Національна політика російського царизму щодо України . Русифікація

Активізація культурно-просвітницького руху українських громад викликала серйозну тривогу серед місцевих реакціонерів і урядових кіл:

n Було організовано цькування українського руху з боку офіційної преси;

n Розгромлено Полтавську і Чернігівську громади

n Проведено арешти у Києві і Харкові;

n Припинено видання „Чернігівського листка”;

n Закриті всі недільні школи.

1. 20.06.1863 р. – таємний циркуляр Валуєва: „Української мови не було, немає і бути не може”;

· Призупинялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань; (на художню л-ру не поширювалося);

· Не допустити українських видань серед простого народу;

Старанням цензури українська література практично перестала існувати в межах Російської імперії.

2. Олександр ІІ створив у серпні 1875 р. спеціальну комісію „для вироблення засобів боротьби з українофільством”

3. На підставі пропозицій комісії Олександр ІІ видає „Емський указ” 1876 р. про повну заборону української мови:

n Заборона друкуватиукраїнською мовою книги; навіть тексти до нот;

n Ставити українські театральні вистави і влаштовувати концерти з українськими піснями;

n Заборона ввезення в імперію будь-яких книг виданих за кордоном українською мовою

n Робити переклади іншомовних творів українською мовою;

n Заборона Пд..-західного відділу географічного товариства та газети "Киевский телеграф";

n Заборона викладання українською мовою в початкових класах;

n Заборона в'їзду в південні губернії та столиці М.Драгоманова і П.Чубинського.

4.1883р. – запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;

5. 1887 р. вийшов циркуляр про „кухарчиних дітей ”, що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення;

6. 1889 р.– „ Положення про земських начальників ”, що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях;

7. 1890 р. побачило світ „Положення про губернські та повітові земські установи ”, яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.

Висновок: виходячи з даних переслідувань і обмежень, народи України (та й інших імперських окраїн) ще активніше почало виступати проти свого напівколоніального статусу за національні та державно – правові свободи.

Розвиток народницького руху в Україні

Народництво – як ідеологія і як громадсько-політичний рух стало можливим за таких причин:

· стало реакцією частини суспільства на пореформений злам традиційного селянського життя

· на появу та утвердження західних „буржуазних” ідей, звичаїв та порядків.

Соціальний склад: вихідці з дворянської та різночинної інтелігенції;

Погляди народників:

n Вважали капіталістичний шлях розвитку безперспективним для Росії

n Обстоювали необхідність переходу до „народного виробництва” – некапіталістичної індустріалізації, артільно – общинного методу організації господарства

n Встановлення соціалістичного устрою на основі селянської общини;

n Були певні, що Росія може „перестрибнути” через буржуазний етап розвитку;

Метод досягнення мети: селянська революція, терор.

Рушійна сила: селянство.

Погляди народників розійшлися в пошуках засобів, на основі яких можна розпочати революцію, тому визначилися напрямки:

· „ Пропагандистський ” - пропаганда та агітація за революційні зміни - П. Лавров;

· „ Бунтарський” - за негайне повстання проти приватної власності, держави та церкви - М. Бакунін;

· „Змовницький” - єдиний шлях - революційна змова - П. Ткачов.

З часом програма дій набула частково консолідованого характеру:

Ø „Чайківці” - Київ-1872р.; Одеса-1873; „

Ø Київська комуна”-1873р.;

Ø гурток „ Південні бунтарі” 1875 р.-наЧигиринщині утворили об”єднання селян „Таємна дружина”, які розпочали повстання – „Чигиринська змова”-1877р. керівник Я. Степанович, повстання розгромлене.

Згодом народники усвідомлюють необхідність відходу від бунтарсько-анархічних засад і переходять на позиціїполітичної боротьби проти самодержавства.

Наприкінці 70-х цей рух розколовся на 2 течії:

ð поміркована – „ Чорний переділ” (ставка на мирне вростання народників в народну масу, шлях агітації пізніше перетворилися на легальне народництво і проіснували до 1917 р.);

ð радикальна – „Народна воля” – терор (вбивство харківського губернатора Куропаткіна, жандармського ад”ютанта Гайкіна)

Народницький рух пройшов 3 етапи свого розвитку:

І. 1859-1875 р. проходив під гаслом „Ходіння в народ”, як наслідок: заворушення державних селян Чигиринського повіту 1875 р.

ІІ. – друга половина 70-х років:

· масштабна пропагандистська робота серед селян та міщан;

· виникнення гуртків „Київська громада”;

· 1876р. організація „Земля і воля”, на Чигиринщині – Віра Засулич, Я. Стефанович утворюють „Таємну дружину”;

· 1877р. – викрито і заарештовано 1000 осіб з 2000 членів – „Чигиринська змова”;

ІІІ – 80-і роки після невдалої спроби на селі змінюється тактика:

· агітація поширюється на робітників (в Києві засновано „Південно – російський робітничий союз”,

· народники переходять до терору: Засулич убиває губернатора Трепова у 1878 р.; 1.03. 1881 р. в Петербурзі вбито царя Олександра ІІ;

· організація „Земля і воля” розколюється на 2: „ Народна воля ” і „ Чорний переділ ”

Причини занепаду народницького руху:

n Неспроможність народників очолити селянський рух;

n Мета і методи боротьби виявилися помилковими;

n Розчарування частини народників у ставці на революційний потенціал селянства;

n Народ не відгукнувся на революційні заклики народників.

Отже, народницький рух пройшов шлях від наївного культу народу до глухих кутів тероризму, але їх досвід став надбанням в подальшій політичній боротьбі. В кінці 80-х – на початку 90-х років він поступається масовому робітничому та соціалістичному руху. Народники переходять на позиції лібералізму, частина сприйняла марксизм.

Братство Тарасівців.

Радикалізація громадівського руху - молода громада - новий імпульс в українському визвольному русі під впливом польських революціонерів і російських радикалів. До рішучих дій їх підштовхнуло ознайомлення з творами М. Драгоманова і західних політичних мислителів.

Наслідки радикалізації: утворення таємної організації - „ Братство тарасівців ”- 1892-1893р.(Липа, Грінченко, Міхновський) - харківські студенти;

Програма ввібрала в себе: романтичний націоналізм +ліберальне культурництво +політичний радикалізм: * повна державна незалежність; * цілісність України Західної і Східної; * Пріоритети загальнолюдських цінностей; *Принципи абсолютної толерантності.

Види діяльності: * залучення до діяльності однодумців з різних міст – найбільший успіх в Харкові; * організація лекцій, *таємних сходок, * створення бібліотеки нелегальних видань, * написання праць національно-визвольного змісту.

1893р. були проведені арешти членів братства, внаслідок чого організація припинила своє існування.