Рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду. 4 страница

У факторингу беруть участь три сторони:

· фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

· постачальник;

· покупець.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації капітальних вкладень і здатні забезпечити лізингодавцю прибуток.

Найпростіша схема лізингової операції передбачає:

· подачу заяви клієнтом, в якій зазначаються об'єкт лізингу, його характеристики, бажаний строк угоди тощо. Також надаються фінансові документи;

· аналіз документів і прийняття рішення щодо підписання договору про лізинг;

· передача об'єкта лізингу.

Лізингова послуга виникає таким чином: на прохання клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначаються, разом з іншими умовами, розмір та періодичність орендної плати. До складу лізингового платежу включаються амортизаційні відрахування, плата за ресурси, лізингова маржа, премія за ризик.

Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:

· комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1—2% загальної суми придбаних банком рахунків);

· позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.

Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.

 

226. Обґрунтуйте, чому страхування можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки [ 2,76].

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

На ринку фінансових послуг України сьогодні найактивнішими інституційними учасниками є комерційні банки, страхові компанії та фондові біржі, оскільки вони акумулюють найбільшу питому вагу фінансових ресурсів та справляють прямий вплив на розвиток виробництва в країні, інвестиційний клімат та добробут населення.

Сегментація фінансового ринку - це класифікація потенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку. Вона базується на застосуванні різних критеріїв поділу споживачів на групи, що представляють різний за якістю й обсягом попит на окремі види фінансових активів (послуг).Страховий ринок є сферою грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – страхова послуга (страховий захист), формується попит і пропозиція на неї.

Важливим сегментом ринку фінансових послуг в Україні є ринок страхування, повноцінне існування якого є важливою умовою не лише для підвищення добробуту населення, але й для сталого економічного розвитку країни. Темпи зростання основних показників, що характеризують сучасний стан розвитку ринку страхових послуг, обумовлені насамперед збільшенням обсягів добровільного страхування майна, що становить 80-85% від усіх страхових премій станом на 2007-2009 роки. Кількість страхових компаній в Україні на кінець 2009 року становила 398, утому числі 50 страховиків, що здійснюють страхування життя, та 343 страховиків, що здійснюють інші види страхування. У порівнянні із 2007 роком кількість страхових компаній збільшилася на 41, або на 11,5%, що свідчить про динамічний розвиток даного сегменту ринку фінансових послуг.

227. Поясніть, яким чином держава регулює фінансовий і страховий ринок.

ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: Державне регулювання ринків фінансових послуг -здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам. Воно здійснюється шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг. Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг 1) щодо ринку банківських послуг – НБУ; 2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; 3)щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Методи регулювання банківської діяльності. 1 .Банківське регулювання — одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України. Згідно із ЗУ"Про банки та банківську діяльність»2. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. (Державна комісія цінних паперів та фондового ринку) 1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. 2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. 3. Державне регулювання випуску цінних паперів. 4. Публікація емітентом річних звітів.5. Державне ліцензування посередницької діяльності. 6. Державний контроль на ринку цінних паперів. 7. Біржовий та позабіржовий сегменти ринку цінних паперів. 8. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. Державне регулювання страхового ринку - система економічних й адміністративно-правових відносин, які виникають між учасниками страхового ринку та державою у процесі цілеспрямованого державного впливу на страховий ринок за допомогою адміністративно-правових й економічних регуляторів. До системи заходів державного регулювання входять: реєстрація страхових організацій; ліцензування діяльності страхових організацій; нагляд за діяльністю страховиків та їх об'єднань. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України- головний орган.. Його стратегічні завдання: розроблення та впровадження стратегії розвитку страхової справи; встановлення єдиних вимог і стандартів надання страхових послуг; гармонізація страхового законодавства з європейськими стандартами; ведення статистичної та бухгалтерської звітності відповідно до міжнародних стандартів; вирішення методологічних питань, зокрема уточнення критеріїв і процедур оцінки страхових компаній, їх пробірок і моніторингу діяльності; посилення вимог до капіталізації з метою підвищити платоспроможність страховиків; розроблення нормативних актів, що регулюють перестрахування, посередницьку діяльність на страховому ринку, механізм формування резервів. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у сфері страхування, у своїй діяльності керуєтьс КУ, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України таКМУ. У межах своїх повноважень ця комісія організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

 

228. Сутність фінансів суб’єктів господарювання, їх функції та принципи організації.

Фінанси суб’єктів господарювання – це особлива галузь функціонування самих фінансів і фінансових відносин з метою забезпечення процесу виробництва. Фінанси суб’єктів господарювання – це процес формування фондів грошових коштів для обслуговування виробничого процесу з метою одержання прибутку, підвищення ефективності виробництва, забезпечення розрахунків з Державним бюджетом, фінансовими інститутами та іншими юридичними і фізичними особами.

Фінанси суб’єктів господарювання виражають свою сутність через такі функції:

1)формування, розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності 2)контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, резервний фонд та ін.

Організація та функціонування фінансів підприємств базується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість.

Фінансові відносини виникають уже на стадії формування статутного фонду підприємства, який з економічної точки зору являє собою майно суб’єкта господарювання на дату його створення. Кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби при формуванні статутного фонду, являють собою початкові фінансові ресурси підприємства

229. Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарювання. Вплив цих відносин на фінансову діяльність підприємств.

фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

До зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

а) відносини обміну:

взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;

взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;

взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;

взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:

розподіл доходу і формування прибутку;

розподіл чистого прибутку та його використання;

формування та використання амортизаційних відрахувань;

утворення та використання фондів підприємств.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та

самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та

мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

 

230. Методи організації фінансової діяльності підприємств. Принципи, мета і зміст кожного методу.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме: комерційний розрахунок;неприбуткова діяльність;кошторисне фінансування.

Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах: повна господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; самофінансування; фінансова відповідальність.

Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Фінансова відповідальність. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

Неприбуткова діяльність. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах: господарська і юридична відособленість; самоокупність; фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: плановість; цільовий характер виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

 

231. Кошторисне фінансування: сутність, принципами здійснення.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа – кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники даних установ отримують на цій основі свої первинні доходи.
З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безплатні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів даними послугами.

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа – кошторису доходів і видатків. Кошторис – це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування.

 

232. Охарактеризуйте зміст фінансів підприємницьких структур та принципи комерційної діяльності.

Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й викор. задля здійснення вир-ва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Специфіка фінансів підпр. і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фін. ресурсів для обслуговування процесу вир-ва продукції, виконання робіт і надання послуг.
Фінанси підпр структур, обслуговуючи процес створення нової вартості, здійснюють первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.
З початком виробничого процесу за допомогою фінансів шляхом списання на затрати в грошовій формі вартості використаних ОЗ, обігових коштів у формі вартості сировини, матеріалів, енергії, транспортних витрат тощо визначається собівартість виробленої про-дукції, виконаних робіт або наданих послуг.
При визначенні ціни на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги за допомогою фінансів розраховується розмір чистого доходу в формі прибутку. Це дуже важливий момент у функціонуванні фінансів підпр структур. Важливим етапом у функціонуванні фінансів підпр структур є формування фондів фін. ресурсів при розподілі виручки від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.
При функціонуванні фінансів підпр структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками, так і між окремими підприємствами, а також між підприємствами і банками. Зазначені відносини і взаємозв'язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур.
Організація та функціонування фінансів підпр структур грунтується на відповідних принципах:
1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість - вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції, одержання прибутку.
2. Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підпр є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян.
3. Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці - передбачає подолання все ще існуючої "зрівнялівки" в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих кінцевих результатів.
4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств перебувають на розрахунковому рахунку в банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.
5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, пені, зменшення або позбавлення премій.
6. Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством - передбачає самостійне формування підпр програми діяльності; залучення матер.-технічних, фін. та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та ін. платежів; здійснення зовнішньоеконом. діяльності, використання підприєм належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

 

233. Фінансові ресурси підприємства, їх склад і джерела формування.

Фінансові ресурси – грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпоряджені субєктів господарювання і призначені для виконання його фінансових зобовязань, здійснення витрат із розширеного відтворення і матеріального стимулювання праці.

Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних, позичених та залучених.

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, амортизаційні відрахування, бюджетні асигнування, надходження із державних цільових фондів і централізованих...

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

— бюджетні інвестиції;

— бюджетні кредити;

— державні дотації;

— державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єк­там підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

• суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

• суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

• заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

• заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

• суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

234. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання: поняття, склад і структура. Джерела формування фінансових ресурсів новостворюваних підприємств.

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби

підприємства. Фінансові ресурси класифікуються: за кругообігом; за використанням; за

правом власності. За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тоб­то ті, з

якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді,

і прирощені — отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого

доходу — прибутку.

За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси — вкладені

в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають

в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл — оборотні кошти. Оскільки

основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні

відрахування.

За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької

структури (приватний, пайовий чи акціонерний капітал), надані безоплатно державою з

бюджету чи фондів цільового призначення та позичені — отримані кредити.

Конкретними видами фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств,

є: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування,

надходження з цільових фондів, надходження з централ. корпоративних фондів, кредити.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та

оборотні фонди. У процесі використання ОФ формується такий вид фінансових ресурсів,