Особливості емоційного розвитку підлітків

Підлітковий вік - це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях -- зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході - змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

Підлітковий вік також прийнято називати перехідним, тому що саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, не опосередковано готує її до самостійного життя.

У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити, емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними. [4, ст. 195]

Центральним і специфічним новотвором підлітка є виникаюче в нього уявлення про себе як уже не дитину - він починає почувати себе дорослим, прагне бути дорослим. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що підліток відкидає свою приналежність до дітей, але в нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості навколишніми.

Ця особливість підлітка визначає спрямованість його соціальної активності: він прагне сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Підлітки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як "маленьких" їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням. Деякі особливості емоційних реакцій підліткового віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють підліткову психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Значення емоції інтересу в еволюційному розвитку цивілізації і в індивідуальному розвитку індивіда важко переоцінити. На думку С.С. Томкінса "Без інтересу розвиток мислення та концептуального апарату було б серйозно порушено. Взаємовідносини між інтересом і функціями мислення і пам'яті настільки великі, що відсутність афективної підтримки з боку інтересу загрожує розвитку інтелекту не в меншій мірі, ніж руйнування тканини мозку. Щоб думати потрібно переживати, бути збудженим, постійно отримувати підкріплення. Немає жодного досвіду, яким можна було б опанувати без стійкого інтересу " [25, ст. 200-220].

Однак емоційні реакції й поводження підлітків, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно й поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа "Я" нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для підлітка.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини. [24, ст. 87-98]

Обговорюючи проблеми творчості індивідуального стилю вже, показує, наскільки тісні пізнавальні процеси особистості, пов'язані з його емоціями. Питання про особливості емоційного світу підлітка і юнаки має і самостійне значення. Теза про підвищену емоційної збудливості і реактивності перехідного віку мало в кого викликає сумнів. Можна вважати, що деякі особливості емоційних реакцій перехідного віку кореняться в гормональних та фізичних процесах. Фізіологічні витоки емоційної напруженості наочніше видно у жінок. У них депресія, дратівливість, тривожність і зниження самоповагу тісно пов'язане з певним періодом менструального циклу, за яким слід емоційним підйом. У хлопчиків такої жорсткої психофізіологічної залежності поки що не виявлено. Хоча пубертатний вік і для них важкий. Пік негативних реакцій як до дорослих доводиться на 12,5 -13,5 року. Емоційні реакції і поведінки підлітків, не кажучи вже про юнаків, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів та умов виховання, причому індивідуально - типологічні відмінності часто-густо превалюють над дорослими.

У своїх дослідженнях К.Є. Ізард виділив такі основні, або, як він їх називав, "фундаментальні", емоції, які визначають основні: інтерес, радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором. Із з'єднання фундаментальних емоцій виникають комплексні емоційні стани, такі як, наприклад, тривожність, що поєднує в собі страх, гнів, провину й інтерес. Кожна із зазначених емоцій лежить в основі цілого спектру станів, що розрізняються за ступенем виразності (наприклад, радість, задоволення, захоплення, радість, екстаз і т.ін.). [10, ст. 190-235]

Посилаючись на Томкінса, Ізард призводить психологічні функції страждання:

- по-перше, страждання повідомляє самій людині і його оточенню, що йому погано;

- по-друге, страждання спонукає людину вчинити певні дії, що зменшують страждання, усунути його причину або змінити своє ставлення до його причини;

- по-третє, страждання забезпечує негативну мотивацію, яка до певної міри є необхідною для спонукання людини вирішувати проблеми. Хоча, якщо проблема болісна, людина буде уникати її, а не долати;

- по-четверте, страждання сприяє згуртуванню людей усередині соціальних груп. [10, ст. 234-245; 25, ст. 220-250].

Центральним і специфічним новотвором підлітка є виникаюче в нього уявлення про себе як уже не дитину — він починає почувати себе дорослим, прагне бути дорослим. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що підліток відкидає свою приналежність до дітей, але в нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості навколишніми.

Ця особливість підлітка визначає спрямованість його соціальної активності: він прагне сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Підлітки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як "маленьких" їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням. Деякі особливості емоційних реакцій підліткового віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють підліткову психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Однак емоційні реакції й поводження підлітків, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно й поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа "Я" нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для підлітка. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Після 13-14 років, за даними психіатра А.А. Меграбяна, різко зростає число особистісних розладів.

Цілком нормальні підлітки мають більш високі показник за шкалами «психопатія», «шизофренія«і «Піроманія«, ніж дорослі. Це означає, що емоційні реакції, які у дорослого були б симптомом хвороби, для підлітка статистично нормальні. На перехідний вік припадає пік поширення синдрому дісморфобіі (марення фізичної вади), а після 13 -14 років різко зростає число особистісних розладів зокрема випадків деперсоналізації. Старші школярі виявили найвищий порівняно з іншими зростали рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони в якійсь мірі залежать. У віці від 14 до 16 років особливо гостро проявляється.

Акцентується деякі властивості характеру: такі акцентуації, не будуть самі по собі патологічними, тим не менш, підвищують можливість психічних травм і відхиляється від норми поведінки. Коло чинників, здатних викликати у людини емоційне збудження, з віком не звужується, а розширюється.

Зміна емоційних реакцій одних і тих же дітей різного віку на однакові і на різні стимули, виявилося, що у маленьких дітей слабкіше реакція і викликати її важче, ніж у старших, емоційні реакції немовлят щодо ідефференцірованості і проявляються у найрізноманітніших рухах і звуках. Різке збільшення в перехідному віці числа особистісних розладів обумовлено головним чином тим, що у дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їх самосвідомості. [23, ст. 49-61]

Життя без емоцій так само неможлива, як і без відчуттів. Емоції, як стверджував знаменитий натураліст Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Емоційно-виразні рухи людини - міміка, жести, пантоміміка - виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людині інформації про стан мовця та його ставлення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію впливу - надання визначеного впливу на того, хто є суб'єктом сприйняття емоційно - виразних рухів. [8, ст. 133-157]

Дарвін і багато інших дослідників сорому відзначали, що, соромлячись, людина відчуває підвищені почуття самосвідомості, саморозуміння, самоконтролю. При соромі всі свідомість людини заповнюється ним самим. Він усвідомлює тільки себе або ті риси, які здаються йому зараз неадекватними, непристойними. Як ніби щось, приховане від сторонніх очей, несподівано виявилася виставленим на загальний огляд. У той же час відчувається загальна неспроможність, некомпетентність. Люди забувають слова, роблять невірні рухи. Той, хто соромиться людина нерідко заїкається, стає незграбним, перебільшено гримасує. Виникає відчуття, що людина більше не може ні сприймати, ні думати, ні діяти. Соромлячись, людина бачить у інших джерело глузування і презирства.

Деякі дослідники вважають, що тільки ті перешкоди викликають сором, які зумовлюють невдачу у відношенні Я - ідеалу, сором виникає тільки при наявності емоційного контакту з іншою людиною, чиї думки і почуття значимі для індивіда. Презирство, насмішка можуть активізувати почуття сорому. Дарвін вважав, що сором найбільш часто викликається критикою, але може виникнути і у відповідь на похвалу.

Так само як і з іншими емоціями. Для різних людей ситуації, що викликають сором, різні. Те, що викликає в одного сором, іншого розбурхує, третій сердиться і стає агресивним, у когось з'явиться страх і співчуття. Навіть один і той же чоловік в одній ситуації лише відчуває сором, а при дещо змінених умовах дасть іншу реакцію. [8, ст. 133-157]

«Ми знаємо, що більшість змін цього періоду відбувається в інстинктивної і афективної життя і що Я зазнає вторинних змін, коли воно безпосередньо бере участь у спробі оволодіти інстинктами й афектами. Але це ні в якому разі не вичерпує можливостей зміни підлітка. Із зростанням інстинктивної енергії він більшою мірою виявляється в їх влади; це природно і не потребує подальшого пояснення. Підліток також стає більш моральним і аскетичним, що пояснюється конфліктом між Я і Воно. Але крім того, він стає більш інтелектуальним, і його інтелектуальні інтереси поглиблюються» [29, ст. 120-123].