Підстави виникнення зобов’язання та особливості регресного зобов’язання

Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти. Закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише за­значає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов’язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту або кількох. Юридичні факти не лише породжу­ють ті чи інші зобов’язання, а й є підставою їх зміни чи при­пинення. Підставами виникнення зобов’язань є:

1. правочини (у тому числі договори) як передбачені, так і
не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та
інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або
збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4. адміністративні акти (наприклад, видача ордера держад­міністрацією, внаслідок чого виникає зобов’язання укласти до­говір найму житла);

5. інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення
дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6. події, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків;

7. судове рішення (наприклад, щодо переддоговірного спору).

Серед підстав виникнення зобов’язань чільне місце нале­жить договору. Не випадково поняття «договір» і «зобов’язання» інколи ототожнюють. Ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов’язання є ширшим поняттям. Договори – це лише частина зобов’язань, підстава їх виникнення.

Регресним визнається зобов’язання, на підставі якого кредитор (регредієнт), зобов’язаний перед третіми особами до виконання, має право віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія або бездіяльність якого зумовили залучення кредитора до відповідальності. Як правило, регресат відповідає перед регредієнтом, а регредієнт – перед третьою особою. Пряма відповідальність регресата перед третьою особою без відповідальності регредієнта може мати місце лише у випадках, безпосередньо встановлених законом.

Регресне зобов’язання характеризується такими ознаками:

1. воно є похідним від іншого (основного) зобов’язання;

2. один або всі учасники регресного зобов’язання – також суб’єкти основного зобов’язання;

3. виконання одним учасником зобов’язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов’язання.

Зміна осіб у зобов’язанні

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов’язанні, як кредитора, так і боржника.

Підстави заміни кредитора у зобов’язанні:

1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія). Відступлення вимоги – це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм;

2. правонаступництво;

3. виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем;

4. виконання обов’язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором: наприклад, не може бути замінений кредитор в алі­ментних зобов’язаннях, в зобов’язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю особи.

Заміна боржника у зобов’язанні (переведення боргу) допус­кається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але без забезпечення: наприклад, якщо порука чи застава забезпечували вико­нання зобов’язання, то при переведенні боргу забезпечення при­пиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Але у цьому разі йдеться про нове забезпечення.

Заміна боржника виникає також у результаті правонаступництва, у тому числі, успадкування.