Висвітлити особливості музично-пісенної та танцювальної анімації

Музика (з грец. – мистецтво муз) – вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах. Музичне мистецтво одне з найдавніших в історії людства. Воно формується за рахунок поєднання двох складових: мелодії і ритму.

Для аніматора-режисера театралізованих програм значущою є емоційна виразність музики. За її допомогою він може досягати високого емоційного накалу вистави, а може знизити його до мінімуму. Тепер анімаційно-розважальні комплекси туристично-рекреаційних закладів мають звукотехнічні засоби, що дозволяють досягти високоякісного звучання музики при значній потужності відтворення. Плануючи програму музичного заходу, необхідно врахувати її орієнтацію на конкретні музичні запити аудиторії. Це може бути інтерес до: певного жанру музики; конкретних творів у музичному творчому процесі; самостійної участі у музичному творчому процесі.

Музична анімація має свої форми. Становлення музичних форм анімації відбувалося протягом тисячоліть. Однією з перших був концерт. Спочатку люди демонстрували своє вміння грати на барабанах, потім до них додалися духові інструменти. Наступним етапом становлення концертного інструментарія була поява струнних інструментів. Завдячуючи міфам про Аполлона, ми дізнаємося про іншу форму музичної анімації – конкурси. Міфи розповідають, що бог нерідко змагався у грі на музичних інструментах навіть зі смертними.

Осн. формами сучасної музичної анімації є музичні фестивалі, конкурси, концерти, ігри, зібрання та акції членів музичних клубів, музичні заходи в салонах та вітальнях.

Музичний фестиваль – це комплексна анімаційна програма, основним засобом виразності якої є музика. Музичні фестивалі розподіляються за віковим цензом (дитячі, молодіжні, фестивалі майстрів (відомих виконавців); за жанром музики (симфонічна, камерна, джазова, народна, авторська); за рівнем професійності виконавців (аматорські або професійні). Фестиваль самодіяльної творчості – це одна з демократичних форм активізації відпочинку туриста. Натепер караоке як форма музичної анімації дуже розповсюджена у сфері відпочинку. За допомогою цього пристрою можна влаштувати фестиваль караоке для рекреантів, які відпочивають у курортному готелі чи лікуються в санаторії, відпочивають у дитячому оздоровчому таборі чи розважаються в ресторані.

Ще одна поширена форма туристичної анімації – концерт (від лат. concerto – змагаються). Сьогодні концерт – це публічне виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних номерів за певною програмою. На відміну від комерційних аматорські концерти безкоштовні для рекреантів. Вони можуть проходити під гаслами “Алло, ми шукаємо таланти”, “Пісня буде поміж нас”, “Ширше коло” тощо.

Чільне місце у практиці анімаційної діяльності займають музичні конкурси. Вони розподіляються на два види:

- професійні і напівпрофесійні конкурси музикантів і співаків;

- музично-ігрові конкурси в межах туристично-рекреаційного закладу.

Добре сприймаються публікою пропозиції аніматорів позмагатися у знанні пісень з репертуару відомих естрадних виконавців.

Ще однією формою музичної анімації є салонні музичні заходи, що відбуваються в музичних салонах і вітальнях. Салон – це затишне приміщення, облаштоване для елітного відпочинку. Він повинен бути обладнаний музичними інструментами – гітарою, роялем або фортепіано. Салон відвідують, як правило, регулярно одні і ті ж люди.

Заходи у вітальнях готують і проводять аніматори, запрошуючи гостей на них або зо допомогою реклами, або ж надсилаючи запрошення. Специфіка відпочинку у салонах і вітальнях полягає в невеликій кількості (до 100) гостей і в більш глибоких, одухотворених, інтелектуальних темах, що їм пропонуються. Близькі за формою до салонних клубні заходи. Багато туристично-рекреаційних закладів мають приміщення для роботи клубів, серед яких можуть бути і музичні: клуби меломанів, фан-клуби окремих виконавців або стилю музики. Структура музичної анімації у туризмі дуже розгалужена.

Більшість масових анімаційних заходів мають музичну складову. Досить часто у практиці анімаційної діяльності музика об`єднується з танцем.

Танець – це складний та багатогранний феномен людської культури, який можна зрозуміти лише в єдності біологічного, психологічного, соціокультурного, соціально-психологічного та філософського аспектів.

Танці були різні: від суворих і урочистих релігійних до вільних, веселих, а інколи навіть непристойних. Жанрове розмаїття танцювальної культури було велике.

У Новий час танець стає предметом торгу. Формуються танцювальні групи, що танцюють у трактирах, ресторанах, мюзик-холлах, кабаре і вар’єте. Стає популярним циганське мистецтво танцю. В елітних військових училищах обов’язковою складовою навчальної програми, поряд з тактикою, стратегією бою, навичками володіння шпагою, стають уроки танцю. Серед танців, які побутують в Україні і досі, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки.

Туристичним аніматорам треба знати, що український народний танець широко популярний не лише в Україні, але й далеко за її межами. На прикладі ансамблю народного танцю ім. П. Вірського, який успішно представляє нашу танцювальну культуру за кордоном, можна переконатися в невичерпному інтересі до українського танцю світової громадськості. Це пояснюється багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором і тонким ліризмом українських танців. Своєрідною візитівкою української танцювальної культури став гопак. Назва цього танцю пішла від вигуку “гоп!”, що супроводжував його кульмінаційні моменти. Спочатку гопак був суто імпровізаційним танцем, хоча основні його рухи були відомі всім. У народі танцювали так, щоб не заважати один одному імпровізувати.

Сучасні форми танцювальної анімації сформувалися підвпливом традиційної культури народів світу. До основних форм сучасної танцювальної анімації належать такі:

- бал (стилізований під естетику ХVІІІ-ХІХ ст. танцювальний вечір);

- танці “під живу музику” (танцювальна програма у супроводі акомпаніатора або ансамблю музикантів);

- дискотека (танцювальний захід, формою музичного супроводу в якому є фонограма).

З появою у кінці ХVІІІ ст. вальсу бали отримали поштовх до свого другого народження. Тепер балом “правив” вальс. У ХІХ ст. бал став найпопулярнішою формою світського дозвілля, що розповсюдилась по всій Європі. Вийшовши з народної традиції парного танцю, вальс став найпопулярнішим танцем світу завдячуючи своїй демократичності (вільний вибір партнера), інтимності (танцюючі порушували “інтимний простір” один одного), різноманітності видів: вальс може бути повільним і прискореним, європейським (вальс-фантазія, вальс-мазурка) і американським (вальс-бостон). Навіть кількість виконавців цього танцю варіюється від двох до трьох осіб. У 2 половині ХІХ ст. столицею вальсу став Відень.

Найвідомішою формою танцювального дозвілля є танці під “живу музику”, причому необов’язково під оркестр, оскільки відбивання ритму на бамбуковому барабані – це вже музичний супровід для танцю. Найпопулярнішою ця форма є у людей середнього і старшого віку. Вона передбачає спілкування музикантів з рекреантами під час проведення заходу, замовлення пісень чи мелодій, що подобаються людям.

Починаючи з кінця 70-х рр. ХХ ст. найпопулярнішою формою танцювального дозвілля у світі стала дискотека. У теперішній час дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, музичний супровід якого забезпечує звукове відтворення фонограм (тобто музичних творів, записаних на електронні носії звуку). На відміну від клубної, анімаційна дискотека має характер танцювально-розважального вечора з елементами гри.

Ді-джеї, як і всі інші аніматори, повинні володіти культурою мовлення і технікою спілкування. Їх завдання – за допомогою слова і музики створити на танцювальному майданчику атмосферу радості, свята і духовного єднання

Якщо врахувати, що аудиторія дискотек рідко буває однорідною за потребами, завдання аніматорів задовольнити потреби якомога більшої кількості відвідувачів.