Міжнародні організації та союзи

Розділ містить такі теми:

1. Загальна характеристика міжнародних організацій

2. Політичні блоки

3. Економічні союзи

4. Змішані блоки

5. Організація Об`єднаних Націй (ООН)

6. Європейський Союз (ЄС)

Загальна характеристика міжнародних організацій

Міжнародні організації – одна з найважливіших форм багатостороннього співробітництва між державами. Виникають вони на підставі угоди між учасниками. Діяльність міжнародних організацій регламентується статутом, ефективність її залежить від ступеня узгодженості між державами.

Міждержавні організації почали своє існування ще XVII-XVIII ст., переважно як військові або торгові союзи чи угруповання. Починаючи з 50-х років ХХ ст., поступово виникла і зміцнилася система міжнародних організацій. Інтеграційні процеси, що виникли в Західній Європі згодом охопили й інші райони світу, в тому числі країни Північної та Південної Америки, Південно-Східної Азії, Африки. Зростала не тільки кількість міжнародних організацій, а й їхня ефективність, зміцнювалися зв’язки між країнами-учасницями.

Сучасні міжнародні організації різняться напрямами діяльності (питання безпеки, економіки, культури, охорони здоров’я, транспорту тощо).

Головними цілями і завданнями всіх міжнародних організацій є створення конструктивної багатосторонньої бази міжнародного співробітництва, встановлення глобальних і регіональних зон мирного співіснування.

Нині у світі існує величезна кількість різноманітних блоків і союзів країн, які можна об’єднати у три групи: політичні, військові та змішані.

Політичні блоки

Основна мета діяльності політичних блоків – співробітництво країн-учасниць у політичній та військовій сферах, участь у створенні систем колективної оборони, співпраця щодо підтримки миру й безпеки на територіях та загалом у світі, координація зусиль для вирішення військово-політичних і правових проблем.

Організація Північноатлантичного договору – НАТО (Nord Atlantic Treaty Organization – NATO). Це військово-політичний союз 26 країн, створений 4 квітня 1949 року у складі США, Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Канади, Італії, Норвегії, Португалії, Данії, Ісландії, у 1952 р. до нього приєдналися Греція та Туреччина, у 1955 р. – ФРН, у 1981 р. – Іспанія, в 1999 р. – Чехія, Польща, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія.

В 1966 році Франція вийшла з військової структури НАТО, але продовжує залишатися його членом у політичній співпраці. Те ж саме в 1983 році зробила Іспанія.

Вищі керівні органи: сесія Ради НАТО (між сесіями – Постійна рада), Комітет військового планування, Військовий комітет, Комітет ядерної оборони. Робочий орган НАТО – Міжнародний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.

Мета: забезпечення свободи і безпеки всіх членів політичними і військовими засобами, відповідно до принципів статуту ООН; спільні дії та всебічне співробітництво з метою зміцнення безпеки держав-учасниць; забезпечення справедливого і міцного миру в Європі на основі загальних цінностей, демократії, прав людини.

Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).

Міжпарламентський союз. Це міжнародна урядова організація, яка об’єднує національні парламентські групи, створена у 1889 році.

Мета: об’єднання парламентів усіх країн для зміцнення миру і співробітництва між державами.

Штаб-квартира – Женева (Швейцарія).

Африканський Союз – АС (African Union – AU). Був створений 26 травня 1963 року на конференції глав держав і урядів африканських країн в Аддіс-Абебі під назвою Організація Африканської Єдності (ОАЄ), сучасну назву отримав 11.07.2000 року. Об’єктивними причинами виникнення АС стали кардинальні зміни у розстановці політичних сил у світі за час існування ОАЄ (1963 – 2000 рр.) і досягнення на межі нового тисячоліття частини завдань, що були поставлені перед ОАЄ на час його створення.

До складу Африканського Союзу входять всі 53 країни Африки: Алжир, Ангола, Буркіна, Ботсвана, Бурунді, Габон, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Демократична Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Ефіопія, Єгипет, Замбія, Західна Сахара, Зімбабве, Кабо-Верде, Камерун, Кенія, Коморські Острови, Конго, Кот-д’Івуар, Лесото, Ліберія, Лівія, Маврикій, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Марокко, Мозамбік, Намібія, Нігер, Нігерія, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сенегал, Сомалі, Судан, Сьєра-Леоне, Танзанія, Того, Туніс, Уганда, ЦАР, Чад.

Мета: сприяння єдності та солідарності між країнами Африки, інтенсифікація і координація зусиль щодо підвищення рівня життя; захист суверенітету, територіальної цілісності та незалежності; ліквідація усіх форм колоніалізму; узгодження співробітництва у сферах політики, оборони і безпеки, економіки, освіти, охорони здоров’я і культури.

Штаб-квартира – Аддіс-Абеба (Ефіопія).

АНЗЮС (від перших літер країн, що його утворили – Australia, New Zealand, United States – ANZUS). Це тристоронній союз Австралії, Нової Зеландії та США. Діє з 1952 року.

Мета: колективна оборона в Тихоокеанському регіоні.

Постійної штаб-квартири не має.

АНЗЮК (від перших літер країн, що його утворили – Australia, New Zealand, United Kingdom – ANZUK). Це п’ятисторонній блок Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії, Малайзії, Сінгапуру.

Мета: сприяння колективній обороні в Тихоокеанському регіоні.

Постійної штаб-квартири не має.

Організація Американських держав – ОАД (Organization of American States – OAS). Військово-політичний союз, створений у 1948 році на 9-ій Міжнародній конференції в Боготі, що прийняла Статут ОАД.

Склад (35 країн): Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська республіка, Еквадор, Канада, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, США, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Ямайка.

Мета: підтримка миру і безпеки в Америці; запобігання і мирне врегулювання конфліктів між державами-учасницями; організація спільних дій для відсічі агресії; координація зусиль для вирішення політичних, економічних, юридичних проблем; сприяння економічному, соціальному, науково-технічному і культурному прогресу країн-учасниць.

Штаб-квартира – Вашингтон (США).

Економічні союзи

Посилення інтеграційних процесів у світовій економіці зміцнило статус економічних союзів та угруповань країн, які ставлять за мету сприяння економічному розвитку країн-учасниць, підвищення рівня життя їх населення та захист економічних інтересів цих держав на світовій арені.

Амазонський пакт (el Pacto Amazonico). Торгово-економічний блок, створений 3 липня 1978 р. на основі Договору про співробітництво в Амазонії, набув чинності 1980 р.

Склад (8 країн): Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор.

Мета: прискорене спільне освоєння і раціональне використання природних ресурсів басейну Амазонії, захист від іноземної експлуатації, співробітництво у створенні інфраструктури.

Штаб-квартира – Ліма (Перу).

Організація економічного співробітництва і розвитку – ОЕСР (Organization for Economic Cooperation and Development – OECD). Сформувалася вона у 1961 році як спадкоємниця Організації європейського економічного співробітництва, утвореної з метою оптимального використання американської економічної та фінансової допомоги відновленню Європи (план Маршалла) у співробітництві з європейськими країнами – одержувачами цієї допомоги.

Склад (30 країн): Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Південна Корея, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Швеція, Швейцарія, Японія.

Мета: внесок у розвиток світової економіки за допомогою забезпечення оптимального економічного зростання, підвищення зайнятості та рівня життя за збереження, фінансової стабільності держав-учасниць; сприяння економічному і соціальному добробуту шляхом координації політики держав-учасниць; узгодження допомоги держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

Штаб-квартира – Париж (Франція)

Союз Арабського Магрибу – САМ (Union of Arab Magrib – UAM). Був створений 1989 р.

Склад (5 країн): Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс.

Мета: сприяння успішному вирішенню питань економічного розвитку, забезпечення високої конкурентоспроможності товарів країн регіону на ринках світу.

Штаб-квартира – Рабат (Марокко).

Асоціація Карибських держав – АКД (Acuerdo de Integracion Subregional Andia – AISA). Торговельно-економічний союз, створений 1969 року Болівією, Колумбією, Чилі, Перу, Еквадором. У 1976 році з складу АКД вийшла Чилі.

Склад (4 країни): Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу.

Мета: лібералізація регіональної торгівлі та введення єдиних зовнішніх тарифів; створення загального ринку; координація економічної політики щодо іноземного капіталу; розвиток промисловості, сільського господарства й інфраструктури за допомогою спільних програм; мобілізація внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів; збалансування економічного впливу Бразилії, Аргентини та Мексики.

Штаб-квартира – Ліма (Перу).

Європейська Асоціація вільної торгівлі – ЄАВТ (European Free Trade Association – EFTA). Створена 1960 року.

Склад (4 країни): Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія.

Мета: самостійна економічна політика; безмитна торгівля серед країн-учасниць за збереження ними самостійних тарифів щодо інших країн.

Штаб-квартира – Женева (Швейцарія)

Латиноамериканська асоціація інтеграції – ЛААІ (Asociation Latinoamericana De Integracion – ALADI). Утворена на основі Договору Монтевідео ІІ, підписаного країнами-учасницями, який набув чинності в 1981 році.

Склад (12 країн): Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Куба, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета: створення єдиного Латиноамериканського ринку.

У межах ЛААІ зберігаються субрегіональні групи: Договір країн басейну річки Ла-Плата (1969 р.), Картах енська угода (1969 р.), Договір про співробітництво країн Американської зони (1978 р.).

Штаб-квартира – Монтевідео (Уругвай).

Ла-Платська група (Organization De La Cuenca De La Plata). Торговельно-економічний союз утворений на основі Договору про економічну інтеграцію і спільне освоєння басейну річки Ла-Плата у 1969 році.

Склад (5 країн): Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Мета: спільний економічний розвиток, використання й охорона ресурсів басейну Ла-Плати.

У 1986 році між Аргентиною і Бразилією було підписано довгострокову програму економічного співробітництва – „Акт інтеграції”, до якої приєднався Уругвай, а в 1991 році – Парагвай.

Штаб-квартира – Буенос-Айрес (Аргентина).

Організація країн-експортерів нафти – ОПЕК (Organization of the Probleum Exporting Countries – OPEC). Організована вона у 1960 році на конференції в Багдаді. Статут прийнятий у 1965 році, згодом зазнав багаторазових змін.

Склад (11 країн): Алжир, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОФЕ, Саудівська Аравія.

Мета: координація й уніфікація нафтової політики держав-учасниць; визначення найбільш ефективних засобів захисту їх інтересів; пошук засобів забезпечення стабільності цін на світових нафтових ринках; охорона навколишнього середовища. Контролює до 50% світової торгівлі нафтою.

Штаб-квартира – Відень (Австрія).

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі – НАФТА (North American Free Trade Agreement – NAFTA). Угода про створення була підписана 17 грудня 1992 року у Вашингтоні, набула чинності 1 січня 1994 р.

Склад: Канада, Мексика, США.

Мета: створення зони вільної торгівлі в Північній Америці протягом 15 років, передбачаються заходи для лібералізації руху товарів, послуг, капіталів через кордони з поступовою ліквідацією митних та інвестиційних бар’єрів. У перспективі – об’єднання всіх американських держав (подібно ЄС у Європі).

Постійної штаб-квартири не має.

Чорноморський район економічного співробітництва – ЧРЕС. Був створений 25 червня 1992 року. З 1 травня 1999 року офіційна назва – Organization of the Black Sea Economic Cooperation (OBSEC).

Склад (12 країн): Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна.

Мета: створення режиму вільного переміщення товарів, послуг, капіталу з метою розширення виробничої кооперації та спільного підприємства; розширення економічних зв’язків в Азово-Чорноморському регіоні й прилеглих територіях. Передбачає спільні проекти у сфері транспорту, телебачення, енергетики, екології, науки й техніки, сільського господарства, харчової промисловості, створення вільної економічної зони.

Вищий орган – Міжнародна Рада з представників кожної з країн-учасниць.

Штаб-квартира Головного виконавчого комітету – Стамбул (Туреччина).

Бенілюкс (від перших букв Бельгія, Нідерланди, Люксембург – BENELUX). Економічний союз, створений 3 лютого 1958 року на основі митного договору. У зв’язку зі вступом країн-учасниць до Європейського Союзу, більшість функцій блоку стали номінальними.

Склад: Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).

Азіатсько-Тихоокеанське економічне співтовариство – АТЕС (Asian Pacific Economic Cooperation – APEC). Створений з ініціативи Австралії у 1989 році 12 країнами. До 2006 року кількість країн-учасниць становила 21.

Склад: Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Південна Корея, Росія, Сінгапур, США, Сянган, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія.

Мета: створення Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства; пом’якшення взаємних торговельних бар’єрів; обмін послугами й інвестиціями; поширення співробітництва в сфері торгівлі, охорони навколишнього середовища тощо. До 2010 року планується створення Зони вільної торгівлі АТЕС.

Постійної штаб-квартири не має.

Змішані блоки

До змішаних блоків належать інтеграційні угруповання країн, метою яких є співробітництво в декількох сферах. Напрями співробітництва визначаються цілями створеної організації.

Асоціація країн Південно-Східної Азії – АСЕАН (Association of South East Asian Nations – ASEAN). Політико-економічний союз, був створений 1967 року у Бангкоку.

Склад (10 країн): Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни.

Мета: сприяння регіональному співробітництву в економічній, соціальній і культурній сферах з метою зміцнення миру в регіон; прискорення економічного зростання, соціального прогресу і культурного розвитку в регіоні за допомогою спільних дій за принципом рівноправності та партнерства; співробітництво в сільському господарстві, промисловості, торгівлі, транспорті, з метою підвищення рівня життя населення; зміцнення миру і стабільності тощо.

Керівний орган – щорічні конференції міністрів закордонних справ країн-учасниць, які проводяться по черзі в столицях країн, що входять до АСЕАН.

Штаб-квартира – Джакарта (Індонезія).

Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії – СААРК (South Asian Association of the regional Cooperation – SAARC). Цей політико-економічний союз був створений у 1985 р. у місті Дакка (Бангладеш).

Склад (8 країн): Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська Республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка.

Мета: прискорення економічного, соціального і культурного розвитку країн-учасниць, установлення миру і стабільності в регіоні. У 1987 році у Делі були підписані договір про створення продовольчого фонду і конвенція по боротьбі з тероризмом.

Штаб-квартира – Катманду (Непал).

Карибське співтовариство – КАРІКОМ (Caribbean Community – CARICOM). Створене в 1973 році на основі Договору в Чагуарамусі (Трінідад і Тобаго). Це політична й економічна організація із співробітництва у сферах торгівлі, кредиту, валютних відносин, координації економічної та зовнішньої політики.

Склад (15 країн): Ангілья, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гайана, Гаїті, Гренада, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сурінам, Тринідад і Тобаго, Ямайка.

Мета: політичне й економічне співробітництво; координація зовнішньої політики; економічне зближення загального митного режиму; координація політики у сферах валюти і кредиту, інфраструктури і туризму, сільського господарства, промисловості і торгівлі; співробітництво в галузях освіти й охорони здоров’я.

Штаб-квартира – Джорджтаун (Гайана).

Ліга Арабських держав – ЛАД (League of Arab States – LAS). Була створена у 1945 році у Каїрі на основі пакту Арабської ліги.

Склад (22 арабські країни): Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Ємен, Ірак, Йорданія, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Ліван, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сирія, Сомалі, Туніс.

Мета: зміцнення зв’язків між державами-учасницями у різноманітних галузях (економіка, фінанси, транспорт, культура, охорона здоров’я); координація дій держав-учасниць для захисту національної безпеки, забезпечення незалежності суверенітету; заборона використання сили для врегулювання суперечок. Відносини базуються на принципах поваги до існуючих в інших країнах режимів і відмови від спроб їхньої зміни.

Штаб-квартира – Каїр (Єгипет).

Організація „Ісламська конференція” – ОІК (Organization of the Islamic Conference – OIC). Її створено 1971 року на конференції глав держав і урядів мусульманських країн у Рабаті (Марокко).

Склад (57 країн): Азербайджан, Албанія, Алжир, Афганістан, Бангладеш, Бахрейн, Бенін, Бруней, Буркіна-Фасо, Габон, Гайана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Єгипет, Ємен, Індонезія, Ірак, Іран, Йорданія, Казахстан, Камерун, Катар, Киргизстан, Коморські Острови, Кот-д’Івуар, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Малайзія, Малі, Мальдівська Республіка, Марокко, Мозамбік, Нігер, Нігерія, ОАЕ, Оман, Пакистан, Палестина, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Сомалі, Судан, Сурінам, Сьєра-Леоне, Таджикистан, Того, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Узбекистан, Уганда, Чад.

Мета: сприяння зміцненню мусульманської солідарності; охорона святих місць; підтримка боротьби всіх мусульман за забезпечення незалежності та національних прав; підтримка боротьби палестинського народу; співробітництво в економічній, соціальній, культурній, науковій та іншій сферах життя.

Штаб-квартира – Джадда (Саудівська Аравія).

Співдружність націй (Commonwealth). Була створена 1947 року. Це добровільна асоціація незалежних держав, символом якої є британський монарх, визнаний главою Співдружності.

Склад (54 країни): Велика Британія, Австралія, Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Бангладеш, Барбадос, Беліз, Ботсвана, Бруней, Вануату, Гайана, Гамбія, Гана, Гренада, Домініка, Замбія, Західне Самоа, Індія, Камерун, Канада, Кенія, Кіпр, Кірибаті, Лесото, Маврикій, Малаві, Малайзія, Мальдівська Республіка, Мальта, Мозамбік, Намібія, Науру, Нігерія, Нова Зеландія, Пакистан, Папуа-Нова Гвінея, ПАР, Руанда, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сінгапур, Сьєра-Леоне, Соломонові Острови, Танзанія, Тонга, Тринідад і Тобаго, Тувалу, Уганда, Шрі-Ланка, Ямайка.

Мета: регулярні консультації країн з питань економіки, фінансів, науки, освіти, військової сфери; сприяння добробуту народів.

На зустрічах глав держав і урядів країн-учасниць Співдружності обговорюються міжнародне становище, питання культури, а також спеціальні програми Співдружності.

Штаб-квартира – Лондон (Великобританія).

Співдружність Незалежних Держав – СНД. Цей політико-економічний союз створений 8 грудня 1991 р. Згодом приєднались майже всі колишні республіки Радянського Союзу (крім країн Прибалтики). В 2008 році зі складу СНД вийшла Грузія на знак протесту проти російсько-грузинської війни.

Склад (11 країн): Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.

Вищий орган – Рада глав держав, засідання якої проводиться двічі на рік. Рада голів урядів координує співробітництво органів виконавчої влади держав-учасниць, збирається 4 рази на рік. Для вирішення питань співробітництва в окремих галузях і підготовки рекомендацій Ради глав держав та Ради голів урядів створено: Координаційно-консультативний комітет, Раду міністрів закордонних справ, Раду міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет Економічного союзу, Економічний суд, Комісію з прав людини, Міжпарламентську асамблею та інші.

Головний виконавчий орган – Виконавчий Секретаріат СНД, очолюваний Виконавчим секретарем.

Бюджет СНД формується з різних внесків держав-учасниць.

Мета: формування умов стабільного розвитку країн в інтересах підвищення життєвого рівня населення; поетапне створення загального економічного простору на базі ринкових відносин; створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарських суб’єктів; спільне здійснення економічних проектів; вирішення економічних проблем; політичне, військове, економічне і культурне співробітництво країн-учасниць.

Насправді СНД є досить нетривким утворенням, у якому домінують різноспрямовані інтереси. Україна виходить з реалій економічної доцільності існування СНД: розвитку тісних і широких торговельно-економічних відносин між країнами-членами, необхідності переходу до нових форм інтеграції, що мають базуватися на засадах економічної доцільності, взаємної вигоди і сприяти подоланню економічної кризи, структурній перебудові економік держав-учасниць на ринкових засадах, прискорення їх входження в європейську і світову економічні системи. Розглядаючи СНД передусім як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій та переговорів, що доповнює процес формування якісно нових двосторонніх відносин між державами-учасницями, Україна виходить з того, що СНД є зв’язуючою ланкою країн пострадянського простору і може стати в нагоді для забезпечення національних інтересів.

Штаб-квартира – Мінськ (Білорусь).

Організація Об'єднаних Націй (ООН)

Організація Об’єднаних Націй – ООН (United Nations Organization) була створена 24 жовтня 1945 року, на 2006 рік налічувала 192 члени (останньою ввійшла Швейцарія). До ООН офіційно не входить лише одна держава – Ватикан.

Спостерігачі при ООН: Ватикан, Палестина, Африканський Союз, Європейський Союз, Організація „Ісламська конференція”, Міжнародний комітет Червоного хреста тощо.

Мета: підтримка і зміцнення міжнародної безпеки; розвиток відносин між націями на основі поваги принципів рівноправності та самовизначення; міжнародне співробітництво з вирішення світових проблем політичного, економічного, соціального, культурного характеру; заохочення поваги до прав людини; перетворення ООН на центр узгоджених зусиль націй і народів щодо досягнення загальних цілей.

Штаб-квартира – Нью-Йорк (США).

Офіційні мови ООН: англійська, іспанська, китайська, російська, французька.

Основні підрозділи ООН:

Генеральна Асамблея (ГА) – головний орган ООН, який об’єднує всіх її членів (своєрідний „світовий парламент”, який функціонує за принципом „одна держава – один голос”). Уповноважена розглядати питання і надавати рекомендації з проблем у політичній і матеріальній сферах у межах дії Статуту. Рішення носять рекомендаційний характер. Генеральна Асамблея ООН визначає політику і програму дії організації. Сесії Генеральної Асамблеї відбуваються щорічно.

Рада Безпеки (РП) – єдиний орган ООН, рішення якого є обов’язковими для членів ООН. Складається з 15 членів: 5 постійних і 10 непостійних членів.

Постійні члени Ради Безпеки є ядерними країнами (єдиними, на думку ООН, які законно володіють ядерною зброєю). Це Росія, США, Велика Британія, Франція, Китай. Постійні члени володіють правом „вето”, тобто всі рішення Ради Безпеки вважаються ухваленими лише, коли всі постійні члени проголосували „за”.

Непостійні члени Ради Безпеки обираються Генеральною Асамблеєю на 2 роки відповідно до регіональних квот: 5 місць для держав Азії й Африки, 1 – для держав Східної Європи, 2 – для держав Латинської Америки і 2 – для країн Західної Європи. 5 з десяти членів переобираються щороку. Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН у 1948-1949, 1984-1985 і 2000-2001 роках.

Головування в Раді Безпеки здійснюється членами по черзі в англійському алфавітному порядку їхніх назв. Кожний головуючий займає цей пост на протязі одного календарного місяця.

Кожний член Ради Безпеки має один голос. Рішення вважаються прийнятими, коли за них подали голоси не менш ніж 9 з 15 членів, включаючи співпадіння голосів 5 постійних членів. Це – правило „одноголосності великих держав”, яке часто називають „правом вето”.

У 2008 році – Бельгія, Індонезія, Італія, Панама, ПАР (2007-2008) і Буркіна-Фасо, В’єтнам, Лівія, Коста-Ріка, Хорватія (2008-2009).

У 2009 році – Буркіна-Фасо, В’єтнам, Лівія, Коста-Ріка, Хорватія (2008-2009) і Австрія, Мексика, Туреччина, Уганда, Японія (2009-2010).

У 2010 році – Австрія, Мексика, Туреччина, Уганда, Японія (2009-2010) і Боснія і Герцеговина, Бразилія, Габон, Ліван, Нігерія (2010-2011)

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) – відповідає за економічне і соціальне співробітництво і вирішує завдання, пов’язані з реалізацією рекомендацій Генеральної Асамблеї (дослідження, доповіді тощо). Координує діяльність спеціалізованих установ ООН. Складається з представників 54 визначених країн, що обираються на 3 роки Генеральною Асамблеєю.

Рада з опіки – складається з постійних членів Ради Безпеки ООН. Сьогодні вирішує питання опіки США над деякими островами Мікронезії.

Міжнародний суд – головний судовий та юридичний орган ООН. Створений у 1945 році. Місцезнаходження – Гаага (Нідерланди). Склад: 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки на 9 років. Суд вирішує правові суперечки тільки між державами.

Секретаріат ООН – складається з Генерального секретаря (обирається на 5 років) і призначуваного ним персоналу, що відповідає за виконання поточної роботи ООН.

Генеральний Секретар – головна посадова особа ООН, призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на 5 років з можливістю переобрання на другий термін. З 2007 року генеральним секретарем є представник Республіки Корея – Пан Гі Мун.

Спеціалізовані підрозділи ООН:

МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії (штаб-квартира – Відень);

ВМО – Всесвітня метеорологічна організація (Женева);

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я (Женева);

ВОІВ – Всесвітня організація інтелектуальної власності (захищає авторські права в будь-яких сферах; Женева);

ВПС – Всесвітній поштовий союз (Берн);

ІМО – Міжнародна морська організація (безпека на морі (боротьба з піратством) й охорона океанів; Лондон);

ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації (Монреаль);

МОП – Міжнародна організація праці (Женева);

МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Був заснований 1 липня 1944 року.

Склад – 180 країн

Штаб-квартира – Вашингтон

Мета: сприяння реконструкції і розвитку територій держав-учасниць шляхом заохочення капіталовкладень на виробничі цілі; заохочення приватних та іноземних інвестицій за допомогою надання гарантій або участі в позиках й інших інвестиціях приватних кредиторів; заохочення економічного й соціального прогресу в країнах, що розвиваються, за допомогою довгострокового фінансування проектів і програм розвитку; надання довго- й середньострокових кредитів країнам.

Джерела фінансування: внески членів, позикові кошти з фінансових ринків, сплати у погашення раніше наданих позик.

МВФ – Міжнародний валютний фонд. Заснований у 1944 році на Бреттон-Вудській Конференції.

Склад – 184 країни

Штаб-квартира – Вашингтон

Мета: заохочення економічного співробітництва у сфері валютної політики; сприяння зростанню світової торгівлі; підтримка стабільності валют і упорядкування валютних відносин між державами учасницями; надання, за необхідності, їм допомоги кредитами.

Джерела фінансування: внески держав-учасниць (квоти), що доповнюються позиками МВФ у своїх членів. Фінансові ресурси на 2006 рік були рівні близько 293 млрд. доларів США.

МСЕ – Міжнародний союз електрозв’язку (радіо, телефон, телеграф; Женева);

ІФАД – Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (Рим);

ЮНЕСКО – Організація ООН з питань освіти, науки, культури (Париж);

ФАО – Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (Рим).

Європейський Союз (ЄС)

Європейський Союз – ЄС (European Union – EU). Історія організації починається з 1957 року, коли на базі Європейського об’єднання вугілля і сталі та Євроатому було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Договір був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 році. У лютому 1992 року країни ЄЕС (на той час 12) уклали Маастрихтський договір, за яким ЄЕС почало називатися Європейським Союзом (договір набув чинності 1 листопада 1993 р.)

Співтовариство утворили 6 країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Пізніше (1973) у ЄЕС були прийняті Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. – Греція, 1986 – Іспанія і Португалія, 1995 р. – Швеція, Фінляндія, Австрія. 16 квітня 2003 року на самміті ЄС в Афінах 15 „старих” країн учасниць та 10 країн-кандидатів підписали Договір про приєднання. 1 травня 2004 року 10 нових країн стали офіційними членами ЄС: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. 1 січня 2007 року офіційно вступили до ЄС Болгарія і Румунія. Таким чином зараз ЄС налічує 27 країн.

Першочерговими кандидатами на вступ до ЄС у майбутньому є Хорватія і Македонія. Офіційні заяви про бажання вступити до ЄС подали Україна, Туреччина і Марокко.

Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).

Європейський Союз є одним з основних економічних центрів сучасної світової економіки і перевищує за сукупним ВВП і обсягом зовнішньої торгівлі США і Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць Організації Економічної Співдружності та розвитку (ОЕСР) – понад 38%, а у світовій торгівлі – 39%.

ЄС має високорозвинену, унікальну інституційну систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад, Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками національних держав-членів, але діють незалежно від своїх держав, не пов’язані жодними інституціями зі своїми урядами.

Основними органами керівництва Європейським Союзом є:

Європейська Рада – нарада глав держав та урядів країн ЄС. Утворена в 1974 році, скликається не менше двох разів на рік, приймає рішення з ключових питань інтеграційної стратегії ЄС. Її рішення, хоч і не мають обов’язкової сили, дають головний політичний імпульс розвитку ЄС та визначають основні орієнтири розвитку Європейського Союзу;

Рада Міністрів ЄС – орган прийняття рішень з питань поточної економічної політики. Збирається на рівні галузевих міністрів національних урядів відповідно до тематики, що обговорюється. Виконує законодавчі функції. Її рішення мають обов’язкову силу. Головують у Раді почергово всі країни-учасниці ЄС протягом 6 місяців;

Європейська комісія – головний виконавчий орган ЄС. Її члени призначаються національними урядами, але повністю незалежні від них у своїй діяльності (принцип над національності). Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС, очолює відповідний департамент (Генеральний директорат) та обирається на термін від 4 до5 років. Комісія відіграє головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, розробляє необхідні законодавчі акти і програми дій, контролює їх виконання. Вона наділена значними автономними правами та повноваженнями, керує фінансами ЄС – бюджетом та різними фондами;

Європейський парламент – представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-учасниць кожні 5 років. На відміну від національних парламентів він не є законодавчим інститутом. Головні його функції – затвердження та призначення членів Європейської комісії, контроль за її діяльністю. Європарламент вправі виносити вотум недовіри Комісії аж до її розпуску, затверджує бюджет і звіт про його виконання, бере участь у виробленні та прийнятті нових законодавчих актів, запитує та вислуховує Раду і Комісію. Знаходиться в Страсбурзі (Франція);

Європейський суд – суд вищої інстанції, який забезпечує однакове тлумачення законодавства ЄС над національними законодавствами у межах юрисдикції. Складається з 13 суддів, яких обирають на 6 років. Веде справи щодо суперечок між членами ЄС і різноманітними його організаціями, а також між ЄС та фізичними і юридичними особами. Дає висновки з міжнародних угод та попередніх слухань справ, переданих йому національними судами. Штаб-квартира – Люксембург;

Палата аудиторів (Рахункова Палата) – утворена в 1975 році з метою перевірки усіх доходів та витрат ЄС;

Фонд регіонального розвитку – орієнтований на сприяння районам, що відстали у своєму розвиткові або ураженим структурною кризою у промисловості;

Соціальний фонд – фінансує перекваліфікацію робочої сили, особливо у регіонах та галузях з високим рівнем безробіття, а також професійне навчання молоді;

Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства – фінансує здійснення єдиної аграрної політики ЄС;

Фонд сприяння економічному зближенню держав-учасниць (Фонд згуртування) – створений відповідно до Маастрихтського договору, орієнтований на сприяння розвитку країн із найнижчим рівнем ВВП на душу населення в ЄС – Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – кредитна установа, яка сприяє реалізації інвестиційних проектів. Надає також позики асоційованим членам, країнам, що мають угоди про співробітництво з Європейським Союзом.

Формування Європейського Економічного Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики, координацію інших важливих напрямів економічної політики країн-учасниць, спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 року сесія Європейської Ради у голландському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про Європейський Союз (Маастрихтський Договір), який проголосив такі основні цілі ЄС:

1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки: захист загальних інтересів (у тому числі голосування в ООН, ОБСЄ тощо); підтримки миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії, забезпечення прав людини й основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв’язки з НАТО з питань оборони.

2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх справ: вільне пересування і перебування на всій території ЄС; право громадян країн-учасниць обирати й бути обраними в місцеві органи влади і в Європарламент незалежно від місця їх проживання в ЄС; захист громадян ЄС за його межами посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право подання петицій до Європарламенту; контроль за зовнішніми кордонами ЄС; візове співробітництво, візова та імміграційна політика; боротьба з контрабандою, тероризмом і наркобізнесом; співробітництво у сфері цивільного і кримінального права; співробітництво національних поліцейських служб.

3. Співробітництво в економічній і соціальній сферах (крім Великої Британії), а також в інших сферах: умови праці, безпека життєдіяльності та охорона здоров’я працівників; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи); промислова політика; транс’європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика; захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров’я, культура.

Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й зумовили його привабливість і для інших членів світового співтовариства.