Бароко, класицизм, рококо, неокласицизм

У другій половині XVIII ст. у більшості європейських країн — Італії, Іспанії, німецьких державах, Польщі та ін. — домінуючим художнім стилем ще залишалося бароко. А от у Франції утверджувався новий стиль — класицизм. Мистецтво класицизму орієнтувалося на античні зразки. Драматурги писали п'єси на сюжети з грецької та римської міфології та історії. Художники зображували на своїх полотнах стародавніх богів і героїв. Архітектори наслідували трикутні фронтони і колонади античних храмів. На відміну від майстрів бароко письменники і художники класицизму в своїй творчості свідомо прагнули наслідувати встановлені норми прекрасного. Класицисти розробили цілу теорію, яким повинен бути твір мистецтва, як належить складати вірші, п'єси, малювати картини. Класицисти вважали, що твір мистецтва має бути величним, ясним, строгим, зрозумілим, відповідати встановленим правилам. Ніяких крайнощів, непродуманого, неправдивого, неіснуючого.

З'явившись у Франції, класицизм поширився й на інші країни Європи.

П'єси, написані в цьому стилі, мали логічний і зрозумілий сюжет і мову. В основі п'єси завжди була якась ідея, яка протягом п'єси розкривалась і освічувалася зусібіч. Події, зображені у п'єсі, завжди відбувалися в одному місці, в один день. Ніяких другорядних сюжетних ліній не допускалося.

У літературі та мистецтві класицизму існувала ієрархія жанрів. Трагедія стояла вище від комедії. Герої трагедій могли розмовляти лише піднесеною мовою.

Засновником французької класичної трагедії був П'єр Корнель (1606—1684). Він писав п'єси та праці з теорії мистецтв. Доля героїв його п'єс була тісно пов'язана з політичною боротьбою. Сюжет розгортався на тлі історичних подій. Своїми п'єсами Корнель намагався довести необхідність зміцнення абсолютної монархії. А от Жан Расін (1639—1699) свої п'єси присвячував світові людських почуттів. Хоча комедія в класицизмі, як ми щойно зазначили, вважалася нижчим жанром, видатний комедіограф Жан-Батіст Поклен (Мольєр; 1622—1673) своїми творами зумів довести протилежне. Його комедії залишаються популярними й досі.

Художник Нікола Пуссен (1594—1665) уважав, що сюжет мистецького твору має бути благородним, величним і піднесеним, а композиція — логічною і простою.

Всесвітньо уславленим взірцем мистецтва класицизму стала резиденція французьких королів у Версалі. Над її створенням працювали найкращі архітектори, художники, садівники.

У першій половині XVIII ст. поширився новий стиль — рококо (декоративні мотиви у вигляді мушлі). Цей стиль особливо проявився в декоративно-прикладному мистецтві. Йому властиві інтим і комфорт. Майстри рококо створювали витончені речі, в оточенні яких людині зручно і приємно жити. Для цього стилю характерні багатство прикрас, незвичність і вишуканість форм. Особливо популярним стало все незвичне, особливо китайський розпис, китайські павільйони в парках.

У другій половині XVIII ст. знову повернулося захоплення античними класичними формами. Цей стиль назвали неокласицизмом, тобто новим класицизмом. Нове захоплення було викликане археологічними розкопками римських міст Помпеї та Геркуланума, що загинули від виверження Везувію.

Строгість забудови римських міст наштовхнула архітекторів XVIII ст. на думку, що міста слід будувати за простим і розумним планом. Прикладом такої архітектури є ансамбль майдану Людовіка XV (тепер це майдан Згоди) в Парижі.

Художники-неокласики вважали, що мистецтво має виховувати, облагороджувати людину. Вони шукали героя, готового до подвигу і гідного наслідування.

Новий стиль приніс із собою і зміни в одязі: пишні жіночі плаття попереднього століття заступили легкі, схожі на давньогрецькі хітони.

 

9. Ідеї просвітництва в літературі

Всі великі просвітителі вправно володіли пером. Їхні твори читали, ними захоплювались, їх обговорювали. Більшість просвітителів, особливо французькі (Монтеск'є, Вольтер, Дідро, Руссо), свої думки прагнули донести до людей через літературний твір.

Даніель Дефо (1661—1731), Джонатан Свіфт (1667—1745), П'єр-Огюстен Бомарше (1732—1799), Фрідріх Шіллер (1759—1805), Йоган-Вольфганг Гете (1749—1832)... Через їхню творчість можна прослідити всю еволюцію ідей Просвітництва в літературі — від появи нового позитивного героя, який діє згідно зі своїм розумом (Робінзон Крузо з роману Дефо), до Фауста Гете.

Дефо утверджував у літературі нового позитивного героя, який працелюбством і розумом досяг усього. Інший англійський письменник Дж. Свіфт у романі “Подорож Гуллівера” намагався показати вади ідей Просвітництва. Герої Бомарше і Шіллера — прості люди, які своєю працьовитістю, розумом, людяністю протиставлялися аристократам. Ці автори утверджували природні права людини. Гете своїми літературними творами намагався виховати людей мужніми, сильними і добрими, здатними кинути виклик існуючому несправедливому ладу.

 

І. Кант

Найвідомішим представником німецького Просвітництва був Іммануїл Кант (1724—1804), син дрібного ремісника. Усе своє життя, на відміну від інших просвітителів, він безвиїзно прожив у Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут здобув освіту, став професором університету, а згодом і ректором. Кант читав лекції з філософії, філології, географії, права, математики, фізики та інших наук. Він розробив концепцію походження Сонячної системи з гігантської туманності, яка й дотепер залишається однією з основних наукових ідей в астрономії. Йому також належить ідея правової держави. Але головна проблема, що його хвилювала, була пов'язана з можливостями людини пізнавати світ.

Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей. Поряд із ними існують “речі в собі”, що їх пізнати неможливо, бо неможливо довести їх існування, і навпаки. З цього випливає, що пізнати світ до кінця неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про безмежну силу людського розуму.

 

Почуття проти розуму

У другій половині XVIII ст. стало рости невдоволення сухим раціоналізмом філософії та неокласичного мистецтва, які відкидали чуттєве пізнання світу. Людям хотілося мріяти, хвилюватися, замислюватися перед загадками. З'явилися романи й поеми, які оспівували почуття, сни і мрії, нічні пейзажі, руїни старовинних замків і т. ін.

Так у літературі й мистецтві зародилася нова течія – сентименталізм (від франц. sentiment — почуття). Романи Семюела Річардсона, Порсенса Стерна, Жана-Жака Руссо викликали значний інтерес світської публіки. В Англії зародився “готичний роман” із фантастичними сюжетами, описом страшних злочинів, привидів, чаклунства, жахів.

Зміна смаків відбилась і на садово-парковому мистецтві. У моду ввійшли романтичні куточки з “дикою” природою.

У світському товаристві набули популярності містика, магія – все, чого не можна пояснити, і надприродне. Публіку шокували досліди французького лікаря Месмера, дослідження якого лягли в основу вчення про гіпноз.

Мода на надприродне створила умови для процвітання авантюристів і пройдисвітів. Це були люди, які видавали себе за ясновидців, здатних обертатися на духів, перетворювати будь-які метали в золото. Вони стверджували, що мають еліксир молодості й філософський камінь. Їм вірили, їх приймали у вищому світі. Одним із найвідоміших авантюристів був Джузеппе Бальзаме, відомий під ім'ям Каліостро.

 

 

Документи. Факти. Коментарі

1. Зі статті Іммануїла Канта “Відповідь на запитання: Що таке Просвітництво”

“Просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому вона знаходиться з власної вини. Неповноліття є неспроможністю користуватися своїм розумом без стороннього керівництва. Неповноліття з власної вини — це таке, причина якого полягає не у відсутності розуму, а у відсутності рішучості й мужності користуватися ним без стороннього керівництва. Май мужність користуватися власним розумом! — таким є гасло Просвітництва...

Якщо запитати, чи живемо ми зараз у просвіченому столітті, то відповідь буде: ні, але ми живемо у столітті Просвітництва. Ще багато не вистачає для того, щоб люди за тих умов, що склалися в цілому, були вже здатні або могли стати здатними надійно і добре користуватися власним розумом без стороннього втручання. Однак існують явні ознаки того, що для них відкрито шлях до вдосконалення в цьому; перепон на шляху до Просвітництва або виходу зі стану неповноліття, в якому людство знаходиться з власної вини, стає дедалі менше. У цьому аспекті наше століття є століттям Просвітництва, або століттям Фрідріха”.

 

Поміркуйте:

Що І. Кант називає “Просвітництвом” і “століттям Просвітництва”?

 

2. Із праці Джона Локка “Два трактати про правління”

Про виникнення політичних суспільств

“Позаяк люди, як уже зазначалося, природно вільні, рівні й незалежні, то ніхто не може бути виведений з цього стану і підкорений політичній владі іншого без своєї особистої згоди. Єдиний спосіб, коли хто-небудь відмовляється від своєї природної свободи і вдягає на себе пута громадського суспільства, — це угода з іншими людьми про об'єднання в суспільство для того, щоб зручно, добре і мирно спільно жити, вільно користуючись своєю власністю і знаходячись у більшій безпеці, ніж хто-небудь, хто не є членом суспільства...

Коли яка кількість людей таким чином погодиться створити співтовариство чи державу, то вони цим уже об'єднані та складають єдиний політичний організм, у якому більшість має право діяти і вирішувати за інших...”

Про мету політичного суспільства і правління

“...Великою і головною метою об'єднання людей у державу і передачу ними себе під владу уряду є збереження їхньої власності...”

Про обсяг законодавчої влади

“...Ось ті межі, що їх повноваження, дані суспільством, та й закон Бога і природи встановили для законодавчої влади будь-якої держави, за всіх форм правління.

По-перше... мусить існувати один закон для багатого та бідного, для фаворита при дворі та для селянина за плугом.

По-друге, ці закони не повинні призначатися ні для якої іншої мети, а виключно для блага народу.

По-третє, вони не повинні підвищувати податки на власність народу без згоди народу, даної їм самим або через його представників...

По-четверте, законодавчий орган не повинен і не може передавати її будь-кому, за винятком тих, кому її довірив народ”.

 

Поміркуйте:

1. Якими були погляди Дж. Локка на походження держави?

2. Яка мета, на думку Локка, створення держави?

3. Охарактеризуйте державу, описану Локком.

Запитання і завдання

1. Чому XVIII ст. називають епохою Просвітництва? Які її характерні риси?

2. Що таке природні права людини?

3. Чому саме Англія стала Батьківщиною Просвітництва?

4. Якими були відносини між церквою та державою у XVIII ст. і чому?

5. Який вплив мали ідеї Просвітництва на розвиток освіти і науки?

6. Що таке громадська думка? Яким чином вона впливає на поведінку людей?

7. Чому виникли світські салони, гуртки, масонські ложі? Яка їх мета? Яким чином вони впливали на громадську думку?

8. Чим можна пояснити появу протягом XVII — XVIII ст. бароко, класицизму, рококо, неокласицизму? Які з наведених стилів схожі між собою?

9. Які основні риси класицизму? Які з наведених стилів найбільше відповідають ідеям Просвітництва?

10. Чому наприкінці XVIII ст. ідеї просвітителів переживали кризу? Спробуйте з'ясувати їхні основні вади.

11. Яке значення мала епоха Просвітництва в історії Європи?

 

 

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Часові рамки

Зазвичай вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття й тривала до Великої французької революції. Їй передувала наукова революція першої половини XVII століття. Галілео Галілей заклав основи наукового методу у вивченні явищ природи, винаходи телескопа та мікроскопа сприяли встановленню геліоцентризму й першому спостереженню мікроорганізмів. Швидкий розвиток фізики й математики увінчався публікацією в 1687 «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона - фундаментальної праці, що заклала основи класичної механіки й математичного аналізу. Наукові відкриття сприяли розкріпаченню мислення в інших областях.

Велика французька революція ознаменувала кінець сподіванням на перебудову суспільства на розумних засадах, однак ідеї епохи Просвітництва вплинули на формулювання важливих документів епохи: Декларації прав людини і громадянина, Декларації незалежності, Конституції США, польської Конституції 3 травня 1791.

[ред.] Характерні риси епохи

Суттєвою відмінністю епохи Проствітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.

До другої половини 17 ст. Західна Європа втратила релігійну цілісність. Унаслідок Реформації і періоду тривалих релігійних воєн у частині європейських країн панівною християнською конфесією став протестантизм, тоді як у інших державах католицизм зберіг домінантне становище. Між державами із різними релігіями встановився модус вівенді, що означало толерантне ставлення до релігійних розбіжностей хоча б у межах усієї Європи, якщо не окремих країн. Релігійна боротьба продовжувалася у вигляді полемік і дискусій, а це сприяло розширенню діапазону висловлюваних думок.

Європа стала різноманітною також у плані політичних режимів. Якщо у Франції, Австрійській імперії чи Іспанії цей період відповідав розквіту (абсолютизму), то Англія вже минула цей етап свого розвитку й після Славетної революції 1688 року Англія стала конституційною монархією, у якій влада короля була обмежена «Біллем про права 1689». Нідерланди тішилися демократичним правлінням, Німеччина та Італія були роздроблені на низку малих держав, у деяких країнах, таких як Росія та Австрійська імперія ще міцно зберігалося кріпацтво. При широкому спектрі політичних устроїв неминуче виникали порівняння, що в свою чергу призводили до дискусій щодо ідеального облаштування суспільства.

В економіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини, зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія. Економічний центр Європи змістився з півдня, де раніше основну роль відігравали Венеція та Генуя, на північ, в Амстердам, де вже відбулася буржуазна революція. В другій половині 18 ст., з початком промислової революції, головним центром економіки Європи став Лондон.

[ред.] Освічений абсолютизм

Ідею освіченого абсолютизму висловив французький філософ Вольтер. Чимало європейських монархів XVIII ст. підтримували її хоча б почасти. До них належали цариця Російської імперії Катерина II, імператор імперії Габсбургів Йосип II та інші. Відкидаючи ідеї суспільного контракту і не схвалюючи вільнодумство, ці можновладці піклувалися про освіту й науку в своїх державах, були меценатами мистецтв.

[ред.] Громадське життя

Габріель Леммонньє. В салоні мадам Жоффрен.

Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище - виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії та наукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.

В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів» (Respublica literaria). Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника або філософа, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філофську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха, в якому збиралися Дідро, д'Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь, абат Гальяні та інші.

Кава з'явилася в Європі в 17 ст. На початку 18 ст. кав'ярні Оксфорда, Лондона і Парижа стали виконувати роль наукових і літературних клубів. В паризькому «Café Procope» зародилася ідея «Енциклопедії». Кав'ярні Лондона та Оксфорда стали свого роду «грошовими університетами», де в атомосфері, вільній від університетської строгості, читалися лекції і проводилися демонстрації наукових експериментів. Однак, до кінця століття кава стала дешевшою і доступнішою ширшим колам буржуазії, і кав'ярні втратили просвітницький статус. Найкращі з них, втім, перетворилися в закриті клуби з обмеженим членством.

[ред.] Академії

Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у 17 ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук.

[ред.] Видання

Титульна сторінка першого тому енциклопедії

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665, а з 1680 видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною та французькою, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах, щоб уникнути цензури, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні центром цієї літературної братії була Ґраб-стрит, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розпорошила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав'ярнях, які у 18 ст. виконували роль клубів.

[ред.] Масонство

Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, масонство, всесвітній орден, який ставив перед собою мету змінити суспільство шляхом впливу на владні органи і державних діячів. Чимало просвітників належали до тієї чи іншої масонської ложі. Серед них Монтеск'є, Вольтер, Александр Поуп, Горас Волпол, Роберт Волпол, Моцарт, Гете, Фрідріх Великий, Бенджамін Франклін, Джордж Вашингтон^[1]. Деякі масонські символи увійшли до символіки новонароджених Сполучених Штатів Америки.

[ред.] Філософія

Вольтер

Шарль Луї де Монтеск'є

Жан-Жак Руссо

Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва представлена Джоном Толандом, Антоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем, німецька — Християном Вольфом, Александром Баумгартеном, Готгольдом Лессінгом.

Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.

З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм як метафізику, філософію, що не сприрається на відомості про реальний світ. За взірець наукового підходу бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина, свобода. Просвітники погано бачили різницю між філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були передвісниками позитивізму.

Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим, теоретично необгрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.

У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.

Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені законами природи.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про її природні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога.

Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Французькою мовою це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.

[ред.] Опозиція до Просвітництва

Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк, Жозеф де Местр та інші мислителі, на думку яких результатом діяльності просвітників було руйнування традицій. Світською ідеологію, що пропагувала ідеї, протилежні просвітникам став романтизм. Романтизму властивий потяг до надприродного й містичного, а також ідеалізація старих часів. Коли проствітники опиралися на розум і науку, то романтики - на віру й релігію.

Контрпросвітництво й романтизм лягли в основу консерватизму, так само як лібералізм опирається на раціоналізм просвітників.

[ред.] Просвітництво в Україні

Каразін Василь Назарович

В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть XVIII століття.). Соціально-економічні фактори зумовили його своєрідність як синтезу ідей гуманізму й Реформації, не затушовуючи і його специфічних рис: вивільнення філософії з-під опіки теології, інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного мислення тощо. На цьому етапі зароджується одна з основних ідей Просвітництва — ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти.

Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро.

Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Члени «Попівської академії» (у с. Попівка на Сумщині) в маєтку О. Паліцина вивчали твори французьких просвітників. Тут виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 член гуртка Василь Каразін. Подібний гурток діяв у маєтку В. Пасенка в Кременчуці. Василь Каразін виділявся серед просвітників глибоким інтересом до природничих наук, впровадженням їх досягнень у життя. У своєму маєтку він налагодив технологію виробництва спирту, макаронів, консервування продуктів, які швидко псуються, а також вивчав вплив лісосмуг на клімат і родючість ґрунтів. Сучасники називали його «українським Ломоносовим». В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Серед просвітників — випускників Києво-Могилянської Академії були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема М. Мотоніс, Василь Рубан, Григорій Полетика, Яків Козельський та ін. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності і власності.

Висувалася концепція розумного егоїзму або доброчесності, філософське підґрунтя якої розробив Я. Козельський у своєму творі «Філософські речення». Вищим законом державного управління вважали загальну вигоду. Цікаві ідеї, які висловили просвітителі у своїх творах, торкаються суспільного прогресу. Зокрема, С. Десницький сформулював ідею, що в основі суспільного прогресу лежить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану». Здібності й сили в людині зосереджуються на єдиній меті — прагнення досконалості. С. Десницький, який працював професором Московського унту, розробив теорію членування історії, на основі тези, що змінюється не природа людини, а її господарська діяльність. У зв'язку з цим розробив концепцію чотирьох станів людства: 1 - полювання, живлення плодами землі; 2 — пастуший стан; 3 — хліборобський стан; 4 — комерційний стан. Із своєї філософії історії автор цієї концепції робить висновок, що суспільні явища треба досліджувати відповідно до стану народів. Природа — основа і мета суспільного розвитку, суспільні закони повинні випливати із природного права. Справедливі лише ті закони, які підтверджуються природним правом. При феодалізмі, робить висновокпросвітник, це неможливо, тому цей лад необхідно змінити на засадах розуму або природного права.

До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті Studium Ruthenum. Він був професором логіки, метафізики і моральної філософії, переклав українською мовою твір Хр. Баумейстера «Моральна філософія». Із ряду праць просвітників виділяється «Історія Русів». Просвітництво XVIII ст.— це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:

1. Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Вони виступали за вдосконалення розуму як запоруки історичного поступу людства. Це — науково-освітній напрям.
2. Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Григорій Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення. Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї Просвітництва становили основний зміст суспільно-політичної діяльності романтиків.