Економічна сутність амортизації та зносу

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підпри­ємств та на загальнодержавному рівні.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці, на нашу думку, необхідно опиратися на сам термін "амортизація", а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття "амортизація" яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового тип амортизаційного розвитку економіки. Останнім часом амортизаційна теорія економічного зростання почала знаходити все більше прихильників і в нашій країні.

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме:

Ø одна група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

Ø прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

Ø третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація — це різні поняття.

Сучасна теорія амортизації повинна розглядати набагато більшу кількість функцій. До них можна віднести інвестиційну, відтворювальну, стимулюючу, інноваційну, науково-технічну, калькуляційну, податкову.

Інвестиційна функція амортизації передбачає акумулювання в амортизаційному фонді амортизаційних відрахувань як фінансового ресурсу відтворення основних засобів, тобто забезпечення процесу кругообігу засобів праці грошовими засобами, необхідними для їх відтворення. Відтворювальна функція регулює відповідність нарахованої амортизації рівню зношення основних засобів. Дана амортизації повинна враховувати розвиток науково-технічного прогресу, оскільки останній збільшує розрив між фактично перенесеною вартістю на заново створену продукцію та моральним зносом.

Стимулююча функція амортизації проявляється в створенні умов для прискореного оновлення основних засобів. Ця функція базується на тому, що амортизаційний фонд являється власним джерелом грошових засобів підприємства, яке має своє цільове призначення — відтворення основних засобів. Це дає змогу підприємствам акумулювати в своєму розпорядженні більше грошових ресурсів, що покращує їх фінансове становище та посилити виробничо-технічний потенціал.

Інноваційна функція амортизації забезпечує відтворення засобів праці на новому технічному рівні у відповідності із розвитком науково-технічного прогресу. На сьогоднішній день, реалізація цієї функції вимагає, прискореного кругообігу основних засобів, оскільки за останні роки суттєво зросли темпи розвитку науково-технічного прогресу.

Науково-технічна функція полягає в сприянні розвитку та прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ефективний амортизаційний механізм та раціональна амортизаційна політика забезпечують відтворення основних засобів на новій, більш досконалій основі, що в свою чергу сприяє подальшому розвитку виробничо-технічного потенціалу як окремих підприємств, так і держави в цілому.

Калькуляційна функція полягає у визначенні витрат на виробництво та реалізацію продукції. У собівартість виробленої продукції включається частина вартості засобів праці, яка була втрачена в процесу виробництва цієї продукції.

Податкова функція амортизації реалізовує взаємовідносини підприємств та державної влади з питань розподілу прибутку.

Правильне розуміння економічної природи, концепцій і функцій амортизації та усвідомлення її значення дозволить обґрунтовано вирішувати проблеми, які пов'язані з оцінкою засобів праці, встановленням оптимальних строків використання основних засобів, визначенням методів нарахування амортизації, розробленням норм амортизаційних відрахувань, формуванням та використанням амортизаційного фонду, тобто дозволить проводити ефективну амортизаційну політику.

 

Методи, передбачені податковим законодавством

Порядок нарахування амортизації в податковому обліку регламентований ст. 8 й 9 Закону про податок на прибуток й полягають в наступному:

Ø принципи й механізм нарахування амортизації єдині для всіх платників податку на прибуток незалежно від форми власності й органзаційно-правової форми господарювання;

Ø передбачено спрощену класифікацію основних фондів по групах;

Ø при визначенні балансової вартості основних фондів враховуються витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші види поліпшення основних фондів, а також фактично нарахована сума амортизації;

Ø стосовно груп 2, 3 й 4 основних фондів використовається груповий метод визначення балансової вартості відповідної групи й розрахунку амортизаційних відрахувань;

Ø установлено єдині для кожної групи основних фондів (і для всіх платників) норми амортизаційних відрахувань.

Для податкового обліку амортизація є окремою статтею, що зменшує оподатковуваний дохід. Відповідно до Закону про податок на прибуток під терміном - "амортизація основних фондів" мається на увазі поступове віднесення витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоректованого доходу платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань.

Об’єктом для нарахування амортизації відповідно до п. п. 8.1. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток є витрати, пов'язані з:

а) придбанням основних фондів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання худоби й придбання, закладку й вирощування багатолітніх насаджень до початку плодоносіння;

б) самостійним виготовленням основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

в) проведенням всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

г) капітальним поліпшенням землі, не пов'язаним з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Ст. 8 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок збільшення та зменшення балансової вартості відповідних груп обліку основних фондів і нарахування амортизації, не містить інформації, з якого моменту необхідно амортизувати понесені підприємством витрати на придбання основних фондів.

Згідно ж п. п. 8.3. 1 ст. 8 даного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону про податок на прибуток, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Таким чином, для основних фондів групи 1 нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 й 4 - з кварталу, що є наступним за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Не підлягають амортизації витрати на:

Ø придбання й відгодівля продуктивної худоби;

Ø вирощування багаторічних плодових насаджень;

Ø придбання основних фондів з метою подальшого продажу іншим особам або їхнє використання в якості комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для продажу іншим особам;

Ø зміст основних фондів, що перебувають на консервації.

Зазначені види витрат підлягають включенню до складу валових витрат підприємства того звітного періоду, у якому були понесені.

Також не підлягають амортизації:

Ø витрати бюджетів на будівництво й утримання будівель благоустрою й житлових будинків, придбання й зберігання бібліотечних й архівних фондів;

Ø витрати бюджетів на будівництво й утримання автомобільних доріг загального користування;

Ø витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном «невиробничі фонди» для цілей оподатковування варто розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (капітальні активи, що підлягають під визначення груп 1).

Основні фонди, що підлягають амортизації відповідно до Закону про податок на прибуток, підрозділяються на чотири групи залежно від цільового призначення й функцій, що виконують. Виходячи з такого розподілу, визначений порядок віднесення об'єктів і норми нарахування амортизації окремо по кожній групі.

Для цілей амортизації відповідно до Закону про податок на прибуток основні фонди підприємства діляться на чотири групи:

1 група - будинку, спорудження, їхні структурні компоненти й передавальні устрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини (квартири й місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

2 група — автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові оптичні, електронні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) устаткування;

3 група — будь-які інші основні фонди, не включені в групи 1, 2 й 4.

4 група — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними кошти зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони й рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до положень Закону про податок на прибуток базою для нарахування амортизації є балансова вартість відповідної групи основних фондів (для групи 1 — окремого об'єкта) на початок звітного кварталу (далі — розрахунковий квартал). При цьому сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного з розрахункових кварталів, що входять у такий звітний період.

Розрахунок балансової вартості груп основних фондів, підприємство здійснює самостійно на підставі формули, визначеної в п. п. 8.3. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу для нарахування амортизації розраховується по формулі:

де а - розрахунковий квартал;

а - 1 — попередній квартал перед розрахунковим кварталом;

Б(а)— балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б_(а-1)— балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П_(а-1)— сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернзацій й інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В_(а-1)— сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А_(а-1)— сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Для балансової вартості об'єктів основних фондів групи 1 п. п. 8.3. 7 ст. 8 Закону про податок на прибуток установлена гранична величина, при досягненні якої нарахування амортизації припиняється.

Що стосується обліку балансової вартості основних фондів груп 2, 3 й 4, то на відміну від основних фондів групи 1 він ведеться по сукупній балансовій вартості відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

Межа для нарахування амортизації для основних фондів груп 2, 3 й 4 установлений п. п. 8.3. 8 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Так, відповідно до даного пункту амортизація основних фондів груп 2, 3 й 4 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.