інформаційно-комунікативні; організаційні;психолого-іміджеві, адміністративні,соціологічні,ідеологічні тощо

Організаційні технології містять набір прийомів і способів розробки стратегії і тактики виборчої кампанії, організації роботи команди; роботи партій та місцевих партійних організацій щодо підтримки свого кандидата; збору коштів на проведення виборчої кампанії; роботи груп добровольців і т. ін.

Інформаційно-комунікативні технології охоплюють прийоми та способи, пов'язані з оптимізацією впливу на виборців у ході передвиборної агітації, через ЗМІ, під час масових виступів та при використанні інших форм передвиборної агітації.

Останнім часом в умовах демократичних виборів все частіше застосовуються психолого-іміджеві технології, спрямовані на здійснення ефективного впливу на свідомість виборців за допомогою методів психології, активного використання символів та соціальних стереотипів.

Окреме місце в процесі організації виборчої кампанії належить адміністративним технологіям, в основі яких покладено адміністративний ресурс. Словосполучення “адміністративний ресурс” з'явилося нещодавно, але саме явище виникло ще за радянських часів. Адміністративний ресурс визначається як політологічний термін, який вживається для пояснення використання органами державної влади та місцевого самоврядування, кандидатами на виборчі посади, які є посадовими особами або державними службовцями, своїх повноважень для досягнення політичних цілей в ході виборчої кампанії шляхом порушення норм діючого законодавства.

В залежності від обраного суб'єктами способу впливу розрізняють: раціональні та ірраціональні технології. Раціональні – це, по-перше, технології, засновані на переконанні, які спрямовані на цілі та інтереси виборців; по-друге, технології, які ґрунтуються на примусі та суперечать інтересам виборців. Ірраціональні – це технології, засновані на маніпуляції свідомістю та поведінкою виборців.

Класифікація виборчих технологій з позиції відповідності їх правовим та етичним нормам: “чисті”, “білі”, “брудні”, “чорні” тощо.

В. Полтарак у рамках запропонованого підходу виділяє “чорні”, “сірі” та “білі” виборчі технології. Під “чорними” технологіями він розуміє ті виборчі технології, застосування яких тягне пряме порушення законодавства. До них, зокрема, можна віднести як відверто кримінальні (наприклад, підкуп членів виборчої комісії), так і порівняно “безневинні”, хоча і заборонені законом дії (подарунки виборцям, агітація з боку посадових осіб і т. ін.). “Сірими”, на його думку, варто вважати такі технології, що не передбачають прямого порушення закону, але суперечать суспільної моралі та прийнятим способам ведення політичної боротьби. “Білими” технологіями називаються ті, які належать до офіційного регістру дозволених та не суперечать законові. Розглядаючи як підставу класифікації критерій відповідності правовим, соціальним, моральним нормам, а також демократичним принципам виборів виборчі технології варто класифікувати на такі види:

- легальні виборчі технології, які відповідають чинному законодавству. Ці технології ефективні в умовах стабільного громадянського суспільства, чітко структурованого з досить розвинутою елєкторально-правовою культурою громадян, у якому у всіх соціальних груп артикульовані інтереси;

- нелегітимні виборчі технології, які формально не порушують норми законодавства, але не відповідають загальним демократичним принципам організації та проведення виборів, нормам суспільної моралі і, як наслідок, не викликають схвалення з боку громадської думки.

- нелегальні виборчі технології, які прямо порушують норми виборчого законодавства.

У виборчій кампанії виділяють 4 групи виборчих технологій:

1) дискретні - мають кілька характерних рис, головними з яких є послідовність подій, трансформація досліджуваного процесу, гіпотетичний характер опису

2) пірамідальні - критерій подання кандидата громадській думці, на підставі чого виділяються технології, спрямовані на підкреслення іміджевих характеристик образу кандидата; технології, спрямовані на підкреслення поведінкових якостей кандидата; контекстні технології, які створюють сприятливе тло для образу кандидата.

3) мультипроектні - класифікація включає три види джерела повідомлення: технології, що використовують особистий контакт кандидата з виборцем; технології, засобом повідомлення яких є неживі предмети; змішані технології.

4) сценарні - класифікація ґрунтується на вигляді джерела, згідно яким виділяються технології, суб'єктом яких виступає сам кандидат; технології, які застосовують «незалежні інститути»; технології, що застосовуються від імені підставних осіб; анонімні технології і т.д. Критеріями для даних видів класифікацій можуть слугувати регулювання явки, цільова аудиторія, вид ідеологічного позування, тип асоціації кандидата і т.п.

45. Політичні комунікації і вибори. Комунікативна основа виборчої кампанії.

Політична комунікація - це процес передачі політичної інформації, за допомогою якого інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною і соціальною системами.Безперервний процес обміну інформацією здійснюється як між індивідами, так і між керівниками й керованими з метою досягнення згоди.

У найзагальнішому вигляді теорія політичної комунікації розглядає наступні комплекси проблем:

1) суть і особливості будови і функціонування різноманітних засобів політичної інформації: мови, жестикуляції, друку, засобів масової інформації. Відповідно, вивчаються діяльність комунікативних мереж, за принципом: "відправник - переробник - адресат політичної інформації", проблеми взаємодії мовних та електронних каналів інформації, владного контролю над ЗМІ та ін;

2) розробка і вдосконалення знаковою, символічною і семіотичної систем для політико-комунікативних передач, способи шифрування та дешифрування політичної інформації, створення різних політичних міфологем, символічних, рекламних та пропагандистських образів та сюжетів;

3) соціально-політичні наслідки інформаційного впливу на поведінку і діяльність суб'єктів політики, формування громадської думки, перебіг електоральних процесів, політичне управління суспільством.

Політична комунікація має на увазі не односторонню спрямованість сигналів від еліт до маси, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які надають саме різне вплив на політику.Політичне життя в будь-якому суспільстві неможлива без усталених методів політичної комунікації.

Існують три основні способи комунікації: через неформальні контакти, суспільно-політичні організації (інститути), засоби масової інформації. До них можна віднести і особливі комунікативні ситуації або дії (вибори, референдуми тощо). У політичній комунікації звичайно справу мають з написаним або вимовним словом, але вона може відбуватися і за допомогою будь-якого знака, символу і сигналу, за допомогою якого передається зміст. Отже, до комунікації треба віднести і символічні акти - найрізноманітніші, такі як спалення повістки про призов в армію, участь у виборах, політичне вбивство або відправлення каравану суден у плавання по всьому світу.

За допомогою комунікації передається три основних типи політичних повідомлень: спонукальні (наказ, переконання); власне інформативні (реальні чи вигадані відомості); фактичні (відомості, пов'язані з встановленням і підтримкою контакту між суб'єктами політики). Політична комунікація виступає як специфічний, вид політичних відносин, за допомогою якого домінуючі в політиці суб'єкти регулюють виробництво і розповсюдження суспільно-політичних ідей свого часу.

У сучасних дослідженнях політична комунікація розглядається як невід'ємний елемент політичної системи суспільства, частина суспільно-політичної свідомості буття людини. У структуру політичної системи обов'язково входить інформаційно-комунікативна підсистема, яка встановлює зв'язки між інститутами політичної системи. Значення цієї підсистеми велике, бо люди, як відомо, здатні оцінювати дії, в тому числі і політично, лише при наявності певного обсягу знань та інформації. Якщо в демократичних суспільствах засоби масової інформації досить незалежні, то в авторитарних і тоталітарних вони повністю підпорядковані правлячої еліти.

46. Стратегія і тактика виборів. Сучасні типи виборчих стратегій.

Виборча стратегія - це система скоординованих дій, спрямованих на зміну поведінки виборців і суперників у відповідності з цілями кандидата.Виборча стратегія передбачає цілісний погляд на виборчу кампанію і перспективи її розвитку. Вона існує як стратегічна ідея, як стратегічний план і як здійснення цілої серії заздалегідь спланованих компаній. Стратегію можна уявити і як систему послідовних, стратегічних «ходів», що направленні на блокування дій суперників і навернення виборців на свою сторону.

Виборча стратегіє проектується і здійснюється групою стратегічного планування, до якої входять керівник компанії, фінансовий директор, ідеолог, аналітик і технолог. Основна ціль групи – створити правильну стратегію виборчої компанії і уважно стежити за її реалізацією, та вносити певні корективи в залежності від зміни умов.

Типи стратегій:

- соціально-економічний тип (виборці голосують за кандидата, виходячи зі своїх економічних потреб. Кандидат дуже чітко виражає економічні інтереси тих чи інших соціальних груп. Даються обіцянки на вирішення важливих соціальних проблем. Соціально-економічний тип може досить чітко передбачити поведінку виборців у дійсному економічному положенні);

- політичний тип (полягає в отриманні вдалих позицій в системі політичних відносин. У суспільстві склалася вже досить чітка система відносин між владою, бізнесом і суспільними організаціями, політичними партіями, рухами. Тому зайняти своє місце в цій політичній системі означає залучитися підтримкою як представників еліти, так і певних шарів виборців);

- іміджевий тип (стратегія ідеального кандидата. Передбачається, що більшість електорату має сформовані уявлення про те, якими якостями повинен бути наділений кандидат. За результатами досліджень формується образ кандидата, який найбільше збігається з ідеалом);

Cтратегічний план кампанії має два виміри: у часі - і зазвичай називається графіком кампанії і в політичному просторі, коли змістовні аспекти виборчих заходів та дій накладаються на канву політичної обстановки. Тактика виборчої кампанії виражається саме в цьому змістовному плані. Розробка тактичних кроків зазвичай жорстко прив'язується до стратегічних етапах кампанії.

Розробка тактичного плану передбачає спочатку генерування пропозицій щодо реалізації стратегії широким колом прихильників, а потім ретельний відбір пропозицій вузьким колом відповідальних осіб.Кожен захід, що включається в план, має бути детально протестовано наступними питаннями: Що? (зміст заходу). Навіщо? (яку мету стратегії реалізує). Коли? (терміни виконання). Скільки коштує? (необхідно порівняти з наявними ресурсами). Де? (прив'язка до території, місця проведення, групі виборцем і т.д.). Хто? (хто буде розробляти і проводити захід). Як? (метод проведення). Як оцінити? (як оцінити ефективність і результативність проведення для подальшого коригування дій). Хто контролює? (хто з відповідальних осіб курирує цей захід, терміни контролю).В цілому, тактичні цілі, на вирішення яких спрямований тактичний план, - це набір окремих проміжних результатів, підсумовування яких дозволяє досягти стратегічної мети.

 

47. Арсенал комунікативних дій і заходів. Етапи виборчої кампанії. Календарний план проведення виборів.

Зазвичай систему заходів, що проводяться передвиборчими штабами кандидатів в період виборчої кампанії, називають передвиборної стратегією. Цілі у всіх кандидатів схожі — отримати і зберегти владу. Тактичні ж рішенняможуть розрізнятися дуже сильно. Значною мірою це визначається і розходженням тактичних задач, що стоять перед кандидатом і його іміджмейкерами. Виборча кампанія зазвичай розбивається на кілька етапів, так як в передвиборний період психоемоційний стан суспільства дуже динамічний. Перший етап характеризуєтьсязростаючою в суспільстві напругою, і кандидату важливо вчасно заявити про себе. Наступний етап — формування електоральних груп переваг, а також утворення так званого «болота» — значної частини населення, яка не бере участі у виборах. На даному етапі формуються, перерозподіляються і закріплюються виборчі переваги. На заключному етапі - зниження соціальної активності, пригнічений стан людей, утомлених від масованого «промивання мізків».Кандидатам на початку кампанії треба вивчати актуалізації у свідомості виборців і методи агітації. Для цього придатні якісні методи — фокус-групи та ін. У процесі передвиборної кампанії потрібно постійно стежити і за конкурентами, аналізувати їх поведінку, тактику, слова, навіть жести.Головні завдання кандидата у передвиборній кампанії — побудова свого іміджу, руйнування чужого, захист від атак конкурентів. Центральне місце тут займає створення власного іміджу. У числі фрагментів іміджу — політична ідеологія, його особисті якості, чарівність, освіта, досвід роботи, сексуальна привабливість і т. д.Потрібно, проаналізувавши громадські уподобання, встановити, який тип особистості найбільш затребуваний на даному етапі розвитку суспільства, і створювати цей тип. Це означає, що виявляється реальний імідж реального кандидата, а також імідж неіснуючого кандидата, за якого люди готові голосувати. В процесі вибудовування іміджу виділяють наступні етапи: впізнавання кандидата населенням, усунення перешкод між ним і свідомістю сприймання, схильність «об’єкта» впливу підтримати даного кандидата.Спершу образ кандидата має позначитися, потім — виділитися. Образ кандидата, на який робиться ставка в конкретній передвиборної кампанії, називають «стратегічним образом».

Прийоми ефективної «білої» маніпуляції - майже не існують.

Позаправові політичні маніпулювання. Між неправовим (протизаконним) і позаправових існує принципова відмінність. Неправова дія вступає в протиріччя з чинним законодавством, позаправова ж формально закон не порушує. Але, якщо юридично деякі форми позаправового ПР і допустимі, то з етичної точки зору назвати їх бездоганними ніяк не можна. Будь прийом ефективного PR-а використовує один або декілька з наступних механізмів:конструює або дозволяє протиріччя; маскує дії, що здійснюються — противник, не пручаючись, йде в гіршу ситуацію через нерозуміння загальної картини того, що відбувається реалізує план, в якому від конкурента нічого не залежить, — відбувається його «виключення» з управління подіями; створює ситуацію, при якій конкурент, що вибирає більш кращий шлях, потрапляє в пастку;дозволяє використовувати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави), ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);виявляє приховані, непомічені ресурси або «оживляє» втрачені. Маніпулятивна роль слова –це більше відноситься до змісту ПР. Для досягнення маніпулятивного успіху політики створюють особливу мову. Кожну подію дійсного життя, значущу для маніпулятивного плану, можна назвати по-різному, і від цієї назви буде залежати і громадська оцінка цієї події. Маніпулятивної мова: «наведення конституційного порядку» і «військова агресія», «захист прав людини» та «точечні бомбардування». Елемент мовної маніпуляції — «наклеювання ярликів». Достатньо, наприклад, уявити патріота «фашистом» і т. п. «Наклеювання ярликів» засноване на експлуатації стереотипів, які живуть в масовій свідомості. Звернення до емоцій.: люди, як правило, «голосують серцем», особливо це відноситься до жінок. Тому однією з головних мішеней маніпуляторів є сфера людських емоцій. Управління свідомістю людини базується на тих емоційних передумовах, які в цій свідомості вже є — страх, любов, жага чого-небудь.

48. Медіа і вибори: домінація символів і міфів. "Символічний припис" як необхідний атрибут віртуального сприйняття лідера.

Один з різновидів політичного маніпулювання – політичний міф. Ця проблема у різний час привертала увагу таких вчених і науковців, як Е. Кассірер, А. Цуладзе, Г. Шиллер, Д. Арабаджиєв, С. Кара-Мурза, К. Юнг, В. Лисенко тощо. Політичний міф – політична технологія, ціллю якої є вплив на свідомість широкої маси населення задля досягнення політичних цілей, зокрема тих, які стосуються виборів та їх результатів, і створюються окремими людьми або групою осіб та можуть опиратися на сучасні наукові технології та ЗМІ.Майже всі політичні міфи проходять стадії піднесення та спаду,хоча ніколи вони повністю не зникають із свідомості людини. Особливої продуктивності політична міфотворчість набуває підчас виборчих кампаній. Ці міфи творяться політтехнологами, політологами, соціологами та іншими у командах різних політичних партій та громадських об’єднань, міфологізуючи навколишній світ та громадську думку. Завдання будь-якого політичного міфу – створення певної реальності, прийнятної картини світу. У виборчих технологіях це особливо важливо, адже той, хто запропонує кращу реальність, яка буде відображати актуальні проблеми пересічної людини, буде мати більше шансів на перемогу.А. Цуладзе виокремлює два типи політичних міфів – архаїчних та технологічних. Політичні міфи можуть виникати та знову зникати у залежності від тих чи інших потреб та інтересів. У той же час політичні міфи повинні спиратися на певні архетипічні образи, які укорінилися у свідомості людей. Для українців, наприклад, це є дім, земля, храм, матір, серце тощо. Не безпідставно можна стверджувати, що ці архетипи покладені в основу багатьох політичних міфів української реальності. (В. Ющенка зображували з золотим колоссям як людину-господаря, Ю. Тимошенко - матір-берегиня, з косою та символом серця).В міфологічній реальності вже відсутнє раціональне сприйняття світу, тут повністю владарюють емоційно-чуттєві компоненти. ЗМІ виступають найбільш ефективним інструментом вкорінення у свідомість людей політичних міфів. Належність до колективного начала позбавляє людину можливості логічно сприймати подану інформацію. Звідси - велика роль навіювання як масового гіпнозу і некритичність до інформаційних потоків.У кожному суспільстві існують свої політичні міфі, які пов’язані з окремою особистістю чи подією, що підтримуються та розповсюджуються певною політичною силою задля своєї вигоди(міф про існування «морального політика», міфи про унікальність окремих політиків, міф про існування істинного демократичного суспільства, міф про свободу слова, або про плюралізм ЗМІ, Д. Арабаджиєв виділяє національне як різновид політичного міфу, патріотичний міф, міф про протистояння Схід-Захід, міф про захисника вітчизни тощо) За своїм змістом вони різні, але мають єдину функціональну спрямованість – ставлять за мету маніпулювання масовою свідомістю громадян задля досягнення запланованого результату. Політична символіка – це бренд, тобто є об'єктом купівлі-продажу. Поняття «бренд» є обширним поняттям і включає в себе три обов’язкових складових: Слоган, Ковер-бренд (фон), Візуал-бренд(геометрична фігура). Політична символіка є самостійним елементом реалізації політичної влади, потужним засобом психологічного впливу. Політичні символи - це швидкодіючі образи або дії, які впливають перш за все на емоції людей, минаючи їх свідомість і спонукаючи до дії. Отже, розуміння механізмів функціонування політичної символіки може стати ефективним засобом у політичній боротьбі.

49. "Позиціювання" партії, кандидата на обрання. Орієнтація на сегменти аудиторії виборців. Роль ЗМІ у проведенні виборчих перегонів.

ЗМІ та вибори: активне використання засобів масової інформації під час виборчих перегонів — обов'язковий і невід'ємний складник успіху тих, хто їх використовує. ЗМІ відіграють визначальну роль при формуванні громадської думки на користь того чи іншого кандидата. За даними Центральної виборчої комісії (вибори 1999) на особисті рахунки виборчих фондів усіх кандидатів у Президенти України надійшло 6180505 грн., з яких було витрачено 4517522 грн. (74,68 %) на ведення передвиборної агітації у ЗМІ. З цієї суми 52,66 % на ТБ, приблизно по 10 відсотків припадало на радіо та пресу; притому, що на збори, масові заходи та зустрічі з виборцями — всього 2,02%.Домінантна роль телебачення у виборчій кампанії ґрунтується на двох чинниках: досить високий ступінь довіри населення та можливість персоніфікації політика. Проте для політика важливо грамотно користуватися ефірним часом на телебаченні. Часта поява на телеекрані не може викликати перенасичення лише тоді, коли вона вмотивована серйозним інформаційним приводом. Коли інформаційний привід створюється штучно, над його розробкою мають працювати висококласні спеціалісти ПR-технологій. Використання права на оприлюднення своїх передвиборних програм у газетах "Голос України" та "Урядовий кур’єр" та оголошення їх на загальнодержавних каналах радіо та телебачення виконується за рахунок державного бюджету. По всій Україні на місцевих державних телерадіоканалах кожен із кандидатів мав безкоштовно більше ніж по 6 годин телевізійного і стільки ж радіомовного часу. Загалом усім кандидатам у регіонах за рахунок державного бюджету було надано 200 годин ефірного часу. Надзвичайного поширення набули масові шоу-заходи з активною пропагандою й обов'язковим висвітленням по телебаченню та в пресі. Майже всі кандидати використовують політичну рекламу переважно на телебаченні. Ролики з певними слоганами з'являлися у будь-який час. Вибори також продемонстрували низьку ефективність використання для передвиборної пропаганди радіо. Загальнонаціональні канали радіо, мережа яких повністю покриває територію України, працюють за старими методами і мали аудиторію меншу ніж у звичайний період. А комерційні станції FM-діапазону покривали здебільшого лише великі міста. Центральна преса розділяєтьсяя за політичними вподобаннями на кілька таборів, і час від часу газети починають сварку.

Сегментація аудиторії: доцільно використовувати наступну класифікацію типів електорату по ознаці передбачуваної участі і поведінки на виборах: «ті, що сумніваються», «ті, що відкидають» і «стійкий» електорат. «Ті, що сумніваються»- частина електорату, у якої в передвиборний період, завдяки певним мотивам (в силу певних причин), на певному етапі ще не сформувалася стійка потреба брати участь у виборах, або вона ще не вирішила, за якого саме кандидата буде голосувати. «Ті, що відкидають» - частина електорату, у якої в передвиборний період, завдяки певним мотивам (в силу певних причин), сформувалося негативне ставлення до виборів і відсутня потреба брати участь в них. «Стійкий» електорат - частина електорату, у якого в передвиборний період сформувалася стійка потреба брати участь у виборах. Ще один фактор, що визначає електоральну поведінку, - соціальний статус виборця. Слід розрізняти об'єктивний соціальний статус людини і його суб'єктивні уявлення про своє місце в суспільній ієрархії.До об'єктивних факторів, що визначають електоральну поведінку, фахівці відносять умови і характер трудової діяльності, матеріальний і культурний рівень життя виборців. Крім об'єктивного соціального становища виборця і його суб'єктивного уявлення про свій соціальний статус, на визначення «свого» кандидата істотно впливають також «статус», розмір підприємств і установ, де працюють виборці. Ефективність політичної реклами залежить від грамотної сегментації електорату, яка дозволила б здійснювати чітке адресне вплив. Найбільш поширений принцип сегментації - за віком та статтю. Вікові і статеві особливості поведінки виборців повинні ретельно відстежуватися соціологами з «команди» лідера. У передвиборних програмах і заявах ці особливості враховуються передусім. У числі об'єктивних факторів, що визначають політичний вибір, також релігійні та географічні особливості, пов'язані з ними політичні традиції, місцеве і політичне оточення виборця.

Узагальнюючи сказане вище, можна об'єднати всі фактори, що визначають модель поведінки виборця, в три групи:

- Соціальні характеристики індивіда, його біографія, особистісні якості, культурно-освітній рівень, умови життя, стать, вік, середа;

- Політичні позиції індивіда - тип політичної культури, настрою і турботи сьогоднішнього дня, думка про ті чи інші конкретні проблеми, ставлення до «табору» кандидата;

- Запропонований політичний вибір, звички голосування.

Позиціонування:

Позиціонування кандидата - виділення його з-поміж конкурентів через акцентування уваги виборців на його відмітних позитивних властивостях.

Комплекс комунікацій політичного маркетингу можна представити як сукупність наступних елементів: політична реклама, що використовує всі можливі канали поширення інформації, організація громадської думки, «особистий продаж» (зустрічі кандидата і його довірених осіб з виборцями, мітинги і т.д.);«стимулювання збуту» (різні форми матеріального стимулювання виборців: подарунки, безкоштовні обіди і т.д.).Під впливом комплексу маркетингових комунікацій, реалізованих передвиборними «командами» конкуруючих партій і рухів, формуються передвиборні переваги і «попит» електорату. Виходячи із спільності цілей і предмета, перераховані вище комунікації можна об'єднати в дві великі групи: комплекс політичної реклами (в нього увійдуть також «особистий продаж» і «стимулювання збуту») і комунікації, спрямовані на суспільну свідомість у цілому (паблік рілейшнз і пропаганда). Початковим етапом діяльності системи (спеціалістів) зв’язків з громадськістю є позиціювання, тобто, на думку Брендана Брюса, чітке визначення:1- Хто це (кандидат у депутати, партія, блок). 2- Для кого діє цей суб’єкт, чим може бути цікавий і корисний. 3 - Що може зробити цей політичний суб’єкт, яка його програма (немає програми — не існує суб’єкта політики).Таким чином, позиціювання — це безперервна робота над іміджем політика, партії, блоку, руху, яка забезпечує можливі варіанти його представлення: бути найпершим: Ніша «найпершого» успішно використовується політичними силами (НРУ, КПУ, «За ЄДУ»); бути найкращим, освіченим, моральним, чесним, працездатним, послідовним, відповідальним; бути найменш дорогим (для споживача важлива не тільки якість, а й ціна); бути найдорожчим і найбагатшим, мати можливість заплатити; «Чим ми не є»: приміром, кандидат у депутати підкреслює: «У КПРС не був!»; позиціювання за віком: наприклад, люди за 50 тяжіють до минулого ладу, віком до 30 — до теперішнього, європейського.Проводити кампанію Брендан Брюс пропонує за такими принципами: розкриття іміджу має починатися задовго до початку кампанії, мова має бути проста, а обговорення проблеми — стосуватися простої людини, необхідне залучення зовнішніх (так званих нейтральних) експертів, створення іміджу є доповненням, а не заміною політики й програми.

У виборчій кампанії спеціалісти зі зв’язків з громадськістю аналізують такі три етапи:висування кандидатів, передвиборча боротьба, підбиття підсумків виборів.

Виборча кампанія кандидата (партії, блоку) розбивається на такі складові:аналіз виборчої ситуації; розробка виборчої стратегії і тактики: мети, завдання, чіткої програми;

50. Правові засади проведення виборів в Україні: передвиборча агітація кандидатів у народні депутати України, суб'єктів виборчого процесу і діяльність ЗМІ (ЗУ "Про вибори народних депутатів України").(дивитись № 51, 52, 53)

51. Форми і засоби передвиборної агітації. Визначення політичної реклами (ст.66).

Стаття 66. Форми і засоби передвиборної агітації: 1. Передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Громадяни України мають право обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати 2. Передвиборна агітація може проводитися у таких формах: 1) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; 2) проведення мітингів, походів і т.д;3) проведення публічних дебатів, дискусій, і т.д;4) оприлюднення в ЗМІ публікацій та повідомлень;5) розповсюдження друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань;6) розміщення агітаційних матеріалів на носіях зовнішньої реклами;7) проведення публічних заходів за підтримки суб'єкта виборчого процесу, а також оприлюднення інформації про таку підтримку; 8) публічні заклики голосувати за чи проти;9) в інших формах, що не суперечать Конституції та законам України. 3. Політична реклама - це одна із форм передвиборної агітації, оплачена за рахунок коштів виборчих фондівпартій (блоків), розміщена за допомогою рекламних засобів, яка спонукає виборців голосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу. До неї належить використання символіки або логотипів, а так само повідомлення про підтримку суб'єктом виборчого видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі. Час мовлення на політичну рекламу на радіо та телебаченні, не може перевищувати 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом доби телерадіоорганізацією. Друкована площа не може перевищувати 20 відсотків обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього. 4. Фінансова підтримка може здійснюватися лише за рахунок коштів виборчого фонду відповідної партії (блоку). 5. Офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, пов'язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень не належать до передвиборної агітації.Не повинні містити коментарів агітаційного характеру, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії зазначених осіб як кандидатів у депутати. 6. Передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.7. Передвиборна агітація здійснюється за принципом рівних умов щодо надання однакових друкованих площ та ефірного часу ЗМІ. 8. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за зверненням відповідної окружної виборчої комісії надають приміщення, придатні для проведення публічних заходів передвиборної агітації.. При цьому окружна виборча комісія зобов'язана забезпечити рівні можливості. 9. Партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу має право на договірній основі за рахунок коштів виборчого фонду партії (блоку) орендувати будинки і приміщення усіх форм власності для проведення публічних заходів передвиборної агітації. 10. Партія (блок) повідомляє про час і місце проведення у відповідну окружну виборчу комісію. 11. У разі якщо будинок (приміщення) незалежно від форми власності було надано для проведення передвиборного публічного одній партії (блоку), власник цього будинку не має права відмовити в його наданні на тих же умовах іншій. Зазначена вимога не стосується приміщень, що перебувають у власності чи постійному користуванні партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу.

52. Загальний порядок використання ЗМІ (аудіовізуальних та друкованих (ст.68, 69, 70)).

Стаття 68. Загальний порядок використання ЗМІ: 1. Передвиборна агітація з використанням ЗМІ проводиться з дотриманням принципу рівних умов.. 2. Передвиборна агітація у ЗМІ, у тому числі політична реклама, повинні здійснюватися з дотриманням вимог(ст.66, 69-71). 3.Суб'єкт виборчого процесу має право користуватися ЗМІ за рахунок та в межах коштів Державного бюджету України.4. Порядок надання ефірного часу та друкованих площ встановлюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто днів до виборів. 5. Передвиборна агітація в ЗМІ здійснюється на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі. 6. Розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу встановлюються відповідним ЗМІ не пізніш як за 130 днів до дня виборів у розмірі, що не може перевищувати розміру середньоарифметичного значення ціни за комерційну рекламу за перші три квартали року, що передує року проведення виборів депутатів. При цьому ЗМІ можуть розрахувати вартість для робочих днів і для вихідних та святкових днів, а також для різних за кількістю потенційної аудиторії періодів ефірного часу чи друкованої площі. 7. ЗМІ, зареєстровані після 1 квітня року встановлюють розцінки на підставі даних за весь період їх діяльності. Розміри розцінок таких ЗМІ не можуть перевищувати розмірів розцінок газети "Голос Українита та Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України. 8. Загальнодержавні ЗМІ офіційно надсилають розцінки вартості до Центральної виборчої комісії не пізніш як за 110 днів до дня виборів, а регіональні та місцеві ЗМІ - окружним виборчим комісіям не пізніш як через 5 днів після їх утворення. Розцінки вартості не можуть змінюватися протягом виборчого процесу. ЗМІ не може надавати знижки чи встановлювати надбавки 9. ЗМІ, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку) - суб'єкту виборчого процесу, не може відмовити на тих же умовах іншій партії (блоку) - суб'єкту виборчого процесу. ЗМІ може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі якщо надані для поширення матеріали не відповідають вимогам частини п'ятої чи дев'ятої статті 71 цього Закону. 10. ЗМІ у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами депутатів, зобов'язані зазначити організацію, що проводила опитування та дані про неї. 11. Вимоги, встановлені частинами п'ятою - дев'ятою цієї статті, не поширюються на ЗМІ, засновниками (власниками) яких є суб'єкти виборчого процесу.12. Висвітлення виборчого процесу в ЗМІ всіх форм власності має здійснюватися на засадах об'єктивності, неупередженості та збалансованості.

Стаття 69. Порядок використання електронних (аудіовізуальних) ЗМІ: 1. Телерадіоорганізації зобов'язані не пізніше ніж за 110 днів до дня виборів депутатів опублікувати в друкованих ЗМІ розцінки вартості однієї хвилини ефірного часу. Телерадіоорганізації, які ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах, здійснюють це в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", регіональні та місцеві телерадіоорганізації - у регіональних та місцевих друкованих ЗМІ. 2. Ефірний час надається телерадіоорганізаціями державної та комунальної форми власності між 19.00 і 22.00. 3. Розклад мовлення телерадіоорганізацій, які мають ліцензії, змінюється на час розповсюдження програм під час виборчого процесу з метою забезпечення регіональним телерадіоорганізаціям можливостей поширення таких програм у відповідних регіонах. 4. Телерадіоорганізації надають ефірний час не менше 60 хвилин на загальнонаціональному телеканалі та 60 хвилин на загальнонаціональному радіоканалі, а також по 20 хвилин на регіональних телеканалах та по 20 хвилин на регіональних радіоканалах у кожному з регіонів. Цей час надається на кожному із зазначених каналів у двох рівних частках від загального обсягу виділеного часу. 5. Впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної забороняється на тому ж каналі в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, давати будь-яку інформацію щодо цієї партії (блоку), висунутих нею кандидатів у депутати. 6. Попередній розклад ефірного часу трансляції передвиборних агітаційних програм із зазначенням дати і часу виходу їх в ефір складається загальнонаціональними та регіональними телерадіоорганізаціями, з якими укладено угоди на розповсюдження матеріалів передвиборної агітації. Такий розклад надсилається не пізніш як за 57 днів до дня виборів.7. Черговість надання ефірного часу визначається не пізніш як за 53 дні до дня виборів за результатами жеребкувань, що проводяться Центральною виборчою комісією, однією з окружних виборчих комісій за рішенням Центральної виборчої комісії у кожному з регіонів, за участю відповідно представників партій 8. Результати жеребкування та складений за його підсумком розклад ефірного часу публыкуються в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", місцевих друкованих ЗМІ у триденний строк з дня затвердження їх 9. Оплата ефірного часу здійснюється Центральною виборчою комісією чи відповідною окружною виборчою комісією згідно із затвердженими ними кошторисами та за угодами. 10. Ефірний час за рахунок коштів виборчого фонду партії (блоку) надається партії (блоку) на підставі угоди від імені партії (блоку) розпорядником поточного рахунку виборчого фонду партії (блоку) з телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Без укладення такої угоди та надходження надання ефірного часу забороняється. 11. Телерадіоорганізації зобов'язані здійснювати аудіо-, відеозаписи усіх передач, що містять передвиборну агітацію, і зберігати їх протягом 30-денного строку з дня офіційного оприлюднення результатів виборів. 12. Телерадіоорганізації за письмовими запитами Центральної виборчої комісії, Національної ради України …зобов'язані надавати всю інформацію про виділення ефірного часу для проведення передвиборної агітації, а в разі необхідності - копії угод, платіжних документів і передач у запису.13. Замовниками політичної реклами можуть бути тільки суб'єкти виборчого процесу. Протягом демонстрації політичної реклами обов'язково демонструється повна назва її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше п'ятнадцяти відсотків площі екрану і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача.

Стаття 70. Порядок використання друкованих ЗМІ: 1. Партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу має право опублікувати в однаковому для всіх партій (блоків) поліграфічному виконанні в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також в одному з регіональних (місцевих) друкованих ЗМІ кожного з регіонів свою передвиборну програму обсягом не більше 7800 друкованих знаків. 2. Редакції газет "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також редакції регіональних друкованих ЗМІ державної форми власності, з якими відповідні окружні виборчі комісії уклали угоди,зобов'язані надіслати не пізніше ніж за 55 днів до дня виборів конкретні дати виходу у світ номерів відповідних видань з програмами із зазначенням місця розташування цих програм у кожному номері видання. 3. Черговість друкування передвиборних програм встановлюється не пізніш як за 53 дні до дня виборів Центральною виборчою комісією та відповідними окружними виборчими комісіями шляхом жеребкування.4. Результати жеребкування оприлюднюються відповідно у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", у регіональних (місцевих) друкованих ЗМІ у триденний строк після їх затвердження. 5. Партія (блок) - суб'єкт виборчого процесу має право за свій рахунок публікувати агітаційні матеріали в друкованих ЗМІ, що видаються в Україні. 6. Матеріали передвиборної агітації публікуються на підставі угоди, що укладається від імені партії з редакцією. Без угоди та надходження коштів на рахунок редакції публікація цих матеріалів забороняється. Ця вимога не застосовується до ЗМІ, засновником (власником) якого є суб'єкт виборчого процесу.7. Редакції (видавці) друкованих ЗМІ за письмовими запитами Центральної виборчої комісії зобов'язані надавати усю інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів партій (блоків), а в разі необхідності - надсилати їй копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації.

53. Обмеження щодо ведення передвиборчої агітації (ст.71).

Стаття 71 Обмеження щодо ведення передвиборної агітації: 1. Участь у передвиборній агітації забороняється: 1) іноземцям та особам без громадянства; 2) органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам; 3) посадовим і службовим особам органів, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати; 4) членам виборчих комісій протягом строку їх повноважень 2. У військових частинах та в установах кримінально-виконавчої системи передвиборна агітація обмежується. Відвідання таких місць кандидатами забороняється. Зустрічі організовуються окружною виборчою комісією спільно з командиром військової частини (формування) або керівником установи з обов'язковим повідомленням не пізніш як за три дні до дня зустрічі. 3. Забороняється використання приміщень органів державної влади та органів місцевого за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків). 4. Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування.5. Поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняється.6. ЗМІ забороняється агітувати за або проти партій безоплатно або за оплати з джерел, не передбачених законом, а так само поширювати будь-яку інформацію з метою спонукання виборців голосувати за або проти. 7. Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою..8. Розміщення носіїв політичної реклами, а також розповсюдження політичної реклами у транспортних засобах громадського користування, на станціях метро, вокзалахі т.д. забороняється.9. Забороняється розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей.10. У разі встановлення судом повторного або одноразового грубого порушення ЗМІ вимог Закону, суд приймає рішення про тимчасове зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону друку 11. Національна рада припиняє трансляцію на території України іноземних телеканалів які ведуть передвиборчу агітацію, або в діяльності яких містяться заклики до ліквідації незалежності України…12.Суб'єкти виборчого процесу мають право звернутися до ЗМІ, що оприлюднив інформацію, яку партія (блок) або кандидат вважають недостовірною, з вимогою опублікувати їх відповідь. ЗМІ, що оприлюднив відповідний матеріал, не пізніш як через три дні після дня звернення з вимогою про відповідь, але не пізніш останнього дня перед днем виборів зобов'язаний надати можливість оприлюднити відповідь.Відповідь повинна містити посилання на матеріал, що спростовуються. Відповідь, опублікована в останній день перед днем виборів, не повинна містити прямих закликів до голосування і бути оприлюднена без додатків і за рахунок ЗМІ. Відповідь на відповідь не надається. 13. Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам і т.д коштів або безоплатно чи на пільгових умовах матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація вважається непрямим підкупом виборців.14. Центральна виборча комісія забезпечує розміщення в загальнодержавних ЗМІ роз'яснення щодо заборони надання виборцям, закладам… товарів, послуг і т.д. Текст роз'яснення затверджується комісією і двічі на тиждень друкується в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" і транслюється на перших каналах Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України, починаючи за 60 днів до дня виборів. 15. Регіональні (місцеві) телерадіоорганізації не повинні перекривати передачі передвиборної агітації партій (блоків), які транслюються на загальнонаціональних каналах мовлення.16. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ТБ і радіомовлення спільно з відповідними телерадіоорганізаціями зобов'язаний забезпечити порядок, за яким трансляція передвиборної агітаційної програми однієї партії (блоку) на першому загальнонаціональному телеканалі не повинна збігатися з трансляцією такої програми іншої партії (блоку) на першому загальнонаціональному радіоканалі. 17. Включення до інформаційних програм передвиборних агітаційних матеріалів забороняється. Усі матеріали передвиборної агітації повинні бути відокремленими від інших матеріалів.18. Забороняється переривати передачі передвиборних програм партій (блоків) рекламою та іншими повідомленнями.19. Забороняється проведення передвиборної агітації в зарубіжних ЗМІ, що діють на території України, а також у зареєстрованих в Україні ЗМІ, в яких частка зарубіжної власності перевищує 50%.20. ЗМІ забороняється протягом останніх п'ятнадцяти днівперед днем виборів поширювати інформацію про результати опитувань громадської щодо суб'єктів виборчого процесу.21. Забороняється розміщення матеріалів передвиборної агітації на об'єктах культурної спадщини. 22. Кандидатам у депутати, які займають посади в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, у правоохоронних органах чи судах і т.д. забороняється залучати до агітаційних робіт підлеглих їм осіб за місцем роботи чи інших осіб, що перебувають у службовій залежності (у робочий час), службовий транспорт, зв'язок, устаткування, приміщення, інші об'єкти та ресурси за місцем роботи, а також використовувати службові чи виробничі наради, збори колективу для проведення передвиборної агітації. 23. Забороняється виготовлення та розповсюдження друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, що не містять відомостей про установу, яка здійснила друк. 24. З часу припинення передвиборної агітації забороняються проведення агітаційних заходів. Передвиборні агітаційні матеріали знімаються з 24 години останньої п'ятниці перед днем виборів.25. Забороняється оприлюднення в день виборів результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення під час голосування до його закінчення. Способи проведення таких опитувань повинні забезпечувати збереження таємниці голосування опитуваного виборця. 26. Перешкоджання здійсненню права на проведення передвиборної агітації, а також порушення встановленого законом порядку проведення такої агітації тягнуть за собою відповідальність. 27. ЗМІ не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації,крім випадків, передбачених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті 28. У разі надходження заяви, скарги чи іншого повідомлення щодо порушень вимог цієї статті,відповідна виборча комісія невідкладно звертається до відповідних правоохоронних органів щодо перевірки зазначеного повідомлення та реагування відповідно до законів України.

 

54. Історія формування технології спін доктор

У другій половині XX століття - і особливо на рубежі XX і XXI ст. - Значення засобів масової комунікації в провідних сферах суспільного життя (політичній, соціально-економічної та культурної) незмінно зростала. Ця тенденція продовжує посилюватися. Одним з її наслідків як раз і стала поява низки нових професій, зокрема, розглянутих нами вище. Гідне місце в їх ряду займає професія спіндоктор.
Найчастіше спіндоктор зайнятий виправленням висвітлення події в мас-медіа, після того як інформаційний розвиток прийняв несприятливий відтінок.Термін виник від англійського слова spin - «кружляння, вертіння».Тобто це подача подій у більш сприятливому вигляді. Спіндоктор, можна сказати, «розкручує» інформацію, подає її в сприятливому вигляді. Іншими словами, спіндоктор - це керуючий інформацією. Можна сказати і по-іншому: спіндоктор «лікує» інформацію у ЗМІ, лікує подю, точніше те, яке освітлення подія може отримати в мас-медіа.

Необхідність професії спіндоктор обумовлена ​​наступними факторами:
• зростання ролі ЗМІ в суспільному, економічному і політичному житті;
• можливість використання каналів комунікації для маніпулювання громадською думкою;
• зростання ролі громадської думки, який формується на основі управління інформаційними потоками.

 

55. Специфіка діяльності спіндоктор в політичній сфері (політичний спин) проявляється в тому, що він:
- Працює з політичними структурами та лідерами, державними органами виконавчої та законодавчої влади;
- Консультує з приводу політичних промов, висловлювань та їх наслідків;
- Використовує інформаційні потоки в конкретних політичних цілях;
- Використовує опозиційність до владних структур;
- Спирається на свій особистий авторитет, особисті знайомства в ЗМІ, знання інформаційної структури;
- Використовує неформальні контакти;
- Організовує виступи у відповідь на заяви опонентів - з цією метою прес-служби урядів і парламентів систематично зустрічаються з журналістами.

У світовій практиці Паблік рілейшнз існують дві моделі спина:

1. Тоталітарна (варіант радянської системи) введення повного контролю за інформацією в ЗМІ, починаючи з найвищого рівня аж до нижніх.

2. Демократична (варіант західної системи) за рахунок інтелектуального перегравання ЗМІ і більшої динамічності. У даній моделі заборонні заходи використовуються лише в екстраординарних випадках (війна, тероризм, стихійні лиха тощо). Тут часто використовується спосіб витіснення однієї новини інший.

До додаткових функцій спина зазвичай відносять:

- Організацію витоку інформації;

- Організацію груп тиску на підтримку тих чи інших подій;

- Контакти з пресою (журналістами);

- Підготовку заходів з пресою;

- Виправлення помилок шефа, допущених в ході спілкування з пресою.

Специфіка діяльності спіндоктор в політичній сфері (політичний спин) проявляється в тому, що він:

- Працює з політичними структурами та лідерами, державними органами виконавчої та законодавчої влади;

- Консультує з приводу політичних промов, висловлювань та їх наслідків;

- Використовує інформаційні потоки в конкретних політичних цілях;

- Використовує опозиційність до владних структур;

- Спирається на свій особистий авторитет, особисті знайомства в ЗМІ, знання інформаційної структури;

- Використовує неформальні контакти;

- Організовує виступи у відповідь на заяви опонентів - з цією метою прес-служби урядів і парламентів сістематіческі зустрічаються з журналістами.

Скажімо, в політичній практиці Великобританії склалася і успішно функціонує така схема:

1. Прес-служба уряду зустрічається з журналістами щотижня - по п'ятницях.

2. Під час засідань англійського парламенту зустрічі з пресою проводяться два рази на день - о 11.00 та о 16.00.

3. Одне з правил поведінки британського прес-секретаря уряду: не перебувати занадто близько від прем'єра, щоб не потрапити в об'єктив, але разом з тим чути все, що говорить прем'єр.

Особливості роботи спіндоктор з формування комунікаційного простору включають:

- Правило першого дзвінка (той з кандидатів, хто першим повідомив про свою перемогу, як правило, обходить своїх опонентів);

- Прагнення першого інтерпретувати подію;

- Створення інформаційних фантомів;

- Облік інформаційної асиметрії.

 

56. Спіндоктор та його функції. П'ять типів роботи спіндоктора. Пре-спін. Пост-спін. Торнадо-спін. Контроль кризи. Зменшення витрат. Схема роботи спіндоктора.

Як правило, спіндоктор найчастіше зайнятий виправленням різноманітних деформацій образу події в ЗМІ після того, як інформаційний розвиток прийняв несприятливий характер. Специфічною особливістю роботи спіндоктора є те, що він діє як у вербальній (більше комунікативної), так і в невербальній сфері.
З історії ми знаємо численні приклади того, як оточення монархів, царів, президентів «готувало» аудиторію до проведення різних церемоній (забезпечувалося радість натовпу на коронації, «потьомкінські села», «бурхливі, тривалі оплески» на з'їздах партії і т.д.). Все це - ілюстрація роботи спіндоктора - людей, що моделюють інформаційну ситуацію.

На практиці виділяється кілька видів спина:
1. до-спін - підготовка аудиторії до події;
2. після-спін - «наведення блиску» на подію;
3. торнадо-спін - перенесення суспільної уваги на іншу подію;
4. кризовий спин - контроль кризової інформації з метою зменшення подальшої шкоди.

Головним об'єктом діяльності спіндоктор є інформаційний блок. Формування їм новинний інформаційної сфери здійснюється:
- Шляхом відбору інформації;
- Наданням значимості «потрібним» новинам;
- Шляхом гальмування і прискорення інформації.

Зокрема, для гальмування інформації спіндоктор використовує такі інструменти, як:
а) недопуск події в ЗМІ (наприклад, Держдепартамент США попросив ЗМІ не давати в ефір інтерв'ю з Бен Ладеном і лідерами терористів);
б) зміна модусу інформації (наприклад, іронічне ставлення на НТВ до В Жириновському і Г Зюганову)..
в) заміна повідомлення новою інформацією або ситуацією;
г) перенесення акцентів (типу «сам дурень» або «сам злодій»)

До додаткових функцій спина зазвичай відносять:
- Організацію витоку інформації;
- Організацію груп тиску на підтримку тих чи інших подій;
- Контакти з пресою (журналістами);
- Підготовку заходів з пресою;
- Виправлення помилок шефа, допущених в ході спілкування з пресою.

57. Сегментування інформаційного потоку, маніпулювання інформацією

Коли ви заявили про себе, можна приступати до створення обмежено-цільових інформаційних потоків, що працюють на абсолютно конкретну мету. Такий процес цілком підходить під визначення маніпуляції. У словнику говориться, що «маніпулювання - це процес впливу на громадську думку і поведінку для його каналізації в потрібному певним політичним чи громадським структурам напрямі»
Процес маніпулювання може бути визначений як неприпустимий або неетичний, якщо він спрямований на прямий обман споживачів інформації (використання завідомо неправдивих цифр і фактів), вплив на підсвідомі інстинкти (приховані вставки в теле-, відео-, кінопрограми, комп'ютерних файлах), на образу осіб або організацій, дискредитацію товарів і послуг. Конкретні обмеження на такого роду маніпулювання зафіксовані в Законах України «Про рекламу» та «Про засоби масової інформації».
На шляху свого поширення інформація проходить через численні емоційні та інші фільтри, що призводить до деякого спотворення інформації. І виходить, що практично в 100% випадків передачі інформації ми маємо справу з її інтерпретацією. Але якщо мимовільна інтерпретація все одно неминуча, то чи не краще займатися інтерпретацією свідомо?
Такого роду «свідоме маніпулювання» представляє собою цивілізовану гру-конкуренцію за існуючими в суспільстві правилами, в процесі якої використовуються певні прийоми роботи з інформацією на предмет її оптимального впливу на споживача. До їх числа відносяться наступні:
• замовчування - «вигідна» інформація залишається в матеріалі, а «невигідна» вилучається;
• перестановка - малозначущі, але необхідні інформаційного суб'єкту позиції виносяться на початок матеріалу, а дійсно значущі «засуваються» в кінець;
• залучення авторитетного посередника (якщо зацікавлений у передачі певної інформації суб'єкт не є авторитетним для даної цільової групи або сприймається негативно, підшукується авторитетне джерело, що передає ту ж саму інформацію)
• підгонка опитувань і рейтингів - підбирається і опитується така сукупність людей, чия думка працює на рішення потрібної задачі;
• підбір цитат - надаються некомментірованние цитати, в комплексі працюють на необхідний результат;
• емоційне підживлення - використання емоційних матеріалів і оборотів в умовах браку конкретних фактів і цифр;
• монтаж - вибір з великої кількості фото-, відео-, аудіоматеріалів таких, які виставляли б деякий об'єкт в невигідному або, навпаки, вигідному ракурсі.
Комплексним прикладом «нормального» маніпулювання служить технологія розстановки інформаційних акцентів під час виборної кампанії.

58. Недоліки та переваги маніпулятивної та силової системи керування масовою свідомістю

Як відзначає В. Пугачов, на відміну від тоталітарних режимів ліберально-демократичні в процесі соціального управління змінюють фізичний примус на економічний і психологічний. Ці типи примусу «менш помітні і не всіма визнаються як обмеження свободи».

Характерною рисою такого «не примусового» управління є наявність в людини – об’єкта управління – реальної або ілюзорної свободи вибору. У цьому випадку індивід ухвалює рішення щодо підпорядкування сам, без тиску з боку інших або без усвідомлення такого тиску.

Даний тип управління, з погляду детермінації вибору (і відповідного поводження), має наступні різновиди: 1. Управління на основі самостійного раціонального вибору і добровільного підпорядкування виконавця. 2. Управління на основі особистісно запрограмованого вибору (програмування психіки). 3. Управління за допомогою маніпуляції і прямого (не маніпуляційного) обману.

Таким чином, управління свободою здійснюється шляхом прихованого, непомітного впливу на підсвідомість і свідомість індивіда. Саме з цієї точки зору можна говорити про управління свободою через контроль над психікою. І якщо раніше в політиці таке управління здійснювалося переважно епізодично стосовно окремих людей або досить невеликими групами суспільства, то в період вступу суспільства в інформаційну стадію в країнах, що переживають соціальні конфлікти, управління масовою психікою стало найважливішою складовою частиною політики правлячих режимів і пануючих груп.

Основним каналом, що здійснює маніпулювання в сучасному світі, виступають ЗМІ. Як пише у своїй книзі «Маніпуляція свідомістю» С. Кара-Мурза «над думкою панує той, хто визначає структуру потоку інформації, хто обирає «факти» та «проблеми», перетворюючи їх на повідомлення». На свій розсуд підбираючи, компонуючи, емоційно фарбуючи та інтерпретуючи інформацію, мас-медіа, власне кажучи, формують у людини відповідні критерії, що визначають його головні політичні і соціальні оцінки.

Як наслідок, як пояснює Г. Шиллер, «за виключенням доволі невеликої обраної частини населення, котра знає, що їй потрібно, і тому може скористатися масовим потоком інформації, більшість потрапляє, хоча в основному й підсвідомо, у позбавлену всілякого вибору інформаційну пастку».

«Головна функція ЗМІ в цивільному суспільстві полягає, як ні парадоксально, в перетворенні громадян у величезний, але не згуртований в одному місті натовп – через масову культуру та єдиний потік інформації, які «виливають» уми в однакові, стандартні форми та забезпечують кожній людський одиниці відповідність заданій моделі».

Отже, в інформаційному суспільстві за певних умов і, насамперед, при встановленні фактичної монополії на найважливіші ЗМІ з боку правлячого режиму мас-медіа мають реальну можливість докорінно спотворювати уявлення громадян про політичних лідерів, політичне життя своєї країни та світу в цілому, кардинально змінювати їхні політичні оцінки і, зокрема, спонукати населення віддавати свій голос за тих політиків, які переслідують ті інтереси, що суперечать їх власним, тим самим підірвати важливий інститут ліберальної демократії – представництво.

 

59. Спіндоктор як модератор новин.

Полем діяльності спін-доктора є інтерпретації, наприклад, російська розважальна програма «ПРОЖЕКТОРПЕРІСХІЛТОН».

Метою роботи спін-доктора є коригування негативної інформації, коли вона вже прорвалася в загальний інформаційний простір. Пострадянський спін-доктор має і власний здобуток, до якого не дійшли західні: боротися з негативом тільки в тому просторі, де він проявився.

Як правило, новини, більш наближені до влади, користуються меншою увагою, ніж новини опозиційні. І це можна зрозуміти, оскільки позитивні новини влади про себе є менш інформативними в цілому, ніж новини негативні. Помаранчева революція базувалася на інформаційному потоці й емоційних інтерпретаціях того, що відбувається, породжуваних 5-м каналом. Це вдалося зробити, піднявши емоційний рівень боротьби майже до біблійного рівня боротьби добра і зла. Цьому також сприяла поява Ющенка як отруєного владою кандидата.

Україна продемонструвала інтерес і до такої активності спін-доктора, як переключення уваги масової свідомості. Як приклад можна навести раптово розгорнуту боротьбу з грипом уряду Юлії Тимошенко, коли прем’єр навіть розвантажує ящики з ліками, тоді як самої епідемії немає. До таких же переключень сьогоднішнього дня відносять 9 травня у Львові і холеру в Маріуполі. На останню як на політтехнологію звернув увагу у своєму ток-шоу Євгеній Кисельов (3 червня 2011-го), якого підтримав редактор «Коментарів» Вадим Денисенко.

Інструментарій переключення уваги:

Щоденний (тактичний) - автомобільні аварії, вибухи, стихійні лиха

Довготривалий (стратегічний) - епідемія грипу, холери, бійка на святкуванні 9 травня, виклики в генпрокуратуру

Два шляхи виведення потрібної інтерпретації:

- шляхом створення тесту (змінити + на -)

- шляхом створення контексту (змінити – на - або ++ на +)

Комунікативні операції, на відміну від інформаційних, більше налаштовані на роль аудиторії. Саме про них написано в підзаголовку книги Френка Лунца «Слова, що працюють. Важливо не те, що ви сказали, а те, що люди почули»