Санітарні втрати та їх характеристика при надзвичайних ситуаціях

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної фармації

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для самостійної підготовки студентів

з дисципліни

«ЕКСТРЕМАЛЬНА МЕДИЦИНА»

 

Харків - 2011

 

 

Л.А.Карпенко, А.В.Івченко. Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів заочного відділення з дисципліни «Екстремальна медицина» / Під. ред. А.А.Котвіцької

 

 

У методичних рекомендаціях представлений теоретичний матеріал по основних питаннях організації медичного та фармацевтичного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Рекомендації призначені для самостійної підготовки студентів до практичних занять та заліку з дисципліни «Екстремальна медицина».

ЗМІСТ

Тема 1	Соціально-правові основи і реалізація державної політики в сфері захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій. Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій………………….
Тема 2	Види медичної допомоги потерпілим при виникненні надзвичайних ситуацій. Медичне сортування й евакуація потерпілих ……………………………………...........................
Тема 3	Характеристика і класифікація медичного майна. Табельне оснащення лікувальних закладів і медичних формувань…….
Тема 4	Організація медичного і лікарського постачання в умовах надзвичайних ситуацій. Медичні склади при формуваннях й закладах ДСМК …………………...........................................
Тема 5	Визначення потреби в лікарських засобах й у медичному майні на період ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій………………………………………………………….
Тема 6	Організація роботи щодо утримання запасів лікарських засобів і медичного майна в складі матеріальних резервів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій……………..
Тема 7	Порядок розгортання й організації роботи аптечних закладів у пристосованих приміщеннях. Забезпечення якості лікарських засобів при зберіганні й транспортуванні в умовах надзвичайних ситуацій………………...........................
Тема 8	Система забезпечення якості при виготовленні лікарських засобів в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Тема 9
Література…………………………..………………………………………….....

 

Тема 1: «Соціально-правові основи і реалізація державної політики в сфері захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій. Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій»

Державна служба медицини катастроф (ДСМК) створена Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 343. В наш час діє «Положення про Державну службу медицини катастроф», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. N 827.

1. Державна служба медицини катастроф (далі - Служба) є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - надзвичайні ситуації), рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

2. Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ України, а також цим Положенням.

3. Організаційно-методичне керівництво Службою здійснює МОЗ України.

4. Координацію діяльності Служби у разі виникнення надзвичайних ситуацій здійснюють центральна і територіальні координаційні комісії Служби, що утворюються згідно із законодавством.

5. Служба утворюється:

· на центральному рівні - МОЗ України;

· на територіальному рівні - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

6. До складу Служби входять медичні сили, засоби та лікувально-профілактичні заклади центрального і територіального рівня незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

7. До медичних сил, засобів та лікувально-профілактичних закладів Служби належать Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який є головним науково-практичним закладом Служби, територіальні центри екстреної медичної допомоги, науково-дослідні медичні установи, лікувально-профілактичні заклади, які утворюють і утримують медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

8. Територіальні центри екстреної медичної допомоги утворюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Територіальні центри екстреної медичної допомоги мають статус юридичних осіб і підпорядковуються відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям.

Керівники територіальних центрів екстреної медичної допомоги призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями за погодженням з МОЗ України.

9. До медичних формувань Служби належать мобільні госпіталі, мобільні загони, медичні бригади постійної готовності першої черги (бригади швидкої медичної допомоги), спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги, положення про які затверджуються МОЗ України.

10. Особовий склад (медичні та інші працівники) медичних формувань Служби повинен мати відповідний рівень підготовки для надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій і бути здатний за станом здоров'я виконувати роботи в екстремальних умовах. Усі медичні формування та їх особовий склад підлягають обов'язковій атестації. Порядок атестації медичних формувань, їх особового складу визначається МОЗ України.

Атестовані медичні формування вносяться до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб. На атестований особовий склад медичних формувань, внесених до реєстру, поширюються положення про права, обов'язки, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальні служби".

11. Завдання функціональної підсистеми Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій у МОЗ України покладаються на Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Територіальні центри екстреної медичної допомоги входять до складу територіальних підсистем Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

12. Основними завданнями Служби є:

Ø надання безоплатної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному етапах постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

Ø ліквідація медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій;

Ø участь в організації комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах надзвичайних ситуацій, які здійснює санепідемслужба МОЗ України;

Ø організація взаємодії медичних сил, засобів та лікувальних закладів відповідно на центральному і територіальному рівні у сфері медичного захисту населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій; координація роботи із забезпечення готовності органів охорони здоров'я, систем зв'язку та оповіщення до дій у надзвичайних ситуаціях;

Ø прогнозування медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та розроблення рекомендацій щодо здійснення заходів з метою зниження негативного впливу таких ситуацій;

Ø проведення збору та аналізу інформації про медико-соціальні наслідки надзвичайних ситуацій в межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій;

Ø створення і раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для здійснення заходів Служби на центральному і територіальному рівні;

Ø участь у підготовці та атестації медичних формувань та їх особового складу;

Ø проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

13. Служба організовує свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення.

План медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення на центральному рівні розробляється МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією Служби і затверджується МОЗ України за погодженням з МНС.

Плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення на територіальному рівні розробляються МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, розглядаються територіальними координаційними комісіями Служби і затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Основним принципом планування заходів з попередження і ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій є максимальне залучення і використання медичних сил і засобів, які мають конкретну адміністративну територію після мобілізації усіх ресурсів системи охорони здоров'я.

Основні завдання планування:

Ø підвищення готовності органів управління, сил і засобів системи охорони здоров'я до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

Ø забезпечення постійності управління силами і засобами в період підготовки і під час ліквідації медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф;

Ø забезпечення доцільного використання медичних сил і засобів, їх маневреність в швидкоплинних ситуаціях, які можуть виникнути у вогнищі катастрофи, а також санітарно-протиепідемічних заходів у вогнищі катастрофи, на шляхах медичної евакуації і в місцях розселення евакуйованих;

Ø обгрунтування створення запасів майна для оснащення медичних формувань і установ територіальної системи охорони здоров'я, забезпечення його організованого постачання в короткі терміни;

Ø забезпечення підготовки фахівців охорони здоров'я для роботи за умов надзвичайних ситуацій.

Планування заходів по медичному забезпеченню населення за умов ЧС здійснюється на п'яти рівнях:

I рівень - медична установа;

II рівень - адміністративний район, місто без районного розподілу;

III рівень - місто з районним розподілом;

IV рівень - Автономна Республіка Крим, області, міста Київ, Севастополь;

V рівень - загальнодержавний.

Плани першого рівня розробляються фахівцями медичної установи, узгоджуються з органом управління охороною здоров'я, якій він підпорядкований, затверджуються керівниками медичних установ.

Плани другого і третього рівнів розробляються органом управління охороною здоров'я цього рівня, узгоджуються з відповідним органом управління вищого рівня (МОЗ Автономної Республіки Крим, обласні управління охорони здоров'я), затверджуються начальником управління (відділу) охорони здоров'я адміністративного району або міста.

Плани четвертого рівня складаються МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними управліннями охорони здоров'я і Київським і Севастопольським міськими управліннями охорони здоров'я, затверджується їх керівниками.

План п'ятого рівня розробляється МОЗ України, узгоджується на засіданні Центральної координаційної комісії, затверджується МОЗ України.

План медико-санітарного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій може включати такі основні розділи:

1. Коротка характеристика сил і засобів системи охорони здоров'я.

2. Прогноз медико-санітарної обстановки на території забезпечення у разі виникнення надзвичайної ситуації.

3. Заходи по ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації:

3.1. Організація медичної розвідки.

3.2. Організація лікувально-евакуаційних заходів.

3.3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

3.4. Організація матеріально-технічного забезпечення.

4. Організація управління, зв'язки і сповіщення за умов надзвичайних ситуацій.

5. Доповнення.

У першому розділі плану наводиться характеристика мережі медичних установ на відповідній адміністративній території, кількість лікарів (загальна і по окремих спеціальностях), кількість середнього медичного персоналу і структура його спеціалізації, загальна кількість і профільний розподіл житлофонду.

У другому розділі плану дається прогноз медико-санітарної обстановки, яка може виникнути у разі найбільш можливих на цій адміністративній території катастроф природного і техногенного характеру.

Третій розділ плану - логічне продовження двох попередніх. У цьому розділі зазначено хто, якими силами і де здійснює медичну розвідку, осередки катастрофи, куди передається інформація і з якою періодичністю; приведений перелік оснащення розвідувальних груп з вказівкою системи захисту їх особового складу від вражаючих чинників, які діють в осередку катастрофи. Визначається порядок організації і проведення заходів по захисту особового складу медичних установ і формувань, які згідно з прогнозом, потрапляють в осередок природної або техногенної катастрофи.

Основою для планування лікувально-евакуаційного забезпечення є розміри і структура санітарних втрат, які у свою чергу визначаються:

Ø характером вражаючих чинників;

Ø наявністю і можливістю використання засобів індивідуального і колективного захисту;

Ø своєчасністю сповіщення населення про характер НС;

Ø оперативністю і адекватністю реагування аварійно-рятувальних служб;

Ø своєчасністю і ефективністю реалізації лікувально-евакуаційних і санітарно-протиепідемічних заходів.

Суть планування лікувально-евакуаційного забезпечення потерпілих полягає в розробці організації своєчасних, адекватних і послідовних заходів за поданням меддопомоги потерпілим на етапах медичної евакуації з обов'язковим їх транспортуванням з вогнища до лікувальних установ залежно від медичних свідчень.

У цей підрозділ плану необхідно включити відомості про сили і засоби, призначені для надання першої медичної, долікарської, першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

Основою для розробки підрозділу плану по організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів є інформація про санітарно-епідемічний стан в зонах прогнозованих надзвичайних ситуацій. Цей стан оцінюється шляхом обліку рівня інфекційної захворюваності, наявності засобів життєзабезпечення населення, санітарного стану території і епідемічно важливих об'єктів. Санітарно-гігієнічний стан території може визначитися як благополучне, нестійке, неблагополучне і надзвичайне.

Складаючи план заходів медичного забезпечення при НС значну увагу необхідно приділити питанням матеріально-технічного забезпечення. Основною метою цього підрозділу є:

˗ забезпечення готовності формувань і установ, як ДСМК, так і усієї системи охорони здоров'я, до роботи в умовах надзвичайних ситуацій;

˗ найбільш раціональне накопичення, збереження і розподіл засобів з метою надання медичної допомоги потерпілим;

˗ здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у вогнищах природних і техногенних катастроф, на шляхах медичної евакуації і серед населення, евакуйованого із зони катастрофи.

Останній п'ятий розділ плану включає механізм організації управління системою охорони здоров'я відповідного рівня за умов НС, організації зв'язку як складової частини процесу сповіщення органів управління, особового складу Державної служби медицини катастроф і медичних установ про факт катастрофи і виникнення НС.

14. Режими функціонування Служби встановлюються залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла.

15. Фінансування витрат, пов'язаних з функціонуванням Служби, здійснюється в межах асигнувань, що передбачаються у Державному бюджеті України, республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах на охорону здоров'я, за рахунок благодійних внесків юридичних і фізичних осіб, а також інших не заборонених законодавством джерел фінансування.

16. Лікувально-профілактичні заклади, що входять до складу Служби, формують і накопичують оперативний резерв медикаментів, медичних засобів тощо для забезпечення робіт під час ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій за рахунок і в межах коштів, передбачених на їх утримання.

Лікувально-евакуаційне забезпечення у процесі ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій організовується на основі системи етапного лікування постраждалих, яка передбачає надання медичної допомоги в зоні надзвичайних ситуацій і на етапах медичної евакуації, а також евакуацію до лікувального закладу, де постраждалий отримує лікування адекватно ураженню. На етапах медичної евакуації медичні формування Служби, що розгортаються на шляхах евакуації постраждалих, забезпечують їх прийом, надання певного регламентованого для даного етапу рівня медичної допомоги та підготовку до подальшої евакуації.

Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях включає комплекс науково-обгрунтованих принципів, організаційно-практичних заходів по наданню ураженому населенню меддопомоги і лікування, з подальшою евакуацією за межі зони катастрофи і використанням призначених для цього сил і засобів Служби.

Роботу по наданню меддопомоги в осередках масових поразок умовно слід розділити на три фази (періоди):

1. Фаза ізоляції починається з моменту виникнення НС до початку організованого проведення рятувальних робіт. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому усе населення повинне знати правила поведінки в НС і методи надання само- і взаємодопомоги, яка набуває особливо важливого значення.

2. Фаза порятунку триває від початку рятувальних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі вогнища катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятувальних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад СМП, бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та ін. В цій фазі проводиться надання невідкладної меддопомоги за життєвими свідченнями і підготовка потерпілих до евакуації до лікувально-профілактичних установ за межі катастрофи.

3. Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених і їх реабілітації до лікувально-профілактичних установ за межами осередку катастрофи.

Етап медичної евакуації - це сили і засоби медичної служби, розгорнуті на напрямах медичної евакуації для прийому, реєстрації, медичного сортування уражених і хворих, надання їм меддопомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації.

Кожному етапу медичної евакуації відповідає певний вид меддопомоги залежно від обстановки, професійних можливостей і матеріального оснащення.

Основними видами меддопомоги на першому (догоспітальному) етапі в осередку катастрофи або на його межі є перша медична, долікарська і перша лікарська допомога.

На другому (госпітальному) етапі медичної евакуації триває надання вже вказаних видів допомоги, а також надається кваліфікована і спеціалізована меддопомога, лікування уражених до кінцевого результату і їх реабілітація.

Кожен етап медичної евакуації при розгортанні поблизу осередку ураження, катастрофи повинен мати такі функціональні підрозділи:

Ø сортувально-евакуаційне;

Ø підрозділи для надання меддопомоги і лікування потерпілих;

Ø підрозділи для проведення санітарної і спеціальної обробки;

Ø підрозділи для ізоляції потерпілих;

Ø підрозділи забезпечення (аптека, столова та ін.)

До роботи на першому етапі притягуються бригади швидкої меддопомоги, медичні пункти і формування об'єктів народного господарства, спеціалізовані медичні бригади постійної готовності першої черги лікувальних закладів охорони здоров'я і мобільні медичні загони, які входять до складу територіального рівня Державної служби медицини катастроф, а також ЛПЗ, які залишилися в осередку ураження.

Другий етап медичної евакуації формується за рахунок лікувальних установ, які входять до складу ДСМК, а по потребі, перепрофільованих шляхом посилення спеціалізованими бригадами постійної готовності інших лікувальних установ адміністративної території.

У районах катастроф і стихійних лих, місцях тимчасового розселення евакуйованого населення і розміщення рятувальників може виникати неблагополучна санітарно-гігієнічна і епідемічна обстановка, яка сприяє виникненню і поширенню серед різноманітних контингентів населення групових і навіть масових інфекційних захворювань (епідемій).

Епідеміологія - наука про теоретичні, організаційно-методичні і практичні основи попередження інфекційних захворювань у людей, про методи їх лікування, організацію заходів по ліквідації осередків інфекційної захворюваності.

Протиепідемічні заходи - це науково обгрунтовані рекомендації, виконання яких дозволяє успішно попереджати інфекційні захворювання серед окремих груп населення, ліквідовувати або істотним чином зменшити інфекційну захворюваність.

Санітарно-епідемічний стан району надзвичайної ситуації може бути оцінений як сприятливий, нестійкий, несприятливий і надзвичайний. Сприятливий стан - серед населення відсутні інфекційні захворювання або мають місце одиничні випадки захворювань, не пов'язані між собою. Нестійкий стан - серед населення з'являються окремі незареєстровані раніше інфекційні захворювання, виникають групові захворювання без подальшого поширення, тобто без ознак епідемії. Несприятливий стан - виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого їх поширення або відзначаються одиничні випадки захворювання особливо небезпечними інфекціями (чумою, холерою, сибірською виразкою та ін.). Надзвичайний стан - серед населення виникла епідемія інфекційного захворювання або групові захворювання особливо небезпечними інфекціями.

Відразу після встановлення факту бактеріологічного зараження одночасно з розвідкою в осередку бактеріологічного зараження встановлюється карантин.

Карантином називається комплекс суворих ізоляційних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію і ліквідацію осередків інфекційної захворюваності.

Термін дії карантину залежить від виду застосованих засобів. Якщо встановлюється застосування супротивником збудників особливо небезпечних інфекцій (чума, віспа, холера), то карантинні заходи проводяться до повної ліквідації осередка і усунення можливості виникнення захворювань. Якщо індикація виявляє застосування супротивником збудників інших інфекцій (туляремія, бруцильоз, орнітоз та ін.), то карантин знімається і замінюється обсервацією.

Обсервацією називається комплекс обмежувальних заходів і посиленого медичного спостереження, спрямований на попередження поширення інфекційних хвороб.

Основним завданням обсервації є своєчасне виявлення випадків появи інфекційних захворювань з метою вживання екстрених заходів по їх локалізації і усуненню причин, які роблять вплив на їх поширення.

Обсервацією передбачаються:

Ø виставляння регулювальних постів на зовнішній межі зони обсервації, основних маршрутах з метою обмеження в'їзду, виїзду і транзитного проїзду;

Ø посилення медичного контролю за станом території, організацією живлення, водопостачання, правилами торгівлі;

Ø опитування і термометрія населення з метою активного і своєчасного виявлення інфекційних хворих;

Ø проведення вакцинації;

Ø посилення санітарно-освітньої роботи.

Тема 2: «Види медичної допомоги потерпілим при виникненні надзвичайних ситуацій.
Медичне сортування й евакуація потерпілих»

 

Вид меддопомоги - перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, які проводяться як у виді само- і взаємодопомоги, так і службою охорони здоров'я в районах (вогнищах) катастроф і в лікувально-профілактичних установах.

При проведенні медичного забезпечення НС використовуються наступні види допомоги:

Ø перша медична допомога- 30 хвилин з моменту поранення, поразки;

Ø долікарська (фельдшерська) допомога - 1,5-2 ч. з моменту поразки;

Ø перша лікарська допомога - 4-5 ч. з моменту поранення, поразки;

Ø кваліфікована медична допомога - 8-12 ч. з моменту поразки;

Ø спеціалізована медична допомога - не пізніше 24 годин.

Вид меддопомоги залежить від:

Ø місця її надання;

Ø кваліфікації осіб, які надають той або інший вид меддопомоги;

Ø оснащення медичного персоналу.

Заходи першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги залежно від медичної обстановки діляться за об'ємом.

Об'єм меддопомоги - ця певна кількість заходів цього виду меддопомога, яка надається потерпілим залежно від медичної обстановки (від кількості уражених і їх структури, ступеня ураження).

За об'ємом медична допомога ділиться на виконання невідкладних заходів (життєво необхідних) і тих заходів, виконання яких може бути тимчасово відстрочене.

Аналіз медичних наслідків катастроф мирного часу дозволяє зробити висновок про переважання серед постраждалих пацієнтів хірургічного і терапевтичного профілю. Відмінною рисою хірургічних ушкоджень є значна частота множинних і поєднаних травм, а також комбінованих поразок. Це часто супроводжується такими важкими ускладненнями як травматичний і опіковий шок, гостра крововтрата, асфіксія, синдром тривалого здавлення. При цьому у 30% потерпілих може бути важким і украй важким. Серед потерпілих терапевтичного профілю найбільш численна група осіб з гострими отруєннями СДЯВ і що піддалися проникаючою радіацією у 30-40% пацієнтів з отруєннями стан може бути важким і украй важким. У боротьбі за збереження життя потерпілим особливу важливість придбавають рано початі реанімаційні заходи. Кваліфікована і спеціалізована допомога і лікування уражених здійснюється на другому етапі медичної евакуації в лікувальних установах, які можуть бути розгорнуті як в стаціонарних. так і в польових умовах.

Кваліфікована медична допомога є комплексом хірургічних і терапевтичних заходів, здійснюваних хірургами, терапевтами в районних, центральних, міських, обласних лікарнях, окремих медичних центрах, рухливих установах (медичні госпіталі), а також в установах інших служб в терміни не пізніше 8-12 годин після поразки.

Спеціалізована медична допомога - це вищий вид медичної допомоги. Вона носить вичерпний характер і виявляється висококваліфікованими фахівцями в спеціалізованих лікувальних установах із застосуванням спеціального оснащення і устаткування.

Санітарні втрати та їх характеристика при надзвичайних ситуаціях

Загальні втрати - це втрати населення в результаті надзвичайних ситуацій. Загальні втрати підрозділяються на безповоротні втрати й санітарні втрати.

Безповоротні втрати - населення загибле або зникле без звістки.

Санітарні втрати - це населення, що втратило працездатність на строк не менш однієї доби й потребує медичної допомоги на етапах медичної евакуації. Санітарні втрати в результаті надзвичайних ситуацій носять масовий характер. За характером поразок санітарні втрати мають складну структуру. До них відноситься населення з політравмами й особи, які потребують невідкладної допомоги й лікування. Особами, небезпечними для навколишніх, є особи:

· з інфекційними захворюваннями або підозрілими на них;

· з високим рівнем радіоактивного зараження;

· заражені стійкими отруйними речовинами;

· які піддалися впливу бактеріологічної зброї;

· із психомоторним порушенням.

До санітарних втрат також відносять частину населення, у якої виникли патологічні стани в результаті агентів, що травмують.

Медичне сортування

Успіх меддопомоги при надзвичайних ситуаціях знаходиться в прямій залежності від правильності, своєчасності і кваліфікованості проведення медичного сортування.

Медичне сортування - це розподіл поранених і хворих (уражених) на групи за принципом потреби в проведенні однорідних лікувально-евакуаційних і лікувально-профілактичних заходів залежно від медичних показань і конкретних обставин.

Медичне сортування підрозділяється на:

Ø внутрішньопунктове;

Ø евакуаційно-транспортне

В основі сортування лежать три основні сортувальні ознаки:

а) небезпека для оточення;

б) лікувальна;

в) евакуаційна.

Небезпека для оточення визначає міру потреби уражених в санітарній обробці, в ізоляції. Залежно від цього уражених розподіляють на групи:

Ø ті, що вимагають спеціальної (санітарною) обробки (частковою або повною);

Ø підлягають тимчасовій ізоляції (у інфекційному або психоневрологічному ізоляторі);

Ø не вимагають санітарної обробки.

Лікувальна ознака - міра потреби потерпілих в меддопомозі, черговості і місці її надання.

По мірі потреби в меддопомозі у відповідних підрозділах етапу евакуації виділяють уражених:

Ø особи, небезпечні для оточення;

Ø обличчя, які потребують невідкладної меддопомоги;

Ø не вимагають меддопомоги (допомога може бути відкладена);

Ø після надання меддопомоги – повернення у свої підрозділи;

Ø особи, що потребують симптоматичного лікування (що агонізують).

Евакуаційна ознака - необхідність, черговість евакуації, вид транспорту і положення ураженого в транспорті.

 

Медична евакуація

Медична евакуація - комплекс організаційних заходів щодо виводу з районів (осередків) надзвичайних ситуацій потерпілих і їх доставка на найближчі етапи медичної евакуації (стаціонарні й прибулі) для надання медичної допомоги й лікування. Вона є частиною лікувального процесу в системі етапного лікування потерпілих.

Шлях медичної евакуації - це шлях, по якому йде транспортування потерпілих з районів катастроф на етапи медичної евакуації, а також у лікувально-профілактичні установи.

Лікувально-евакуаційний напрямок - це смуга місцевості адміністративної території, з розташованими на ній штатними лікувально-профілактичними закладами й формуваннями, працюючими транспортними засобами й шляхами евакуації, на якій здійснюється евакуація потерпілих.

Медична евакуація переслідує дві основні мети:

- своєчасну доставку потерпілих до найближчої лікувально-профілактичної установи, для найшвидшого надання медичної допомоги й лікування;

- забезпечення маневреності сил і засобів Служби медицини катастроф.

Основні види медичної евакуації:

- евакуація потерпілих "на себе" - основний вид медичної евакуації. Здійснюється вищим медичним начальником, підлеглими й довіреними йому транспортними засобами з підлеглих лікувально-профілактичних закладів (етапів медичної евакуації);

- евакуація потерпілих "від себе". Здійснюється з районів (осередків) надзвичайних ситуацій за рахунок своїх і довірених транспортних засобів з районних і центральних районних лікарень безпосередньо в міські або обласні лікарні;

- евакуація потерпілих "за собою". Здійснюється у випадку змушеної передислокації як рухливих, так і стаціонарних лікувально-профілактичних установ (етапів медичної евакуації), коли виникає необхідність евакуювати якусь частину потерпілих разом зі штатним складом "за собою".

Медична евакуація повинна бути:

- короткочасної (по своїй тривалості);

- забезпечувати своєчасність доставки потерпілих на найближчі етапи медичної евакуації;

- бути мінімально травматичної;

- виключати однотипні проміжні етапи медичної евакуації.

Для медичної евакуації використовуються спеціальні санітарно-транспортні засоби (автомобілі, поїзди, морські й річкові судна, гелікоптери й літаки), а також попутний (минаючий) транспорт.

Тема 3: «Характеристика і класифікація медичного майна. Табельне оснащення лікувальних закладів і медичних формувань»

Все майно, яке постачається формуванням і закладам ДСМК, розподіляють на медичне майно, санітарно-господарське майно та спеціальне майно.

Медичним майном називають матеріальні засоби, що призначені для профілактики та надання медичної допомоги, діагностики, лікування захворювань та уражень, догляду за хворими (постраждалими), проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів; обладнання медичних закладів та формувань ДСМК. До медичного майна відносяться: лікарські засоби, медикаменти, кров та кровозамінники, перев'язувальні матеріали, медичні апарати та прибори, аптечне, стоматологічне обладнання, засоби дезінфекції, дератизації та дезінфекційна техніка і апаратура, лабораторні предмети і приладдя, книги та бланки медичного обліку і звітності та медична і санітарна техніка загальною кількістю більше 30 найменувань.

Санітарно-господарське майно включає натільну та постільну білизну, одяг медперсоналу, господарчі та лікарняні меблі, обладнання харчоблоків, господарські предмети та обладнання тощо.

Спеціальне майно має вузькопрофільне цільове призначення. До його складу входять: засоби індивідуального захисту органів дихання та шкірних покривів, радіометрична апаратура, прилади радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки та джерела до них, технічні засоби зв'язку та оповіщення електроосвітлювальні засоби, типове і універсальне санітарне обладнання для транспортних засобів та дозиметричну апаратуру та медичні засоби індивідуального захисту (індивідуальний протихімічний пакет, аптечка індивідуальна, пакет перев'язувальний ППМ).

За тривалістю знаходження в експлуатації ММ ділять на дві великі групи: матеріали і вироби.

Матеріали відрізняються від виробів тим, що вони, будучи застосовані з лікувально-діагностичною метою, як правило, не можуть бути використані повторно, тобто це предмети одноразового використання. Крім того, матеріал виготовляється з сировини одного виду. Прикладом матеріалів є перев'язувальні засоби, шини, шовні матеріали, рукавички гумові, шприци одноразового використання і тому подібне

Уся решта майна відноситься до виробів. Вироби, вживані в лікувально-діагностичному процесі, прийнято називати медичними технічними засобами або виробами медичної техніки. За своїм місцем в лікувально-діагностичному процесі усі вироби ділять на інструменти, прилади, апарати, устаткування і установки.

Медичні інструменти - це технічні засоби медичного працівника (санінструктор, мед. сестра, фельдшер, лікар) за допомогою яких він робить ті або інші робочі маніпуляції на органах і тканинах людини, в основному з метою механічної дії на них, а також необхідні дії з матеріалами, вживаними при цих маніпуляціях.

Медичні інструменти застосовуються у багатьох медичних спеціальностях. Найбільшу питому вагу в їх номенклатурі займають інструменти для оперативних втручань як для загальнохірургічних операцій, так і для спеціальних розділів хірургії.

Медичні прилади - це пристрої, за допомогою яких можна отримати необхідну інформацію про стан організму, що дозволяє зробити уяву про наявність або відсутність тих або інших відхилень і поставити правильний діагноз. Прилади можна розділити на три основні групи: що показують, реєструють і комбіновані.

До приладів відноситься і велика група виробів медичної техніки, що використовується в лабораторній практиці для отримання інформації про склад і властивості досліджуваних об'єктів (проб) в основному біологічного походження.

Медичні апарати - це пристрої, що генерують енергію якого-небудь виду з метою дії на організм в цілому або вибірково на певну функціональну систему або орган (групу органів). До апаратів відносяться і вироби, що замінюються впродовж певного часу ті або інші функціональні системи організму (апарат штучна нирка, апарат штучне серце, апарати для штучної вентиляції легенів і так далі).

Часто медичні апарати і прилади об'єднують під загальною назвою (терміном) "Медична апаратура".

Медичне устаткування - пристрої, призначені для розміщення хворих і проведення необхідних маніпуляцій, пов'язаних зі зміною положення усього тіла або окремих його частин. До устаткування відносять операційні і перев'язувальні столи, функціональні ліжка, крісла зуболікарські та ін. До устаткування відносяться також пристрої, що забезпечують проведення лікувального і діагностичного процесу: стерилізаційне устаткування, термостати та ін.

Разом з вказаними видами медичних технічних засобів розрізняють також різні допоміжні пристрої: пристосування і приладдя, які полегшують користування апаратурою і устаткуванням і які створюють ряд додаткових зручностей і можливостей при їх застосуванні.

Комбінації з окремих приладів і устаткування, а також апаратів і устаткування називають установками (рентгенівська установка, стерилізаційно-дистиляційна установка і т. д.).

За обліковою ознакою медичне майно розподіляється на дві основні групи: витратне та інвентарне.

Витратне медичне майно - це предмети одноразового використання, що використовуються безпосередньо після їх застосування (медикаменти, кровозамінники, перев'язувальні засоби). Витратне медичне майно списується з книг обліку на підставі витратних документів (рецепти або вимоги на ліки) безпосередньо після їх видачі зі складу або аптеки.

Інвентарне медичне майно - це майно багаторазового використання (апаратура, прилади, інструментарій, тощо). За якісним складом інвентарне медичне майно розподіляється на V категорій.

Медичне майно за цільовим призначенням розподіляється на дві групи: загального та спеціального призначення. Основними вимогами до медичного майна, що використовується в НС є: портативність, компактність, комплектність, зручність транспортування, простота і надійність в експлуатації та можливість тривалого зберігання. На період НС медичне майно повинно оперативно подаватися до формувань ДСМК за необхідною кількістю та асортиментом. Цього можливо досягнути за умовою постачання формувань та закладів ДСМК медичним майном в комплектах.

Медичне майно постачається комплектами чи окремими предметами. Комплектом називається асортимент предметів медичного майна для надання постраждалим і хворим визначеного виду та обсягу медичної допомоги, що покладений у спеціальну тару. Комплект майна повинен бути придатним для транспортування до місця дислокації формування, закладу або його використання.

В комплект можуть входити окремі предмети чи набори медичного майна. Набір - це сукупність медичного майна, що має єдине функціональне призначення для проведення певних робіт і розміщене в певному порядку в єдиній упаковці. Комплекти за цільовим призначенням розподіляються на функціональні та спеціальні.

Функціональні комплекти призначені для забезпечення роботи відповідного функціонального підрозділу лікарні, госпіталю. Прикладами таких комплектів є: приймально-сортувальний, хірургічний, ортопедичний, травматологічний тощо.

Спеціальні комплекти призначені для оперативного забезпечення медичним майном формувань ДСМК при НС. Ці комплекти вміщують в себе медичне майно для надання визначеного виду медичної допомоги конкретному контингенту постраждалих (хворих).

Медична апаратура, устаткування, установки та ін. медичне майно для первинного оснащення медичних підрозділів, частин і закладів, передбачені табелем до штатів, називається табельним. Табелізація - встановлення призначення предмета тому або іншому підрозділу, частині, закладу згідно з табелем.

Штат – офіційний документ (положення), що встановлює організаційну структуру установи, закладу, кількість особового складу і посад, їх функції, найменування підрозділів, озброєння, техніки і інших матеріальних засобів.

Табель до штату - офіційний документ, в якому перераховані предмети, їх кількість і номери норм постачання медичним майном і технікою. Збірки норм і табелів вводяться в дію Наказами Міністерством оборони України.

Табельне медичне майно є незнижуваним запасом військової частини, закладу.

У мирний час табельним називається ММ, включене у Збірки норм постачання медичним майном на мирний час. ММ, не включене у Збірку норм і табелів, називають нетабельним.

Постійне табельне оснащення визначається потребами для виконання завдань у повсякденних умовах, при підвищеній готовності ДСМК та при розгортанні закладів (формувань) згідно функціонального призначення за умов надзвичайної ситуації. Обсяг діяльності кожного закладу (формування), який забезпечується постійним табельним оснащенням, визначається МОЗ України. Типові табелі оснащення затверджуються МОЗ України, а табелі закладів (формувань) ДСМК, складаються на підставі типових, але з урахуванням особливостей роботи та затверджуються органом управління охорони здоров'я, якому підлягає заклад (формування).

Медична тактико-технічна характеристика (МТТХ) виробу медичної техніки – це комплекс спеціальних параметрів (властивостей), які забезпечують функціональність виробу в заданих умовах.

МТТХ включає:

- медико-технічні властивості (показники функціонального призначення);

- тактичні характеристики;

- експлуатаційні і ремонтні характеристики;

- умови зберігання і транспортування;

- ергометричні показники та ін.

Медико-технічні показники визначають основні функції, для виконання яких виріб призначений, і обумовлюють сферу його застосування.

Тактичні характеристики (ТХ) визначають кількісні параметри, при яких виріб повинен виконувати свої функції в заданих умовах, тобто функціональні властивості вироби, пов'язані із завданнями, що вирішуються медичним підрозділом, частиною, установою, де виріб використовується. ТХ включають норми і кількісні показники (нормовані параметри), що визначають ефективність виробу - час готовності до роботи, експлуатаційні характеристики (в т.ч. кількість обслуговуючого персоналу і його кваліфікація), продуктивність та ін.

Технічні дані (параметри) - це вага, об'єм, кількість місць.

Ці дані мають дуже істотне значення при плануванні потреби в транспорті, складських приміщеннях і тому подібне.

 

Тема 4: «Організація медичного і лікарського постачання в умовах надзвичайних ситуацій. Медичні склади при формуваннях і закладах ДСМК»

 

Державна служба медицини катастроф функціонально об'єднує призначені для ліквідації медико-санітарних наслідків НС сили і засоби МОЗ України, військово-медичної служби МО, медичної служби цивільного захисту (ЦЗ), МНС, МВС, Мінтрансу та інших міністерств і відомств.

Організація безперебійного постачання формувань і установ ДСМК є обов'язком органів управління ДСМК усіх рівнів, починаючи з МОЗ України і закінчуючи керівником медичної установи.

Організаційно-методичне керівництво ДСМК покладається на МОЗ України.