Про Кондратікова 4 і дві других

Про Кондратікова 1

 

14 грудня, якогось там року, у красивому місті Львові на площі Митній падав сніг,було літо. Всі ті хто стояв на зупинці, хотіли їхати у Винники.Це було анонімне містечко Львівської області де є один одинокий цвинтар. А саме на зупинці були: солісти Лінкін Парку, вокаліст Депішмоту, група Бутирка, Віктор Павлік і Ольга Сумська. Але ці всі персонажі нам зараз не цікаві, адже щойно прийшов на зупинку сам Кондратіков.

-Привіт Кондратіков. – Привітався Автор твору.

-Привіт-привіт. – Привітався Кондратіков.

Це був парубок 17-ти років. Дуже красивий, цікавий, з загадковими очима. Та ще він мав прекрасне довге волосся.І взагалі це була душевна людина. І Автор твору його дуже любив і любить і любитиме завжди. Адже це Кондратіков.

-Ти куди їдеш? – Запитав Автор парубка.

-Я їду у Винники до дитинки. Їй 4 рочки сьогодні. Вона така ще молоденька.

Автор про себе здивувався але вигляду не подав. Кожному своє. Ось над’їхала маршутка і всі почали заходити у двері. Водій здер з Кондратікова гривню і 75 копійок, і той розбив йому ніс.

Ольга Сумська здивувалась і подарувала Кондратікову серіал «Роксолана».

Тоді Кондратіков сів на зад у заднє крісло та почав слухати музику. Дивлячись у вікно, де бігали люди, він помітив як молода красива дівчина перебігала дорогу і її збив трамвай. Хлопець усміхнувся. Це підняло йому настрій. Впереді Ольга Сумська їла снікерс, Віктор Павлік сперечався з групою Бутирка, а солісти Лінкін Парку і вокаліст Депішмоту читали експрес.

Це був цікавий день. Була якась така енергія, дуже добра. Маршрутка застрягла в пробці. І тут відкрилися двері і зайшов терорист з автоматом АК-47 і і сказав.

-Ви в Брюховичі їдете?

-Ні, сказав шофер-водій.

-А вибачте.

І тут група Бутирка зраділа.

-Всьо, ми напішем пра ета пєсню. Душевную пєсню пра тєраріста, каторий хатєл папасть в Брюховичі, но не смог. І тагда он пашол на вайну і патєрадлдруга.

Всі на них подивились як на придурків. І Віктор Павлік почав сміятись і тикати пальцем в око.

Але тут промовив Кондратіков:

-Слухай, Автор то ти про мене розказуєш чи про кого, а? – Нервувався той.

Автор вибачився. І почав співати пісні групи Gorilaz. Всі втішились.

І ось маршрутка в’їхала у ліс. І тут зненацька з’являється Теранозавр-Рекс і починає гавкати.

Шофер-водій професіонально викручує руля в сторону і минає динозавра. Але якась машина не впоралась з керуванням і вилетіла з дороги. Але це вже окрема історія.

Винники – місто темряви і жаху. І ще бруду. Тут завжди можна побачити вночі старих дідусь на лавочках, які чекають діточок, чужих діточок.

Кондратіков вийшов з маршрутки, тут відразу до нього причепилось десять гопніків і один пес.

-Слиш, пацан маєш сігарєти? Шо? Нема? А якщо паіскать?

Тут вийшла група Бутирка. Побачивши це, вони знову зраділи. Один взяв гітару, а другий кусок паперу.

Гопнікі ніяк не хотіли відставати від Кондратікова, тому він завалив їм всім в очі локтьом і вони всі вмерли. А пес напав на групу Бутирка. А Кондратіков купив собі «Скітлс»

Слова автора: Кондратіков йде собі, мріє про діт.. про любов, про майбутнє. І тут бачить своїх друзів. Це був високий сімпатічний друг, який не стрижеться, звати Кузя. І ще один зі щочками та родимкою під лівім оком, а звати Бергіно.. Кондратіков зрадів. Позаду них проходило дитя.

-Привіт друзі! – Привітався Кондратіков.

-Буш курив? Запитав Кузя.

Але тут знову приходять гопнікі з монтіровкую і йдуть на Кондратікова. Кондратіков щолкає пальцями і на гопніків падає метеорит. Вони всі мертві, а навколо багато крові. Прибігли бездомні собачки поживитись. Всюди можна знайти вигоду.

Кондратіков взяв у Кузі закурити тай затянувся. Затянувся так, що аж капець. Чорні стали зрачки.

І вмить до Кондри прийшли глюки. Він опинився на галявині. Бачить перед собою велике дерево дуб і міліціонера. І чує, як кричить вовк. Дивиться, а біля пенька лікар-хірург і лев стоїть на двох лапах. А повсюди багато крові. Кондратіков почав заходитись від сміху. І впав на землю.

Тим часом Бергіно і Кузя не знали що то зробити. Дивляться вони на Кондратікова, а там піна з рота, чорна. І вони почали заходитись від сміху.

Але вмить приїхали гопнікі з випускного. Неподалік була група «Бутирка». Побачивши це, вони почали бігти до гопніків з гітарами.Почали співати пісню «Атестат». Кондра ще лежав на землі, і думав, що він котик. Повзав по землі і тулився до стовба, хотів залізти на дроти.

Всі давай в паніку. Кузя знав, що гопнікі зараз накинуться і надеруть зад. Віктор Павлік теж це знав, бо у нього є голова з волоссям, він не дурний. Хулігани-гопнікі вже наступали, грянула війна.

Битва-ужас. І тут Бергіно зрозумів, що треба зробити. Він мужньо витягнув вказівний палець і встромив його Кузі в око. Тоді він доторкнувся до своєї чудо-родінки і промовив: «вілдаоівлдаов».

І тут стає Кодратіков, він прийшов до тями. Він знову з нами. Наш герой. І всьо. Побачивши Гопніків, Кондра попросив у Бергіно ножа, і той йому дав ножа. І почалася кривава битва, де всіх зарізав Кондратіков, а Віктор Павлік потім фотографував трупи. І всі тішились.

 

Пролох

На день народження до дитинки Кондратіков так і не попав. Йому подзвонили і сказали, що ця дитинка отравилась і в… Короче не будемо про сумне. Тоді Кондра запропонував Кузі і Бергіно вирушити в центр. І вони так і зробили. Вони зайшли в маршрутку і помітили, що там одні гопнікі…

 

Тобі контініус..гаф-гаф…

 

Про Кондратікова 2

В попередніх епізодах: Кондратіков їхав на день народження до дитинки але вона на жаль в…, нажаль вона виїхала. І він зустрів своїх друзів Бергіно і Кузю. І вони хотіли їхати до центру і зайшли в маршрутку наповнену гопніками.

Сімнадцять злих очей дивилися на Кондратікова та його друзів. А на задньому сидінні сидів клоун.

«Знову ті сучі гопнікі» - подумав Кондратіков. Тому він почав на них кричати:

-Йдіть на хєр сволочі! Киш-киш! – Зловісно гаркнув Кондратіков.

Гопніки розізлились і вийшли з маршрутки. Переходячи дорогу, їх всіх збила вантажівка з надписом «Щастя». І дійсно всі стали щасливі, навіть клоун.

Сидівши в маршрутці, Кондратіков роздумував собі про життя, як він живе. Думав про маленьких діток від 2 до 4 рочків. Він дуже любив діток. Він буде чудовим та люблячим батьком і тут нічого сперечатись. Адже у його душі дуже великий сонячний промінь,він просто хороша людина.

До маршрутки почали заходити люди. Дві близнючки сіли впереді, маньяк сів заді них. Також тут зайшов один гопнік і чорно-білий кіт. Машина зрушила з місця.

Кузя слухав собі наушники, а Бергіно впав у депресію. Він знову згадав минуле, як він воював.

А Кондра усміхався до близнючок. Вони йому сподобались. Пройшло дві хвилинки і він вже

з ними дуже мило вів бесіду.

-Як тебе звати? – Запитав наш герой твору.

-Мене Оля. – Сказала блондинка.

- А мене Іван. – Відповіла брюнетка.

Кондратіков трішки здивувався, чому цю дівчину звати Іван. Це якось неординарно.

-Можливо ти хотіла сказати Іванка? – Перепитався Кондра.

-Та ні красунчику, я Іван. –

Підслухавши розмову Бергіно і Кузя тихенько реготали. В Кузі пішла кров з носа і він почав битись голою об стінку і сміятись ось так: «ахахахахахаха»

Кондратіков ніжно дивився на Івана. На її чудові карі очі,як болото серед чистого поля. На її пухлі губи, як нічний мокрий матрац. На її добре личко, мов кришталева вода з Прип’яті, на її вуса…

Вуса? І тут Кондратіков замітив, що в Івана за секунду виросли вуса.

-О ні сестричко, в тебе знову починається. – Промовила з жахом Оля.

Іван почала панікувати. Її стало соромно. Тут такий красень-парубок, а у неї знову вуса.

Щоб заспокоїтись, Кондра пересів до гопніка.

-Слиш, у тебя сігарєтка єсть,м? – Промовив гопнік.

Не вагаючись Кондра витягнув ножа і проткнув злого гопніка наскрізь. Вилилось багато крові. А тим часом шовер їхав через ліс та співав пісні, а Іван брився.

Побачивши кров, маньяк згадав своє минуле. В нього виникла параноя.

-А ну усім стояти. - І всі встали. – Нє, а ну сісти. Я захоплюю маршрутку! Ану хутко давайте золото гроші, всьо шо блістіт і анальгін.

Колись давно, три дня тому цей чоловік зарізав свиню у вісні. Він був звичайною та доброю людиною, але він був сновидою. І ось коли йому снилось, що він бавить сліпих дітей у Африці, так насправді він вже відрізав останню ніжку свинки. Коли прокинувся він, то був весь у крові.

Він вирішив, що це нещасливий випадок та забув все. Але наступної ночі це повторилось але вже з овечкою, потім з корівкою, а тоді вже пішли білочки. І він вирішив стати маньяком.

-Е-е-е-е, чуваче ти чого,а? – Почав заспокоювати Кузя маньяка. – Рослабся, попий водички. – Він показав на краплинки, які були на вікні.

Маньяк був дуже злий і був дуже лисий. Видно життя його виснажило. Бідаця. І ось він побачив клоуна, який тримав тетріс у руках та бавився формули.

-Ага, сволота! – Скрикнув маньяк та побіг на бідолашного клоуна з ножем.

А тим часом маршрутка вже була біля 28 заводу. Шофер навіть нічого не розумів, що відбувається в нього салоні, адже він був глухий і німий. І без руки.

Кондратіков злякався біди, але вигляду не подавав. Він дивився на Івана. На її пишне волосся, мов гречка, на її красиве чоло, мов каток, на її вуса…вуса??

-Ну йоп твою мать! – Скрикнув автор. – Ну що то таке? Скільки вже можна.

А тим часом Бергіно дивився у вікно. Він був закоханий, невзаємне суче кохання. І це було боляче.

Він розумів, що нічого не повернути. Тому він почав кричати:

-А-а-а-а-а-а.

Кузя і Кондра злякались за свого друга. А маньяк далі різав клоуна. Це було для нього весело.

-А-а-а-а-а-а. – Повторив Бергіно. Всі подумали, що йому стало зле.

-Що з тобою, а? – Запитав Кузя. – Ти наляканий? Не переживай, нас врятує Брюс Уіллс.

-Шо? А, та нє, то я заїкаюсь. – Пояснив Бергіно. А-а-а-а а де ми є?

І ось Бергіно побачив труп гопніка і посміхнувся Кондратікову. І тоді побачив розчленоване тіло веселого клоуна і плюнув в лице маньяку. І його охопила неабияка гордість.

-Ти що зробила наволоч? – Грізно скрикнув маньяк.

-Вас кличуть. – Відповів Бергіно.

-Хто?

-Чорно –білий кіт.

Маньяк не зрозумів, що той пухлий з родінкою хоче сказати, але коли він обернувся він побачив чорно-білого котика, який сидів собі на кріслі та мурликав. В нього були червоні милі очі.

-Що ти блять хочеш? – Промовив чоловік до кота.

-Мяу. – Почулось у відповідь. – І котик почав собі митися лапкою.

-Ну і що?. – почав маньяк –Я так хотів. І не смій мені вказувати як жити. Я хазяїн свого життя, а не ти. І перестань мене звинувачувати. А то заріжусь зараз і помру, тобі то треба?

-Мяу-мяу. – Котик махав йому лапкою, не мов каже «Па па»

-А ну перестань я тобі сказав. Що ти зі мною робиш? Не чіпай мою лисину. Ні, геть від мене дитя вітру, йди звідси дочка-земля, не чіпай мене тато-море. А-а-а-а….

-Ей ти..- промовив голос за спиною чоловіка- маньяка.

Коли маньяк повернувся, він отримав удар ногою від Кузі, ножове поранення в око від Кондратікова і ляпас по лиці від Бергіно. Він вилетів з маршрутки.

-Я вам помщуся…. – Чулося позаду…

Та да да да…

 

Пролох

Маршрутка уже без пригод добралась до центру. Всі вийшли щасливі, крім гопніка та клоуна, бо вони вже були мертві. Ех.. Наші герої прямували до оперного. На них там чекала зустріч.

Але ж що сталося з чорно-білим котом? Про це ми дізнаємся у наступних серіях.

 

Про Кондратікова 3

 

У попередніх епізодах:

Наші герої рушили в центр на маршрутці. Кондра познайомився з Іваном, Бергіно не знав, де вони є, а Кузя бавився навушниками. На них в салоні напав маньяк- сновида. Але вони врятувались.

 

Погодка буда досить привітна, час від часу падали з небо рижі котики. «Прям як в п’ятницю в Посталі» - Подумав собі Бергіно. Його це тішило і він собі посміхався. А його родінка грілась на сонечку та співала пісні про війну.

Три друга, три найкращих друга йшли ногами по тратуару. Кожен мав ціль у житті. Ну крім Бергіно, він взагалі ніхєра немає. «За то я маю ножик» - Бергіно усміхався. Кодратіков тим часом говорив по телефону, а Кузя дивився у люстерко. Йому сказали, якщо дивитись у це люстерко, то прийде щастя. Але Кузя зашпортався та впав і це люстерко розбилось. Але перед тим воно йому сказало, що все буде добре. І він мав надію. Бергіно знайшов в центрі міста моркву і буряки.

-Навіщо тобі це? –Запитав Кондратіков. – Ти хочеш їсти?

Всі вже доходили до Данилка Галицького. І тут Бергіно посміхнувся та почав бігти. Він присів біля коня і почав його годувати.

-Їж-їж Стасік. – Промовляв до коня Бергіно. –Ой, ти мій красень золотоволосий. На, їж.

Всі звісно здивувались. І навіть сам Бергіно. «Чому він не їсть???» - Думалось парубку. Потім йому сказали, що цей кінь не справжній, і хлопець почав плакати і битись головою об асфальт.

-Ей, а чому ще ніхто не вмер, а? – Промовляючи, Кузя підніс руки до неба.

-На все свій час. – Відповів йому Автор, мачаючи курячу грудинку у соусі.

Парубки прямували до Оперного. Кондратіков казав, що має зустрітись з якоюсь Даною.

Навколо були люди. Кожен мав якісь справи та турботи. А неподалік машинка збила чоловіка.

-Чуєш Бергіно, йди запитайся чи він вмер. – Сказав Кондратіков.

У всіх було якесь таке дивне відчуття. Немов ти скуштував два снікерси, политі майонезом і запив болотом. Короче, це була пустота. Було важко.

Прибігши, Бергіно повідомив, що чоловік вижив. Кузя зі сльозами підніс руки до неба.

Вмить тишину розрізав телефонний дзвінок:

-Йой, диви хто дзвонить, то капець. – Кузя показав дисплей Бергіно. – На екрані виднівся напис «Партікапей». – Я не буду трубки брати. Не хочу.

Це був ще один друг, дивний друг. Він завжди ходив з маленькою лялькою по імені Сін. І ще в нього завжди в кишені грала пісня Положинського - «Мій лицарський Хрест»

-Ти дурак, візьми трубку. – Сказав Кондратіков. – Так буде веселіше, буде як у казці.

Бергіно з Кондрою насварили на Кузю, і той зі сльозами відповів на дзвінок. Тоді він домовився, щоб Партікапей прийшов до них. І вони чекали.

Але тут зненацька, взагалі ні звідкілля появляються гопніки- роботи. Бергіно сховав голову в светр, а Кузя уявляв, що втік у Винники, думав що він дома.

-Тепер ти нас не заріжеш. – Промовив гопнік ДД-11.

І тутка Кондратіков витягує мініган і починає пуляти по гопніках. І гопнікі- роботи почали вмирати. Навколо розлилось багато крові. «Чому ж кров, якщо вони залізні?» - Запитала логіка Кондри.

-Вони тобі спеціально так сказали, що вони роботи. Вони хотіли тебе налякати. – Пояснив Автор.

І тут Кондра зрадів і почав різати гопніків мачете і кукрі. Кидав в них гранати, рвав зубами. Палив поглядом, як дракон. А тоді взяв пістолет-автомат і стріляв в мирних людей.

-Ахахахахаха. – Кондратікова очі були налиті кров’ю. – Я дракон. Ахахахахах.

Бачачи таку жахливу картину, Автор виливає відро вина на Кондратікова і той заспокоюється і відразу приїхав Кузя.

-Сигаретку?

Бергіно виліз зі светра. В нього була депресія. Це все нагадало йому, як він воював. Але тут всі почули пісню «Мій лицарський хрест». А Кузя зі сльозами підняв руки до неба.

Це прийшов Партікапей. А біля нього лялька Сін. Перед тим, як привітатись зі своїми друзями, Партікапей взяв Сіна і почав мачати в кров мертвих гопніків. А тоді промовив.

-Пташка на гіллі… - Партікапей став на коліна і до кожного кланявся. -…пісню співає.

-Що він робить? – Здивовано запитав Кондра Бергіно.

-Я не знаю, мабуть їсти просить. – Бергіно кинув в нього зубною пастою.

-Та ні! – Пояснив Кузя. – Він так завжди вітається. – Хлопець підняв Партікапея з колін і почав тріпати, ось так «Тріп-тріп»

І тут хутко настала ніч і вийшов повний місяць. Повилазили зомбі, поприлітали вампіри, а з лісом прийшли п’яні бобри, вони співали пісню «Комбат». Також тут в гості прийшов Дон Гракула, Франкінштейн і Джим Керрі, він думав що він Ейс Вентура. Бергіно пішов просити автограф.

Наші герої були в великій небезпеці. На них йшли метртв’яки-кочівники і п’яні бобри.

Але тут приїжає на машині Данило Галицький з конем. Спочатку виходить Данило, потім кінь,

а тоді він сідає на коня і скаче.

-Дякую, що годував мого коня. – Данило подякував Бергіно.

-Пташка на гіллі… - Партікапей став на коліна кланявся. -…пісню співає.

-Немає за що. –Відповів Бергіно Данилу Галицьком. – І Кондратіков поцілував Данила, як на Русі.

Тоді мужчина у латах поскакав собі у народ битись з білочками. Напруга зростала. Кузю вдарило током. Але тут всіх врятував Партікапей, йому набридло все, він хоче спокою. Спершу він сходив в туалет, а тоді взяв ляльку Сін, підніс її вгору і почав трясти.

-Браян Фьоррі, Едді Гордо. – Почав Партікапей. – Джін Катама, Хейхачі Мішіма…Юшумітсу блядь!

І тут настав день. Всі вмерли і зникли. Знову чудова погода. Партікапей почав танцювати польку.

-Йдемо, ми вже спізнюємся. – Насварив на всіх Кондра. – І всі пішли.

Вони йшли два дня і одну ніч. Виснажені і змучені. І вони прийшли до фонтану. Дани ще напевне не було. І тут зненацька з фонтану вилазить гідра, і хватає Кузю і Бергіно і починає мучити.

-Пташка на гіллі… - Партікапей став на коліна і кланявся. -…пісню співає.

Спершу Кондратіков злякався, а потім вже ні. Він надів червоні окуляри та закурив «Кента».

Тоді накинувся на спину гідри і почав робити масаж, а в кінці перерізав їй горло. Кондра знову врятував своїх друзів. Приїхав президент його вітати. Збоку виступав мексиканський оркестр.

І ось нарешті прийшла Дана. Це була красива, сімпатічна дівчинка з прекрасною посмішкою.

Але в неї на голові жив живий єнот.

-Пташка на гіллі… - Партікапей став на коліна і до кожного кланявся. -…пісню співає.

Настала тиша. Друзі почали розмовляти.

Мимо пробігав чорно-білий кіт…

 

Пролох

 

Довго не розмовляючи, наші герої вірішили вирушити в Пузату Хату поїсти.По дорозі Кондра різав гопніків, і годував єнота, який жив у Дани на голові. Партікапей мачав Сіна в крові. Бергіно мріяв стати футболістом- скєйтєром, а Кузя слухав Шансон.

Всі були в безпеці…

-Це ненадовго. – Промовив Автор, доїдавши курячу грудинку.

 

Про Кондратікова 4

У попередніх епізодах: Наші герої зустріли нового героя Партікапея, була велика битва де вмерли багато героїв, але наші герої спаслись і в кінці зустріли нову героїню і єнота.

 

«Хто не їсть, той вмре завтра або поїсть» - Це прислів’я Бергіно знайшов на дні озері. І він його собі запам’ятав. Тому так було треба. Ми всі йшли прямо ногами і співали пісні. Але тут появляється Шредер і вбиває Партікапея ручкою в око. Той падає і починає танцювати нижній брейк, а тоді вмирає. А над головою з’явились пташки, вони снідали. А лялька Сін тихенько плакала…але не довго. Її потім з’їв орел-вбивця і почав сміятись.

-О ні,- скрикнув Кондратіков. – Він напевне помер.

Вони постояли та дивились на око Партікапея. Їм було цікаво, як кров з очка долає шляхи та змішується з болотом, а тоді всочується у сиру та теплу землю. Всі наділи 3D-окуляри.

Дана йшла з Кондрою впереді. А маленький єнотик на голові дівчинки говорив по телефону, він заказував піцу з оливками та подвійним сиром. Позаду Бергіно йшов за ручку з Кузьою.

-Я хочу вбити цього єнота. – Промовив Кузя до Бергіно.

Хлопчик з родінкою кивнув і почав гострити ножа. Цей єнот був злою тваринкою. «Ти напевно з пекла» - думав собі Кузя. «Де ми є?» - думав собі Бергіно. «R.I.P.» - Думалось Партікапею.

Але в цього єнотика була супер-сила. Він вмів читати думки. Тому він знав, що він скоро здохне.

Кузя сів на землю та малював схему стратегії, як він буде вбивати єнота. А Бергіно підійшов ззаду до Дани, скинув з голови єнота та відрізав йому всі лапки і він помер. Кузя зі сльозами підніс руки до неба. Дівчинка нічого не помітила. Вона взагалі не помічала, що в неї на голові хтось живе.

Ми вже майже були біля дверей Пузатої хати, як тут налетіли демони з автоматами і полетіли геть.

Дана сказала, що йде додому, бо завтра вівторок. І вона пішла до вівторка. Вони знову всі разом: Кузя, Бергіно, і наш красавчик Кондратіков. Ну і ще позаду лежав труп Партікапея, якого вже доїдали голодні продавці з банданою. І ось вони зайшли у двері і відчули ногами підлогу, яка казала «Привіт друзі, я кончєна підлога». Троє наших героїв взяли собі по салатику «Цезарь з лососем». І Кузя позапихав собі льоду в штани, це було смішно.

Це був смачний салат але тут мимо пролітали ведмедики на велосипедах і почали стріляти горішками в людей, які сиділи за столом і ті почали вмирати та різати собі вени тьоркою для сиру.

-Диви, що сволочі роблять! – Сказав Кондратіков. – Він попросив ножика у свого друга.

-Смерть за смерть! – Крикнув Кондра. Копнув Кузю в груди, наклонився і почав малювати класікі.

Ведмедики-велосипедисти злякались цього і пішли геть. Але мова не про то.

- Ну щас я вам підкину пригод – Зловісно сказав Автор твору.

-Пішов на хєр! Старий і лисий збоченець. – Насварив на нього Бергіно. – той обідився і почав танцювати самбо на підлозі, піднявши праву ногу уверх, до горла.

Всі собі взяли їсти багато, щоб віднайти себе в цьому світі. І тут через вікно влітає машина і вбиває наших героїв на смерть. Автор зловісно хіхікає і рве собі скальп і також вмирає.

-З тобою все гаразд? – Пощупав за щочки Кондратіков Бергіно.

Хлопчик з родінкою був весь мокрий, з нього текла вода. Його щось налякало.

-В мене було ведіння. Це було як на яву. – Сказав хлопець-родінка. Але тут, ну взагалі нізвідки заходять до Пузатої хати сім з половиною гопніків. Кондра зразу вдів костюм робокопа. Але Бергіно його заспокоїв, тоді запросив тих гопніків за один стіл, вони дали йому 50000 доларів.

Через кілька хвилин, гопнікі всі були мертві, бо їх вбила та сама машина із ведінь Бергіно.

Наші герої сіли за нормальний стіл і снідали. Мимо падав дощ.

В житті багато негативу тепер розвелося. І просто хочеться зняти з себе весь одяг і бігти вулицями Львова і кричати, просто кричати, відчувати себе вільним. Просто хочеться знайти своє кохання, яке буде таке ж м’якеньке, як варена серделька з соусом «Папрік». І хочеться знайти своє вічне щастя, яке буде гріти тебе ночами, не мов батарея між ногами. Але ніхєра того немає. Хоч бери і плач. Хоч бери і йди на вулицю, вбивай людей пилососем.Але і на нього ще треба заробить..

У Кондратікова була своя доля, доля насичена безсенсовим коханням, природнім розчаруванням та цікавим і багатообіцяючим життям. Тому він сумував іноді, але виду не подавав. Майже ніколи.

-Ей, може вистарчить про таке писати нє? –Озвався Кондратіков до Автора.

- Слухай, ти вареник… - Автор не вспів закінчити речення, як Кондра зарізав Автора, але той за декілька секунд воскрес і почав їсти чіпси «Лейс».

Погода в приміщенні була чудова, правда падав сніг. Кузя сидів собі втупленим у телефон, а Бергіно пішов у депресію, знову згадавши, які він їздив на танку. І тут зненацька всі споглядають жахливу картину: Пузату хату оточили коні, а на конях кольорові люди.

-Хто це? – Запитав Бергіно.

-Мама? – Запитав Кузя.

-Ви що придурки? – запитав Кондратіков. – Все таки вони мене найшли. Це гопнікі-індіанці.

Новий вид гопніків з’явився у творі завдяки хворій фантазії Автора. Ці люди хотіли Кондратікова вбити, а їхні коні співали пісні Вакарчука: «І все буде добгееее…іііяяяя…».

-Ми хотіти Кондру відправити в зад. – Почулося зі двору через вікно. – Та. – Добавили вони.

А тим часом Кузя і Бергіно малювали собі на обличчі бойовий макіяж. Що було під руками, те і клали на обличчя. Атмосфера ставала все дедалі смачнішою. Будівля була оточена гопніками – індіанцями, а мимо Фродо втікав від дракона. І все це було так страшно.

-Цікаво, як ви тепер впораєтесь. – Промовив Автор, граючи Маріо. За секунду він програв і порізав собі пальчика.

І ось битва почалася. Індіанці-гопнікі пішли на штурм, але всі вмерли, тому що хтось забув їм відкрити двері і в них почалась депресія і вони перерізали собі вени тьоркою для сиру.

Наші герої в битві були не розлучні. Кондратіков бився дуже відважно: пхав пальці в очі, і запихав жилєтку під ногті, а Кузя стріляв із палімьота примовляючи при цьому: тра-та-та-та. Ну а Бергіно їв салати, йому було скучно і страшно.

-Бергіно! Вставай йоп вашу жабу! Війна! – Промовив Тері Халк Хоган.

І тута його осінило! «Війна? Знову? Я ж колишній солдат» - Думав собі парубок. Він не ростірявся, написав код на танк, танк впав з небо і почав їхати до Бергіно, не мов бджілка.

-Кузя! Коднра! – Озвався щокастий. – Бігом на танк!

- Я з вами брати! – Зненацька з’явився Партікапей з білими крилами з РПГ.

Герої твору подивились разом на небо, Автор знизив плечима.

Пройшло три хвилини. Кузя та Бергіно були вже на підлозі, а Партікапея знову забили. І лиш Кондратіков бився до останньої краплі ванільного джему.

-Ми не впораємось. – Розриваючи пащеку гопніку-індіанцю промовив Кондратіков.

І тут вмить приходить на велосипеді чорно-білий кіт і каже:

-Хутко за мною, я вас врятую. – І почав собі митись лапкою.

І всі пішли, чорно-білий кіт завів їх всіх до туалету і спустив 43 рази воду, тоді сказав:

-ХамурапіАленДелонРавшанамана.

І тут відкрився портал і наші герої увійшли в нього. Подякувавши чорно-білому коту,вони зникли.

 

Пролох.

 

Автор скаженіє, бо сам не знає, де вони є. І ніхто не знає….

 

Про Кондратікова 4 і дві других

Пішовши у депресію Автор не мився три дні, не їв калорійної їжі, не бігав крос і навіть не ходив у туалет, для нього це було важко, дуже важко. Він не знав, де ділись його герої. Він плакав ночами, блював на білосніжну постіль, їв мариновані ананаси і співав пісні Ротару. А коли наставала ніч, він вдягав свій найкращий костюм і наїдався таблеток і лягав спатки. От такий у нього був стан.

Але тут його осінило, коли маленька мурашка вилізла з норки і вмерла, тоді Автор роздівся до гола і ліг на підлогу. Почавши віджиматись, він плював на підлогу. Один віджим – один плювок.

Пройшло сім-вісім днів. Будинок Автора був вже весь у слині і він зрозумів, що цього досить.

Надівши штани фірми Адідас, він підійшов до дзеркала і підняв руки до гори і промовив:

-Я маленький песик. – тоді він став на коліна і почав гавкати. Стіни затряслись. Але нічого не виходило. І Автор не знав, що ще такого зробити, щоб повернути своїх героїв…

 

Це був ніби сон у сні, коли ти спиш і тобі сниться сон де у сні той сон ніколи вже не присниться. Таке відчуття було зараз у Кондратікова. Він ледве врятувався від гопніків-індіанців. Його та Кузю і Бергіно врятував чорно-білий кіт. І Бергіно поклявся, що йому купить пакетик Віскасу.

Відкривши очі, Кондратіков зрозумів що він знаходиться у квартирі, тоді він почав робити собі зарадку. Поруч був Кузя, у якого випало ліве око.

-Тримай друже – сказав Бергіно. – Я його знайшов за холодильником.

Це була пуста квартира де навіть простих вікон не було. Проста підлога, прості стіни, проста стеля і непрості чорні двері, а з боку було написано «Богуш лох: ахаха хі хі хі.» Герої не знали де вони є, тому вони почали виясняти це, бо вже було страшно.

-Друзі, як думаєте, де ми зараз знаходимся? – Запитав Кондра.

-Я гадаю… – Почав Кузя. - … що ми в пустій квартирі в невідомому для нас вимірі.

-Хоча судячи з того, що тут немає вікон, це мабуть коробка. Нас зменшили і посадили в коробку для дослідів. А двері, для того щоб сюди ходили різні гості і кенгуру. – Пояснив всім Бергіно.

Це була ненависть. Ця ненависть нагадувала, коли ти їж пюре з сочною сарделькою але в тебе немає кетчупа. І ти рвеш на собі волоссячко, потім їж його з пюре, адже немає кетчупа до сардельки і вмираєш на самоті, бо давишся від власного волоссячка. От і таке то. Йой.

-Спершу, нам треба заспокоїтись, і це особливо стосується тебе. – Кондратіков показав пальцем на Бергіно, який намагався стати на руки і стрибати. – У нас все буде добре. Автор нас знайде.

І тут зненацька виломлюються двері і в кімнату спокійно заходить чоловік. Потім наші герої зрозуміли, що це не чоловік, а підліток, пізніше – дитина. Це був хлопчик, років тринадцяти. У руках він мав пляшечку «Розтішка», а сам мав кумедний вигляд та смішну дикцію.

-Ти хто в біста такий? – Грізно гаркнув Кондратіков. – Ану Бергінка, дай мені ножик.

Цей хлопчик не міг зрозуміти, що таке «Біста», а Бергіно не міг зрозуміти, якого хєра Кондра назвав його «Бергінка». Тоді маленький хлопчик почав відповідати.

-Я є Богуш.

- А, то той що лох, та? – Запитав Кузя.

- Ні, я не лох. – Сказав Богуш. – Я пацан, мені потрібна ваша допомога. Мого брата викрали.

Пішовши в магазин по цигарки, Кондратіков повернувся у квартиру. Він трішки був наляканий, адже він не міг вибратись з тої квартири. А тут цей молоденький парубок і каже що потрібна йому наша допомога, що він не лох і так далі. Голова вже йшла обертом і скакала на скакалці. Кузя з Бергіно грали і карти і доміно, тоді в плейстейшн 3. Бергіно був динозавром, а Кузя лікарем.

А Кондра тим часом мило говорив з тим так званим Богушем:

-Що ти від нас хочеш скатіна? – Запитав Кондратіков, доїдавши курячу грудинку.

-Якщо ви мені допоможете спасти мого брата, я вам відкрию портал назад у Львів.

Виходу вже не було. Вони мусили з цим малюком згодитися, бо до Кузі дзвонила мама і казала, що зупа з фрикадельками вже готова. Але тут зненацька в кімнату влітають гопнікі-привиди.

І наші герої і Богуш готуються до битви. Кондратіков вдів джинси-гумористи. На сей раз битва тривала не довго. Спочатку Кондра не знав,як їх здолати, адже привидів ножиком не перемогти.

Тоді він став мисливцем за привидами і всі стали і навіть Богуш. І заграла пісня «Гоуст Бастер».

І наші герої всосали гопніків-привидів і битва на цьому закінчилась. Тоді всі вийшли з цієї пустої кімнати, де по словам Богуша жив колись одинокий лев-поет. Він колись був щасливим.

Великий та великий коридор був попереду. Багато кімнату тут, було як в госпіталі.

-Його тримають на першому поверсі. – Пояснив Богуш.- Бідний мій братик.

-А ми тоді на якому? – Поцікавився Кондратіков.

-Ми точно на другому, я в цьому впевнений. – Сказав Кузя і показав пальцем на табличку «Другий поверх». Атмосфера ставала дедалі мокрою, адже почав падати дощик. І всі взяли в руки парасольки. Всі йшли по сходах, і їм на зустріч йшли солдати, космонавти і скейтери.

-Що вони тут роблять? – Запитав Кондратіков.

-Та вони тут завжди ходять. – Пояснив Богуш.

-Може вони хворі на СНІД? Чи там просто недорозвинуті? – Розмишляв Бергіно.

-Та не чіпайте їх! Вони і так бідні, вони люди. – Кричав Кузя.

Якщо не враховуючи проблем из психікою у Кузі, все було чудово. Навіть краще. Ми йшли за Богушем, розглядаючи різні картини та підлогу. На одній картині було зображено крокодила, який п’є на пів сухе вино з дитинчатами тигра, а на другій як старий дід чекає на зупинці щастя, але тут на нього падає метеорит, всі плачуть але згадують, що тепер три дня свят. Це так сумно.

- Що це за кімната така? – Запитав Кондратіков, показуючи на кімнату.

-А ти заглянь. – Іронічно усміхаючись та потираючи руки промовив Богуш.

Кондратіков так і зробив, заглянув,а там два мужика в карти бавляться.

-Що тє в біса нада? – Промовив Хмельницький до Кондри. – Той вже хотів брати в Бергіно ножа та зарізати поганця, але парубок був начитаний і впізнав цього дядька. Він був приголомшений.

- Та заспокойся Бодя. – Сказав Бандера. – Випий горілки, закури люльку. – Вони почали усміхатись.

Кондра зачинив двері. В нього був шок. Адже він побачив, як Кузя мочиться в куточок.

-Як це ж так? Що за хєрня? – Запитав Кондратіков. – Вони ж жили в різні періоди?

-Хмельницький не знав Бандеру. – Почав пояснювати Богуш. – Але як ти думаєш, чи знав Бандера Хмельницього? На світі все дуже тісно пов’язано та сховано від людських очей.

Бергіно, бідний солдат Бергіно. Його рана на серці ніколи не заживе від першого кохання, того сучого кохання. Навіщо він писав їй вірші? Навіщо він не спав ночами? Навіщо він робив дурниці заради неї? Навіщо Кузя знов мочиться в куточок?

-Ти курва вже заспокоїшся? Вже не можеш потерпіти? –Насварив на нього Бергіно.

-Відчепись щокастий! То ця будівля на мене погано впливає.

Хоча пройшло вже більше року з того часу, але все одно він її любить ненавидячи. Він вже смутно згадує її лице. Тай він вжене хоче цієї фальшивої любові. Це все так тупо, як нести з собою в кульку голову тигра і думати що там подарки на весілля. Але Бергіно забив, адже в нього є нове щастя.

Наші герої спустились на перший поверх. Всі стали на коліна, тоді почали пригати. Перед ними була кімнати, а на ній був напис «Тут сидить в полоні брат Богуша, ахаха, я кончєний маньяк»

Тоді Кузя (бо він най самий сильніший зі всіх тих) розбігся і хотів вибити двері ногою, але нога пробила двері наскрізь, а вони так і не відчинились. Так само зробив Норберт у Голому Пістолеті.

Леслі Нільсон, ну чому ти помер? Це так все сумно. Хороші люди завжди їдуть до неба…сумно…

Коли двері відчинились, всі увірвались. Богуш побачив свого брата прив’язаним до стільчика.

-Байцар! – Скрикнув Богуш.

-Братик! –Усміхнувся Байцар.

-Блядь! Я встав у лайно тигра. –Сказав Бергіно.

-А-а-а-а, ви все таки прийшли. – Промовляв голий чоловік з одним оком.

Кондратіков впізнав цього чоловіка. Той самий маньяк-сновида. Якому він викулупав око ще тоді, в маршрутці. Кондру переповнила злість, він хотів вбивати. Да почнеться битва. Та. От.

Маньяк підняв руки вниз і почав кричати та говорити і плакати:

-НіколасКейджБаобабБодяСтупка. – І через вікно прилетіли гопнікі-привиди, і ше Каспер.

Але тут зненацька з’являється Автор твору і починає танцювати капуеро.

-Нарешті я вас знайшов, я скучив за вами. Ви мої дітки. –Бачачи що відбувається, що його дітки в небезпеці, той викликає їм на допомогу сили добра і починає їсти манку. І тоді приходить Партікапей, а біля нього лялька Сін:

-Пташка на гіллі пісню… - Не даючи привітатись Партікапею, маньяк відрубує йому голову, а лялька Сін вбиває себе током. Можливо ви думаєте, що це пародія на Кенні, але ні. Автор твору знову оживає Партікапея.

-Він катував мене братику. – Зі сльозами промовляв Байцар. – давав мені болгарський перець і заставляв слухати шансон.

Почалася битва. Гопнікі-привиди напали на Бергіно,Партікапея та Кузю, а Каспер полетів геть, йому захотілось згущонки. А Кондра пішов на коні на маньяка. Він відрубав йому ногу і той повалився на підлогу. Кондратіков щокнув пальцями і до кімнати увірвались тигри і загризли маньяка. Байцар та Богуш допомагали битись з гопніками-привидами. Байцар взяв меча та різав їх, а Богуш відважно віджимався від підлоги. А тим часом Партікапей мачав ляльку Сін у крові маньяка. Все закінчилось добре. Наші герої знову виграли битву. Всі вижили, навіть Партікапей.

Кузя з Бергіно танцювали вальс-бостон, а Кондратіков плавав у басейні.І як обіцяв Богуш, він відкрив їм портал у Львів, ті помахали йому головою тигра та повернулись додому.

Мимо пробігав чорно-білий кіт.