Теорія «довгих хвиль» М. Кондратьєва

Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Йозеф Шумпетер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М.Д. Кондратьєва (1892—1938). Для обґрунтування своєї теорії М.Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон'юнктури — «довгі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). В 20-х роках XX ст. Кондратьєв довів, що економічний розвиток здійснюється нерівномірно, а хвилеподібно, і вперше статистично обґрунтував цю думку. „Довгі хвилі” складаються з двох фаз - висхідної та нисхідної, яка припадає на період кризи та депресій.

М.Д. Кондратьєв з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки технічним, організаційним, економічним та управлінським нововведенням. Висхідні фази значно багатші на соціальні потрясіння, ніж фази низхідні.

Теорія “довгих хвиль” М.Д. Кондратьєва активно використовується в розвинутих країнах, які сьогодні відпрацьовують перспективи свого технологічного розвитку до 2020-2030 рр. За теорією М.Д. Кондратьєва історія НТП починаючи з промислової революції другої половини XVIII століття, налічує 5 хвиль з циклами 50-60 років, в результаті яких утворилося 5 технологічних укладів.

І хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

III хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

IVхвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

Vхвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Перша хвиля (1770-1830 рр.) сформувала уклад, лідерами якого були Великобританія, Франція, Бельгія, Німеччина, США. Ядро укладу складали текстильна промисловість та текстильне машинобудування, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Друга хвиля (1830-1880 рр.) пов'язана з відкриттям парового двигуна та виникненням верстатів. Лідерами другого технологічного укладу були залізничний транспорт та залізничне будівництво, машино- і пароплаво будування, вугільна і верстато-інструментальна промисловість, чорна металургія, відбувалася механізація виробництва практично усіх видів продукції на базі парового двигуна.

Третя хвиля (1880-1930 рр.) базувалась на відкритті електродвигуна та розвитку виробництва сталі. Лідерами третього технологічного укладу були такі країни, як Великобританія. Німеччина, США, Франція, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди. Цей уклад характеризувався використанням електроенергії у промисловості, створенням мереж електропостачання, розвитком важкого машинобудування і електротехнічної промисловості, виробництвом стального прокату, розвитком досліджень в області неорганічної хімії.

Четверта хвиля (1930-1980 рр.) створила уклад, ключовим фактором якого були відкриття двигуна внутрішнього згоряння і розвиток нафтохімії. Лідерами четвертого технологічного укладу виступили провідні країни Європи. США, Канада. Австралія, Японія, Швеція, Швейцарія. Ядро складали: автомобілебудування, тракторобудування, літакобудування, виробництво зброї, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, виробництво нових синтетичних матеріалів, видобуток та переробка нафти, енергетика, яка базувалася, в основному, на використанні нафти та нафтопродуктів, розвиток засобів зв'язку тощо.

П'ята хвиля започаткована у середині 80-х років XX століття. Базисні напрямки п'ятого циклу: мікроелектроніка, програмне забезпечення, робототехніка та гнучкі системи, оптиковолоконна техніка, біотехнологія, генна інженерія, інформатика; нетрадиційна енергетика, нові матеріали, принципово нові технологічні процеси; електронна техніка у сфері послуг, освіти, охорони здоров'я, науки, управління, в особистому господарстві; освоєння космічного простору та супутникові технології. Лідерами п'ятого технологічного укладу стали Японія, Німеччина, Швеція, ЄЕС, Тайвань, Південна Корея, США. В процесі формування та розвитку цього технологічного укладу з'явилися якісно нові галузі: електронна промисловість, інформатика, телекомунікації, атомна енергетика, газова промисловість.

В 10-20 рр. XXI століття в розвинутих країнах очікується перехід до шостого технологічного укладу, тобто перехід від індустріального до постіндустріального технологічного способу виробництва. Головною відмінною рисою шостого технологічного укладу є інтелектуалізація людської діяльності, яка спричиняє якісні перетворення не лише у виробництві, але й в інших складових суспільного життя. В межах цього технологічного укладу значення інтелектуального потенціалу країни переважатиме наявність у ній традиційних виробничих ресурсів.