Художня та науково-популярна література в навчанні історії

Як відомо, художня література, використовувана на уроці, до­помагає конкретизації історичного матеріалу і формуванню в учнів яскравих образів минулого, що е складовою частиною їх історичних уявлень. Художня книга дозволяє підтримувати увагу учнів, сприяє розвитку інтересу до предмета. Фрагменти творів учитель застосовує, щоб ввести учнів в історичну обстановку чи відтворити колорит епо­хи, дати картинний чи портретний опис. Використання на уроках створених письменниками і поетами художніх Історичних образів, яскравих розповідей про події минулого підвищує емоційність сприй­няття учнями матеріалу, підсилює його виховний вплив, сприяє фор­муванню особистісного ставлення до історичних явищ і діячів.

Умовно художню літературу підрозділяють на дві великі групи. Це літературні джерела досліджуваної епохи й Історична белетристика. До джерел історичних знань відносяться твори, автори яких є безпо­середніми свідками чи учасниками описуваних подій. Вони створю­ють своєрідні документи епохи, що слугують для пізнання минулого.

Ці джерела не завжди зрозумілі учням, і на уроці використовують­ся лише фрагменти, заздалегідь відібрані вчителем. Так, звертаючись до найдавнішої пам'ятки давньоруської літератури кінця XII ст. «Сло­ва о полку Ігоревім», учитель допомагає учням усвідомити заклик невідомого автора до руських князів припинити міжусобиці й об'єднати­ся в боротьбі проти спільної небезпеки - зовнішнього ворога.

До історичної белетристики належать художні твори про дослі­джувану епоху, створені письменниками пізнішого часу. Книги істо­ричної белетристики, що реконструюють історичну дійсність, як пра­вило, написані на основі наукового дослідження минулого, вивчення історичних джерел, наукових досліджень і монографій. Збагативши себе Історичними знаннями, автор відтворює історичне минуле у формі художнього твору.

Ще влітку при складанні тематичного планування вчитель на ос­нові фонду дитячих бібліотек складає списки книг для позакласного читання і підбирає за курсами художні твори для поглибленої роботи в класі і вдома. Критеріями відбору служать наукова історична і худож­ня цінність книжки. Крім того, враховуються доступність, відповід­ність віку, виховне значення книги.

Під час підготовки тексту художнього твору до відтворення на уроці варто продумати, що менш суттєве в уривках варто скоротити, як зробити зв'язки між ними, якими повинні бути переходи¹¹⁰. Фраг­менти творів мають бути короткими, влучними.

Продумується також використання книжок, відомих учням з уроків літератури чи позакласного читання. Так, при вивченні теми «Стародавня Індія» учні самі можуть розповісти про природу Індії, згадавши повість Р. Кіплінга «Мауглі».

У роботі вчителя на уроці художня книжка найчастіше застосовуєть­ся для цитування чи переказу окремих уривків (літературної ілюст­рації). Перш ніж зупинитися на сюжеті книжки, учитель надає інфор­мацію про автора, і якщо потрібно, то коротко розповідає про зміст книжки. Потім пропонує учням запитання і завдання, а після читання уривка проводить за ними бесіду. Матеріал художнього твору надалі входить у повторення і перевірку знань учнів.

Існують різні способи застосування книжки учнями на уроках історії. Це, насамперед, читання на уроці уривків книжки як джерела історичних знань. При відтворенні фрагментів книжки на уроці треба наголошувати на необхідності читання уривків виразно, інтонацією підкреслюючи текст. Це ж відноситься до читання монологів, наприк­лад прощання із селом Жанни Д'Арк із книги Ф. Шиллера «Орлеан­ська діва».

Учні мають аналізувати історичний твір з позиції відповідності його Історичній науці; рецензувати; самостійно працювати над текс­том книжки, підбираючи приклади, складаючи анотації. В анотації їм пропонується враховувати таке:

1. Епоха (період), подія (явище), відбиті у творі.

2. Найбільш важливі і яскраві події твору.

3. Історичні й типові персонажі і колізії, що відбувалися з ними.

4. Ставлення автора до описуваних подій і героїв.

5. Висловлення власної думки про книжку та оцінка її художньої цінності.

Велике значення мають художні твори у моральному вихованні учнів. Дізнаючись про вчинки історичних особистостей, учні часто переносять себе в ті ж умови, співчуваючи герою. Проте мало тільки привертати увагу учнів до героїчних вчинків видатних осіб. На уро­ках варто піднімати питання про доцільність тих чи інших дій, про по­рядність, гідність, добросердя, вірність дружбі. Застосування історичної інформації в науково відпрацьованій та систематизованій формі у вигляді науково-популярних видань, ста­тей, довідкових матеріалів тощо підвищує ефективність шкільного навчання історії. Цей вид тексту може забезпечити засвоєння учнями системи знань, локалізованих у часі та просторі. Важливим є те, що опрацювання учнями науково-популярної та довідкової літератури створює умови для формування у них умінь самостійно працювати з такими видами текстів і на цій основі обґрунтовувати та аргументувати власні судження та висновки.

Використання науково-популярної та довідкової літератури можли­ве у три основні способи: по-перше, як джерела знань при підготовці до уроку; по-друге, як органічної частини історичного навчального матеріалу, що викладається вчителем, по-третє, як засобу організації самостійної пізнавальної діяльності. Можна залучати учнів до слов­никової роботи з такою літературою, пропонуючи завдання на пошук визначення нових понять, порівняння визначень чи ознак понять, то­чок зору щодо розглядуваних подій і явищ. Треба заохочувати учнів до підготовки невеличких повідомлень, що розширюють їх історичні уявлення та стимулюють інтерес до предмета. У 8-9 класах учням можна пропонувати підготовку історичних творів, есе і невеличких рефератів чи тез. Може бути застосовувана також значна кількість прийомів роботи з іншими видами текстів.

Опрацювання таких видів текстів у навчанні історії є обов'язковою умовою підвищення предметної компетентності учнів.

 

38. Методика роботи з історичним документом: Як відомо, до історичних джерел належить все створене людиною, у тому числі результати її взаємодії з навколишнім середовищем, а та­кож предмети матеріальної культури, звичаї, обряди, пам'ятки писем­ності. У широкому сенсі пам'ятки писемності в методиці називають документами.

Ще в 1863 р. відомий методист професор М. Сгасюлевич висловив думку, що для Історичної освіти учнів набагато більше значення мас безпосередне знайомство учнів із джерелами історичного знання (доку­ментами), ніж робота з підручником. Він запропонував вести заняття із застосуванням реального методу, заснованого на роботі з першо­джерелами. З цією метою М. Сгасюлевич склав і опублікував три томи хрестоматії «Історія середніх віків у творах її письменників і до­слідженнях новітніх учених».

Учені, методисти на межі ХІХ-ХХ ст. (М. Коваленський, А. Гарт-віг, М. Рожков) закликали до організації лабораторних занять з іс­торії - самостійних занять учнів на основі історичних документів. Од­нак більшість методистів за радянських часів вважали, що не бажано будувати всі заняття в школі тільки на вивченні документів. Історичні документи варто застосовувати лише як допоміжний засіб до основ­них джерел історичних знань учнів - розповіді вчителя і тексту підруч­ника. «Документ покликаний лише поглиблювати, конкретизувати і додавати знанням, що здобуваються учнями, живу зображувальність, розуміння своєрідності історичної епохи і лише елементарно знайоми­ти з деякими методами досліджень, що застосовуються в історичній науці»⁹⁹. Висловлювалася також думка, що документ потрібний не для доповнення змісту шкільного курсу історії, а для його конкрети­зації, поглиблення Й уточнення¹⁰⁰.

У чому ж полягає значення застосування історичних документів?

По-перше, за допомогою документа реалізується принцип наочно­сті в навчанні історії. Документ робить розповідь учителя жвавою і яскравою, а висновки більш переконливими. Значимість документа також у тім. що він сприяє конкретизації історичного матеріалу, ство­ренню яскравих образів і картин минулого, створює відчуття духу епохи.

По-друге, за допомогою документа в учнів формується інтерес до історії. Залучення нових фактів дозволяє їм відчути дух епохи. Як відзначав методист дореволюційної школи В. Уланів, зрозумілими, живими і трошки смішними здаються учням князі, «що пишуть свої за­повіти цілим своїм розумом, у своєму здоров'ї, що розподіляють свої пояси, коробки, сердолікові буси, разом з конями, селами і слу­гами. Старий документ служить такою же яскравою ілюстрацієюдавньої мови і форми думки, яким виступає залишок старовини для характеристики побуту і потреб віджнлнх поколінь»¹⁰¹.

По-третє, при роботі з документами в учнів активізуються процеси мислення й уяви, що сприяє більш плідному засвоєнню історичних знань і розвитку історичної свідомості. В учнів формуються уміння навчальної роботи: читати документи, аналізувати і визначати потрібну інформацію, міркувати, оцінювати значення документів минулого і сьогодення. На уроках учні довідаються про значимість документів для історичної науки, бачать у них слід діяльності людей, які жили у минулому.

Сьогодні в методиці прийнято поділяти історичні документи на первинні і вторинні джерела. Під первинними джерелами розуміються неопрацьовані свідчення очевидців подій та їх учасників, а вторинними джерелами - опис і міркування істориків, журналістів, коментаторів і оглядачів з приводу історичних подій¹⁰¹. На практиці відмінності між первинними І вторинними джерелами часто залежать від того, наскільки близько автор документа був до описуваних подій чи напи­саний його виклад під час чи після події, а також від мотивів автора. Наприклад, автобіографія політика чи воєначальника, революційно­го лідера може вважатися первинним джерелом, що відбиває події, у яких брала участь ця людина. З іншого боку, якщо автобіографія бу­ла написана пізніше й в основному з метою самовиправдання, вона може розглядатися учнями як вторинне і, можливо, ненадійне джерело.

Однак незалежно від того, чи є джерело первинним, вторинним чи поєднанням перших двох, необхідно застосовувати наукові методи оцін­ки. Насамперед, необхідно отримати відповідь на такі запитання:

- ким був написаний документ і чому;

- наскільки можна довіряти авторові, чи є текст тенденційним, тоб­то чи є в ньому явні ознаки упередженості чи перекручування;

- для кого був написаний документ і чому;

- звідки надійшла інформація і яким чином була отримана;

- чи співпадає вона з іншими документами з того ж питання?

Класифікація документів, застосовуваних у навчанні історії, часто пов'язується з характером документальних текстів. За цим критерієм вони розділяються на дві основні групи - документи оповідно-описо­вого й актового характеру, що мали у свій час практичне значення. Ці документи добре доповнюють один одного. Додаткову групу склада­ють пам'ятки художнього слова.

Актові документи - це юридичні, господарські, політичні, про­грамні (грамоти, закони, укази, прохання, чолобитні, розписи, договори, статистичні і слідчі документи, програми, промови). Опо­відно-описові документи - літописи, хроніки, мемуари, листи, описи подорожей. До пам'яток художнього слова належать твори усної народної творчості (міфи, байки, пісні, крилаті вирази, анекдоти тощо)¹⁰⁴.

Методисти вважають, що документ, відібраний для уроку повинен:

- відповідати цілям і завданням навчання історії;

- відображати основні, найбільш типові факти і події епохи;

- бути органічно пов'язаним із програмним матеріалом, сприяти актуалізації Історичних знань, щоб можна було запропонувати учням пізнавальні питання і завдання;

- бути доступним учням за змістом й обсягом;

- бути цікавим;

- містити побутові і сюжетні подробиці, що дозволяють диферен­ціювати навчання, конкретизувати уявлення учнів про ті чи інші події, явища, процеси;

-здійснювати на них певний емоційний вплив;

- мати літературні і наукові достоїнства, достатню інформативність для розвитку пізнавальної самостійності і зацікавленості, удоскона­лення прийомів розумової праці¹⁰⁶.

На уроках історії документи можуть використовуватися як учите­лями, так і учнями. Підготовка вчителя до використання джерел на уроці передбачає їх попередній добір і педагогічну обробку. Підібра­ти документи вчителю допомагають шкільні хрестоматії. Одні хресто­матії містять тільки документи, інші - документи, коментарі до них іуривки з науково-популярної літератури; треп - складаються з уривків художніх й інших літературних творів. Учитель застосовує ті чи інші хрестоматії залежно від цілей уроку і розв'язуваних на ньому завдань. Іншими джерелами документів для вчителя й учнів, крім уривків, включених в підручник чи в хрестоматію с: інші види науко­вої літератури, місцеві історичні товариства, архіви місцевих газет, публічні бібліотеки і музеї, Інтсрнст.

Чнм більше дидактично адаптованим с документ, тим легше він сприймається учнями і тим менше труднощів виникає у самостійній роботі. Дидактично обробити документ - цс означає відібрати зміст, використовуваний на уроці; у разі потреби видозмінити документ, не торкаючись його сутності, не допускаючи тенденційних вилучень та зберігаючи особливості стилю автора; пояснити нові для учнів тер­міни і поняття; розробити завдання для учнів щодо тексту джерела.

На уроці учитель:

- переказує документ, якщо він складний для учнів;

- наводить короткі цитати без посилання чи з посиланням на доку­мент (щоб підсилити доказовість своєї розповіді);

- цитує і розбирає витяги з документів для конкретизації своєї роз­повіді, додання їй емоційності і переконливості. Щоб оживити розпо­відь, він використовує пряму мову, дає характеристику особистості.

Робота учнів з документом, поступово ускладнюється з урахуванням їх віку і пізнавальних можливостей, а також рівня підготовленості. У 5-6 класах використовується найбільш простий матеріал оповідального й описового характеру; обсяг його не перевищує 10-15 рядків; у 7-8 кла­сах зростає кількість аналізованих господарських і юридичних доку­ментів; у 9 класі все ширше використовуються політичні, програмні документи.

Навчання роботі з документом включає такі етапи:

1) учитель дає зразок розбору документа; 2) учні аналізують доку­мент під керівництвом учителя; 3) працюють під керівництвом учите­ля і самостійно; 4) самостійно вивчають документ у класі і вдома. Вчи­тель на уроці знайомить учнів з документом, пояснює суть завдання. Вдома учні готують невеличкі повідомлення, описи на основі доку­мента, тексту й ілюстрації підручника, твори, ссе та Ін.

Звичайно, для самостійної роботи необхідно, щоб текст документа був у кожного учня.

Робота з документами також включає: читання і переказ докумен­та і складання плану; пояснювальне читання з попередньою і заключ­ною бесідою; самостійний розбір документа і відповіді на запитання до нього; порівняльне зіставлення двох документів, що доповнюють один одного і характеризують одну І ту саму подію; надають критич­ну оцінку документа. При цьому учні визначають його логічно завер­шені частини, головні ідеї, вчаться знаходити докази того чи іншого положення. Вчитель пропонує учням «прочитати, що сказано про це.