Інвентаризація як метод бухгалтерського обліку

Інвентаризація – це метод. прийом БО сутність якого полягає у виявленні та відображенні в обліку госп. засобів та джерел форм-ня, які не знайшли відображення в БО.Мета:забезп достовірність даних БО; Об’єкт:майно, фін.зобов'язання; Дата:на 1 жовтня перед скла-ням річної звітності; Результати:відсутність розбіжностей; надлишки;нестача. Проводиться за місцем знаходження об’єктів або нотаріально відповідальної особи, за наказом керівника постійно діючою комісією, що скл з голови і членів(фахівців), за присутності мат відповідальної особи, яка на бланку інвен-го опису засвідчує, що всі цінності оприбутковані. Обов’язкові випадки проведенні інвентаризації: 1.перед скла-ням річної звітності; 2.при зміні матер.відп.особи; 3.при зміні керівника; 4.при встановлені фактів крадіжок,зловживань,форс-мажорні обставини; 5.при ліквідації; 6.за розпорядженням органів; 7.при передачі в оренду; 8.при приват-ї. Етапи інвентаризації: 1.фор-ня комісії; 2.вст-ня факт. залишків майна та зобов'язань; 3.звірка наявних цінностей за даними БО; 4.відобр. розбіжностей в інвент. описі; 5.передача опису для прийняття рішень керівнику за результатами інв.-ції: відсутність, надлишки, нестача. Завдання інв-ції: 1. виявлення факт наявності осн засобів, мат цінностей, бланків сув звітності, гр. коштів 2. виявлення мат цінностей, що не викор-ся 3. визн дотримання умов зберігання мат цінностей і гр. коштів, правил утримання та експл-ї мат цінностей 4. перевірка реальної вартості мат цінностей, що є в обліку на балансі, сум деб і кред заб. Види:1. за повнотою охоплення: повна, часткова 2.за характером: планова, позапланова.

20. Оцінка як метод бухгалтерського обліку. Облікові вимірники бухгалтерського обліку

Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб вартісної сумірності активів, зобов'язань, капіталу, витрат і доходів підприємств; оцінка повинна відображати фактичні витрати живої та уречевленої праці.

Усі об'єкти бухгалтерського обліку оцінюються в поточному обліку і звітності в грошовому вираженні в грошовій одиниці держави. Валютні кошти оцінюються в двох вимірниках — в іноземній валюті та в національній.

Оцінка повинна бути такою, щоб не збільшувати активи і не зменшувати зобов'язання (згідно з принципом обачності), бо це призводить до невиправданого збільшення капіталу виходячи з балансового рівняння:

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Тому в балансі активи відображуються за найменшою з двох вартостей — історичною або фактичною (чистою вартістю реалізації). Основні засоби відображуються в балансі за остаточною вартістю (з вирахуванням зносу).

У кожному стандарті бухгалтерського обліку наводяться методи оцінки відповідних об'єктів бухгалтерського обліку при їх надходженні, вибутті та на дату балансу.

ВИМІРНИКИ

Натуральні вимірники — це вимірники маси, об'єму (обсягу), площі, потужності, що прийняті в народному господарстві, з допомогою яких обчислюється кількість наявних у господарстві матеріальних цінностей. Використання тих чи інших натуральних вимірників залежить від особливостей обліковуваних об'єктів господарювання. Так, тверде паливо вимірюється в тоннах, деревина—у кубічних метрах, урожай — у центнерах (або тоннах), молоко — у літрах і т. ін.

У деяких випадках застосовуються комбіновані натуральні вимірники. Наприклад, роботу автотранспорту вимірюють у тонно-кілометрах.

Натуральні вимірники відображують обліковувані об'єкти не лише кількісно, а й якісно. Наприклад, сорт (перший, другий, вищий тощо), вміст корисних речовин (дегустація цукру в цукровому буряку, олійність).

Трудові вимірники — це вимірники людської праці. їх виражають в одиницях часу — днях, годинах, хвилинах. Цей вимірник має велике значення в оцінці економічного аспекту виробництва. Користуючись ним, визначають продуктивність праці, її інтенсивність, а обліковують також кількість витраченої на виконання роботи праці.

Трудовий вимірник є різновидом натурального.

Грошовий вимірник — це вимірник вартості. У кожному господарстві застосовують передусім грошовий вимірник своєї країни. Крім того, можуть використовувати, особливо на спільних підприємствах, грошові одиниці інших країн.

Грошовий вимірник зумовлений існуванням вартості та ринкових відносин. На ньому ґрунтується метод оцінювання та калькулювання. Основним мірилом грошової оцінки є ціна

21. Калькуляція як метод бухгалтерського обліку. Рахунки як метод бухгалтерського обліку

Для керівництва під-ва необхідно знати суму витрат пов’язаних з діяльністю під-ва. Це робиться за допомогою калькуляції. Каль-ція це відрахування собівартості готової продукції або виконаних робіт (послуг)

Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов'язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких рахунках дані відображають відповідно до встановлених вимог стосовно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними. Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різними ознаками:

- За призначенням і часом складання — попередні (проектні, планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативно-звітні);

- За охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, технологічні;

- За характером виробництва — масові (періодичні), індивідуальні, проміжні;

- За властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, параметричні;

- За характером вихідних даних — технічні, планові, нормативні, фактичні;

- За методом калькулювання — позамовні, по передільні, попроцесні, нормативні.

). Для того, щоб згрупувати госп. операції, які оформлені відповідними документами, за якісно однорідними ознаками в б.о. використовуюють систему рахунків. Госп. операції спричинюють взаємопов’язані зміни у складі засобів і джерел їх формування. Рахунки бухобліку схематично зображують у вигляді двосторонньої таблиці, лівий бік якої позначають дебет, а правий — кредит.
На рахунку може бути на початок звітного періоду залишок активів, зобов'язань і капіталу. Такий залишок називають початковим сальдо.
На рахунках відображають господарські операції, тобто зміни ресурсів і їхніх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одному боці рахунку, а зменшення — на іншому. Підсумки записів за дебетом рахунку називають дебетовим оборотом, за кредитом — кредитовим оборотом.
22. Подвійний запис як метод бухгалтерського обліку

Запис кожної господарської операції у дебеті і кредиті відповідних рахунків в однакових сумах називається подвійним записом. За допомогою подвійного запису в обліку забезпечується відображення цих господарських операцій в їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності. Такий підхід забезпечує контроль за правильністю виконання і зумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом рахунків.

Взаємозв’язок між рахунками бухгалтерського обліку, що встановлюється подвійним записом кожної господарської операції, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, за дебетом і кредитом яких реєструється ця операція, — кореспондуючими рахунками.

Запис, який розкриває назву рахунків, що дебетуються і кредитуються, суму господарської операції називають бухгалтерською проводкою
23. Загальна характеристика балансу як методу бухгалтерського обліку. Характеристика звітності

Активи підприємства відображені в балансі як вартість його майна і боргових прав, які контролює підприємство на звітну дату. пасив — це зобов’язання підприємства за позиками та кредиторською заборгованістю, погашення яких спричинить зменшення вартості майна та визначає розмір власного капіталу.

Перевищення вартості активів над обов’язками становить вартість засновників підприємства, яку відображують у пасиві звітного балансу в розділі Власний капітал.

У першому розділі активу балансу відображують вартість основних засобів, нематеріальних активів, капітальних вкладень та авансів підрядчикам, довгострокових фінансових вкладень, довгострокову дебіторську заборгованість та довгострокові фінансові інвестиції тощо, які характеризують необоротні активи.

У другому розділі активу балансу зосереджені відомості про вартість матеріальних оборотних коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, включаючи виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію і товари. У цьому розділі балансу розміщують дані про суми витрат обігу на залишок товарів, а також дані про наявність коштів у касі і на банківських рахунках; про витрати на придбання короткострокового цінного паперу та інших фінансових вкладень, про заборгованість дебіторів за товари і послуги й інші операції.

Векселі одержані вказують суму дебіторської заборгованості (комерційного кредиту) переважно покупців і замовників, забезпеченої одержаними від них векселями і стратами, строк оплати яких настає протягом року з дня видачі.

У третьому розділі активу балансу розміщують суми витрат майбутніх періодів.

У першому розділі пасиву балансу відображують інформацію про власний капітал підприємства. Тут розміщують дані про розмір статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу неоплаченого та вилученого капіталу, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу.

У другому розділі пасиву балансу міститься інформація про забезпечення наступних витрат та платежів персоналу, різним організаціям та підприємствам, а також цільове фінансування.

У третьому та четвертому розділах відображують зобов’язання за двома ознаками: короткострокові та довгострокові.

Актив Пасив

 

Склад та розміщення джерела утворення

 

Баланс

Облікові вимірники.

Для відображення в обліку господарських процесів, що здійснюються на підприємстві, їх кількісних і якісних характеристик застосовують такі вимірники:

- натуральні;
- трудові;

- грошові.
Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні – в одиницях ваги, об’єму, площі, потужності. Вони забезпечують не тільки кількісне відображення об’єктів (наприклад, виготовлення продукції), а й їхню якісну характеристику (за видами, сортами, розмірами), що має велике значення для збереження господарських засобів. Облік у натуральних вимірниках називають кількісним.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. За допомогою трудових вимірників у поєднанні з натуральними розраховують норми виробітку, продуктивність праці, використання робочого часу і фонду оплати праці, заробітну плату та інше.
Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відображення наявності та руху засобів (майна) підприємства, джерел їх утворення, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній валюті України.