Зарисовка як «мала форма» нарису. Характерні ознаки зарисовки

Головна ознака коментарю. Коментар і коментування. Коментатор і його особиста відповідальність.

Ком. як аналітичний жанр має н меті роз’яснити певну ситуацію, дати прогноз подальшого її розвитку подій та їх можливих наслідків, донести до читача певну ідею, обґрунтувати ту чи іншу позицію, запропонувати певну програму дій. Коментатором здебільшого виступає не журналіст, а авторитетний експерт з проблематики, якої стосується дане повідомлення. Експерти можуть бути заангажованими або незалежними.

Види коментування: офіційний (коментування важливих соц. подій представниками влади, чиновниками), фаховий (представники конкретної галузі, професії, коментують події, що мають стосунки до їх фахової діяльності), науковий (коментування галузей науки), публіцистичний (має документально-образну основу для коментування фактів та подій), аналітичний (висвітлює ситуацію, аналізуючи).

38. Рецензія – це відгук (перш за все критичний) на твір художньої літератури, науки, мистецтва, журналістики тощо. Має на меті повідомити читачеві щось нове. В її основі лежить оцінка. Рецензія – це аналіз, а не переказ твору. При написанні використовуються знання, досвід, життєві спостереження автора.

 

39. Літературні (прозові, поетичні, драматичні, сатиричні)

Обр. мист – допомагає розібратися у творчих пошуках митця, аналізує та висвітлює особливості його стилю

Наукові – висновки уповноваженої особи щодо наукової роботи, представленої на розгляд чи до захисту.

Мистецька

Оцінка твору, критична оцінка.

40. У рецензии имеются голова, шея, тело и хвост. Голова — это название текста: внятное, броское и при этом имеющее отношение к теме книги. Шея — так называемый лид, две-три плотные вводные строчки, задающие тон и обрисовывающие предмет беседы. Тело — собственно текст рецензии. Хвост — выводы рецензента, его резюме. Без хвоста рецензия выглядит сиротливой и куцей, не обижайте бедняжку!

О чём должно быть написано в рецензии? Обязательно указываем авторство, название книги, для опубликованных произведений — выходные данные. Пишем, новинка это или переиздание, отмечена ли книга какими-то значимыми премиями. Обозначаем жанр по форме (роман, повесть, пьеса…) и по содержанию (фантастика, фэнтези, альтернативная история…). Описываем основную сюжетную линию (но без спойлеров!), перечисляем главных героев, места действия, ключевые моменты книги. Пробуем осознать и донести до читателей основные мысли произведения (не обязательно, но неплохо). При работе можно использовать несколько подходов: наблюдение со стороны, безоценочный анализ, критический анализ, полемику с автором.

Рецензия размером 1800 знаков и менее предназначена только для обсуждения книги. Никаких мыслей, чувств и философствований туда просто не влезет. Короткие предложения, минимум прилагательных и деепричастных оборотов, чёткий смысл и однозначный вывод.

Рецензия размером максимум до 5400 знаков — идеальный формат для спокойного и обстоятельного рассуждения об одном произведении. Можно поговорить о месте книги в творчестве автора, провести параллели, добавить своих впечатлений и выводов, подробно разобрать достоинства и недостатки текста — и при этом не утомить читателя.

Рецензия более 5400 знаков просто обязана не замыкаться на проблематике одной книги (если это, конечно, не «Властелин Колец»). Приплетаем литературный процесс и тенденции жанра, сравниваем с аналогичными произведениями, анализируем творчество автора вообще, активно цитируем и подбавляем свои мысли — без них в большом тексте просто не обойтись.

Зарисовка як «мала форма» нарису. Характерні ознаки зарисовки.

Зарисовка – це невеликий за обсягом матеріал для якого характерні зовнішні атрибути. Метою зар. є через живий, емоційний, насичений деталями опис, розкрити суть. Зар. зосереджена на описі зовн. сторін, яскраво виражена авторська думка. Це найбільш компактний жанр, у якому висловлені враження автора, поєднані інформативність та образність. Жанр, у якому фактична основа та документальність поєднані з жвавістю подачі та публіцистичним насиченням.

Етюди про природу, портретна зарисовка, публіцистична.

Жвавість подачі, публіцистична насиченість.

 

42. Дайте характеристику різновидам зарисовки. Назвіть характерні особливості роботи над зарисовкою

 

Нарис – це нинішня видозміна – політичний портрет. Він позбавлений художності, образності. Мала форма нарису – ЗАРИСОВКА.
Зарисовка жанр багатовекторний.
Різновиди зарисовки: етюди про природу, портретні, публіцистичні.
Може бути присутній біографіям (народився, одружився, помер)

Факти, об’єднані спільною темою

Не обмежена в просторі та часі

 

Етюди про природу – опис ландшафтів, природних об’єктів, явищ. Ставлення автора. Поетичне зображення предмета, явища.

Портретна зарисовка. Пишеться про кого завгодно. Передбачає дослідження внут.духовного світу людини, її особливості.

Публіцистична зарисовка – подібна до портретної.

 

 

43-44. Худ.-публ. жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соц. дійсність, формування особливостей її орієнтації у системі соц.-політ. та духовних цінностей. Із публіцистикою нарис поєднує документальність, проблемність, а з худ. літературою – відповідна система образності, навіть композиції. тут наявний образ – персонаж. він наближений до худ. образу. Незважаючи на стислість та лаконізм, зарисовка розповідає багато інформації, створюючи багатогранну картинку. Особливу роль грають пейзажі. автор художньо осмислює питання. Різновиди: портретний (розповідь про чиєсь життя, заглиблення у внутрішній світ людини, пізнання її духовних цінностей, важливо знайти в особистості родзинку), проблемний (автор з’ясовує причини виникнення проблеми, визначає подальший її розвиток, пропонує шляхи вирішення. проблема в нарисі – це перешкода, яку всі намагаються подолати), подорожній (Об’єкт вивчення розгортається для автора поступово. нарисовець стає очима своєї аудиторії, присутні репортажні прийоми)

 

45. Чим характерна композиція нарису? Вибір теми, вивчення матеріалу

 

Основні типи композиційних форм повинні відповідати типам зв’язків, характерним для навколишньої дійсності.

Виділяють наступні типи нарисових структур: хронікальна побудова нарису (опис явищ, подій, людського життя в їх часовій послідовності)

Побудова заснована на логіці причинно-наслідкових зв’язків. Будується за принципом не часової, а логічної послідовності. В основі лежить не логіка викладу, а логіка дослідження.

Так звана есеістська, вільна форма побудови, заснована на складних асоціативних зв’язках і образних узагальненнях. Ця форма найбільш поширена в практиці газетного нарису.
Нарис має 4 основних кити: фактологічна основа, вимисел, домисел і творча уява.

Нарис повинен розповідати про успіхи і невдачі, про перешкоди і подолання їх людьми. Нарисовець зобов’язаний добирати такі факти події, освітлення яких найважливіше. Варто підкреслити, що тема ні в якому разі не може бути випадковою.

 

 

46. Факт – важливий своєю ідеєю, корисністю

Деталь – допомагає краще зрозуміти ідею автора.

Вимисел – використовуючи художньо-стилістичні засоби, зображує реальне в його можливому розвитку.

Домисел – грунтується на досконалому знанні відповідних життєвих обставин і характерів своїх персонажів, автор прогнозує розвиток події, пояснює людську поведінку (у аналітиці – прогнозування)

 

47. Якими засобами замальовується характер у нарисі?

Фрагменти інтерв’ю, монологи, світоглядні засади особистості. Важливими є дані про роботу людини, її інтереси, хобі. Таким чином, можливості цілісного зображення людини розширюються.

 

48. Яке призначення есе у сучасній журналістиці?

 

Есе – це жанр, який лежить на стику художньої та публіцистичної творчості.

Він невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми.

В есе, як правило, відсутній сюжет. Це своєрідний «вільний потік інформації» Теми есе відрізняються актуальністю. Сучасні есе відрізняються гостротою проблеми і змістом філософського осмислення, але вони дуже рідко з’являються на сторінках сучасних газет.

 

49. Які художньо-стильові особливості есе як жанру інтелектуальної публіцистики?

Порушення хронології, удаючись до ліричних відступів, філософських роздумів, використання широкої палітри мовностилістичних засобів для підкріплення і увиразнення власної думки. Характерною є асоціативність авторського мислення, використання прийому ретроспекції в зображенні суспільних явищ, розкутість оповіді.

 

50. Назвіть відомих українських письменників-есеїстів та проаналізуйте їхню творчість.

Андрухович («Диявол ховається в сирі», «Моя Європа» (Зокрема, твір Андруховича робить акцент начасово-історичному вимірі. Обидва твори доповнюють один одного, розкриваючи перед читачем середовище існування мешканців Центральноїта Східної Європи, яка немов би балансує між Заходом та Сходом)), Олесь Бузина.

51. Фейлето́н (фр. feuilleton — аркуш) — сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті.

Термін виник на початку XIX століття. У 1800 р. у Франції видавець газети «Journal des Débats» став випускати додаткові листок-додатки до газети, які спочатку заповнювались театральноюхронікою, а потім в 1803 змінив формат своєї газети — подовжив його донизу, і ця додаткова частина відокремлена від газети «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися «фельєтон». Надалі термін отримав подвійне значення: 1) літературний матеріал «підвалу» газети; 2) літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або в фельєтоні газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме в останньому значенні цей термін закріплюється і пізніше отримує дуже широке поширення у Франції, потім у Німеччині і в Росії, де фейлетон віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостроактуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації.
Межуючи з художньою літературою, фейлетон користувався багатством її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди — документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань).
Одним із засновників українського фейлетону вважається В. Самійленко. Цей жанр набув великого поширення в періодичній пресі, розкрив внутрішні можливості у творчості Костя Котка,Остапа Вишні, С. Олійника, Є. Дударя та інших.

52. Фейлетон, що має конкретну адресу. Поняття про «малий фейлетон». Можливості й засоби сатиричної типізації. Мова і стиль.

Конкретна адреса – підвищується вимоги до точності факту, до обгрунтованості критичної оцінки.

У «малих фейлетонах» активно розробляється морально-побутова тематика, через окремий факт висвітлюється суспільне зло. В його основі лежить яскравий сатиричний факт, часом анекдотичного характеру.

 

53. Памфлет – це сатиричний твір літературно-публіцистичного жанру на злободенну тему, в якому гостро висміюється чи викривається суспільне явище негативного характеру, погляди та дії певних сил, протилежні погляди автора твору. Головна зброя – критика, яка зазвичай є викривальною, вона висміює, осуджує осіб чи особу того чи іншого штибу, що є в даному випадку об’єктом критики.

Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені.

 

54.Форма памфлету залежить від конкретних завдань, які ставить перед собою автор, від його сатиричного обдарування, літературного досвіду, від уміння вибудувати фабулу твору, вміло організовувати матеріал композиційно. Незалежно від форми, сила памфлету у невідпорності сатиричної аргументації, в обгрунтованості аналізу.

 

55.Мета пародії – сатиричними засобами підкреслювати особливості форми і змісту твору, що критикується. Об’єкти висміювання: конкретний твір, творчість у цілому, іноді – напрям у літературі. Гіперболізування істотних ознак твору. Жанр пародії і пародіювання у фейлетоні та памфлеті. Класична пародія. Сучасна пародія. Пародії сучасних гумористів Ю. Берези, М. Сома та ін.Шарж. Жанрові особливості.

Пародія – жартівливе або глузливе наслідування літ. твору з навмисним підкресленням і доведенням до абсурду особливостей його форми. Означає «проти» і «пісня». Ефект пародії – у контрасті. Ґрунтується на комічному відтворенні стилістики певного письменника. буває сатирична(нищівний сміх) та гумористична (викликає дружню посмішку).

 

56. Шарж – спотворений, карикатурний вигляд якоїсь людини. Не допускає гротеску. Має на меті в гумористичній формі підкреслити позитив. Чимало спільного з карикатурою.

Шарж (фр. charge) — різновид карикатури, в якому зберігається подібність з об'єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором.

Шарж має свою жанрову специфіку і в поезії: це переважно чотиривірш, в якому наявний легкий жарт, як у ряді дружніх шаржів Петра Осадчука:

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Від книжок вгинається поличка,

Струмом б'є із кожного рядка.

Недарма ж бо томики Павличка

Пригорнулись до томів Франка.

Шарж близький до епіграми, але позбавлений ознак в'їдливої сатиричності, а також до пародії, але без гротескової імітації творчої манери автора.

Але між карикатурою та дружнім шаржем є суттєва різниця. Якщо карикатура засуджує і бичує різноманітні вади, то шарж лише показує смішні боки людини без глузування над нею.

57. Гумореска – невеликий худ. твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. тут сміх постає у вигляді доброзичливої критики у дотепній формі. Унеможливлює цинізм та вульгарщину. Основне завдання – відтворити та висміяти певну рису. Легкий, мобільний жанр з динамічним сюжетом.

 

58. Байка – невеликий частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається частіше в образах тварин, рослин чи речей. Фабула завжди стисла, дія розвивається швидко. Важливе місце в композиції посідає мораль.

 

59. Аналіз гуморесок і байок сучасних гумористів

Гумореска – невеликий віршований твір з комічним сюжетом, жартівливою тональністю.

У гуморесках письменник відтворює події та персонажі чудернацького, часом це буває недоречно і саме це є основою смішного.

В газетах гумореска набуває громадського пафосу.

Завдання гуморески: висміяти одну негативну рису героя.

Сучасні байкарі та гумористи: Валерій Баран, Сергій Притула, Ясний Олесь та інші.

 

60. Епіграма – сатиричний жанр, характеризується стислістю. твір дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою.

Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр Гадарський, а в римські часи — Марціал, Ювенал, Валерій Едітуй та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору.

61. Анекдо́т (грец. ανεχδοτος — невиданий, той що не підлягає розголосу) — коротке уснегумористичне або сатиричне оповідання про якусь подію, випадок із дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом.

Вперше термін «анекдот» вжив Прокопій Кесарійський у книзі «Таємна історія» (550 рік), що розповідала про скандальну хроніку візантійського імператорського двору. В ті часи і пізніше під анекдотами розуміли міські плітки, чутки, пересуди, балачки, поголоси, тощо^[1].

В античних літературах анекдотом називали старі твори, які в свій час не були відомі. Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. Як жанр фольклору анекдот близький до народної новели (Дж. Бокаччо, А. Чехов, Остап Вишня). Серед безлічі анекдотів зустрічається чимало чисто розважальних, але основна маса їх має соціальну спрямованість.Сюжети анекдоту постійно використовував у своїх співомовках Степан Руданський:

Питаються якогось хлопця

Придорожні люде:

«Чи багато верстов, сину,

До Києва буде?»

«Та так, люде, того року

Було вісімнадцять,

А тепер, — говорить хлопець, —

Лічимо сімнадцять!»

«Що ж то, сину, за пригода

Така прилучилась?»

«Та пригода — не пригода —

Верства провалилась!»

Анекдот — одне із джерел сучасних поетів-гумористів (Степан Олійник, Павло Глазовий та інших).

У Південно-західному наріччі побутує інша фонетична форма слова анекдот. Подекуди в сільських регіонах Тернопільщини, Львівщини, а також у діаспорній говірці можна почути не А некдот, а Г анекдот, що відповідає правилам милозвучності української мови. Тобто голоснийна початку слова «прикривається» приголосним. Подібним чином вимовляються слова г армія (армія), Г америка (Америка) тощо.