Право—користування—чужою земельною—ділянкою--для с/г потреб (емфітевзис)та

54.Що входить до складу майна підприємства і хто є його власником. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників;доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів;майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;інші джерела, не заборонені законодавством У. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ЦК та законами, прийнятими відповідно до нього.Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.Стаття 139 ГК майном визнає сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.Майно, що використовується у процесі господарської діяльності, залежно від економічної форми, складають основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.Фонди поділяються на основні виробничі фонди: фонди невиробничого призначення.Основні виробничі фонди — це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються у процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами, переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності.Основні невиробничі фонди складають капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності, а саме: житлові будинки, належні підприємствам, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції, з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, автономними інженерними комунікаціями,системою енергопостачання.Цілісний майновий комплекс є матеріальною основою господарської діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.Власниками підприємства є особи, які володіють його майном. Ними можуть бути:фізичні та юридичні особи;держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

55.Які юридичні наслідки поділу речей на рухомі та нерухомі. ЦК поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують 2 критерії: матеріальний – ступінь зв’язку з цих речей із землею, і юридичний – віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов’язане, тобто об’єкти переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим. Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорій нерухомого майна речей, роль яких у цив. обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості. Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих не є вичерпним. Рухомими речами визначаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках передбачених законом.

56.Характеристика правомочностей власника. Відповідно до ст. 319 ЦК, власник володіє, розпоряджається, користується своїм майном на власний розсуд. Власник може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

57.Розкрити правову суть правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню своїм майном. Правомочність володіння–це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю.Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним.Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі, так і внаслідок протиправного заволодіння.Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо, щоб визнати його законним.Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Законне володіння називається титульним володіння.Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його називають безтитульним.Незаконне володіння в свою чергу може бути добросовісним і недобросовісним. Добросовісне можу бути давнішнім.Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим.Правомочність користування–це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.Правомочність розпорядження–це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняття повного господарського відання.Лише власник має право одночасно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Власник зобов’язаний не шкодити навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси горомідан, юридичних осіб і держави. Він несе тягар утримання належного йому майна і ризику випадкової загибелі речі. У випадках і в порядку, встановлених законами, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.Зміст права власності складають права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також обов’язки, пов’язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речі.

69.Види відповідальності. Різновидностями цивільно-правової відповідальності є:-договірна та позадоговірна;-часткова і солідарна;-основна й субсидіарна (додаткова);-повна та обмежена.За деякі дії цивільно-правова відповідальність може накладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою. Зокрема, до них слід віднести такі випадки:-за невиконання грошового зобов'язання;-зберігача за втрату,недостачу чи пошкодження майна;-за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

59.Захист права власності. Захист права власності має велике значення вже тому, що власність в її різних формах є основою економічного розвитку суспільства. Дане право –одне з найважливіших невід’ємних прав людини, і його забезпечення –важливе завдання всіх органів правової держави. На захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо. Кримінальне право встановлює відповідальність за злочинні посягання на майно держави, юридичних осіб і громадян, адміністративне передбачає покарання за дрібні вчинки, що порушують чиєсь право власності, а трудове регламентує матеріальну відповідальність працівників за шкоду, завдану ними работодавцеві. Крім того, захисту права власності певною мірою приділено увагу в земельному та сімейному законодавствах.Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено.Особа може звернутись до суду за захистом шляхом подання віндекаційного чи негаторного позову.Прикладом звернення громадянина або юридичної особи до цивільно-правового захисту свого права власності може бути пред’явлення власником позову про витребування речі, яку в нього вкрадено. Також, якщо хтось заважає власникові користуватися своєю річчю, власник може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Далі, якщо власник з тої чи іншої причини не може витребувати річ, що вийшла з його володіння, він може за певних умов може вимагати відшкодування завданих йому збитків і поновити свій попередній стан у такий спосіб.Різні норми й інститути цивільного права відіграють неоднакову роль у справі захисту права власності. Тому всіх їх можна умовно поділити на три категорії.Правові норми першої з них встановлюють або закріплюють приналежність(привласненість) матеріальних благ певним суб’єктам і беруть іх, таким чином, під захист закону. До цієї групи норм належать, зокрема, норми Конституції України, закону “Про власність”, який чітко визначає можливість існування різних форм державної, колективної та індивідуальної власності.Норми права, що належать до другої групи, забезпечують умови для здійснення власниками належних їм прав. Вони також відіграють важливу роль у захисті права власності. Прикладдами можуть бути норми. Що встановлюють конкретний цивільно-правовий режим окремих об’єктів права власності –необхідність їх регламентації, можливості відчуження тощо.Нарешті, третя категорія охоплює норми, що встановлюють відповідальність за скоєння незаконних дій з чужим майном, за завдавання матеріальної шкоди власникові і т.і. Ці норми безпосередньо охороняють і захищають повноваження власника від протиправних посягань.Таким чином, хоча більшість цивільно-правових норм так чи інакше пов’язана з захистом права власності, але є й спеціальні засоби цивільного права, спрямовані на його безпосередній захист.

68. Загальні положення цивільно-правової відповідальності за порушення цивільних прав та обов’язків. Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин,і полягає у стягненні неустойки,штрафу або пені.
Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.

60.Основні цивільно-правові засоби захисту права власності. Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів які забезпечують усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов’язальної особи.У ЦКУ зазначається: Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1)визнання права;2)визнання правочину недійсним;3)припинення дії,яка порушує право;4)відновлення становища, яке існувало до порушення;5)примусове виконання обов’язку в натурі;6)зміна правовідношення;7)припинення правовідношення;8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9)відшкодування моральної шкоди;10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Важливо зазначити що захист цивільних прав не вичерпується перелічним засобами. Він може здійснюватися й іншими засобами, передбаченими спеціальними нормами, які враховують особливості тих чи інших цивільних відносин. Захист цивільних прав здійснюють: суд, арбітражний суд, у деяких випадках-товариські суди, профспілкові та інші громадські організації; у випадках передбачених законом в адмінітративному порядку.У ЦКУ також передбачаються положення про можливість захисту цивільних прав та інтересів осіб, крім суду, державними органами або ОМС шляхом скасування актів державних органів чи органів ОМС нижчого рівня,а також нотаріусами шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.Цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування.Одні з них безпосередньо спрямвані на захист права вланості,інші опосередковано.Однак сам закон певної класифікації засобів захисту права власноті недає.

62.Право інтелектуальної власності.Загальні положення.Визначення,види,суб’єкти,об’єкти,зміст. Поняття права інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні–це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності.В суб’єктивному розумінні – (ст. 418 ЦК)особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом.Стаття 420. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:літературні та художні твори;комп'ютерні програми;компіляції даних; виконання;фонограми, відеограми,передачі організацій мовлення; наукові відкриття;винаходи, корисні моделі, промислові зразки;сорти рослин,породи тварин;комерційні найменування,торговельні марки,географічні зазначення;комерційні таємниці.Стаття 421.Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.Зокрема ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншими законодавчими актами.

61.Зміст права інтелектуальної власності.В чому полягає його правова суть. Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у двох значеннях:1) як елемент правосуб'єктності особи; 2)як суб'єктивне право.Відповідно і зміст права інтелектуальної власності має два тлумачення. По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи.Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуються ст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК. Зокрема ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншими законодавчими актами. Згідно зі ст.423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є: 1)право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності; 2)право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;3)інші особисті немайнові права, встановлені законом. Зазначені немайнові права можуть бути поділені на два види:а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами; б) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими правами, є право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності.У Цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності(ст.424 ЦК).Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права.Хоча завдання шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності має наслідком виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди, однак це є наслідком правопорушення, а не результатом творчої діяльності.На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності,існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком.Частина 2 ст.425 ЦК, де закріплене це правило, не встановлює конкретних термінів, а лише вказує, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених ЦК іншим законом чи договором.

72.Назвіть підстави, за яких порушник цивільних прав може бути звільнений від відповідальності. З чим ці підстави пов’язані. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.(ст..617) Випадок (казус) має місце тоді коли коли психічний стан особи, яка порушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини. Як зазначено в ст.. 614 ЦКУ,Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Непереборна сила (форс-мажорні обставини) – надзвичайна і невідворотна за певних (даних) умов подія.

63.Авторське право і суміжні права. Визначення. Джерела. Об’єкти, суб’єкти авторського права і суміжних прав.Зміст прав.Термін охорони. Порядок реалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ “Про авторське право та суміжні права”.Авторське право–сукупність прав, які виникають та належать автору або його правонаступникам у зв‘язку із створенням або використанням твору літератури, науки, мистецтва.На підтвердження цих прав автору видається авторське свідоцтво – документ, що закріплює авторське право.Автором може бути лише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створено відповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародувані твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявності свідоцтва.Не охороняється авторським правом повідомлення про новини, поточні події, що мають ознаки звичайної прес інформації, результати народної творчості і офіційні документи, що видаються державою. З авторського права випливають майнові та немайнові права автора. До немайнових прав належать такі права:1)права вимагати визнання свого авторства;2)права вимагати згадування імені автора в зв‘язку з використанням цього твору, якщо це можливо, а також вимагати не згадування; 3)право вимагати згадувати його псевдонім та використовувати псевдонім, який зазначається в авторському свідоцтві;4)право протидіяти спотворенню, перекрученню, зміни змісту твору, якщо це може зашкодити честі та репутації автора; 5)право на обнародування твору.Майнові права автора – права, в результаті реалізації яких у автора виникає певне майно:1)право використання твору в будь-якій формі та будь-яким способом;2)право дозволяти або забороняти наступні дії: відтворення твору без згоди автора, публічне виконання, публічний показ, переклади творів, різні переробки, адаптації, аранжування, розповсюдження творів, та інші дії. Якщо автор працює за наймом, то авторське право належить йому, а виключне право використання твору належить наймачу (напр.: майстерня і працюючі в ній художники). Авторське право діє протягом всього життя автора і наступні 50 років після його смерті.Суміжні права–це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні права позначаються також значком ® на всіх примірниках відповідного твору, імені або найменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і по проводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. Виконавцям також можуть належать: 1) право на згадування його ім‘я в зв‘язку з використанням його виконання; 2) право на охорону свого виконання від спотворення та інше (див. ЗУ). Права виробників фонограм: 1) право дозволяти або забороняти відтворення та розповсюдження примірників цих фонограм; 2) право на переробку (забороняти чи дозволяти переробку). Право виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору.Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України "Про авторське право і суміжні права",Закон України "Про власність" проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори:Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

64.Авторські договори,їх роль і значення. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;ліцензійний договір;договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.Особа,яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, може надати іншій особі письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.За договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника)та в установлений строк.За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

65.Сторони та зміст авторських договорів. Змістом договору називають сукупність його умов, що визначають склад підлягають вчинення сторонами дій, вимоги до порядку і термінів його виконання. У договорах слід виділяти групу істотних умов, до яких відносяться: визнані такими за законом; необхідні для договорів даного виду; щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ст. 31 Закону про авторське право, істотними для авторських договорів є: способи використання твору (конкретні права, що передаються за цим договором); термін і території, на які передається право; розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і терміни його виплати, а також інші умови, які сторони визнають істотними для даного договору. Важливою особливістю авторських договорів є те, що предметом авторського договору не можуть бути права на використання твору, невідомі на момент укладення договору, а також предметом авторського договору не можуть бути права на використання творів, які автор може створити в майбутньому.Обов'язки автора твору. За авторським договором авторпередає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації оформлений відповідно до Типового договору твір.Автор твору зобов'язаний вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони не виходять за межі умов договору.Інколи виникає необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору.У таких випадках автор зобов'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.Обов'язки організації, яка використовує твір.Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для вико-ристання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в установлені строки і відповідно оцінити його.Власне прийняти твір означає схвалити якість оформлення твору. Якщо твір оформлено належним чином, автору видається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В установлені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доробку або відхилення. Якщо доробка твору з об'єктивних причин неможлива або після доробки було визнано його непридатність до використання, авторський договір підлягає розірванню.Основним обов'язком організації, яка прийняла твір для використання, є випуск його у світ в установлені строки. Відповідно до Закону про авторське право твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим способом повідомлений невизначеному колу осіб.Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певний строк.

66.Право промислової власності. Основними обєктами промислової власності є результати винаходів та пром. зразків, які забезпечують прогрес в галузі пром. технологій. Винаходи – це технологічні (технічні) рішення у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, які відповідають умовам патентноздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання. Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки чи інших галузей ні в Україні ні закордоном. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця в цій галузі його сутність не є очевидною і не випливає з загального рівня техніки. Винахід –це винайдення відшуканого рішення яке істотно відрізняється від подібних відомих рішень. Винахідницьким рівнем визначається зокрема пропозиції, які відкривають галузі техніки, нові напрямки у суспільному виробництві, медицині, с/г тощо, або створюють нові види цінних матеріалів машин, виробів, ліків і т. д.

67.Поняття промислової власності.Об’єкти правової охорони.Оформлення прав. Основними обєктами промислової власності є результати винаходів та пром. зразків, які забезпечують прогрес в галузі пром. технологій.Винаходи –це технологічні (технічні) рішення у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, які відповідають умовам патентноздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання. Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки чи інших галузей ні в Україні ні закордоном. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця в цій галузі його сутність не є очевидною і не випливає з загального рівня техніки. Винахід –це винайдення відшуканого рішення яке істотно відрізняється від подібних відомих рішень.Винахідницьким рівнем визначається зокрема пропозиції, які відкривають галузі техніки, нові напрямки у суспільному виробництві, медицині, с/г тощо, або створюють нові види цінних матеріалів машин, виробів, ліків і т. д. Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корисної моделі чи промислового зразка належить державному підприємству "Український інститут промислової власності", яке входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності. Лише після того, як визнано заявлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, приймається рішення про внесення її до відповідного Державного реєстру і видачу патенту авторові, останній офіційно визнається автором свого витвору і для нього виникають певні права та пільги, встановлені чинним законодавством України. Після цього акту автор, а також інші особи можуть розголошувати суть пропозиції шляхом публікації, усних доповідей та іншими способами.Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом. Патент — це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це передусім подання належним чином оформленої заявки до Установи. Подібні правила приймаються і щодо заявок на інші об'єкти промислової власності. Наступним після подання заявки етапом є проведення спеціальних експертиз поданої заявки у тому разі, коли вони передбачені.Останній етап—занесення до спеціального Державного реєстру об'єктів, які відповідають умовам патентоспроможності. Після державної реєстрації видається правоохоронний документ—патент.Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок передусім має автор.Він може подавати заявки до патентного відомства України через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.Іноземні громадяни і юридичні особи,що мають постійне місцеперебування за межами України,подають заявки тільки через представників у справах інтелектуальної власності.Право на подання заявки має роботодавець, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи за дорученням роботодавця. Право на подання заявки мають також правонаступники як авторів, так і роботодавців. Заявка складається українською мовою і має стосуватися лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в одній заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається. Заявка має містити: заяву про видачу патенту України на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно, опис винаходу, корисної моделі; креслення;реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки.У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано прізвище заявника, його адресу,а також автора заявленої пропозиції.

Право—користування—чужою земельною—ділянкою--для с/г потреб (емфітевзис)та—для--забудови 2 страница