Розділ 3. Особливості управління у сфері соціального захисту населення

3.1. Організаційно-правові засади державного управління у сфері соціального захисту населення

Відповідно до статті 3 Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Держава дбає про соціальний захист своїх громадян, забороняє використання примусової праці, створює робочі місця, забезпечує підготовку кадрів відповідно до суспільних потреб, нормальні умови праці, вільний вибір місця праці, професії чи трудової діяльності тощо, а також матеріально підтримує своїх громадян, гарантує захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди. Державне управління в сфері соціального захисту включає діяльність пов'язану із правами громадян на достатній життєвий рівень, соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, виходу на пенсію та в інших випадках передбачених чинним законодавством. Спеціальним органом, який уповноважений від імені держави впроваджувати в життя соціальну політику є Міністерство праці та соціальної політики України.

Кошти, що виділяються на забезпечення гарантій і виплату допомоги, отримуються різними шляхами як за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, так і з бюджету та інших джерел [12, 392].

Законодавство України в сфері соціального захисту населення включає норми Конституції України, Кодексу законів про працю України, законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про збір на обов'язкове пенсійне страхування", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності" та ряду інших.

Державне управління в сфері соціального захисту населення включає діяльність щодо правового та соціального захисту інтересів таких категорій населення як інваліди та особи, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Ці правовідносини регулюються спеціальним законодавством, серед яких закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стратегічними цілями держави є підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості населення, гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло, переорієнтація державної політики на сім'ю тощо.

Для досягнення цих стратегічних цілей необхідно розв'язання таких основних завдань, як стабілізація рівня життя населення, сприяння розвитку України, як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення конституційних прав і гарантій населення, поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою, збалансованість соціальних витрат держави, наближення Українського законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, декларацій і рішень ООН, конвенцій Міжнародної організації праці, інших міжнародних норм.

Значну роль у забезпеченні соціальних гарантій для громадян відведено завданням реформування у сферах соціального забезпечення, соціального страхування та пенсійного забезпечення.

3.2. Правовий статус Міністерства соціальної політики України

Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство соціальної політики України, а також відділи праці обласних і районних Рад народних депутатів.

Міністерство соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони та умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції [7].

Міністерство соціальної політики України бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці; здійснює керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проводить заходи, пов'язані з ефективним функціонуванням ринку праці; сприяє раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості; розробляє ї здійснює заходи для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; здійснює комплексне управління охороною праці та державний нагляд за додержанням у процесі трудової діяльності вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; здійснює забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки тощо [6].

Міністерство соціальної політики має право представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань; залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; проводити в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції; утворювати за погодженням з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади координаційні комісії, експертні та робочі групи, залучати на договірній основі фахівців до роботи в цих комісіях (групах), а також для надання консультацій; здійснювати видавничу діяльність з метою висвітлення питань державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин тощо [12, 394].

У складі Міністерства соціальної політики України Кабінетом Міністрів України може бути утворено урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку у сфері праці та соціальної політики, обговорення найважливіших програм та інших питань у Міністерстві соціальної політики України можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи.

Міністерствосоціальної політики України є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

3.3. Інші органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в сфері соціального захисту населення

Іншим органом, що здійснює управління в соціальній сфері, а саме здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення є Пенсійний фонд України (центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України), який здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення". Положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України та інших нормативних актів що регламентують відносини у цій сфері.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України від від 06.04.2011 року Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України [4].

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом України " Про пенсійне забезпечення".

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами) [4].

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України тощо). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє комісія для призначення пенсій при місцевих адміністраціях виконкомах районної (міської) ради. Пенсійні справи до засідання комісії готує відділ соціального забезпечення.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян на підставі Закону України "Про зайнятість" в Україні діє Державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, а також інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Саме Державна служба зайнятості аналізує та прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи про стан ринку праці, веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, подає допомогу громадянам у підборі роботи, а власникам підприємств, установ, організацій у підборі необхідних працівників, організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості, бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальної програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 22 Закону України "Про зайнятість населення".

Рис. 3.2. Структура служби зайнятості в Україні

Відповідно до Указу Президента про Державну службу зайнятості державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Мінпраці, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення [5].

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мінпраці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

3.4. Місцеве самоврядування і соціальний захист населення

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення: здійснюють управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури, фізичної культури і спорту, організують їх матеріально-фінансове забезпечення; призначають на посаду і звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства; створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від встановлених нормативів; надають громадянам встановлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах (групах) з подовженим днем; організують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; організують медичну допомогу населенню, надають встановлені пільги і допомогу, пов'язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; сприяють у необхідних випадках громадянам у призначені їм пенсій; призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; видають одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха; вживають заходів до поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо [8, 456].

Діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язана з широким колом суб'єктів суспільства. Допомогу органам соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники профспілкових органів входять до складу медико-соціальних експертних комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для призначення державних пенсій документи, вивчають причини інвалідності і травматизму та розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах створюються ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального забезпечення, обстежують побутові і житлові умови пенсіонерів та інших громадян, яким потрібен соціальний захист. Для працевлаштування інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного і загальноосвітнього рівня створені спілки глухих і сліпих.

Висновки

Дослідивши управління у сфері державного захисту населення, можна зробити наступні висновки:

У перші роки радянської влади проблеми соціального забезпечення досліджували Л. Забєлін, Н. Семашко, В. Дурденевський та ін. Зокрема, за визначенням Л. Забєліна, соціальне забезпеченняце частина заробітної плати робітничого класу, а також сукупність окремих актів, заходів, настанов, тобто діяльність людей, спрямована на підтримання стабільності майнового становища пролетаріату при настанні тих небезпек, які йому загрожують.

Нині здійснення права на соціальний захист в Україні організовано у декількох формах, які розрізняються за такими ознаками: 1) коло осіб, що підлягають забезпеченню; 2) джерела і способи фінансування; 3) види, умови та розміри забезпечення; 4) органи, що надають забезпечення.

Організаційно-правова форма соціального захисту - це об'єднана спільними принципами та методами здійснення сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення.

Ядром соціально-захисних правовідносин є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом (органом праці та соціального захисту, соціальним фондом, органами Пенсійного фонду України, Накопичувальним фондом, недержавним пенсійним фондом, соціальними установами та закладами тощо) з приводу призначення та надання відповідної соціальної виплати чи послуги. Соціально-захисне правовідношення є основним у системі правовідносин у сфері соціального захисту і характеризується низкою ознак.

Спеціальний орган, який уповноважений від імені держави здійснювати соціальну політику є Міністерство праці та соціальної політики України.

Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони та умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції

Іншим органом, що здійснює управління в соціальній сфері, а саме здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення є Пенсійний фонд України (центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України), який здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Положення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2011., та інших нормативних актів, що регламентують відносини у цій сфері.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. ст. 141.

2. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради від 09.07.2003 № 1058-IV. № 49-51, ст. 376.

3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІІІ // Офіційний вісник України. 2000. № 44. Ст. 1876.

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Пенсійного фонду України" від 01.06.1994.

5. Указ Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від від 06.04.2011 № 384/2011 // Офіційний вісник України. 2011. № 9. С. 30.

6. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене Указом Президента України від від 06.04.2011 № 389/2011 // Офіційний вісник України. 2011. №35. Ст. 1482.

7. Законодавство України про пенсійне забезпечення. К., Юрінком Інтер. 1999. 400 с.

8. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. Харків: Право, 2001. 528 с.

9. Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР. М.: Юрид. лит., 1980.

10. Андреев B.C. Правовые проблемы социального обеспечения в СССР // Совет, государство и право. 1967. № 2. С. 31.

11. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. К.: Знання, 2005. 615 с.

12. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. Тернопіль: Карт-бланш, 2004. 579 с.

13. Життлер А.В. Організація соціального забезпечення у Франції: Конспект лекції.; К., 1993. С. 3.

14. Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения России: Учебник. М.: БЕК, 2001.

15. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Книжный мир, 1999. С. 4.

16. Мітчел В. Регулювання недержавного пенсійного забезпечення: Пер. з англ. // Соц. політика і соц. робота. 1998. -№ 3. С 16-28.

17. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опыт, уроки для России // Вопр. экономики. 1998. № 8. С. 76.

18. Право социального обеспечения: Учеб. пособие / Под ред. К.Н. Гусова. М.: Проспект, 1999. С. 11-12.

19. Роик ВД. Модернизация системы социальной защиты и место в ней социального страхования // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. 2003. № 10 (203).

20. Статків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. 1998. № 1.; С 115-119.

21. Статків Б. Правовідносини у сфері соціального забезпечення: Конспект лекції. Чернігів, 2003.

22. Статків Б.І. Особливості встановлення деяких юридичних фактів у пенсійному забезпеченні. Чернігів: ЧЮК "Юрист", 1997. 49 с.

23. Теория государства и права: Учеб. пособие для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. М.: Изд. группа "НОРМА; ИНФРА-М", 1998.

24. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты: Сравнительно-правовое исследование / Под ред. Э.Б. Френкель. М.: Юристъ, 2002.

25. Чубарова Т.В., Исаченко Т.М. Европейский Союз и проблемы социальной защиты стран-участниц // Труд за рубежом. 2000. № 3. С. 104.