Загальні методичні вказівки. Харківський національний університет внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Cумська філія

Кафедра юридичних дисциплін

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З дисципліни СІМЕЙНЕ ПРАВО

Галузь знань _______0304 «Право»______

Напрям підготовки (спеціальність) _6.030402 «Правознавство»_

Спеціалізація ___ господарсько -правова

Освітньо-кваліфікаційний рівень ___ бакалавр

Форма навчання ____денна___

м. Суми 2010

Передмова

РЕКОМЕНДОВАНО до використання в навчальному процесі ______________________________________________________ (рекомендації Методичної ради ХНУВС) Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ ____________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

СХВАЛЕНО _________________________________________________________ (рекомендації Вченої ради філії) Вченою радою Сумської філії ХНУВС ________________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

Рецензенти:

___________ _______________________________________________________

(П.І.Б.) (посада, науковий ступінь, вчене звання)

___________ _______________________________________________________

(П.І.Б.) (посада, науковий ступінь, вчене звання)

Сімейне право /

(назва навчальної дисципліни) (вид видання)

Розробники: Вінніченко Н. В. – Суми:

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ ________________________________________________________, _2010_р.__

(назва установи) (рік)

Загальні методичні вказівки

Сімейне право є однією з найбільших та найскладніших галузей права. Складнощі його вивчення пояснюються великим обсягом навчального матеріалу, складністю теоретичних категорій, мінливістю та суперечливістю законодавчих актів.

Практичні заняття з сімейного права – це форма аудиторних занять, яка передбачає різноманітні варіанти демонстрації курсантами та студентами рівня засвоєння лекційного матеріалу, знань, що були здобуті при самостійному опрацюванні наукової та періодичної літератури, нормативних актів, судової та господарської практики та інших джерел.

Метою практичних занять є: по-перше, перевірка рівня засвоєння програмного матеріалу студентами; по-друге, це форма активної участі студентів у процесі отримання знань та навичок у сфері професійної підготовки юриста-правознавця та, зокрема, розв’язання по суті цивільних справ.

Формами практичних занять можуть бути: семінарські заняття, колоквіуми, що проходять у вигляді опитування викладачем всіх студентів групи за темою семінарського заняття; практичні заняття, на яких заслуховуються письмові рішення за матеріалами наданих студентам фабул цивілістичних завдань; виконання контрольних письмових робіт, що проводяться під час заняття; тестування й інші форми контролю. Крім того, практичні заняття відбуваються у формі заслуховування та обговорення (дискусії) окремих питань теми чи доповідей студентів для більш детального та повного засвоєння матеріалу, що має практичне значення.

Головну увагу на практичних заняттях з сімейного права слід приділяти наданню студентам методичної допомоги у засвоєнні питань курсу; виробленні у них навичок самостійного пошуку та використання нормативних актів, що регулюють цивільно-правові відносини; вмінню складати цивільно-процесуальні документи; навчати їх правильно розуміти зміст цивільних законів та застосовувати набуті теоретичні знання для вирішення конкретних життєвих ситуацій. Такі життєві ситуації складають зміст завдань для практичних занять, що мають у своїй основі фабули розглянутих загальними та господарськими судами справ, які використані для засвоєння тих чи інших питань курсу.

Пропущені практичні заняття повинні бути відпрацьовані викладачу, який веде практичні заняття, лектору або викладачу, що чергує на кафедрі. Відпрацювання може відбуватися наступними способами:

1) усно, під час чергування викладача на кафедрі;

2) письмово, в робочому зошиті, у вигляді відповіді на запитання пропущеної теми;

3) шляхом написання реферату на пропущену тему.

Для правильного і повного вирішення завдань студенти повинні: по-перше, ознайомитися з методичними вказівками до кожної теми, по-друге, вивчити рекомендовані нормативні акти і літературу і, по-третє, перевірити опанування теми за питаннями для самоконтролю. Після цього студенти повинні розібратися з умовами завдання, з’ясувати юридичне значення кожного наведеного у завданні факту, проаналізувати взаємовідносини сторін, позиції суду, прокурора або адвоката, продумати відповіді на поставлені питання, змоделювати контраргументи. Слід мати на увазі, що в деяких завданнях передбачена можливість двох або більше рішень шляхом самостійного внесення змін і доповнень у фактичні обставини справи.

Своє рішення студенти повинні викласти у спеціально відведеному для цього конспекті (робочому зошиті) письмово (бажано кожне рішення розміщати на новому аркуші) з зазначенням номеру теми та завдання. Оформлення рішення повинно відповідати формальним вимогам, що містяться, зокрема, у Постанові Пленуму Верховного суду України № 11 від 29 грудня 1976 р. “Про судове рішення”[1].

Рішення практичного завдання повинно бути повним, ясним, чітким та не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення у даній справі.

В описовій частині практичного рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і підстави позовних вимог; внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає – повністю або частково; в разі заперечень – у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають в силу закону права інших осіб.

Мотивувальна частина практичного рішення повинна містити встановлені студентами обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких сторони виходили при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Якщо студент вважає за необхідне вийти за межі фабули практичного завдання, він зобов’язаний це мотивувати.

Мотивувальна частина кожного практичного рішення повинна обов’язково містити посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, а у відповідних випадках – на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах, а в необхідних випадках – також на керівні постанови Пленуму Верховного суду України чи Вищого господарського суду України з питань застосування законодавства при вирішенні цивільних справ. Практичне рішення у разі необхідності можливо мотивувати за допомогою доктрини сімейного права та тлумачень норм права, що містяться в підручниках, посібниках, періодичних виданнях, матеріалах лекційного курсу.

Резолютивна частина практичного рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні, логічно узгоджені висновки і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин по суті розглянутого завдання. В ній, зокрема, має бути зазначено:

а) повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено;

б) які саме права позивача визнано або поновлено, розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;

в) вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;

г) які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право;

д) в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов’язаний або вправі його допустити.

Слід звернути увагу студентів на те, що вони вправі за своєю ініціативою з метою необхідності більш повного аналізу умов завдання та для захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, про яких йдеться в фабулі завдання, вийти за межі умов завдання, коли ці межі прямо не визначено питаннями до завдання.