Види фінансових правовідносин

Класифікація правових відносин завжди приваблює вчених, оскільки вона допомагає науковому осмисленню всього масиву відносин, що охоплюються тією чи іншою галуззю права. Перш за все, класифікація фінансових правовідносин будується на загально-правових засадах класифікації правовідносин. Проте у фінансовому праві можуть бути виділені і специфічні критерії.

21 Предмет фінансового права. Особливості відносин, що складають предмет фінансового права.

Фінансове право - публічна галузь права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто "юридичних" законів. Основний акт у сфері фінансів - закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виділення окремої галузі права було названо політичну заінтересованість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність.
Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слід розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулювання являє собою якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Для цих відносин характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань відносини; 2) вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) стійкі, такі, що повторюються, та типові відносини; 4) відносини поведінки, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. П. М. Годме зазначає, що фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. При цьому автор цілком справедливо підкреслює публічний характер фінансового права у країні, що має розвинуту ринкову економіку. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоч такі відносини і мають грошовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають вже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів. Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має виключно грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак, коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосувати фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечення фінансової діяльності держави.
У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями - Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть виступати як державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умовою для віднесення таких відносин саме до фінансових є наявність діяльності щодо мобілізації, розподілу або використання коштів централізованих та децентралізованих фондів.
Так, фінансові відносини виникають при встановленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави; складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет; розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконанні державного та місцевих бюджетів; збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів; фінансуванні та кредитуванні; обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні; при відносинах у сфері державного кредиту та регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо.

22 Метод фінансового права та його особливості.

Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.
Метод владних приписів характерний для публічних галузей права - конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.
Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

23 Поняття фінансового права.

24 Система фінансового права.

Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є і те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Отже, можна стверджувати, що даний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмета та методу правового регулювання. Доцільно, підтримати професора П. С. Пацурківського, який вважає, що предметний підхід і структурний аналіз змісту права та законодавства є головним для пізнання об'єктивної структури права, створення на основі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її у законодавстві.

25 26 Джерела фінансового права та їх види.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.
Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

27 Місце фінансового права в системі права.

Специфічною рисою правового регулювання суспільних відносин є те що, як правило, до більшості сфер людської діяльності включається багато різновидів соціальних зв'язків. Тому майже неможливо знайти настільки ізольовану сферу суспільного життя, щоб у ній домінував лише один вид суспільних відносин, що виступав предметом регулювання лише однієї галузі права. Сфера суспільних відносин, яку організовує певна правова галузь, постійно відчуває на собі вплив інших самостійних соціальних утворень. У процесі функціонування вони взаємодіють і неминуче сприяють чи, навпаки, гальмують реалізацію галузевими нормами свого прямого соціального призначення.
Фінансове право - самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність обумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів. З іншого боку, характеризуючи окрему галузь права, слід брати до уваги зв'язок з іншими елементами системи права. Фінансове право, як публічна галузь права, тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом. Не менш важливим є його зв'язок з цивільним та господарським правом.
Конституційне право охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, адміністративне право - суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням. Конституційне право є провідною галуззю національного права і складається з сукупності конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також з визначенням територіальної організації держави. Конституція України є Основним Законом держави, єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини, у тому числі й у сфері фінансової діяльності. Норми фінансового права фактично конкретизують положення конституційних норм і забезпечують мобілізацію, розподіл і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів.
При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід враховувати їх певну однорідність (у регулюванні однакових відносин), але розуміти, що вони не тотожні. Норми Конституції України посідають найвище становище в ієрархії правових норм. На відміну від фінансово-правових, конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що створює підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин чи суб'єктивного праворозуміння. Отже, галузеві фінансові норми базуються на правових механізмах, закладених у конституційних нормах, що коректуються під час правозастосування. Адміністративне право регулює суспільні відносин управлінського характеру, переважно у сфері державного управління, у процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також внутрішньо-організаційної діяльності інших державних органів та громадських організацій при виконанні ними делегованих повноважень і функцій виконавчої влади. У свою чергу діяльність з формування, розподілу й витрачання коштів за своїм характером є управлінською. Тим більше, що витоки фінансового права містяться саме в адміністративному праві. Хоч уже наприкінці XIX ст. фінансове законодавство виділилося з адміністративного права в самостійну галузь права, яка доповнювала інші галузі публічного права, зокрема конституційне право, звідки вона вилучила частину (бюджетне право), й адміністративне право, з яким також була тісно пов'язана (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами). Спираючись на норми та принципи теорії управління, фінансове право регулює ті відносини, що безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Здійснюючи регулювання відносин у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фінансових ресурсів, фінансове право закріплює на правовому рівні виконання державою свого призначення.

28 Поняття та зміст фінансового контролю.

фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у забезпеченні реалізації фінансової діяльності держави, тобто мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави та ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.
Внаслідок реалізації завдань фінансового контролю відбувається зміцнення фінансової дисципліни всіх учасників фінансово-правових відносин. Юридична наука та чинне законодавство розробили й містять ряд основоположних принципів здійснення фінансового контролю, використання яких дає змогу органам фінансового контролю у повному обсязі забезпечувати виконання своїх повноважень. Об'єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням та використанням фондів коштів. Проте об'єкт фінансового контролю є значно ширшим, ніж просто перевірка фінансових ресурсів, оскільки в кінцевому підсумку відбувається контроль і за використанням матеріальних, природних, трудових ресурсів у ході опосередкування фінансовими відносинами процесів національного виробництва та перерозподілу.

29 Завдання фінансового контролю.

Головним завданням фінансового контролю є підтримка фінансової дисципліни, запобігання фінансовим правопорушенням та застосування заходів примусу за їх вчинення, фінансова дисципліна - це стан додержання органами державної влади й місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання всіх форм власності, об'єднаннями громадян, посадовими особами, громадянами України та іноземними громадянами встановлених законодавством та нормативно-правовими актами фінансово-правових норм. фінансова дисципліна виражає одну зі сторін законності. Враховуючи взаємозв'язок здійснюваного фінансового контролю як з боку окремих підприємств, установ, організацій, так і з боку органів державної влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб, гарантується додержання законних прав обох сторін. Фінансове правопорушення являє собою дію або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання усіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

30 Поняття фінансової дисципліни.

фінансова дисципліна – стан дотримання обов’язкових для всіх суб’єктів фінансових правовідносин фінансово-правових норм, порядку і правил ведення фінансового господарства, в тому числі бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності, виконання фінансових зобов’язань;

31 Особливості правового регулювання фінансового контролю.

32 33Види фінансового контролю.

Види фінансового контролю:

внутрівідомчий фінансовий контроль;

внутрігосподарський контроль.

Внутрівідомочий інансовий контроль здійснюють вищестоячі організації по відношенню до нищестоящих. Контроль здійснюється такими службами: контрольно-ревізійними управліннями, фінансовими відділами і іншими службами.

Основною задачею фінансового контролю є:

законність фінансово-господарських операцій;

боротьба з безгосподарністю;

постановка і якість ведення бухгалтерського обліку.

Внутрігосподарський контроль має велике значення, контроль організується в середині кожного підприємства, установи, організації.

Такий контроль здійснюється самими керівниками і різними функціональними відділами і службами – бухгалтерія, плановий відділ, фінансовий відділ. Фінансовий контроль за діяльністю організацій 9підприємств) здійснюється в трьох формах:

попередній;

текучій;

послідовній.

Попередній фінансовий контроль передує витратам грошових засобів і матеріальних цінностей. Він здійснюється на стадії розглядання проектів фінансових планів-прогнозів кошторисів, договорів, угод, а також грошових, розрахункових і товарних документів з метою недопущення незалежного, неекономічного і нецілеспрямованого розходу засобів.

Текучий (оперативний) фінансовий контроль виражається в оперативному спостереженні кожного дня за ходом фінансово-господарської діяльності і виконанням фінансового плану-прогнозу. Базується цей контроль на аналізі даних бухгалтерського обліку і звітності, текучої оперативної звітності на оперативному спостереженні.

Послідовний фінансовий контроль здійснюється після здійснення операцій, шляхом перевірки різних даних звіту.

Головна задача послідуючого контролю – викрити причини виявлення недостатків і прийняти міри, щоб не допустити їх надалі.

В ході здійснення фінансового контролю користуються різними методами. Під методами фінансового контролю розуміють конкретні прийоми і способи його здійснення.

Основними методами фінансового контролю є:

розгляд проектів планів-прогнозів господарсько-фінансової діяльності, кошторисів до їх застосування, це метод попереднього фінансового контролю;

перевірка виконання прийнятих рішень; це один із методів текучого контролю за дотриманням законів, постанов, указів по визначеному колу питань;

економічний аналіз – метод послідовного контролю, який дозволяє зрівняти звітні дані з плановими завданнями і нормативами, з показниками роботи інших підприємств;

документальна ревізія – метод послідовного контролю господарсько-фінансової діяльності організацій, збереженість грошових цінностей, стан обліку і звітності.

Об’єктом фінансового контролю є фінансова діяльність організацій, зв’язане з утворенням грошових ресурсів, їх розподілом і використанням

34 Система органів фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби. Однак, якщо Рахункова палата і ДКРС є спеціальними органами державного фінансового контролю, тобто контроль є основним і єдиним завданням цих органів, то Державна податкова служба, Державне казначейство, внутрівідомчі контрольно-ревізійні підрозділи виконують контрольні функції паралельно з іншими покладеними на них завданнями; вони зобов'язані контролювати лише окремі напрямки руху державних коштів.
Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу.
Рахункова палата України:
- здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України "Про Рахункову Палату";
- перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів;
- контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України;
- відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису;
- контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах;
- контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.
Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.
З метою організації контролю за правильністю складання і виконання бюджетів, зведених фінансових планів галузей народного господарства, управлінь та відділів державних адміністрацій, виконкомів місцевих рад, фінансових планів підприємств, організацій та установ, а також контролю за фінансовою діяльністю, станом збереження і використання матеріальних цінностей, грошових коштів, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в організаціях та установах в Україні функціонує державна контрольно-ревізійна служба.
Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.
Відповідно до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 05.02.1998 р. № 83/98-ВР (надалі Закон) Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Однак Указом Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000
затверджено "Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України", згідно з яким ГоловКРУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.
У своїй діяльності ДКРС керується Конституцією України (888-9), цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.
Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Структура державної контрольно-ревізійної служби (надалі ДКРС) в Україні регламентується Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", а саме статтею 1, згідно з якою ДКРС складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

35 Повноваження окремих органів (Головне контрольно-ревізійне управління, Державна митна служба України, Міністерство зв'язку України, Державна пробірна палата) щодо фінансового контролю.

36 Особливості здійснення аудиторського контролю.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. За результатами перевірки складається аудиторський висновок, який являє собою офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що містить висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.
Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом. На відміну від результатів ревізій або перевірок, аудиторський висновок не може бути підставою для застосування санкцій за порушення фінансової дисципліни, а є, по суті, моніторингом фінансової діяльності суб'єкта аудиту. Витрати на проведення аудиту відносять на власні витрати підприємства і в такому аспекті вони поєднують інтереси держави та недержавних господарюючих суб'єктів, оскільки не передбачають витрат бюджетних коштів на контрольну діяльність.
Законодавство передбачає випадки, коли проведення аудиту є обов'язковим:
1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.
Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;
2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів;
4) державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;
5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.
Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

37 Поняття та функції бюджету.

За своєю економічною сутністю бюджет — це грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та юридичними і фізичними особами — з іншого, в процесі перерозподілу національного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із формуванням і використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління.

Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави та їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Контрольна функція дозволяє дізнатись, наскільки своєчасно й повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, якими фактично є пропорції у розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

Зміст цих функцій, сфера та об'єкт їхньої дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Так, зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно — через формування і використання фонду грошових коштів держави — відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.

Використання бюджету як економічного інструменту управління економікою знаходить своє відображення в бюджетному механізмі, який створює держава.

38 Принципи формування та прийняття бюджетів.

бюджетний процес на дві частини: 1) бюджетне планування; 2) виконання бюджету. Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу - виконується той бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування визначаються необхідністю вирішення триєдиного завдання формування бюджету: 1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету; 2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами й галузями; 3) збалансування бюджету.
Слід зауважити, що бюджетне планування є важливішою складовою фінансового планування, підпорядкованою вимогам фінансової політики держави. В ході бюджетного планування фінанси активно впливають на основні економічні та якісні показники державних програм розвитку країни та виявлення резервів ефективного використання природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів. До принципів бюджетного планування можна віднести: а) регулювання бюджетних питань єдиними правовими нормами; б) адресний і цільовий характер спрямування бюджетних коштів; в) безперервність планування річного бюджету; г) стабільність фінансових показників (норм, податкових ставок, кошторисів); д) балансовий метод.
Бюджетне планування включає бюджетний процес як порядок складання і виконання бюджетів різного рівня, його нормативно-правову базу і організаційну основу, а також питання теорії і методологію складання бюджетів країни. Основи бюджетного планування визначають Конституція України, Бюджетний кодекс, закони України та рішення органів місцевого самоврядування.
Досвід інших країн зобов'язує нас розглядати бюджетний процес як нерозривний цілісний процес, що складається з трьох основних моментів: 1) періоду формування проекту бюджету - "до початку бюджетного року"; 2) самого "бюджетного року"; 3) періоду після закінчення "бюджетного року". Спочатку відбувається підготовка проекту бюджету органами виконавчої влади та робота органів законодавчої влади над бюджетом, потім - виконання бюджету. На завершення - контроль за виконанням бюджету, підбиття підсумків, підготовка звіту про його виконання. Все це має бути чітко врегульовано правовими нормами, які закріплюють основні принципи бюджетного процесу, що відповідають принципам бюджетного права. Закріплення принципів у нормах чинного законодавства надає їм загальнообов'язкового характеру, дає змогу глибше розібратися у їх сутності, проаналізувати їх та цим уникнути суб'єктивного тлумачення і застосування.

39 Поняття бюджетного права України. Види бюджетно-правових норм.

У системі фінансового права, що поділяється на правові інститути, бюджетне право посідає провідне місце і багатьма науковцями розглядається як підгалузь фінансового права. Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які виступають безпосередньо предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання коштів бюджетної системи. Такі відносини є предметом бюджетного права, яке нерозривно пов'язано з іншими розділами та інститутами фінансового права. Отже, бюджетне право України - це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини, які виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням, розподілом та використанням коштів державного та місцевих бюджетів.
Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки включає відносини, пов'язані зі встановленням бюджетного устрою та бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.
Бюджетно-правові норми - складова частина фінансового права. Їх характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов'язків, і передбачають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами. Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів державної та місцевої влади, а також права та обов'язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним) відносинам офіційного характеру, що захищається державою та підкріплюється її імперативно-владними повноваженнями.
Таким чином, бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних (економічних) відносин, що виявляється у наданні цим відносинам юридичної форми. Слід зазначити, що саме у бюджетній діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися виключно на основі правового акта. Науковці вбачають у цьому нерозривну єдність матеріальної та правової сторін бюджетних відносин.
До особливих рис, що характеризують бюджетні відносини, слід віднести також звужене, порівняно з фінансовими, коло суб'єктів таких відносин. Зокрема, учасниками бюджетних відносин не можуть виступати фізичні особи, оскільки вони згідно з чинним законодавством не можуть безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне фінансування. Кожний учасник бюджетних відносин бере участь у формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету відповідного рівня, на одній чи всіх стадіях бюджетного процесу.
Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству фінансів, Державному казначейству тощо), які безпосередньо забезпечують бюджетну діяльність.
Бюджетно-правові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми встановлюють матеріальний зміст бюджету: структуру бюджетної системи, джерела доходів і видатків, їх обсяги, порядок закріплення за різними ланками бюджетної системи, здійснення міжбюджетних трансфертів тощо. Їх об'єднують у фінансово-правовий інститут - бюджетний устрій, який є складовою бюджетного права. Процесуальні бюджетно-правові норми регулюють бюджетний процес, тобто відносини з приводу складання, розгляду і затвердження бюджету, здійснення його виконання, а також складання, розгляд і затвердження звітності про виконання бюджету. Такі норми об'єднано у фінансово-правовий інститут - бюджетний процес.
За часом дії бюджетно-правові норми поділяють на постійно діючі та періодичні. Цей критерій класифікації особливо заслуговує на увагу, оскільки характеризує таку особливість бюджетних відносин, як періодичний характер. Постійно діючі норми містяться у Бюджетному кодексі України, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", мають визначальний характер при встановленні бюджетної системи та визначенні бюджетних повноважень учасників бюджетного процесу. Постійно діючі бюджетно-правові норми не обмежені у часі, вони існують, поки суб'єкти відносин зберігають свою правомочність.
Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно зазначеними межами. 31 грудня установи Державного казначейства України закривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок відповідного бюджету, і відкривають їх з 1 січня у межах бюджетних призначень, встановлених черговим актом про бюджет.

40 Характеристика бюджетно-правових відносин.

визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак, які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:

1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;

2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу, оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до предмета бюджетно-правового регулювання відносини, що виникають у процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового права піддається справедливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин, проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи, включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;

3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням. Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду [10]. Причому надання “правової оболонки” бюджетним відносинам проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об’єктивними законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають (принаймні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер регулювання бюджетних відносин;

4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер. Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а складаються також відносно організації планування, встановлення форм мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи безпосередньої передачі коштів від одних суб’єктів до інших. Проте і ці організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають рух коштів;

5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується примусом держави. Імперативність бюджетно-правових норм породжує юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака владності в науці фінансового права завжди розглядалась поряд з його майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно розглядати як таке, що має владно-майновий характер;

6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або місцеве самоврядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні таким суб’єктом є відповідний державний орган або орган місцевого самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного утворення;

7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи суб’єктів такого відношення.

Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки:

1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб’єктів, яке відрізняється від суб’єктів інших видів фінансових правовідносин. Це пов’язано із тим, що кожен учасник бюджетних правовідносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, у складанні, розгляді бюджетів тощо. Обсяг повноважень учасників бюджетних правовідносин залежить від місця і ролі відповідного органу в системі державного апарата і у системі органів місцевого самоврядного утворення;

2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість конкретного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного року. Проте ця обставина не виключає того, що бюджетні правовідносини носять систематичний і безперервний характер і поновлюються між більшістю суб’єктів у наступному бюджетному році.

Останнімчасом в правовій літературі деякі автори критикують наявність такої особливості у цього різновиду суспільних відносин [12]. На нашу думку, хід обгрунтування такої позиції заслуговує на увагу. Проте такі зауваження є доречними для бюджетних правовідносин, що виникають не на підставі конкретного нормативного акта планування, присвяченого бюджету, а для тих правовідносин, що виникають із бюджетно-правових норм, які регулюють питання встановлення бюджетної системи, бюджетної компетенції, порядку планування та видання бюджетно-правових актів тощо.

Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої специфічної особливості бюджетних правовідносин, як їх політична “напруженість” [13]. Як властивість, політичний характер бюджетних правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним у період роботи законодавчого органу держави напередодні нового бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в ній містяться суттєві протиріччя між економічною природою бюджетного правовідношення та його політичною формою.

Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване бюджетно-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного інтересу.

41 Бюджетний устрій України.

Бюджетний устрiй України визначається закрiпленим Конституцiєю України державним.ладом України та її адмiнiстративно-територiальним подiлом. Пiд бюджетним устроєм розумiють органiзацiю i принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок мiж її окремими ланками. Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему. Сукупнiсть усiх бюджетiв, що входять до складу бюджетноi системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналiзу i визначення засад державного регулювання економiчним i соцiальним розвитком України.

Бюджет Автономної Республiки Крим об'єднує республiканський бюджет та бюджети районiв i мiст республiканського пiдпорядкування цього регiону. До мiсцевих бюджетiв належать обласнi, мiськi, районнi в мiстах, селищнi I сiльськi бюджети. Бюджет областi об'єднує обласний бюджет та бюджети районiв i мiст обласного пiдпорядкування. До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети мiст районного пiдпорядкування, селищнi та сiльськi бюджети. Селищнi i сiльськi бюджети створюються за рiшенням районних чи мiських раднародних депутатiв за наявностi необхiдної фiнансової бази i визначають заходи вiдповiдних селищних i сiльських бюджетiв.

Бюджет мiста, яке має районний подiл, об'єднує мiський бюджет та бюджети районiв, що входять до його складу. У випадках, коли мiськiй чи районнiй у мiстi радi народних депутатiв адмiнiстративне пiдпорядкованi iншi мiста, селища чи сiльськi населенi пункти, то бюджети цих мiст, селищ, сiл об'єднуються вiдповiдно у бюджетi мiста або у бюджетi району в мiстi.

Бюджетний устрiй грунтується на принципах єдностi, повноти, достовiрностi, гласностi, наочностi i самостiйностi усiх бюджетiв, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдностi означає iснування єдиного рахунку доходiв i видаткiв кожної ланки бюджетної системи. Єднiсть бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифiкацiєю, єднiстю форм бюджетної документацiї, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соцiально-економiчною полiтикою, наданням необхiдної статистичної та бюджетної iнформацiї з одного рiвня бюджету iншому.

Принцип повноти полягає у вiдображеннi у бюджетi всiх доходiв i видаткiв. Принцип достовiрностi вимагає формування бюджету на основi реальних показникiв, науково обгрунтованих нормативiв та вiдображення у звiтi про виконання бюджету тiльки тих доходiв i видаткiв, якi є результатом кiнцевих касових операцiй банкiв.

Принцип гласностi забезпечує висвiтлення в засобах масової iнформацii показникiв бюджетiв i звiтiв про iх виконання. Принцип наочностi обумовлює вiдображення показникiв бюджетiв у взаємозв'язку iз загальноекономiчними показниками в Украiнi та за ii межами шляхом використання засобiв максимальноi iнформативностi щодо результатiв порiвняльного аналiзу, визначення темпiв i пропорцiй економiчного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетноi системи Украiни є Державний бюджет, з якого фiнансуються заходи загальнодержавного значення в галузi господарського, культурного будiвництва, оборони держави, утримання органiв державної влади i управлiння. Через Державний бюджет провадиться перерозподiл частини загальнодержавних доходiв мiж Автономною Республiкою Крим та областями у виглядi субвенцiй, субсидiй та дотацiй з метою економiчного вирiвнювання регiонiв.

42 Поняття та структура бюджетної системи України.

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Бюджетний Кодекс України, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України є народногосподарський комплекс.
Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджетна система України являє собою врегульовану нормами права сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою.
Кожна держава має власну бюджетну систему та встановлює принципи її побудови, щоб законодавче закріпити права на витрачання коштів як державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремими адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів. Бюджетний кодекс України, враховуючи норми чинного законодавства, в першу чергу Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", розмежовує поняття "місцевий бюджет" та "бюджет місцевого самоврядування". Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Відповідно, бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Слід зазначити, що з проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України було змінено принцип побудови державного бюджету, який до цього об'єднував республіканський бюджет, бюджети областей і міст Києва та Севастополя, тобто являв собою сукупність усіх бюджетів. Нині, як бачимо, поняття державного бюджету і зведеного бюджету України не тотожні.
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя, всього - 28 суб'єктів. Зведений бюджет не затверджує Верховна Рада України, оскільки кожний з видів бюджетів, що існують в Україні, затверджує відповідний орган місцевого самоврядування або місцевої влади. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на підставі ведених показників доходів та видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз та визначити засади державного Регулювання економічного і соціального розвитку України.
У свою чергу бюджети нижчого рівня також є зведеними. Зокрема, до них належать зведені бюджети АРК, областей, районів, міст із районним поділом. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Як і зведений бюджет України, названі зведені бюджети не затверджуються, а використовуються для аналізу і визначення засад регулювання соціально-економічного розвитку окремих утворень.

43 Принципи побудови бюджетної системи України.

Бюджетний кодекс визначає основні принципи бюджетної системи (ст. 7) та запроваджує систему єдиних процедур - ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Як зазначають фахівці, забезпечуючи вимоги економічної безпеки держави, ці принципи базуються на відповідності бюджетної політики національним інтересам.
Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обгрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.
Принцип єдності бюджетної системи є одним з визначальних принципів унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Єдність бюджетної системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань формування доходної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між бюджетами регулюючих доходних джерел, утворення і часткового перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість уряду держави проводити єдину фінансову та податкову політику. У свою чергу казначейська форма виконання бюджету, яка є основною для всією бюджетної системи України, базується на принципі роботи єдиного казначейського рахунку. Єдиний казначейський рахунок являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори, інші обов'язкові платежі державного бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством України, з яких органи Державного казначейства здійснюють платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи та/або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Зазначені рахунки діють у єдиному режимі, створюючи таким чином загальнодержавну інформаційно-обчислювальну систему єдиного казначейського рахунка, яка обліковує всі здійснювані на ньому операції.
Виконання місцевих бюджетів здійснюється через Державне казначейство, відповідно на них також поширюється правило єдності каси. Суть принципу збалансованості бюджетної системи полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові надходжень до бюджету на відповідний період, тобто плановані на майбутній бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути підтверджені реальними доходами.
Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції. Принцип самостійності також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової діяльності. Зокрема, держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, які в свою чергу коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання коштів відповідно до законодавства України.

44 Поняття зведеного бюджету.

Зведений бюджет — це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної •системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічно діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет — дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

45 Класифікація доходів бюджету.

Класифікація доходів й видатків бюджету:

1)В залежності від джерел формування (доходи):

податки з юридичних осіб;

податки з фізичних осіб;

позики;

надходження від державної власності;

надходження від державного майна і угід.

2)За методом мобілізації:

податкові;

неподаткові;

позичкові;

непозичкові.

3)Залежно від виду податку.

Класифікація доходів бюджету дозволяє визначити структурне співвідношення між окремеми джерелами доходів. Дозволяє визначити структурне співвідношення між податковими й неподатковими надхлдженнями до бюджету. Дозволяє визначити співвідношення між прямими й непрямими податками, яка визначає основу прямого оподаткування. Аналіз дає можливість порівняльну характеристику доходів бюджету України із бюджетними доходами зарубіжних держав.

Джерела бюджету (неподаткові):

доходи від приватізації державного майна;

надходження штрафів і пені при надходженні від порушників податків;

дивіденти, які отримує держава як власник акцій;

випуск облігацій державного займа;

доходи від продажу матеріальних ресурсів, які знаходяться у резерві.

Починаючи з бюджету 2000 року виділяють у держбюджеті:

1)Загальний фонд доходів і видатків;

2)Спеціальний фонд доходів і видатків.

46 Класифікація видатків бюджету.

Класифікація видатків в бюджеті:

в залежності від ролі видатків у суспільному виробницві:

поточні видатки;

капіиальні видатки.

Поточні видатки пов’язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб. Зокрема це:

витрати на утримання економічної і соціальної інфраструктури;

це поточні витрати державних установ;

це поточні субсидії державним і приватним підприємствам;

виплата відсотків по державному боргу.

Капітальні витрати – витрати на розвиток:

фінансування капіталовкладень за рахунок бюджету;

інвестиційні субсидії – це довгострокові бюджетні позички державним і приватним підприємствам, а також місцевим органам влади.

Групування бюджетних витрат в залежності від їх суспільного призначення:

видатки на управління;

видатки на оборону;

видатки на економічну діяльність;

видатки на соціальний захист та соціальну сферу.

Формування видатків в залежності від галузевого призначення:

сільске господарство;

освіта;

культура; тощо.

За формами фінансування видатків:

інвестиції;

бюджетні кредити;

державні дотації, субсидії.

виплата і кошторисне фінансування.

Відповідно до цільового призначення:

виплати з/п працівникам бюджетних установ;

капітальне вкладення;

капітальний ремонт; тощо.

Крім того, видатки бюджету мають організаційне групування:

групування видатків пот цільовим державним програмам і рівнях управління.

47 Дефіцит та профіцит бюджету. Бездефіцитний бюджет.

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами. Є два показники, які визначають рівень Дб.: співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й усіх видатків у процентах та співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й обсягів валового національного продукту (ВНП) у процентах.

Касове виконання місцевого бюджету – організація та здійснення прийому, зберігання і видачі бюджетних коштів, ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевого бюджету. В Україні К.в.б. здійснюється територіальними відділеннями Національного банку України, а в таких адміністративно-територіальних одиницях, де цих відділень нема, - іншими уповноваженими банками.

Бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем і досить поширеним у світі. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути:

— державний кредит;

—емісія грошей.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів. Державною податковою адміністрацією і казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету в розрізі підрозділів бюджетної класифікації, яка дає повну деталізацію видів доходів і напрямів видатків. Розпис доходів і видатків складається з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюджет на різні періоди.

Касове виконання бюджету (зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і казначейською. При банківській рахунки бюджету відкриваються в установах банківської системи. При казначейській створюється спеціальна структура — казначейство, яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки.

ПРОФІЦИТ БЮДЖЕТУ - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Профіцит бюджету як явище властиве окремим місцевим бюджетам. Якщо заплановані доходи дорівнюють запланованим видаткам, бюджет приймається бездефіцитним.

48 Поняття системи та елементи оподаткування.

У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі терміни: “податкова система” і “система оподаткування”. Останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований Законом України “Про систему оподаткування”. У статті 2 закону дається визначення: “Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування”.

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: