Особливості ведення війни на морі

Заборонені методи ведення війни.

У ході воєнних дій заборонено застосовувати такі методи:
- убивати або завдавати поранення цивільним особам;
- убивати або завдавати поранення особам, які, склавши зброю або не маючи засобів захищатись, здались у полон;
- убивати парламентера і осіб, які його супроводжують (пункт 1.2.37 Керівництва);
- нападати на осіб, які зазнали корабельної аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);
- примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва), брати участь у воєнних діях;
- віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним;
- брати заручників;
- вводити противника в оману шляхом віроломства (пункт 1.2.44 Керівництва);
- використовувати не за призначенням розпізнавальну емблему Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно-визнані знаки і сигнали;
- незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об’єднаних Націй;
- здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;
- здійснювати терор щодо цивільного населення;
- використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;
- знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;
- нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали;
- здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях);
- знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;
- знищувати або захоплювати власність противника, крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю;
- віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

Особливості ведення війни на морі.

До морської війни зазвичай застосовуються загальні правила сухопутної війни, у тому числі і правила щодо заборони на певні засоби і методи ведення воєнних дій. Але тут є і ряд суттєвих відмінностей: наприклад, дозволене захоплення майна торгових суден нейтральних держав, у випадках, якщо буде доведено, що вони перевозили вантажі для ворожої держави; режим військового полону поширюється на ворожих торгових моряків, захоплених разом із їхнім судном, які не є комбатантами. Є особливості в правилах для підводних човнів, проведення бомбардувань, встановлення мін, морської блокади та ін.
З 1856 року міжнародним правом у Декларації про морську війну було заборонене каперство, тобто перетворення торгових суден у військові, при якому власник торгового судна одержував каперське свідоцтво і на свій страх і ризик, піднявши військовий прапор, нападав у морі на військові судна противника. Слід зазначити, що каперство частіше усього носило характер піратства, тому що власник торгового судна використовував каперське свідоцтво для грабування торгових суден противника і нейтральних держав, що перевозять для нього вантажі.
За сучасним міжнародним правом озброєння торгових суден припустимо тільки у воєнний час, при цьому озброєне торгове судно не перетворюється у військовий корабель і не користується правом ведення воєнних дій. Проте воно може використовувати зброю для самооборони при нападі противника.
Застосування морської мінної зброї VIII Гаазька конвенція 1907 року (Україна не бере участь у Конвенції) дозволяє при дотриманні таких правил. Забороняється ставити міни:
а) не закріплені на якорях (за винятком тих, що
стають безпечними через час після того, як той, хто
їх поставить, утратить над ними контроль);
б) якірні, що залишаються небезпечними і після
відриву їх від своїх мінрепів;
в) біля берегів противника, із єдиною метою —
зашкодити торговому судноплавству.
Конвенція 1907 року зобов'язує всіх держав-учас-
ниць вживати заходів для забезпечення безпеки торгового судноплавства, вказувати в «Сповіщеннях мореплавцям» небезпечні від мін райони і повідомляти про них іншим державам дипломатичним шляхом. По закінченні будь-якої війни всі держави зобов'язуються обмінюватися відомостями про виставлені міни, мінні поля, передавати карти мінних полів, проводити тралення і знищення мін.
Допустимою з погляду міжнародного права є морська блокада.
Морська блокада — це система дій військово-морських сил і авіації, що перешкоджають доступу з моря до портів і берегів противника і виходові з цих портів і берегів у море.
Блокада, щоб бути законною, повинна відповідати визначеним вимогам, закріпленим у Декларації про збройний нейтралітет 1780 року, Паризькій декларації про морську війну 1856 року і Лондонській декларації про право морської війни 1909 року (Декларація 1909 року в силу не вступила, але її положення воюючі сторони приймають до відома).
Насамперед блокада повинна бути публічно оголошена державою, що блокує, з указівкою дати початку блокади району, що блокується, терміну для виходу з портів, що блокуються, суден нейтральних держав. його.
У війні на морі існує інститут призів, пов'язаний із морською (воєнною) контрабандою, та інститут трофеїв.
Призом є будь-яке торгове судно противника поза залежністю від характеру того, що перевозиться, і вантажу. Таке судно може бути захоплено. Не підлягають захопленню невеликі рибальські судна, каботажні судна, судна, що виконують наукові і філантропічні доручення, а також судна, що вийшли в море до оголошення війни. Це ж стосується і вантажів, перевезених на цих кораблях. Якщо на його борту знаходиться неконтрабандний вантаж нейтральної держави, власник вправі вимагати компенсації. Право захоплювати приз належить тільки військовим кораблям і літальним апаратам. Трофеї — це захоплені під час морської війні військові кораблі противника і цінності, що знаходяться на
них. Режим воєнного полону регламентований IV Гаазькою конвенцією, III Женевською конвенцією 1949 року про поводження з військовополоненими і Додатковими протоколами до Женевських конвенцій 1977 року. Відповідно до Женевської Конвенції військовополоненими вважаються такі особи, які потрапили під владу неприятеля:
а) особовий склад збройних сил, ополчення і добро вольчих загонів, що входять до складу збройних сил;
б) особовий склад партизанських загонів;
в) особовий склад збройних сил, що підпорядко вується уряду, не визнаному державою, що тримає в полоні;
г) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами;
ґ) члени екіпажу торгового флоту і цивільної авіації;
є) населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни. Військовополонений знаходиться в полоні у держави, а не армії, що полонила його. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконав свій обов'язок. Ці положення повинні виключити помсту солдатові за те, що він воював проти армії, що полонила його.
Кожний військовополонений при його допиті зобов'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер.
Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть застосовуватися репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага особистості та честі.
Держава, що захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. Військовополонені розміщаються в спеціальних таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори повинні забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров'я і попередження епідемій. Табори повинні розташовуватися вдалині від районів бойових дій і мати чітко розрізнювані з повітря позначення з латинських букв PW або PG. Військовополоненим може бути також заборонено виходити за встановлену межу табору.
Військовополонені забезпечуються помешканням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них повинен допускатися медичний і духовний персонал. У полоні зберігається носіння знаків відмінності.
Військовополоненим повинна забезпечуватися можливість працювати, з оплатою за цінами, що існують в місці розташування табору. Примушувати до праці забороняється. Офіцерський склад до робіт не залучається. За унтер-офіцерами залишене право здійснювати нагляд за веденням робіт. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних (наприклад, видалення мін) або принизливих роботах. У процесі роботи повинні дотримуватися вимоги техніки безпеки.
Не пізніше тижня після прибуття в табір військовополоненому повинно бути надане право послати лист родині й у Центральне довідкове агентство у справах військовополонених, що установлюється у нейтральній країні для збору і передачі на батьківщину відомостей про осіб, які утримуються в полоні. Військовополоненим слід надавати можливість одержувати листи і листівки, індивідуальні і колективні посилки.
Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються (повертаються на батьківщину), їм повинні бути повернуті гроші і цінності, узяті на збереження при полоненні.