Морфо-функціональні особливості чоловічих статевих органів

Органи розмноження (статеві органи) чоловіків діляться на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх належить статевий член (пеніс) і калитка, до внутрішніх — яєчка (сім'яники) з придатками (епідідімуси), сім'явиносні протоки, сім'яні міхурці, передміхурова залоза (простата) і бульбоуретральні залози.

Основними біологічними функціями статевої системи чоловіків є ендокринна (син­тез гормонів), генеративна (утворення репродуктивних клітин — сперматозоїдів) і копулятивна, в реалізації якої необхідна участь двох — чоловіка і жінки.

Статевий член чоловіка складається з головки, тіла і кореня. Головка статевого чле­на являє собою конусоподібне утворення, в яке входять кінці двох печеристих тіл. По­верхня головки представлена епітелієм і оточена коловою борозенкою. До борозенки прикріплений внутрішній листок крайньої плоті.

До складу тіла статевого члена входить три печеристих тіла. Між печеристими ті­лами знаходиться сполучнотканинна перегородка. Знизу печеристі тіла статевого члена межують із печеристим тілом сечовипускного каналу. Сечовипускний канал (сечівник) оточений сполучною тканиною, в якій проходять судини і нерви статевого члена. На по­верхні сполучної тканини розташована гладком'язова оболонка і тонкий рухливий шар шкіри (крайня плоть), який покриває головку статевого члена. Інколи крайня плоть вузь­ка і її не можна відтягнути, щоб відкрити головку. За таких умов виникає потреба хі­рургічного втручання. Корінь статевого члена складається з каверонозних тіл, які щільно зрощені з сідничо-лобковими кістками.

До складу печеристої тканини статевого члена входить сітка капілярів, сполучнотка­нинних елементів і вен. Статевий член має багато лімфатичних судин. Надходження кро­ві до статевого члена забезпечується, головним чином, з внутрішньої соромітної артерії, яка поділяється на каверонозну та тильну артерії. Кровонаповнення капілярів і системи порожнин, сполучених між собою, забезпечує ерекцію (напруження) члена. Каверонозна артерія забезпечує кров'ю печеристі тіла, а тильна — головку статевого члена. Напру­ження статевого члена відбувається за рахунок зменшення венозного відпливу і збіль­шення припливу артеріальної крові.

Статевий член іннервується соромітним нервом, який виходить з І-ІV крижових не­рвів, імпульси, що надходять до члена по відцентровому ерекційному нерву викликають розширення його кровоносних судин. Тильний нерв забезпечує чутливу іннервацію ста­тевого члена. Ритмічні переміщення крайньої плоті по головці статевого члена а також контакт члена із стінкою піхви, внаслідок подразнення чутливих нервових утворень го­ловки і ствола члена, викликає почуття насолоди (оргазм).

Виникнення ерекції і сім'явилиття (еякуляції) відбувається рефлекторно за участю чутливих рецепторів, аферентних висхідних шляхів, нервових центрів, еферентних не­йрони шляхів і виконавчого органу (статевого члена). Важливу роль у відправленні ста­тевої функції відіграє кора великих півкуль головного мозку, яка виявляє певний вплив на підкіркові утворення та спинно-мозкові центри ерекції та еякуляції

Головними чинниками в механізмі виникнення ерекції (адекватного наповнення кров ю печеристих тіл статевого члена) є розширення судин статевого члена, спадан­ня подушечок Ебера в артеріях статевого члена, розслаблення трабекул печеристих тіл та скорочення діафрагми таза. Значне кровонаповнення печеристих тіл статевого чле­на викликає його ущільнення. Піднімання ерогованого члена до лобкового зрощення за­безпечується скороченням сідничного м'яза. Усе це робить можливим здійснення нор-мального статевого акту.

В нормі через 30-50 рухових актів (фрікцій) добре ерогованого статевого члена відбувається рефлекторне сім'явилиття. Його початок пов'язаний із скороченням гла­денької мускулатури передміхурової залози, сім'явивідної протоки і сім'яних міхурців В цей період складові компоненти еякуляту (в тому числі секрет залоз Літтре і Купера) потрапляють у сечівник і виштовхуються назовні ритмічним скороченням цибулинно-печеристих м’язів та м'язів промежини. Біологічно активні речовини залоз Літтре і Купера посилюють оргазм.

Яєчка - парна статева чоловіча залоза. В період ембріонального розвитку плоду яєч­ка знаходяться в черевній порожнині, згодом (ще до народження) вони опускаються через пахвинний канал в калитку. Температура в калитці приблизно на 4-5 °С нижча від темпера­тури тіла. Це є необхідною умовою сперматогенної функції яєчок. Тільки в мошонці після періоду статевого дозрівання яєчка виробляють сперматозоїди, які здатні до запліднення У випадку недопускання яєчок (крипторхізм) їхня гормональна функція зберігається сперматогенна, внаслідок перегріву залози, втрачається. За зовнішнім виглядом яєчко має подібність з голубиним яйцем (довжина 4-4,5 см, ширина - 3 см, товщина - 2-2 5 см вага - 15-30 г). Ліве яєчко дещо більше ніж праве і розташоване в мошонці трохи нижче.

В яєчку розрізняють верхній і нижній полюси, латеральну і медіальну поверхні. Біля верхнього полюса і на задньому краї знаходиться трубка (придаток яєчка), її верх­ня частина разом з вивідним канальцем сім'яної залози утворює головку придатка - ниж­ня частина трубки переходить у сім'явивідну протоку. Довжина придатка - 4-4 5 см поперечник —6-8 мм, вага —2,5-3,5 г. 318

Поверхня яєчка разом з придатком представлена серозною (власне піхвовою) обо­лонкою, яка має внутрішній і пристінковий листки і щілиноподібну порожнину між ними з серозною рідиною. Внутрішній листок серозної оболонки зрощений з білковою оболонкою і прилягає до яєчка, піхвовий — до мошонки. Білкова оболонка — сполуч­нотканинна пластинка товщиною близько 0,5 мм. Зростаючись з паренхімою яєчка плас­тинка білкової оболонки утворює вздовж заднього його краю клиноподібне стовщення, що заходить всередину сім'янника (середостіння яєчка або гайморове тіло). Від серед­остіння в порожнину яєчка відходять радіальні фіброзні перегородки. Вони ділять яєч­ка на 200-300 конусоподібних часток. Кожна з цих часток має в собі два-три звивистих сім'яних канальці, вистелені сперматогенним епітелієм (клітини Сертолі). Довжина зви­вистих канальців — 30-70 см, діаметр — 0,2-0,3 мм. З'єднуючись між собою в ділянці середостіння яєчка, звивисті канальці утворюють прямі канальці — галлерова сітка се­редостіння. Від неї беруть свій початок короткі вивідні канальці; пронизуючи білкову оболонку в ділянці заднього краю яєчка вони входять у головку придатка.

Яєчка виконують зовнішньосекреторну (генеративну або репродуктивну) функцію, пов'язану із сперматогенезом і внутрішньосекреторну (гормональну).

Чоловічі статеві гормони представлені цілим спектром речовин, які відрізняються ступенем їх біологічної активності. Основним з них є тестостерон, дегідротестостерон, андростендіон, дегідроепіандростерон. Тестостерон і дегідротестостерон є найбільш сильни­ми за біологічною дією гормонами. Андростендіон і дегідроепіандростерон значно слабші від тестостерону, але вони є достатньо сильними анаболіками, які виявляють виразну дію на білковий обмін, на кісткову тканину та волосяні фолікули (О. Н. Савченко та ін, 1993).

Гормональна активність тестостерону проявляється в його андрогенній і анаболіч-ній дії. Андрогенна дія полягає в забезпеченні статевого дозрівання (розвиток первинних статевих ознак) і здатності виконувати статеві функції, — у стимуляції сперматогенезу та розвитку вторинних статевих ознак. Тестостерон активізує процеси росту статевого чле­на, калитки, яєчок, передміхурової залози, сім'яних міхурців, сприяє розвитку вторинних статевих ознак (оволосіння пахових западин, лобка, тіла, обличчя тощо). У жінок роз­виток вказаних вторинних статевих ознак спостерігається при надмірному виділенні ан­дрогенів наднирковими залозами (вирілізація). На оволосіння голови тестостерон діє не­гативно. Складовою частиною андрогенного впливу тестостерону є психотропна дія: тес­тостерон підтримує розвиток чоловічого типу психічної орієнтації.

Анаболічна дія тестостерону проявляється в біосинтезі білків, особливо білків ске­летних м'язів. Затримуючи виділення з організму азоту, фосфору, кальцію, хлоридів та води тестостерон стимулює синтез білків у кістках і тим самим сприяє їх зміцненню.

При видаленні чоловічих статевих залоз (кастрування), проведеного задовго до ста­тевої зрілості, статеве дозрівання припиняється, вторинні статеві ознаки не розвиваються. Якщо ж кастрування проведено після статевого дозрівання, то статевий апарат регресує в меншій мірі, а вторинні статеві ознаки зберігаються лише частково. Ті статеві ознаки, які

зберігаються після кастрації статево зрілого організму, називаються незалежними ста­тевими ознаками, а ті, які втрачаються — залежними.

Передміхурова залоза або простата є непарним залозистим органом. Вона міститься в нижньопередній третині малого таза. За формою передміхурова залоза нагадує каштан і дещо - серце людини, чим підкреслюється важливість її ролі в організмі чоловіків. Можливо тому передміхурову залозу ще називають «другим серцем чоловіка». Поперечник предміхурової залози у дорослих чоловіків - 2,5 - 4 см, довжина — 2 5-3 5см, товщина (діаметр) — близько 2 см. Анатомічно залозу поділяють на 5 зон:

- передня (близько 30 %), представлена в основному гладенькими м'язами;

- периферична (найбільша), містить 3/5 залозистої тканини;

- центральна — велика частина залоз, що не увійшли в периферичну зону;

- препростатична тканина, відіграє вирішальну роль у забезпеченні руху еякуляту по сечовипускному каналу (у піхву жінки, а не в сечовий міхур);

- перехідна зона оточує сечовипускний канал (тут найчастіше розвивається аденома простати).

Передміхурова залоза оточує сечівник у ділянці його виходу з сечового міхура Тому збільшення окремих ділянок простати спричиняє утруднене виведення сечі з сечового мі хура. Такі порушення досить часто спостерігаються у чоловіків похилого віку і є наслідком андрогенної недостатності яєчок. Для нормалізації сечовидільної функції показанні є хірургічне видалення усієї передміхурової залози або її частини.

Поверхня простати оточена тонкою капсулою, яка представлена сполучною тканиною і гладенькими м'язовими волокнами. На поверхні капсули знаходиться фасція.

Залозисте утворення передміхурової залози становить 50-75 % її обсягу і включає в себе залози трьох типів: слизисті, підслизисті і власне простатичні трубчасто-альвеолярні залози.

Слизисті залози найбільш дрібні, вони знаходяться в тканині, яка безпосередні прилягає до сечівника. Саме в цих залозах, за певних умов, розвиваються аденоматозні утворення. Підслизові залози передміхурової залози розташовані кільцем в тканині яка оточує сечовивідний канал. Власне простатичні (головні або зовнішні) залози забезпечують формування основної частини секрету усієї простати. Вони розташовані в зовнішній, найбільшій за розміром, ділянці передміхурової залози.

У простаті виділяють три долі, кожна з яких поділяється на дольки. В межах дольки протоки галузяться, формуючи тубуло-альвеолярні секреторні одиниці (ацинуси) н ями утворюється секрет простати. Маючи високу еластичність ацинуси здатні досить сильна розтягуватися, виконуючи функцію резервуарів. Загальна кількість ацинусів - 30 50.

Кожен ацинус має у своїй будові досить довгі й звивисті протоки, які відкривають в простатичній частині сечівника, навколо сім'яного горбика. Такі особливості будови залози захищають її від надходження до неї інфекції з сечівника, а також сприяють затриманню інфекції яка попала в ацинуси. Це здійснюється шляхом утворення слизисто – гнійних ущільнень в канальцях.

У передміхуровій залозі статевозрілого чоловіка епітелій секреторних одиниць і протоків утворений високим циліндричним епітелієм. В його клітинах, між ядром і віль­ним краєм, розташований добре розвинутий апарат Гольджі.

Передміхурова залоза часто обплетена сіткою кровоносних і лімфатичних судин. Гака ж сітка судин характерна і для сечового міхура, і для прямої кишки. Кровоносні і лімфатичні судини мають між собою багато сполучень (анастомозів). Усе це, особливо при пониженій імунологічній реактивності організму, сприяє поширенню інфекцій на простату з сусідніх ділянок. Тому при загостренні хронічного коліту, як правило, через 10-14 діб настає загострення хронічного простатиту. За таких умов навіть після кваліфі­кованого комплексного лікування простата постійно є тим місцем, яке час від часу під­дається інфікуванню і продовженню хвороби.

Фізіологічна роль передміхурової залози пов'язана перш за все з реалізацією репро­дуктивної функції (екскреторна і інкреторна). Окрім того простата бере безпосередню участь в утриманні сечі в сечовому міхурі, а отже, забезпечує нормальне сечовиведення.

Екскреторна (зовнішньосекреторна) функція передміхурової залози полягає у виробленні секрету (соку), який забезпечує розрідження сперми еякулята і необхідну рухливість сперматозоїдів (рухливість сперматозоїдів в фізіологічному розчині — три години, в секреті простати — близько доби). Зниження секреції залози, зміна складу і фізико-хімічних властивостей соку призводять до порушень запліднювальної здатності сперматозоїдів, а отже до неплідності.

Інкреторна (внутрішньосекреторна) функція простати полягає у синтезі статевих гормонів, пристагландинів — речовин, які регулюють білково-вуглеводний обмін, підтри­мують тонус гладенької мускулатури, забезпечують перебіг процесів ерекції і еякуляції.

Частими наслідками недостатності інкреторної функції передміхурової залози є важкі нервові і психічні розлади (неврастенічність, меланхолічність тощо), зниження основного обміну, порушення функцій серцево-судинної системи (зменшення частоти серцевих ско­рочень, зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму, стенокардія тощо).

Складовими соку простати є лецетин, спермін, фібринолізин, фібриногенеза, лимонна кислота і кисла фосфатаза. Фізіологічна роль кислої фосфатази як ферменту науковцям ще не відома. Проте рівень її в секреті допомагає діагностувати злоякісні пухлини простати.

Сім'яний міхурець — парна залоза, розмішена в клітковині над передміхуровою залозою. Являє собою грушоподібної форми звивисту трубку довжиною близько 10 см. При розрізанні сполучної тканини і випрямлені трубки, що утворює сім'яний міхурець, її довжина зростає до 15 см. Стінка залози складається з сполучнотканинного, м'язового, підслизового і слизового шарів. Слизовий шар включає в себе одношаровий і частково багатошаровий циліндричний епітелій.

Епітеліальні клітини сім'яних міхурців виробляють густий жовтуватий секрет, який під час еякуляції надходить в сечівник (спермовивідний канал). Функціональна активність сім'яних міхурців, як і простати, знаходиться в прямій залежності від андрогенної функції яєчок.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. П. Плахтій, О. Кучерук фізіологія людини. Нейрогуморальна регуляція функцій: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – С.271 – 276, 287 – 292, 304 – 310.

2. Физиология / Под ред. С. А. Георгиевой. – 2-е изд. – М.: Медицина, 1986. – С. 245 - 273.

3. Фізіологія людини в запитаннях і відповідях. Навчальний посібник. – В.: Нова книга, 2010. – С.130 – 148.

4. Фізіологія людини: Підручник / В.І. Філімонов. — К.: Медицина, 2011. — С. 122 – 150.