Стан безпеки праці та соціальний діалог у світі

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Закон «Про соціальний діалог в Україні» набрав чинність з 18.01.2011 р.,

Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.

Рівні соціального діалог у (тристороння або двостороння основі)

· національний

· галузевий

· територіальний

· локальний (підприємство, установа, організація) рівнях

Сторони соціального діалогу:

¨ на національному рівні

профспілкова сторона - об'єднання всеукраїнських професійних спілок

сторона роботодавців – всеукраїнські об'єднання організацій робото­давців

сторона органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України;

¨ на галузевому рівні

профспілкова сторона – всеукраїнські профспілки та їх об'єднання у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;

сторона роботодавців - всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;

сторона органів виконавчої влади - відповідні центральні органи виконавчої влади;

¨ на територіальному рівні

профспілкова сторона - профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

сторона роботодавців –організації роботодавців та їх об'єд­нання, що діють на території відповідної адміністративно-територі­альної одиниці;

сторона органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

¨ на локальному рівні

сторона працівників - первинні профспілкові організації чи вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (предста­вник) працівників;

сторона роботодавця – роботода­вець та/або уповноважені представники роботодавця.

Форми здійснення соціального діалогу:

· обміну інформацією;

· консультацій;

· узгоджувальних процедур;

· колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Обмін інформацією здійснюється з метою з'ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної та соціальної політики.

Консультації проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції.

Узгоджувальні процедури здійснюються з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів.

Колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод.

За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:

· на національному рівні – генеральна угода;

· на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;

· на територіальному рівні – територіальні угоди;

· на локальному рівні – колективні договори.

Напрямки реалізації соціального діалогу в Європейських країнах:

1. Політика зайнятості ( соціальні партнери відповідають за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досяг­не­нню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць (запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо).

2. Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки ( створенні національної бази (за підтримки соціальних партнерів) для розвитку людських ресурсів і професійної підготовки, що н адає загальні рекомендації для реформування систем освіти і професійної підготовки в новій перспективі постійного навчання. Створено тристоронні та двосторонні інститути (навчальні ради або правління) для регулювання питань навчання та професійної підготовки.

3. Політика оплати праці ( середньострокові соціальні пакти замість генеральної угоди, конвенції, гарантійні фонди )

4. Соціальний захист ( система соціального страхування, солідарність, Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, статтею 10 тут закріплено права у сфері соціального забезпечення )

5. Трудове законодавство ( запровадження і широке використання так званих нетипових трудових відносин, таких, як неповний робочий день/тиждень, контракти зайнятості з визначеним строком дії, випробні контракти на основі консультацій для полегшення охоплення тих категорій працівників, які перебувають у несприятливому становищі (молодь, працівники похилого віку, інваліди тощо) на ринку праці.

6. Безпека та гігієна праці (в ЄС близько 50 відсотків міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнарод­ною конфедерацією праці, так чи інакше стосуються охорони здоров’я. В 1974 році створено Консультативний комітет з питань безпеки, гігієни праці та охорони здоров’я на робочих місцях, що має тристоронню структуру, завдання якого полягає у наданні допомоги Європейській комісії та активізації співпраці між національною адміністрацією, профспілками й організаціями роботодавців )