Основні проблеми сучасної української сільської молоді

Молодь не є однорідною, й поділяється на низку вікових когорт, груп за формою зайнятості, загонів за поселенською належністю.

Одним із таких загонів молоді є сільська молодь, вивчення якої впродовж тривалого часу було позбавлене системного характеру, не враховувало цілої низки необхідних, іманентно властивих їй ознак, нарешті, не охоплювало належною мірою представників її головних груп за родом занять і вікових когорт, в яких по-різному відбуваються процеси соціалізації та професіоналізації.

Ще зовсім недавно молодь ділили на «робітничу», «колгоспну», «учнівську». Але такий поділ ми вважаємо доволі штучним. Він не віддзеркалює усієї складності якісної структури молоді. Візьмемо як приклад сільську молодь. Так, у загальних рисах можна було б і обмежитись констатацією того, що сільська молодь мешкає у поселеннях сільського типу й підрозділяється на працюючу та учнівську. Перш за все, слід констатувати, що сільська молодь представлена практично в усіх соціально-професійних групах працівників, безпосередньо зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Представники молоді є серед керівників, спеціалістів різних рівнів, службовців виконавської праці, працівників механізованої і немеханізованої кваліфікованої фізичної праці, а також серед осіб некваліфікованої фізичної праці.

За якісними характеристиками процесів соціалізації та професіоналізації, що їх проходить молодь у будь-якому суспільстві, сільська молодь відрізняється від міської обмеженішими стартовими умовами соціальної та професійної мобільності; зазвичай більш раннім залученням до продуктивної виробничої діяльності, нижчим за якісними показниками рівнем освіти тощо. Сільська молодь як складно організований об’єкт розподіляється також на підзагони за типом основної зайнятості (учнівська та працююча молодь) і професійні групи.

Ознаками, що надають цій групі якісної визначеності, зокрема, є:

а) належність до сталої поселенської структури сільського типу, до сільського соціуму, які створюють умови формування специфічного, якісно визначеного способу життя;

б) участь, безпосередня або потенційна, в особливому різновиді діяльності, який узагальнено визначається як “сільськогосподарське виробництво”, або в інших різновидах діяльності, що прямо чи опосередковано забезпечують процес виробництва сільськогосподарської продукції;

в) включенiсть до системи економічних відносин, характерних для аграрного сектору економіки та його конкретних об’єктів;

г) особливості процесів соціалізації та професіоналізації, і, таким чином, особливості набуття відповідного соціального статусу.

Сільська молодь поділяється на наступні частини:

Працююча молодь.

По-перше, працюючу сільську молодь неправомірно відносити, як це робили окремі дослідники, до “колгоспної”, “радгоспної” чи “фермерської”.

По-друге, професійні відмінності в середовищі працюючої молоді, безперечно, зумовлюють її внутрішню соціально-економічну стратифікованість і, таким чином, породжують певні відмінності у способі життя різних верств молоді села.

По-третє, загальною тенденцією, що визначає місце сільської молоді в соціально-професійній структурі села, є її зсув у бік тієї частини населення, яка має досить низький соціальний статус.

По-четверте, соціально-професійний склад сільської молоді не є однорідним і в територіальному плані.

По-п’яте, демографічна, освітня і професійна структура сільської молоді України значною мірою залежить від системи розселення та типології сільських поселень, яких українські дослідники на підставі репрезентативних досліджень налічують 12 – від вимираючих сіл до великих поселень з населенням понад 500 осіб, переважна частина якого не зайнята у агросфері. Так, 35% сільських населених пунктів України становлять так звані малі села з чисельністю населення до 200 чоловік, причому 84% з цих сіл знаходяться на межі вимирання. Малі ж села з задовільною демографічною ситуацією становлять усього 5,6%. Чверть сільських поселень – це села з населенням здебільшого 300-350 чоловік, але вони підрозділяються на три групи за рівнем зайнятості у сільськогосподарському виробництві, рівнем розвитку соціальної інфраструктури та рівнем міграції, який у своїй масі не перевищує 30%. Нарешті великі села з населенням 1100-1600 чол. Саме у них мешкає 80% сільського населення України. Понад ¾ населення зайнято у агросфері, соціальна інфраструктура, хоча й знаходиться у поганому стані, все ж формально має по 13-17 об’єктів на поселення. Міграція (здебільшого маятникова) залежить від розташування відносно великих і малих міст.

Осібно в середовищі сільської молоді стоїть група учнів та студентів — вихідців із села, які саме з ним пов’язують свою майбутню трудову діяльність та життя.

Слід виокремити чотири підгрупи учнівської молоді села — старшокласники сільських загальноосвітніх шкіл, учні професійно-технічних училищ аграрного профілю, студенти технікумів і коледжів, а також вищих навчальних закладів, які готують фахівців для сільського господарства.

Завершуючи характеристику ролі та місця сільської молоді в суспільстві, не можна обійти увагою таку її групу, як молоді працівники невиробничої сфери села — лікарі, педагоги, працівники культури тощо.

Низьким є й рівень заробітної платні більшості категорій працівників невиробничої сфери села, і особливо — молоді, оскільки умови фінансування освіти, охорони здоров’я, культури нестабільні.

Таким чином, група сільської молоді, зайнятої в невиробничій сфері села, хоча й порівняно невелика і внутрішньо та регіонально неоднорідна, становить з точки зору соціології неабиякий інтерес і, на нашу думку, є предметом спеціального дослідження.