Причини та обставини ліквідації автономії та ЗС

У 1654 р., у момент укладення Переяславського договору Україна увійшла до складу Російської держави на правах автономії. Після Андрусівського світу 1667 р. Україна поділена: Правобережжя відійшло до Польщі, Лівобережжі – Росії, де утворилася Гетьманщина, що зберігала деякий час автономію. Царизм поступово обмежував автономні права України.Особливе місце в системі заходів, що обмежували автономію України займали ті, які були прийняті в період царювання Петра I і Катерини П. Політичний курс, направлений на ліквідацію автономії, проводився в різних сферах. Але найбільш показовим є відношення царського уряду до інституту гетьманства на Україні. Події 1708-1709 рр., а саме перехід І.Мазепи на сторону шведів, прискорили процес поступової ліквідації гетьманства. У 1722г. після смерті гетьмана Скоропадського цар Петро I створив спеціальний орган для управління Україною Малоруську колегію. Цариця Ганна Іоаннова знов заборонила вибори. Останній гетьман України - Кирило Розумовський. У 1764 р. цариця Катерина П відмінила гетьманство, тепер уже остаточно Україна була перетворена в Малоруське генерал-губернаторське.Український народ в II підлогу. XVII - Х ст. вів героїчну боротьбу за збереження автономії. Ліквідація гетьманства України: 1) з'явилася логічним результатом централизаторской, колонізаторської політики царизму на Україні; 2) існування автономії України було несумісне з процесом зміцнення абсолютистської монархії; 3) несприятлива зовнішньополітична обстановка. Запоріжжя продовжувало зберігати свою автономію в рамках Гетьманщини. У 1708 р., коли гетьман І. Мазепа перейшов на сторону Карла XII, з ним пішло біля 3-х тис. запоріжців. Тому в 1709 р. за наказом Петра I, Запорізька Січ була зруйнована, запорізьке військо пішло вниз по Дніпру і осіло на турецькій території. Коли їм було дозволено повернутися, вони заснували Нову Січ.Другий раз, і вже остаточно, Запорізька Січ була зруйнована в 1775 р. при цариці Катерині П. Причини:1. Спори, зіткнення з Росією за землі запоріжців. 2. ХУШ ст. - період найвищого розвитку феодальних стосунків в Росії. На Запоріжжі в цей час починають пробивати собі дорогу нові буржуазні стосунки. 3. У Запоріжжі бігли кріпосні селяни, запоріжці нерідка ставали на чолі народних повстань. Покінчити із Запоріжжям цариця вирішила після придушення народної війни під буттям на чолі Омеляна Пугачова.4. Після відміни гетьманства /764 р. / Запоріжжя зберігало свою автономію. 5. Після перемоги Росії в російсько-турецькій війні Катерина прийшла до виводу, що впало значення Запоріжжя в охороні південних кордонів. Доручена ліквідація Січі була Потьомкіну.Наслідки були остаточно знищені ознаки української державності; ліквідація Запорізької Січі прискорила процес занепаду українського козацтва.

Культура XVII-XVIII

Після завершення Визвольної війни 1648— 1654 рр. почався новий період в історії української культури. Зокрема прискорений розвиток виробництва в Україні викликав необхідність поширення освіти. Вона піднялася на досить високий рівень завдяки значній мережі шкіл, які виникли ще в другій половині XVII ст. Основними посібниками для навчання дітей грамоти були буквар І. Федорова і граматика М. Смотрицького. Вчителями народних шкіл у переважній більшості були дяки. З 30-х років XVII ст. центром освіти став Києво-Могилянський колегіум. В 1701 р. за указом Петра І Київський колегіум було перетворено в академію. Рівень навчанняне поступався вищим навчальним закладам Західної Європи. У розвитку науки та просвіти важлива роль належала книгодрукуванню. З давніх часів центрами цієї справи були Львів та Києво-Печерська лавра. У 1674 р. із надр Київського колегіуму вийшов «Синопсис» — короткий нарис історії Росії та України, який тривалий час використовувався як підручник. Цінною пам'яткою української історіографії став «Літопис Самовидця», де описано події Визвольної війни 1648— 1654 рр. Спробами перейти від літописання до історичної науки були твори Г. Граб'янки, С. Величка, П. Симоновського, В. Рубана, а також анонімна «Історія русі в або Малої Росії».Наука в Україні розвивалась у тісному зв'язку з досягненнями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович (медицина), Л. Магницький (математика), О. Шафонський (епідеміологія) Філософську думку другої половини XVII ст. представляли вчені Київської академії Й. Горбацький, І. Гізель, С. Яворський. Усна народна творчість існувала у найрізноманітніших формах — піснях, думах, казках, легендах тощо. В історичних піснях і думах оспівувалася героїчна боротьба народу в роки Визвольної війни, під час гайдамацького та опришківського руху, численних селянських повстань.Українська література цього періоду відчувала значний вплив європейського Просвітництва й гуманізму. Справжнім літературним явищем стала творчість Г. Сковороди. Його твори «Сад божественних пісень», «Діалог, або Розглагол про стародавній світ» та багато інших відіграли вагому роль у становленні української літератури. Видатними її представниками були також Л. Баранович, 1. Величковський, Ф. Прокопович та ін.Значне місце в українській літературі посідала драматургія. Тоді з'являються такі популярні твори, як «Володимир» Ф. Прокоповича, «Успенська драма» Д. Ростовського, «Про блудного сина» С. Полоцького.Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Київського колегіуму, а потім академії. В Україні широко розповсюдився й інший різновид театрального мистецтва — вертеп. Він мав велике значення для розвитку української мови.Центром музичного життя України першої половини XVIII ст. також була Київська академія, де навчали нотної грамоти, хорового співу, гри на музичних інструментах. Величезний внесок у розвиток української музичної культури зробили такі відомі композитори, як М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. Архітектура і будівництво. продовжували розвиватися на самобутній народній основі. Особливого значення надавалося спорудженню православних храмів, де домінує стиль українського, або козацького, барокко. Він органічно поєднував почуття святковості, яскравості, емоційності й пишності. В стилі європейського барокко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у напрямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України.Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси барокко з народними традиціями. Утворилися національні художні школи - жовківська, чернігівська, новгород-сіверська. В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна декоративна скульптура.Таким чином, незважаючи на втрату Україною державності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, зробила неоціненний внесок у світову скарбницю.