перерізі (рис. 3.7). Поперечний зріз цих волокон має складний контур з глибокими впадинами, які виникають в результаті випарування розчинника в процесі формування волокон. Поперечний зріз ацетатних волокон більш плавний. За характером обробок розрізняють наступні волокна: нефарбовані – блискучі й матові; фарбовані у масі – блискучі й матові, вибілені звичайні або з оптичними відбілювачами.

Синтетичні волокна

а) б) в) г) д)

Рис. 3.8. Повздовжній вид та поперечний переріз синтетичних волокон:

а – поліамідне Найлон блискуче,

б – поліамідне Найлон трьохпелюсткового поперечного перетину матоване,

в – поліакрілонітрильне,

г – поліефірне трьохпелюсткового поперечного перетину,

д – поліетиленове напівматоване

 

Синтетичні волокна та елементарні нитки отримують з високомолекулярних речовин, які синтезуються з низькомолекулярних сполук.

Синтетичні волокна та елементарні нитки (рис. 3.8) мають різноманітну будову. Поверхня синтетичних волокон досить гладка, поперечний переріз зумовлений формою отвору та способом отримання – із розплаву чи розчину. Так, традиційні поліамідні та поліефірні волокна мають циліндричну форму. Для нітронових та хлоринових волокон характерні неправильні форми поперечного перерізу з зрізаними в різному ступеню краями.

Профільовані волокна мають складну конфігурацію поперечного перерізу. Для матованих хімічних волокон характерна наявність непрозорих точок (слідів речовини, яка надає матовість) як у поздовжньому вигляді, так і у поперечному перерізі.

 

Таблиця 3.2

Волокна рослинного походження	Волокна тваринного походження
Бавовна	Льон	Вовна	Шовк

 

Таблиця 3.3

Штучні текстильні волокна

 

Віскозне	Ацетатне	Триацетатне

 

Синтетичні текстильні волокна

Таблиця 3.4

Поліамідне	Поліефірне	Поліакрілонітрилове

 

Розпізнавання волокон рослинного та тваринного походження за характером горіння

При спалюванні волокон встановлюють запах продуктів горіння, що виділяються, швидкість та характер горіння, поведінку після видалення з полум’я, характер залишку після спалювання.

Волокна, які досліджуються, повинні бути щільно скручені в джгутик для того, щоб зменшити швидкість горіння.

В процесі горіння зразок повинен бути нерухомим. Його повільно вводять до краю полум’я горілки. При наближенні зразка до полум’я необхідно відмітити поведінку зразка (плавиться, скручується, скорочується, обвуглюється або згоряє поблизу полум’я). Коли зразок знаходиться у полум’ї, слід звернути увагу, чи відбувається горіння, чи продовжується воно, якщо волокно видалити з полум’я. При цьому відмічають запах продуктів горіння, а також кількість золи, її форму, колір та густину. Спостереження пропонується фіксувати у вигляді таблиці 3.5.

 

Характер горіння натуральних волокон

· Волокна рослинного походження (бавовна, льон) горять жовтим полум’ям; при горінні не плавляться, не змінюють форми при піднесенні до полум’я; горять повністю; після спалення утворюється попіл світло-сірого кольору. При згоранні відчувається запах паленого паперу.

· Волокна тваринного походження (вовна, шовк) при піднесенні до полум’я горять повільно, розплавляються та скручуються у напрямку від полум’я, із запахом паленого пір’я, при видаленні з полум’я тухнуть. При спаленні утворюється кулька чорного кольору, яка легко розтирається.

Таблиця 3.5

Волокно	Поведінка волокна	Запах	Залишок після горіння
Поблизу полум’я	В полум’ї	Після видалення з полум’я

 

Характер горіння хімічних волокон

· Ацетатні, триацетатні волокна, нітрон – при піднесенні до полум’я волокна плавляться, а нерозплавлена частина не усаджується; при видалені з полум’я волокна продовжують горіти з плавленням; вид залишку – неламка, спечена кулька; при горінні з’являється слабкий запах оцтової кислоти (ацетатні та триацетатні волокна); нітрон горить без характерного запаху.

· Поліамідні та поліефірні волокна – при піднесенні до полум’я плавляться без характерного запаху, нерозплавлена частина усаджується в напрямку від полум’я. Вид залишку (попіл) – тверда кулька від жовтуватого до темного кольору (в залежності від кольору самого волокна); з розплаву можна витягнути довгі нитки, якщо розплавлені кінці прижати до корпуса горілки.

 

Контрольні запитання

1. Які особливості будови бавовняних волокон різного ступеню зрілості?

2. Які особливості будови елементарного та технічного волокон льону?

3. Які типи вовняних волокон вам відомі?

4. Які особливості будови шовкової коконної нитки?

5. Які відмітні ознаки повздовжніх видів поперечних зрізів для штучних волокон вам відомі?

6. Які відмітні ознаки повздовжніх видів поперечних зрізів для синтетичних волокон вам відомі?

 

Лабораторна робота № 4

Визначення основних структурних характеристик текстильних ниток

Мета роботи – вивчити методи визначення лінійної густини, показників скручення, укрутки пряжі і швейних ниток

Завдання

1. Визначити характеристики структури пряжі та швейних ниток.

2. Ознайомитись з будовою та принципом дії мотовила, вагового квадранту, торсійних вагів та круткоміру (КУ-500-2М).

3. Підготувати проби та провести випробування для визначення лінійної густини, напрямку крутки, кількості скручень, кількості складань та укрутки пряжі та швейних ниток.

4. Визначити нерівномірність ниток за показником лінійної густини.

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Визначення лінійної густини, діаметру пряжі та швейних ниток

Лінійна густина ниток Т, текс, визначається як маса одиниці довжини за формулою (4.1):

, [текс] (4.1)

де m – маса нитки [г]; L – довжина нитки [км].

Для вимірювання лінійної густини застосовуються також наступні одиниці вимірювання: мілітекс, децітекс, кілотекс. Лінійну густину визначають числом, за яким йде назва одиниці вимірювань. Наприклад: 300 мтекс, 50 текс, 35 дтекс 1 текс = мг/м = г/км

Лінійну густину кручених та трощених ниток називають результуючою лінійною густиною.

Лінійну густину та результуючу лінійну густину ниток та пряжі виділяють як номінальну, фактичну та кондиційну.

Номінальна лінійна густина Т_н – це лінійна густина одиночної нитки, яка запроектована до виробітку.

Результуюча номінальна лінійна густина R_н – це лінійна густина крученої або трощеної нитки, що призначена до виробітку, яка визначається з урахуванням укрутки для кручених ниток.

Фактичну лінійну густину Т_ф пряжі або швейної нитки та фактичну результуючу лінійну густину R_н визначають за формулою (4.2) після кондиціювання та зважування елементарних проб матеріалу:

, або ,[текс] (4.2)

де ∑m – загальна маса елементарних проб; l – довжина нитки в елементарній пробі, м; n – число елементарних проб.

Кондиційна лінійна густина Т_к пряжі або швейної нитки та кондиційна результуюча лінійна густина R_к являють собою фактичну лінійну густину відповідно одиночної або крученої (трощеної) нитки, яка приведена до нормованої вологості. Ці показники визначаються за формулами (4.3):

, або , [текс] (4.3)

де W_н – нормована вологість ниток, %; W_ф – фактична вологість ниток, %.

Показники лінійної густини є непрямими характеристиками товщини ниток. Чим більше показник лінійної густини, тим товща нитка. Однак, порівнювати за цим показником можна тільки товщину ниток однакового волокнистого складу та будови. Відносне відхилення кондиційної лінійної густини Тк від номінальної Т_н визначається за формулою(5.4):

(4.4)

Діаметр пряжі та ниток визначають розрахунковим або експериментальним шляхом.

Розрахунок діаметру швейної нитки d, мм, ведеться за формулою (4.5):

, або (мм) (4.5)

де δ – середня густина ниток, г/см³, або мг/мм³.

Експериментально діаметр ниток визначають за допомогою проекційних приладів або мікроскопів з окулярним гвинтовим мікрометром, або з окуляром, що має окулярний мікрометр.

Тонину пряжі та ниток інколи характеризують також номером N, який визначається за формулою (4.6):

[ ] (4.6)

де L₀ –довжина зразка, мм, м, км;

m – маса зразка, мг, г, кг.

Для порівняння номеру N та лінійної густини, використовують співвідношення:

(4.7)

 

Визначення характеристик скрученості пряжі та швейних ниток

Скрученість забезпечує зв’язок між елементами нитки. Збільшення сил тангенційного опору волокон, яке відбувається завдяки ущільненню маси при скручуванні, дає змогу отримати пряжу з волокон порівняно невеликої довжини. При цьому міцність пряжі та інші властивості залежать від ступеня (інтенсивності) скручування. Скручуванням декількох ниток (пряжі) отримають більш товсту, міцну та рівномірну нитку. Використовуючи різну інтенсивність та способи скручування, отримають також нитки з різними зовнішніми ефектами та об’ємністю.

До характеристик будови ниток відносять напрямок крутіння. При правому напрямку крутіння (Z) окремі складові нитки направлені зліва вверх направо, а при лівому (S) – справа вверх наліво.

Для ниток, що скручені у декілька прийомів, напрямок скручування може змінюватись для кожного періоду скручування Z/Z/S або Z/S/Z. Таке чергування скручування необхідне для урівноваження скрученості крученої пряжі, а також швейних ниток.

Застосування ниток та пряжі з різним та однаковим напрямком крутіння по-різному сприяє зовнішньому оформленню тканин, а також надає їм деякі властивості. Якщо скрученість основних та уточних ниток у тканині має однаковий напрямок, то малюнок переплетення виступає більш чітко. Якщо нитки основи та утоку мають різний напрямок в момент крутіння, то в тканині витки розташовані в одному напрямку, завдяки чому полегшуються процеси начісування ворсу та валки тканин.

Скрученість ниток характеризується числом скручень К, яке вказує кількість витків навколо осі нитки, яке припадає на одиницю довжини нитки до розкручування. Величина скрученості для різних видів пряжі та ниток може бути різною та коливатися в межах від 80 до 3200 скручень на 1 м.

Величина скрученості залежить від лінійної густини, інтенсивність її пов’язана з лінійною густиною пряжі та ниток, але показник скрученості К не характеризує інтенсивність скручування в залежності від лінійної густини пряжі та ниток.

Номінальне число скручень К_н – число скручень на 1 м, яке встановлюється нормативно-технічною документацією.

Фактичне число скручень К_ф – число скручень на 1 м, яке визначають дослідним шляхом. Його розраховують за формулою (4.8):

(4.8)

де n – це кількість випробувань; L₀ – затискна довжина, м; К _і – число скручень в окремих випробуваннях.

Для визначення фактичного числа скручень ниток застосовують метод розкручування та метод подвійного скручення.

Метод безпосереднього розкручування полягає в розкручуванні відрізка нитки, що закріплений в затисках круткомеру, до повної паралелізації складових нитки. При методі подвійного скручування відрізок нитки спочатку розкручують, а потім закручують до первинної довжини і фіксують подвійне число скручень. Метод визначення числа скручень обирають в залежності від виду ниток та їх лінійної густини.

Величину скорочення нитки в процесі скручування характеризують укруткою. Укрутка У – це різниця між початковою довжиною L₀ мм та довжиною нитки після розкручування L₁, мм, виражена у відсотках від початкової довжини:

(4.9)

де L₁ – довжина проби після розкручування, мм;

L₀ – затискна довжина проби, мм;

а - укручення проби, мм.

 

Відхилення фактичного числа скручень від номінального, %, розраховується за формулою:

, (4.10)

де К_н - номінальне число скручень на 1 м, кр/м.

Для оцінки інтенсивності скручування волокон у пряжі або нитках використовують комплексний критерій – коефіцієнт скручування ниток α, який визначають за формулою:

, (4.11)

де Т_ф – фактична лінійна густина ниток, текс; 100 – поправочний коефіцієнт.

 

Методика виконання работи

 

Визначення лінійної густини пряжі та ниток

 

Випробування проводять шляхом зважування проб у вигляді пасм, які мають довжину ниток 200, 100, 50, 25, 20, 10 та 5м, або відрізків, що мають довжину 1 та 0,5 м. Вид елементарних проб (пасми або відрізку), їх довжина та кількість встановлені для кожного виду ниток відповідною нормативно-технічною документацією. Похибка зважування не повинна перевищувати 0,5% маси, що зважується. Перед приготуванням пасм та відрізків з пакувань ниток змотують не менше 10 м ниток верхнього шару.

Відмотування пасм виконується на мотовилі (рис. 4.1), яке складається з шести заступів 4, які утворюють крону приладу розміром 1000±2 мм, електродвигуна 7 з приводом до лічильного механізму 3, ниткораскладників 2 та ниткопровідників 1, що закріплені на стійках 8. На втулках 6 посаджено блок 5, що зв’язаний з ремінною передачею з блоком електродвигуна.

Пакунки пряжі або ниток встановлюють на шпильки 9, які розміщенні у основані приладу 10. Кінцівки ниток з пакунків заправляють у вічко ниткопровідників 1, у ниткораскладчики 2 та закріплюють затискними пружинами, що маються на одній з шести заступів крони мотовила. Один з заступів 4 має також спиці, що складаються, перед заправкою ниток розправляють і в такому положенні закріплюють насадженими на них муфтами. Потім встановлюють у необхідне положення кулачки механізму останова, які знаходяться на задньому боці черв’ячного колеса рахункового механізму 3. В робочому положенні кулачки розташовуються по радіусу черв’ячного колеса, а у неробочому – перпендикулярно радіусу.

При намотуванні 100 м ниток в робоче положення встановлюють один кулачок, при намотуванні 50 м – два кулачка, розташовуючи їх під кутом 180°, при намотуванні 25м – всі 4 кулачки. Включення мотовила здійснюють пусковою ручкою 11.

Частота обертання крони мотовила повинна знаходитись у межах 100-200 хв^-1 з похибкою встановлення ±5хв^-1. По закінченні намотування ниток певної довжини мотовило автоматично зупиняється. Для зняття пасм з мотовила зменшують периметр крони, при цьому зсуваючи муфти зі спиць. Для визначення маси пасм застосовують вагові квадранти: КВ-1,6; КВ-4,1; КВ-30; КВ-50 (цифрове позначення вказує на межу зважування, г). Квадранти відносять до циферблатних вагових приладів, які працюють за принципом рівноваги трьохплечового важеля (рис. 4.2). На одному плечі 2 важеля є гачок 1 для підвішування пасм, а на другому кінці – врівноважуючий тягар 3; третє плече важеля має покажчик 5, що показує на шкалі 7 масу пасми. Шкала маси (за винятком квадрантів КВ-50) має два пояси з визначеними межами зважування. Для переходу на вимірювання за шкалою більшого діапазону на гачок підвішують додатковий тягар 4, який відповідає діапазону вимірювань.

Перед зважуванням ваговий квадрант встановлюють по рівню та установочній рисці (на шкалі квадранта). При правильній установці квадранта покажчик 5 стрілки співпадає з установчою рискою при навішуванні на гачок 6 додаткового тягаря 7 (але у квадранті КВ-50 таке співпадання повинне бути без навішування додаткового тягаря).

Для визначення фактичної лінійної густини або результуючої фактичної лінійної густини ниток всі пасми зважують разом, а потім, знаючи загальну довжину всіх пасм та їх масу, виконують розрахунки за формулою (4.2).

При вимірюванні лінійної густини ниток методом відрізків, відрізки довжиною 0,5м отримують шляхом заправлення ниток у затиски розривної машини або круткоміру при затискній відстані 0,5 м, та з послідуючим відрізанням їх лезом по межам затисків. Відрізки ниток довжиною 1 м отримують розрізанням пасм довжиною меншою, ніж 25 м, що намотані на мотовило.

Перед зважуванням відрізки ниток додатково кондинціонують протягом 2-х годин. Після цього визначають масу всіх відрізків разом та розраховують лінійну густину за формулою (4.2.). Для зважування відрізків ниток в залежності від їх маси застосовуються торсійні ваги типу ВТ або ваги лабораторні.

Для оцінки нерівномірності ниток за лінійною густиною кожну пасму або кожний відрізок зважують окремо. При цьому результати окремого зважування складають та порівнюють з масою пасм або відрізків, які були зважені разом. Якщо різниця між масами, що порівнюються, перевищує 1,5 % маси пасм або відрізків, які були зважені разом, то зважування повторюють. Потім визначають середнє квадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

 

Результати зважувань та розрахунків заносять до таблиці 4.1

Таблиця 4.1.

Довжина пасм (відрізку нитки) l, м	Маса пасм (відрізків ниток), які зважуються разом, Σm, г	Лінійна густина, текс	Маса пасми (відрізку нитки), яка зважується окремо, m1, m2, m3, …mn	Середнє арифметичне маси пасм (відрізків ниток), , г	Коефіцієнт варіації за лінійною густиною Ст,%
Фактич-на, Тф	Номі-нальна Тн,

 

Визначення напрямку крутіння, числа скручень, складень

та укрутки ниток та пряжі

Для проведення досліджень застосовують круткоміри. На рисунку 4.3. приведено універсальний круткомір, який застосовується для визначення крутки та числа скручень методом безпосереднього розкручування та методом подвійного скручування.

Прилад складається з корпусу 12, натяжного пристрою й окуляра, які закріплені на направляючій 22, відповідно, скобами 4 і 18. Корпус 12 являє собою коробку, усередині якої змонтований електродвигун, муфта з набором зубчастих коліс для здійснення обертання правого затиску 10 і механізм виміру напрямку обертання рахункового пристрою 11. Натяжний пристрій складається зі скоби 4 із закріпленої на ній шкалою подовження 5 і балансуючої системи зі стрілкою 6, лівим затиском 7, навантажувальною шкалою 2 з тягарем 3 і противагою 20. Для фіксації стрілки 6 у нульовому положенні передбачений фіксатор 21. Окуляр складається з лупи 8 і екрану 9 з чорним і білим фоном.

Перед заправленням нитки в затиски круткоміру встановлюють метод визначення числа скручень, напрямок крутіння нитки і параметри випробувань: кількість точечних проб, затискну відстань і попереднє навантаження.

Метод подвійного крутіння застосовують для визначення числа скручень одиночної бавовняної пряжі і пряжі з хімічних волокон лінійної густини 84 текс і менше. Для інших видів ниток застосовують метод безпосереднього розкручування.

Визначення напрямку кручення проводять на вертикально підвішеному відрізку нитки довжиною не менш 100 мм. Перевіряють відповідність напрямку складових витків нахилові центральної частини букв Z або S.

Відстань між затисками круткоміра приймають наступною:

· для пряжі одиночної вовняної гребінного прядіння, лляної, шовкової (натуральної) та змішаної всіх лінійних густин, а також бавовняної і з хімічних волокон лінійної щільності більш 84 текс – 50 мм;

· для одиночної вовняної пряжі апаратного прядіння – 100 мм;

· при використання методу подвійного кручення або скручування, а також для крученої пряжі, шовкових (натуральних) кручених комплексних, хімічних комплексних, кручених комплексних і комбінованих ниток з числом крутінь на 1м не більш 400 – 250мм;

· для шовкових (натуральних) кручених комплексних, хімічних комплексних, кручених комплексних і кручених комбінованих ниток з числом крутінь на 1 м 400 і менше в одному з процесів крутіння, для текстурованих ниток – 500 мм.

Зусилля попереднього навантаження при визначенні числа скручень одиночної бавовняної пряжі або пряжі з хімічних волокон методом подвійного скручування залежить від лінійної густини:

Лінійна густина пряжі, текс	Зусилля попереднього навантаження, сН
4,2-10
10-25

В інших випадках зусилля попереднього навантаження визначають в залежності від номінальної лінійної густини або від номінальної результуючої лінійної густини з розрахунку 0,5±0,1 сН/текс.

Після визначення параметрів випробувань встановлюють необхідну відстань між затисками 7 та 10. Потім за допомогою переміщення тягаря 3 по навантажувальній шкалі 2 утворюють відповідне зусилля попереднього навантаження. Перемикач муфти 13 ставлять у положенні Z або S, що відповідає направленню крутки досліджувальної нитки. Пакунок з ниткою, що досліджується, надягають на стержень 17, кінцівку нитки протягують через вічка нитконаправлювачів 1 та 23 та закріплюють спочатку у лівому затиску 7, який качається, а потім у правому затиску 10 таким чином, щоб покажчик стрілки 6 показував нульове положення шкали подовження 5.

При визначенні числа скручень методом безпосереднього розкручування стрілку 6 закріплюють у нульовому положенні фіксатором 21. Тумблер 15 ставлять у положення Z або S аналогічно перемикачу 13. Регулювання частоти обертання правого затиску 10 здійснюється змінним опором за допомогою рукоятки 16. Обертаючись, правий затискач розкручує нитку. Паралельність складових ниток або волокон перевіряють препаративною голкою, проводячи нею між нитками від лівого затиску до правого. Якщо нитки близькі до паралелізації, розкручування закінчують обертанням рукоятки 14. Потім реєструють число скручень на 1 м за формулою (5.8.).

При визначенні числа скручень методом подвійного кручення обмежувач стрілки 6 встановлюють таким чином, щоб стрілка змогла б відхилитися ліворуч від нульової відмітки шкали не більше ніж на два ділення. Вмикають прилад. Правий затискач, обертаючись у бік, протилежний напрямку крутіння, буде спочатку розкручувати нитку, а потім закручувати. При розкручуванні нитка подовжується та стрілка 6 відхиляється ліворуч до обмежувача, а при закручуванні нитка скорочується та стрілка рухається до нульової відмітки шкали. При повертанні покажчика стрілки 6 у нульове положення електродвигун вимикають. Показання лічильника дорівнюють подвійному числу скручень на даній затискній довжині. Розрахунок числа скручень на 1м виконують за формулою (5.8), враховуючи, що зафіксоване за лічильником число кручень перед підстановкою у формулу слід поділити навпіл.

Одночасно з визначенням числа скручень комплексних ниток підраховують число елементарних ниток, а в кручених нитках – число складень. Число складань у швейних нитках визначають розкручуванням відрізка довжиною 100 мм з кожної з п’яти одиниць продукції.

Укрутку ниток визначають одночасно з визначенням числа кручень, якщо це передбачено нормативно-технічною документацією. В цьому випадку стрілку 6 не фіксують у нульовому положенні та правий затискач 10 обертають до тієї пори, доки покажчик стрілки 6 лівого затискача 7 не досягне найбільшого відхилення. Укрутку визначають за формулою (4.9.).

Результати випробувань та розрахунків заносять у таблицю 4.2.

Таблиця 4.2

Вид та лінійна густина ниток, текс	Напрямок крутіння та число складань нитки	Число скручень на затискній довжині, Кі	Фактичне число скручень на 1м, Кф	Довжина нитки після розкручування, L1, мм	Укрутка, %, У

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення номінальної, фактичної та кондиційної лінійної густини ниток.

2. Як оцінити нерівномірність ниток за лінійною густиною?

3. Як визначається ступінь скрученості ниток?

4. Чи однакову інтенсивність скручення мають крученні нитки з натурального шовку та капронові нитки, якщо коефіцієнт їх крутки дорівнює 16?

Лабораторна робота № 5

Визначення напівциклових розривних характеристик пряжі та швейних ниток.

Мета роботи: Вивчити методики і прилади для визначення основних напівциклових розривних характеристик при розтягуванні пряжі і швейних ниток.

 

Завдання

1. Вивчити напівциклові розривні характеристики пряжі та швейних ниток при розтягуванні.

2. Вивчити методики визначення напівциклових розривних характеристик текстильних ниток при розтягуванні.

3. Вивчити пристрій і методику роботи на розривних машинах РМ-3, РМ- ЗО, РП-100.

 

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

У виробництві та у наукових дослідженнях широко застосовують розривні характеристики механічних властивостей волокон, пряжі та текстильних полотен, які отримують при однократному розтягуванні зразку (проби) до розриву – напівциклові характеристики

Для оцінки механічних властивостей пряжі та швейних ниток найчастіше використовують наступні показники.

Розривальне зусилля Р_р – максимальне зусилля, яке втримує проба під час розтягнення. Розривальне навантаження вимірюється в ньютонах [Н], сантіньютонах [сН], або в міліньютонах [мН].

Абсолютне видовження на момент розірвання l_р –приріст довжини проби у момент розриву та визначається за формулою:

, [м] (5.1)

де L₁ – довжина проби до моменту розриву, м;

L₀ – початкова довжина проби, м.

Відносне видовження на момент розірвання ε_р – абсолютне видовження проби, виражене в відсотках від затискної довжини проби:

(5.2)

Розривальне напруження σ_р – відношення розривного навантаження Р_р, [сН] до площі поперечного перерізу досліджуваної проби S, [мм²]:

. (5.3)

Питоме розривальне навантаження Р_о – відношення розривного зусилля Р_р, [сН] до лінійної густини нитки Т, [Текс].

Однак більш повною розривальною характеристикою ниток є діаграма розтягування в осях координат зусилля-подовження (рис. 5.1). Ця діаграма дає можливість визначити значення подовження нитки при зусиллях, менших за розривні. За допомогою цієї діаграми можна визначити роботи розриву R.

Абсолютна робота розривання R_р, [Дж] – робота, яку здійснюють зовнішні сили. Під час розтягнення вона направлена на подолання тертя між волокнами та руйнування енергій зв’язку частинок волокноутворюючого полімеру. Абсолютна робота розірвання визначається як площина, що обмежена кривою розтягування та віссю абсцис:

. (5.5)

Роботу розірвання R проби визначають шляхом вимірювання цієї площі на діаграмному папері за допомогою планіметру.

Співвідношення фактичної інтегральної площі по кривій розтягування до інтегральної площі прямокутника з координатами Р_р та l_р дає можливість визначити коефіцієнт повноти діаграми розтягування η.

, причому η<1, (5.6)

або як відношення маси паперу m_ОАВ з площею S_ОАВ під кривою розтягування до маси паперу m_{ОСА В} з площею S_ОСАВ:

. (5.7)

Чим більше значення η, тим більша робота, що виконується пробою при розриванні.

Питома робота розриву r_m [Дж/г] – відношення абсолютної роботи розриву R_р до маси робочої частини проби, до розриву:

. (5.8)

Відносна робота розриву r_v [Дж/м³] – відношення абсолютної роботи розриву R_р до об’єму досліджуваної проби, що знаходиться між затисками:

. (5.9)

Важливою характеристикою, що визначає здатність ниток чинити опір зовнішнім діям, є модуль пружності, або початковий модуль жорсткості, Е_н, [даН/мм² або Па]. Модуль пружностіхарактеризується величиною напруження, яке необхідне для розтягнення нитки на 1-3% в результаті розтягування. Початкова стадія деформації пряжі та швейних ниток на кривих розтягування виражається звичайно прямолінійною ділянкою (рис. 5.1).

Для отримання вище наведених характеристик використовують розривні машини. Напівциклові характеристики текстильних ниток визначають наступними методами: розриванням одиночних ниток, розриванням пасм та дуже рідко – пучків.

Для випробування одиночних ниток, пряжі та швейних ниток застосовуються маятникові розривні машини РМ-3-1, РМ-30-1, РП-100.

 

Будова та принцип дії розривної машини РМ-3-1

На рис. 5.2 наведена кінематична схема маятникової розривної машини РМ-3-1, яка дозволяє визначити розривне зусилля від 0 до 3000 сН. Машина має 3 робочих діапазони вимірювання: 0-500 сН з ціною ділення 2 сН; 0-1000 сН з ціною ділення 5 сН; 0-3000 сН з ціною ділення 10сН. Припустима похибка показань силовимірювача, що визначається безпосереднім навантаженням, в межах робочого діапазону кожного поясу шкали становить ±1% сили, яка вимірюється. Похибка найменшого ділення шкали подовження ±1 мм. Відстань між затисками від 0 до 500 з інтервалом 50 мм. Максимальний хід нижнього затиску 350 мм. Швидкість опускання нижнього затиску можна варіювати від 80 до 800 мм/мин.

Машина РМ-3-1 має наступні основні вузли: маятниковий силовимірювач 13, верхній затиск 12, нижній затиск 2, механізм приводу, який складається з електродвигуна 1 та редуктора 19.

Маятник силовимірювача 13 установлений на осі в 2 кулькопідшипниках. Положення маятника в момент розривання нитки, що випробується, фіксується собачками 8, які зчіплюються з рейкою 9, укріпленою на маятнику. Зусилля від верхнього затиску 12 до силовимірювача передається за допомогою ланцюга 10, укріпленого на маятнику. Кругова шкала видовження 5 встановлена на втулці осі маятника. Рух від нижнього затиску 2 до шкали подовження 5 передається за допомогою рейки 11, яка зчіплюється з циліндричним зубчастим колесом 6 і тягою рейки 14, жорстко з'єднаною зі шкалою подовження 5. Показання по шкалі подовження відраховуються покажчиком 4, укріпленим на штанзі маятника 13. Верхній затиск 13 підвішений на ланцюзі до маятника. Нитконаправлювачі, що установлені на машині, дають можливість зручно заправляти нитку в губки затиску. Після заправлення нитки у верхній затиск, її закріплюють у нижньому затиску, на якому встановлений пристрій для попереднього натягу нитки. Привод, що складається з електродвигуна 1 і редуктора 19, розміщується у нижній частині машини.

Для виміру сили застосовується маятник, що представляє собою важіль першого роду. Вісь маятнику є опорною точкою важеля. До обох плечей маятника прикладені сили. З боку верхнього затиску прикладена сила натягу нитки, з боку стрілки маятнику – сила, що створюється масою вантажу і штангою маятника 13. З ростом натягу випробуваної нитки збільшується кут повороту маятника, зміна якого фіксується по шкалі 15 навантажень. При розриві проби собачка 8 фіксує положення маятника, що реєструє значення розривального зусилля за допомогою покажчика 3.

Натяг нитки здійснюється за допомогою електродвигуна 1, редуктора 19 і гвинта 17. Обертання гвинта 17, по якому пересувається гайка 18, зв'язане з нижнім затиском 2 і штангою 16. Нижній затиск за допомогою тяги 17 зв'язаний з рейкою 11, що через зубчасте колесо 6 надає рух шкалі подовження 5. У момент розриву нитки маятник прагне опуститься і через рейку 9 штовхає собачку 8, яка натискає на контакти 7, розмикаючи електричний ланцюг; машина зупиняється, фіксуючи подовження. Включення і вимикання машини здійснюється кнопками “Вгору”, “Вниз”, «Стоп».

 

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

 

Перед випробуванням на машині встановлюють затискну відстань та швидкість опускання нижнього затиску. Стандартами на текстильні нитки передбачається затискна довжина 500, 200 та 250 мм. Для пряжі розтягнення триває 10±1с. Швидкість опускання нижнього затиску перевіряють секундоміром та лінійкою.

Швидкість опускання нижнього затиску розривальної машини визначається за формулою:

, (5.10)

де S_н –шлях нижнього затиску, мм; t – час розтягання проби до моменту розриву, с.

Шлях нижнього затиску визначають за формулою:

(5.11)

де S_н – путь нижнього затиску, т.б. відстань, на яку опускається верхній затиск до розривання нитки, мм; l – подовження нитки, мм.

Крім цього, необхідно перевірити надійність зчеплення собачок 8 з рейкою 9 та роботу механізму підйому собачок.

Нитки витримують у стандартних кліматичних умовах (ГОСТ 10681), потім надягають на веретено або на спеціальний пристрій. Заздалегідь з кожного пакунку відмотують та видаляють до 10 м нитки, а між випробуваннями відмотують 1-3 м. Слід пам’ятати, що не можна торкатися руками до робочої ділянки нитки у процесі заправлення.

Нитки, що змотуються, протягають послідовно через нитконаправлювачи та заправляють у затиски розривної машини. Зусилля попереднього навантаження вибирають за даними, що наводяться нижче:

 

Номінальна лінійна густина нитки, текс	Зусилля попереднього навантаження, сН
До 3 включно
Більше 3 до 5 включно
Більше 5 до 14 включно
Більше 14 до 30 включно
Більше 30 до 50 включно
Більше 80 до 120 включно
Більше 120 до 180 включно
Більше 180 до 300 включно
Більше 300до 500 включно

 

Припускається застосування прокладок товщиною 1 мм у затисках або спеціальних затисків. Випробування вважається проведеним правильно, якщо розрив відбувається на відстані 5 мм від затиску. Після розривання нитки результати випробувань записують у вигляді таблиці 5.1.

Пробу, яка була вирізана між затисками, зважують на торсійних вагах та результат зважування заносять у таблицю 5.1. Решту показників визначають за формулами (5.1)-(5.9). Студент повинен провести статистичну обробку результатів дослідження.

 

Виходячи з результатів випробувань, встановлюють сорт нитки за стандартом.

 

Таблиця 5.1

Вид нитки	№ випробування	Рр, сН	l р, мм	εр, %	Маса проби, m, г	Лінійна густина нитки, текс	Коефіцієнт С варіації (Рр), %	Питоме розривальне зусилля, Ро сН/текс

 

При розриванні швейних ниток визначають напівциклові характеристики на розривній машині РМ-30-1, яка має максимальне випробувальне зусилля 300Н з трьома діапазонами вимірювання зусиль:

· 0-50 Н з ціною ділення 0,2Н;

· 0-100 Н з ціною ділення 0,5 Н;

· 0-300 Н з ціною ділення 1 Н.

 

Діапазон вимірювання деформації: у міліметрах (від 0 до 300 мм) з ціною ділення 1 мм у процентах (від 0 до 60 %), відносно затискної довжини 500мм. Діапазон варіювання швидкостей руху активного захвату 80-800мм/хв.

Слід зазначити, що методика випробування швейних ниток майже співпадає з методикою випробування текстильних ниток. Зусилля попереднього навантаження для швейних ниток береться у відповідності з даними, які наведені нижче:

 

 

Результуюча лінійна густина швейної нитки, текс	Зусилля попереднього навантаження, сН
До 50 включно	9,8
Більше 50 до 100 включно	19,6
Більше 100 до 150 включно	29,4

Зусилля попереднього навантаження швейних ниток, які мають лінійну густину більшу, ніж 150 текс, встановлюють з розрахунку 0,2 сН/текс.

Випробування ниток на розривання пасмами виконують на машині РП-100 маятникового типу. Замість верхнього та нижнього затисків в машині встановлені гачки, на які надягають пасми при виконанні випробувань. Нижній гачок встановлено на ходовому гвинті, якій приводить до руху електродвигун, що розташовується у корпусі машини. Зусилля, які прикладаються при розтягуванні пасми, передаються на гачок та сергу, що підвішені на призмі, яка жорстко закріплена на важелі та осі.

Довжину пасми обирають в залежності від лінійної густини нитки: 5, 10, 25, 50, 100, 200 м. Кінцівки ниток у пасмі обов’язково зв’язують. Після намотування ниток на мотовило пасми знімають і в розправленому стані надягають на гачки машини. Для випробування ниток пасмами застосовується постійна швидкість опускання нижнього гачка, вона дорівнює 600±30мм/хв. Після розривання пасми на шкалі машини фіксують розривне зусилля. Одночасно з визначенням розривного зусилля можна встановити лінійну густину ниток, зваживши пасми на ваговому квадранті. Фактичну лінійну густину нитки визначають за формулою:

, (5.12)

де