Наукові теорії походження релігії

Розвиток науки і культури, поглиблення досліджень в галузі вивчення людини і суспільства дали поштовх розвитку релігієзнавства. Але його не минули по­літичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання при­стосувати її до науки до «зверхвойовничого» атеїзму, який в цьому заперечує релігію і закликає до її утиснення. Позначилось це і на концепціях походження релігії, і на їх оцінці. Мабуть по­трібно шукати розумну лінію, яка забезпечить об'єктивне нау­кове дослідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та анти­патії, поспішні обвинувачення, виходячи з того, що в кожній з них є свій сенс. Навіть хибні припущення говорять нам про те, куди не слід спрямовувати дослідження. Зазначимо також, що наш огляд наукових концепцій походження релігії не може пре­тендувати на будь-яку повноту. За останні півтораста років було висунуто в цій галузі стільки припущень, гіпотез, теорій, а разом з тим і просто вигадок і фантазій, що розгляд їх усіх розтягнеть­ся на декілька томів. Отже, розглянемо найголовніше. Англійський лінгвіст Ф.Мюллер (1830 — 1900), досліджуючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що початком релігії є міф про Сонце, який він знайшов у мовних пам'ятках. Так була започаткована міфологічна теорія походження релігії — релігія стародавніх починалася з обожнення життєдіяльного світла. Хотів цього Міллер чи ні, але це було ударом по теологічній кон-цепції. (а він сам в свій час поділяв думку про одкровення як джерело релігії, бо повною мірою заперечувалось надприродне походження релігії). На жаль, концепція Мюллера мала не до­сип» гнучку наукову основу, бо була неузгоджена з історією ви­робництва, а саме: міфи про Сонце пов'язані з переходом окре­мих племен до землеробства, а релігійні уявлення були у людей, які ще жили з скотарства та навіть полювання і збиральництва.

Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. великого поширення набула анімістична теорія, засновником якої був Е.Тейлор (1832 — 1917). Цілком відкидаючи надприродне походження релігії, Тейлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. anima,animus— душа, дух). Пізніше анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями і утво­рилась ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але чисельні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді ні у яких народів ніколи не існував.

Послідовники Тейлора запропонували різні концепції виник­нення анімістичних уявлень.Г.Спенсер (1820 — 1903) виводив зародження цієї ідеї з ідеї «двійника»: первісна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у мареннях — так з'явилась думка про подвійну сутність людини. Г.Кунов (1862 — 1936) шукав виникнення анімістичних уявлень у прагненні первісної людини до самопізнання, у самозаглибленні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобуття.

В процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна кон­цепція виникнення релігії аніматизм, згідно якої анімістичному комплексові передувала ідея всезагального одухотворення речей, всієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має «свого хазяїна», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм. Цю концеп­цію активно розробляли видатні етнографи В.Г.Богораз (1865 — 1936) і Л.Я.Штеренберг (1861 — 1927). Але таке явище, яке б одухотворювало всю природу шляхом порівняння всіх її речей і явищ з людиною, дійсно існувало; але воно ні в якій мірі ще не було релігією. Це явище дістало назву уособлення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфологічного світорозуміння, відмінного від релігійного.

З критики анімізму виросла також концепція преанімізму. Англійський вчений Р.Маретт (1866 — 1943) вважав, що аніміз­му передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності і фізич­них властивостей, яка не зв'язана з матеріальними тілами, але виявляється в них. Користуючись термінологією досліджуваних ним племен, він назвав її «мана». Але таке поняття більш склад­не, ніж поняття «душа», тому не може передувати анімізмові. Припущення Маретта помилкове.

Французький психолог ЛЛеві-Брюль (1857 — 1939) висунув ідею, нібито у первісних людей існувало дологічне мислення, глибоко відмінне від мислення сучасних людей. Воно і обумовило ство­рення понять, які не вкладаються в звичайну схему розвитку людсь­кого мислення. Але існування дологічного і, виходить, нелогічно­го мислення не зв'язуються з творчою діяльністю людей у вироб­ництві, а без неї не було 6 розвитку первісного суспільства.

До преанімізму наближається теорія французького соціолога Е.Дюркгейма (1858 — 1917), згідно якої одвічним елементом релігії є культові обряди тотемізму, які стали основою для ство­рення різних релігій. Бог — це символ, в якому суспільство обо­жнює себе для зміцнення своєї влади, а тому все соціальне є релігійним. Релігія виникає разом з суспільством. Останній вис­новок не збігається з фактами історії: певний час суспільство було безрелігійним.

Преанімістичні теорії, критикуючи вразливі місця анімістич­ної теорії, не допомагали з'ясувати питання виникнення релігії, а, навпаки, були кроком назад у порівнянні з тим же анімізмом.

Наукове пояснення походження релігії хоче дати магічна теорія, яку запропонував Д.Фрезер (1854 — 1941), автор відомого твору «Золота гілка». Духовний розвиток людства він розглядав як про­цес з трьох стадій: магії, релігії, науки. Основою первісної релігії є магія, у них є спільна риса — вони обидві мають впливати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається бороти­ся за свій добробут за допомогою магічних засобів. Переконав­шись у їх неспроможності, вдається до релігії. Релігія «витанцьо-вується» з магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релігія і наука рівні за значенням, це ланки єдиного ланцю­га. Насправді це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психоаналізу З.ФрейД (1856 — 1939). Ре­лігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань людини, яка перебувала в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини схожий з світорозумінням душевнохворого, релігія і нервова хво­роба мають спільне, бо психічно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціальному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйняття світу первісною людиною і викликає релігійне світо-розуміння. Але це далеко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а, перш за все, соціальні. Релігію Фрейд оцінює лише як явище індивідуального життя лю­дини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді релігія є значно більшим ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є не тільки явище природи, але і суспільства.

Окремо слід сказати про концепцію промонотеїзму, яка більше б могла відноситись до теїстичних концепцій, але оскільки вона вякикла в наукових колах і детально трактує саме про початок релігії, згадаємо її саме тут. Католицький монах і етнограф Е.Ленг (1841 — 1912) висунув версію, що люди спокон віку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань пер­вісної людини над своєю творчою діяльністю і з спостережень над батьківською владою в людській родині. Отже, Ленг пов'я­зує виникнення релігії з періодом розвиненого патріархату, але історія свідчить, що було раніш, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зовсім не дають нам підстав для їх цілковитого засудження. Вони розкрили нам грані складного процесу духовного розвитку людства. Про­роблена ними робота не була марною, вона звергає нашу увагу на хибність ігнорування матеріального життя суспільства, і, мабуть це головне, ці дослідники зібрали ціле море конкретних фактів, спостережень тих обставин життя народів, яких колись було прий­нято принизливо називати «відсталими». Ці обставини вже вкри­лися міцним шаром напластувань впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніш факти і спостереження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах розбудоване сучасне релігієзнавство. Разом з найнові­шими історичними дослідженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони склали базу для дальшого об­мірковування процесу виникнення релігії.

4. Первісні вірування: анімізм, магія, фетишизм, міфологія,

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінни­ми віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань нале­жать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).

 

Магія (гр. mageia — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фе­тишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства.

 

Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полюван­ня на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.

В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі ос­новні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою бу­ла виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відга­лужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди вироб­ничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ко­вальська, навчальна, спортивна.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накли­кати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в са­мостійній формі (гадання на картах тощо).

 

Фетишизм (порт, fetico — зачарована річ) — віра в існу­вання у матеріальних об'єктів надприродних властивос­тей.

 

Фетишами називають предмети, яким віруючі припи­сують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими вла­стивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності предметів додавали надприродні властивості бути помічниками й заступниками людей. У фетишизмі в за­родковій формі з'являється ідея Бога. У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді по­клоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Су­часними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, куло­ни, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

 

Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в Існування в тілі лю­дини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І психологічний стан.

 

Анімізм бере початок з приписування якостей двій­ників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уяв­лення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. При­кладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Грен­ландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вми­рала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійни­кам людських тіл у країні мертвих.

В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духов­ної сутності. У багатьох народів головними двійниками бу­ли душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще на­зивають культом предків. У початковому анімізмі двійни­ки уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У бага­тьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні —- як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійни­ки мислились як інша плоть, що має всі речові характе­ристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, ви­никло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичай­ним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих га­няється за душами лося і бобра. В окремих народів існува­ло уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, без­смертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Са­мостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомо­гою блюдця, що крутиться).

Анімалізм, зоолатрія (лат. animal — тварина; гр. zon — тварина, latrela — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду.

Сформувався він в уявленнях про залежність буття ро­ду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної си­ли певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бу­ти у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тварина­ми, рослинами. Його походження пов'язують з трансфор­мацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба).

Аніматизм (лат. animatus — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти.

Головна особливість його в тому, що всі предмети при­роди уявлялися наділеними людськими рисами.

Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань.

Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надпри­родну спорідненість груп людей (роду, племені) з певни­ми видами тварин, рослин.

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вва­жали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тва­рин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти та­кий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — ли­чинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтри­мували свій кровний зв'язок з тотемами.

Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об’єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні

чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були соба­ка Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу з'явилася й залежність кож­ного члена суспільства від колективу родичів, від яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступ­ництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, людина дуже відчувала свою за­лежність від тварин. Ця залежність — ^особливість ранньо­го матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним ду­хам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жи­телі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зе­бру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убива­ти і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ста­вили перед мордою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і ба­жали щастя духові оленя в країні мертвих.

Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вша­новують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у хрис­тиянстві. Святий дух православні зображують у вигляді го­луба, а Христа часто називають "агнцем" (ангелом). В об­ряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Типовий приклад — релігійні погляди індійців-ірокезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чо­тирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукуруд­зи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді

трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дощу і вітру.

Землеробський культ — явище історичне. З розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом ви­робничої діяльності було мотичне землеробство, яким зай­малися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відоб­ражені в релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька рис:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай вплива­ють місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів.

2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що най­головніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У де­яких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чо­ловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок.

3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаю­чи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи мо­жуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато благ і прикрощів землеробам посилало небо: світло, теп­ло, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих переселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея про життя душ мертвих у царстві небесному.

Землеробський культ широко представлений у сучас­них релігіях. Серед християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля-пророк). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлен­ня про Богородицю: віруючі в селі називали її покрови­телькою хлібів. Із землеробського культу прийшли в хрис­тиянство свята Різдва Христового (в минулому — свято народження духу хсонця) і Пасхи (в минулому свято вос­кресіння духу зерна).

Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) здухами.

Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може виліку­вати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголо­шувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряд­дям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумо­вила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.

Шаманізм характеризують:

1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існуван­ня значною мірою або повністю здобували за рахунок ви­конання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не ма­ли власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені.

2. Виокремлення головного об'єкта релігійного по­клоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допо­магали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

3. Головна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, їх витіснили на задній план духи-чоловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконан­ня релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нер­вових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці.

5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Авст­ралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом ша­манізму.

Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродно­го світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й ек­зальтація, властива окремим сучасним релігіям.

Давні форми релігій

Слід зазначити, стародавні вірування не з'являлися у суворому порядку, одного основі іншого, але де вони пов'язані між собою по складної схемою, тому, гадаю, буде розумно розглядати кожну форму релігії окремо.

3.1Тотемизм

>Тотемизм – одне з ранніх форм релігії, основу якої лежить віра у існування окремішнього роду містичної зв'язок між який - або групою людей (плем'я, рід) й певним виглядом тварин чи рослин (рідше - явищами природи й неживими предметами). Назву форми релігійних вірувань походить від слова «>ототем», яке сприймаєтьсязике північноамериканських індіанціводжибве означає «рід його». У результаті вивчення тотемізму було встановлено, що її виникнення був із господарської діяльністю первісної людини – збиранням і полюванням. Тварини й рослини, давали людям можливість існувати, ставали об'єктом поклоніння. На перших етапах розвитку тотемізму таке поклоніння не виключало, а навіть припускало вживання тотемних тварин і звинувачують рослин, у їжу. Проте що така зв'язок для людей і тотемами належить до далекого минулого, і її існування свідчать лише древні перекази і які дійшли до дослідників стійкі мовні обертів. Пізніше тотемізм було елементи соціальних, насамперед кровно - родинних взаємин. Члени родової групи повірили у те, що родоначальником і покровителем їх групи є певне тотемна тварина чи рослина і їх віддалені предки,сочетавшие у собі ознаки покупців, безліч тотема, мали надприродними можливостями. Це вело з одного боку, посилення культу предків, з іншого боку зміну ставлення до самому тотему. Наприклад, виникли заборони вживання тотема для харчування, окрім тих випадків, що його поїдання мало ритуального характеру і нагадувало про древніх нормах і правилах. Згодом у рамках тотемізму виникла цілу систему заборон, які називалися табу.

У найчистішому і зручному на дослідження вигляді тотемізм виявили у індіанців Північної Америки, аборигенів Австралії, корінних жителів Центральній Азії та Південної Африки.

>Тотемизм з його вірою в який володіє надприродними можливостямитотемногопервопредка, на культ своїх на противагу чужим, системою заборон - табу виявився історично однією з перших форм релігійних уявлень виникає соціальної спільності - родової громади. На етапі формування людського суспільства тотемізм виконував основні функції релігії - інтегруючу, що регулює - яка контролює і навіть у певної міри компенсуючу. Щоправда, останню функцію значно більше повно виконувала у те й далекі часи інша рання форма релігійних вірувань і уявлень - анімізм.

3.2Анимизм

Однією з поширених вірувань і, що з ними символічних дій первісної людини, є анімізм (від латів.anima – дух, душа) - віра у існування духів, і душі. Термін анімізм запроваджено англійським етнографом Еге.Тайлором. Він вважає, що анімізм — це вихідна, елементарна форма релігії, яка розвивалася потім у складніші релігійні уявлення тадействия.[4] Але такий твердження суперечило фактам, оскільки етнографами було встановлено, що чимало древні вірування, не містять анімістичних уявлень, таємничі сили, із якими пов'язані ці уявлення, не мисляться як душа.

На погляд, анімізм - це початкова основа релігій, якась «>прарелигия», а досить самостійна система вірувань і символічних дій, яка, як й інші вірування і дії первісної людини, тісно зтикається із нею. Суть анімізму полягає у визнанні самостійної, здатної існувати окремо від чоловіка, тварин, рослин певної сили, чи істот, здатних з'єднуватися з ними їх залишати.

Найбільш ранньої формою анімізму є віра у духів. Світ первісної людини населений цими духами. Етнографи схильні пояснювати появу цього світу духів цілком природними причинами. Поява цього дивного світу зумовлено, на думку, своєрідним тлумаченням первісним людиною цілого ряду оптичних і акустичних явищ: тіней, відлуння, відображень, шумів, насправді що їх у відсутності жодних підстав сумніватися, оскільки про їхнє існування свідчили його почуттєві сприйняття. Ці сприйняття змушували його дійти висновку, що у навколишній світ поруч із звичайними тілесними, цілком відчутними речами і істотами є і інших так само реальних, як і вона сама, істот, які мають властивістю бути невловними у своїй тілесності. Ці істоти - духи. Для первісної людини духи не виглядали чогось надприродного, вони належали такого самого природному порядку, як та інші речі і явища природи. Їх єдиний відмітний ознака - здатність стати невловними, приймати вид будь-якого предмета, дерева, каменю. Світ духів - це невидимий світ. Пізніше цей невидимий світ почав наділятися таємничої силою, пішло розмежування на добрих і позбутися лютих духів. Вищої формою розвитку анімізму є віра у щодо самостійне існування душі. На думку етнографів, різні фізіологічні явища (сон, сновидіння, непритомність, і навіть явища супутні смерті) наштовхнули на думку, що функціями життя управляють особливі істоти (душі), від волі яких залежала все життя людини. Ці душі може бути самої різної природи. Окремі, як, наприклад, кров, подих становлять видимі частини, або функції тіла, інші, як душа,покидающая тіло уві сні і знову повертаючись щодо нього, є бачимо всі ознаки духу. Ця душа може переселятися за іншими людей, тварин, в рослини, предмети. Зрештою, розвиток анімістичних вірувань призвело до визнанню існування душі як двійника конкретної людини, як тієї частину його організму, яка його, а наслідок було визнано, як і одухотворяє його.

Отже, анімістичні ітотемистические вірування і обряди зливалися на практиці первісного колективу, у єдиний нерасчленяемий комплекс, у якого суворі реалії повсякденного побуту і нелегкої боротьби колективу за існування знаходили свій відбиток. Це відбиток булоиллюзорно-фантастическим, причому функція приведення їх у відповідність до реальної життям випадала частку магії.

3.3 Магія

Значне місце у життєдіяльності первісної людини займала магія (грецькогомagica- чаклунство, чарування, чарівництво) - сукупність уявлень, і обрядів, основу яких лежить віра у таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій, можливо уплинути людей, предмети, перебіг подій у властивому в людини напрямі. На магію вперше звернув особливу увагу англійськийрелигиовед і етнолог Д. Фрезер. Він зазначає, що магічне мислення полягає в двох принципах. [5] Одне з них він називає гомеопатичної магією, чи законом подоби, інший – контагіозною магією (законом контакту), до нього вона вмикає чаклунські прийоми, засновані на законі дотику. Він вважає, що магія перестав бути релігією, а є елементарний спосіб мислення людини, своєрідну форму «примітивною науки», властивої людині на етапі розвитку.

Але така думка зазнала критики з боку інших антропологів і етнографів. Значну увагу дослідженню цього явища приділив Б. Малиновський у роботі «Магія, наука і релігія». Б. Малиновський справедливо вказував, що магія, як і будь-яка релігія, передбачає символічний образдействий.[6] Під час магічного обряду людина робить певні дії, які прямо, а побічно спрямовані для досягнення певного результату. Ефективність цих дій пов'язана з матеріальними маніпуляціями, впливами, а тими прихованими смислами, які перебувають по них. Приклад магічного дії добре описаний у романі А. Дюма «Корольова Марго». Героїня цього роману у тому, щоб змусити полюбити себе людини, що колись її відкинув, запрошує чаклунку. Та виготовляє воскову фігурку цього і протикає їх у районі серця голкою, яка символізує «стрілу Амура». У цьому промовляються певні заклинання.Совершающие такі дії, впевнені, що у серце людини,пронзенном «стрілою Амура», під впливом заклинань займеться любов до замовника цього дійства.

Це приклад любовної магії. По цілям впливу магія то, можливо шкідливої, лікувальної, промисловій. Первісна людина передував свою участь у полюванні на звіра цілої системою магічних обрядів. Так, перед полюванням на ведмедя чи оленя відбувалися магічні репетиційні дії, у процесі яких мисливці стріляли в опудало чи інше зображення цього звіра. І вони вдало стріляли у ці зображення, то вірили, що у реальної полюванні матимуть позитивного результату. Під час цих репетиційних дій відбувалися ритуальні танці, що імітують рухи мисливця під час вистежування звіра, погоні. У цьомувикрикивались певні заклинання.

Магія пронизувала всі сфери життєдіяльності людини. Проте магічні дії застосовуються там, де діяльність у більшою мірою носитьвероятностний чи небезпечний характер. Так було в рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих риб, при ловлі ж дрібних риб магічні дії є зайвими. Будівництво човни супроводжується магічним обрядом, спорудження будинку — який завжди. З цих фактів можна дійти невтішного висновку, що магічні уявлення та дії виникають тоді, коли людина невпевнений в силах, що він стикається з проблемами, вирішення яких залежить й не так від цього самого, як від безлічі привхідних чинників. Саме ця залежність і це змушує людини покладатися допоможе таємничих зусиль і здійснювати символічні дії.

3.4Фетишизм

У магії таємничої силою наділяються конкретні дії людей. Але первісних людей також вірили, що носіями цією таємничою сили може бути конкретні предмети - фетиші (від португальськогоfeitico - амулет, магічна річ). Об'єктом поклоніння міг стати будь-який предмет, який вразив уяву людини: незвичний камінь, шматок дерева, зуб тваринного, майстерно зроблена фігурка, ювелірне виріб.

Як зазначив російський етнограф Л. Штернберг: «У первісної людини фетиші зустрічаються скрізь: вони зустрічаються з кожної стежині, в кожного броду, з кожної двері, вони висять як амулетів на шиї кожної людини, вони захищають від, навпаки, від її у разі зневаги до них, приносять дощ, наповнюють водойми рибою, ловлять і карають злодіїв, надають хоробрість, викликають сум'яття противника й урізався т.д.».[7] Однією з різновидів фетишизму є ідолопоклонство. Ідол — це матеріальний предмет, якому підпорядкована форма людини рослинного або тваринного. Цей предмет наділяється таємничої силі впливу.

Звернення людей фетишами свідчить, що де вони завжди були належним пошаною до обраному ними предмета. За надану допомогу дякували, за безпорадність карали. У цьому плані цікавий африканський звичай катування фетишів, причому як їхнього покарання, але для спонукування дії. Наприклад, просячи про щось фетиш, африканці вбивали до нього залізні цвяхи, вважаючи, після цього фетиш краще запам'ятає звернені щодо нього прохання і запитають обов'язково виконає їх. Якщо фетиш не виконував покладені нею функції, він викидали чи замінявся іншим. Вочевидь, у глибокій давнини люди й не наділяли обрані ними як фетиша предмети надприродними властивостями і навітьодухотворяли їх.

Суть в тому, що людина вбачав в вразили його уяву предметах властивості, які вбачалися з допомогою звичайних органів почуттів. Поступаючи так, первісний фетишист робив предмети «>чувственно-сверхчувственними», причомусверхчувственние властивості приписувалися ним або з урахуванням випадкових асоціацій, або з урахуванням не так понятих причинно-наслідкових зв'язків.