Оптимальний вибір методів навчання

Аналіз літературних джерел, практики викладання фінансово-економічних дисциплін свідчить, що оскільки поняття методу багатоаспектне, різноманітне, тому метод навчання у кожному конкретному випадку повинен бути сконструйований викладачем. На кожному етапі викладацької діяльності завжди поєднуються декілька методів. Методи завжди наче взаємопроникають, характеризуючи з різних сторін одну і ту ж взаємодію викладача і студента. Вибираючи той чи інший метод навчання, викладачу необхідно щоразу враховувати різноманітні залежності. Перш за все, визначається мета і конкретні завдання, які будуть вирішуватись на занятті. У відповідності з ними визначаються у загальному вигляді й методи. Потім здійснюється цілеспрямований вибір оптимальних шляхів, які дозволяють найкращим чином організувати процес пізнання. І якщо ми говоримо, що в цей момент використовується відповідний метод, то це означає, що він домінує на цьому етапі навчальної дії та має значний внесок у досягнення основної дидактичної мети.

Науковцями визначена така дидактична закономірність: чим повніше був обґрунтований викладачем вибір методів навчання, тим ефективнішим буде викладання та учіння і за коротший час.

На вибір методів суттєво впливає зміст навчального матеріалу. Так, складний теоретичний навчальний матеріал, раніше невідомий студентам, краще вивчати репродуктивними методами (лекція, семінар, тощо) у їх системно-структурному варіанті; навчальний матеріал меншої складності, який студенти частково знають, дозволяє формулювати проблеми та створювати проблемні ситуації, запрошувати до їх вирішення студентів. Для формування умінь та навичок більше підходять різноманітні метоли практичної діяльності студентів.

Вибір методів навчання залежить також від характеру зв'язків навчального матеріалу. Якщо нові знання пов'язані з минулими опосередковано і можуть бути виведені шляхом суджень, можливо використовувати методи більш високих рівнів проблемності, включаючи дослідницькі. Викладач, прийнявши рішення про використання репродуктивних чи проблемно-пошукових методів, повинен проаналізувати доцільність їх використання.

Важливе значення має і фактор часу при виборі методів навчання. Якщо відрізок часу, який відділяє відомі та невідомі знання навчальної фінансово-економічної дисципліни незначний, доцільно обрати проблемне викладання теми або вирішення пізнавальних завдань. Крім цього, необхідно пам'ятати важливу вимогу оптимізації навчального процесу: не перебільшувати ліміт часу. Організація проблемного навчання на перших порах вимагає більше часу, але з оволодінням досвідом творчої діяльності, студенти проходять етапи проблемного пошуку все швидше, а їх знання стають більш усвідомленими і дійовими. Дидактична гра на заняттях також дозволяє реалізувати у єдності освітні, виховні та розвиваючі функції методів навчання, сприяє посиленню мотивації, дозволяє контролювати навчально-пізнавальну діяльність студентів.

Яскраво вираженою рисою сучасного вузівського навчального процесу є установка на розвиток творчих сил і здібностей студентів. І про це завдання повинен завжди пам'ятати викладач при виборі методів та прийомів навчання. Вибираючи методи, не можна виходити з того, що тільки проблемно-пошукові, дослідницькі методи високоефективні для розвитку економічного мислення, і у зв'язку з цим проводити тільки проблемне навчання. Враховуючи різноманітність та складність завдань, які стоять перед викладачем фінансово-економічних дисциплін, необхідно завжди пам'ятати, що кожне заняття не може бути тільки проблемним, але кожне з них повинно навчати, розвивати і виховувати.

У сучасній дидактиці вищої школи все більше реалізується ідея компенсаційних можливостей методів. Її сутність полягає в тому, що одна і та сама мета може бути досягнута різними методами. Відомо, що різні за методикою навчання, творчо працюючі викладачі мають свої улюблені системи методів та прийомів, домагаються ефективних результатів в економічно-фінансовому навчанні. Очевидна неповнота якоїсь однієї методики "компенсується" майстерністю викладача та високими навчальними можливостями студентів. Це одна із важливих умов при виборі та поєднанні методів навчання.

Щоб визначити реальні можливості студентів групи, викладачу необхідна значна психолого-педагогічна підготовка. Для цього необхідно знати рівень знань, умінь та навичок студентів, рівень інтелекту, ставлення до навчання, працездатність, рівень вихованості. Знання реальних можливостей студентів при вивченні фінансово-економічних дисциплін дозволяє науково планувати вибір методів та засобів навчання. Важливим компонентом у процесі вибору методів навчання є рівень майстерності викладача. Тільки через особисту майстерність викладача, який володіє сучасною викладацькою методикою використання методів, форм та засобів навчання, реалізуються закладені в них можливості. При ньому необхідно враховувати, що важливою умовою підвищення ефективності методів навчання є їх доцільність, тобто включення до будь-якого методу діалогу між викладачем та студентами. Діалогічність активізує й сприяє розвиткові всіх особистісних функцій, забезпечує процес засвоєння знань.

Узагальнюючи сказане, можна визначити шість основних умов, які визначають вибір методу навчання.

1. Відповідність методів принципам навчання.

2. Відповідність цілям та завданням навчання.

3. Відповідність змісту теми заняття.

4. Відповідність навчальним можливостям студентів (інтелектуальним, психологічним, морально-етичним тощо).

5. Відповідність наявним умовам та часу, відведеному для навчання.

6. Відповідність можливостям викладача.

 

 

Розвиток методів навчання

Методи навчання виникли на певному етапі розвитку людства й еволюціонували разом з ним. Особливий вплив на їхню появу й використання зробили явища й процеси господарської практики.

До XVIII в. уміння й навички здобувалися в майстра того чи іншого ремесла. Професійні секрети не пояснювалися в письмовому або усному мовленні, а лише демонструвалися, охоплюючи мізерно малу кількість людей. Поясненням тому служила «таємниця» ремесла й тривалий період освоєння дій майстром.

З появою «Енциклопедії» (1751-1772) Дені Дідро й Жана Д'аламбера можна було одержати спеціальні знання про ремесла, не наймаючись в учні до майстра. Завдяки «Енциклопедії» практичний досвід був перетворений у знання, практичне навчання – у підручники, конкретні дії – у прикладну науку.

До початку XVIII в. в економічних і технічних галузях знання виділився емпіричний рівень, оскількиузагальнення фактів, результатів спостережень реалізувалося в систематизацію понять і формулювання емпіричних законів. XVIII в. знаменує собою новий етап, перемогу теорії, перехід до розкриття субстанціональних зв'язків і залежностей. Наприклад, в економічній науці виділилася школа економістів-класиків Великобританії, які вперше досліджували внутрішній механізм саморегулювання економічної системи.

У Європі відкрилися технічні установи (Школа мостів і доріг у Франції в 1747 р., Школа гірничої справи в 1776 р. у Німеччині й ін.) і курси економічних дисциплін. У Вільнюському університеті з 1783 р. починається читання окремих розділів політичної економії, що в 1803 р. виділяється в окрему дисципліну.

В XVIII-XIX ст... у Європі й Росії сформувалася вища технічна й економічна освіта.

У той період часу в навчальних закладах використовувалося пряме навчання, коли послідовно, логічно, доступно пояснювалися основні поняття, принципи й закони досліджуваної дисципліни. Цей підхід виявився ефективним при викладі нового складного матеріалу технічних і економічних дисциплін. Формою прямого навчання стала лекція. Текст зачитувався із книги або зошита. Пізніше стали приділяти увагу методичному аспекту викладу матеріалу. М. В. Ломоносов звернув увагу на виразність і інтонацію мовлення, уміння триматися перед слухачами. Вважав за необхідне вчитися «красномовству», користуватися прикладами. Він з'єднав лекцію з навчальним дослідженням. При завершенні курсу виконувалася дослідницька робота.

З розвитком науки в XIX в. стали необхідними практичні й лабораторні заняття. Одержала розвиток практика, коли лекція у формі бесіди читалася після самостійної роботи студентів. Вони вивчали теми дисципліни й приходили в певний час до лектора з питаннями. Після цього відбувалася лекція.

Критика прямого навчання була обґрунтованою: по-перше, некритичним і пасивним сприйняттям матеріалу; по-друге, відсутністю стимулів до самостійної роботи; по-третє, різною реакцією сприйняття матеріалу студентами. Вважалося обґрунтованим проведення лекцій у тих випадках, коли лектор має видатний дар слова, володіє новим неопублікованим матеріалом.

Викладачі, учені стали створювати школи для практичного навчання студентів. За практичними заняттями в гуманітарних дисциплінах закріпилася назва «семінар». На семінарах творчо обговорювалися проблеми. Студенти проявляли самостійність суджень, здатність аналізувати, узагальнювати матеріал, давати оцінні судження.

У цей період у навчальному процесі одержує розвиток метод дослідження. Дослідження передбачало окреслення питань, які вивчаються, і самостійний пошук відповідей на них.

Метод дослідження при навчанні економічних дисциплін сприяв розвитку дедуктивного мислення. Студенти усвідомлювали, що знання являє собою гіпотезу, яка може змінюватися з появою нових фактів.

До середини 50-х рр. ХХ ст.. в освітньому процесі використовувалися методи, які допомагали ефективному засвоєнню знань, навичок зі створення машин і механізмів, проектування й організації трудових процесів. Поступово знання стали застосовувати для систематичних нововведень і новаторства, і наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу. Якщо в епоху промислової революції керівник, керівник відповідав за застосування й ефективне використання засобів виробництва, то зараз основною функцією керівника є ефективне використання знання в колективі. Тому в навчальному процесі усе більше уваги приділяється роботі в команді, розвитку навичок міжособистісного спілкування.

Цінність цих методів полягає в досягненні групових цілей і, одночасно, культивуванні індивідуальної відповідальності тих, яких навчають. Моделювання й спільне навчання актуальні при зміні освітніх парадигм, коли метою стає не трансляція знань, а створення навчального середовища для відкриттів і формування самостійного досвіду тими, кого навчають. Однак ці методи не заперечують прямого навчання й дослідження, а, навпаки, збалансоване їхнє використання у вивченні певних дисциплін, курсів дозволяє оптимізувати освітній процес.

Рис. 1