Договори у сфері інтелектуальної власності

Міжнародна правова охорона нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності

Важливим об'єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. "знаю як") — не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

У Правилах Комісії Європейського Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау — це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.

Часто як тотожне терміну "ноу-хау" використовують поняття комерційної таємниці — будь-якої інформації, що має справжню або потенційну комерційну цінність у зв'язку з її секретністю та недоступністю третім особам, до якої немає вільного доступу і відносно якої власник вживає заходи щодо конфіденційності.

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права ноу-хау складаються Із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується під час експлуатації певного підприємства, здійснення інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором. Водночас, на думку деяких дослідників, ноу-хау і комерційна таємниця — поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї думки трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов'язана з конкретним бізнесом.

 

Договори у сфері інтелектуальної власності

Щодо договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності в сучасній цивілістичній науці склалося два підходи:

1) вони не становлять самостійну групу цивільно-правових договорів, а належать до вже існуючих груп (Вітрянський М.І., Брамінський В.В.);

2) вони займають самостійне значення в структурі цивільно-правових договорів (Суханов Є.О., Луць В.В.).

- Другий підхід втілено в ЦК України 2003 року.

Сфера застосування договорів на розпорядження правами інтелектуальної власності визначається з урахуванням предмету цих договорів.

За цим критерієм в ЦК України виділяється кілька договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензійний договір;

2) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

4) інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

--Ці договори відповідно до закону не підлягають державній реєстрації

Вони реєструються лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата (сторін договору).

Ліцензіар – особа, яка видає ліцензію, тобто фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Ліцензіат – особа, якій надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Інші договори (пункт 4) щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До таких можна віднести, зокрема, договір про розподіл майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов'язків або окремого доручення роботодавця, договір між творцем (творцями) і роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об'єкти права інтелектуальної власності, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, договір між роботодавцем і творцем про винагороду, договір між співавторами про вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності.

У ч. 2 ст. 1107 ЦК України закріплено спеціальні положення про форму договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Такі договори повинні укладатися в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.