Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики

Державний сектор і система оподаткування впливають на розвиток економіки, навіть якщо уряд не буде змінювати у законодавчому порядку рівень державних видатків і ставки подоходного податку. В сучасній змішаній економічній системи діють механізми, які самостійно пом’якшують циклічні коливання сукупних видатків і реальних обсягів випуску. Вони вбудовані в саму податково-бюджетну політику і отримали назву автоматичних стабілізаторів.

Під час піднесення економіки, коли інвестиції зростають, автоматичні стабілізатори діють у протилежному напрямку, гальмуючи зростання сукупного попиту. Чим більші прибутки, тим більше відрахувань надходить до бюджету через податки, крім того, сума допомоги по безробіттю автоматично зменшується, оскільки безробітні втягуються у виробництво і отримують зарплату. В результаті зростання споживчих видатків буде дещо меншим, тому і відновлення економіки після спаду отримує тенденцію до сповільнення. Ще сильніший стабілізуючий вплив має система прогресивних податків, в якій встановлені вищі ставки оподаткування для більших доходів і нижчі чи нульові для менших.

Автоматичні стабілізатори мають суттєві переваги перед дискреційною політикою, тому що включаються відразу, як тільки в економіці проявиться найменше коливання. Для цього не потрібно приймати спеціальні рішення про зміну тих чи інших параметрів фіскальної політики. Вони діють м’яко, тому лише згладжують коливання обсягу ВВП в обох напрямках.

Проте цілком ліквідувати циклічні коливання і стабільно утримувати економіку у стані повної зайнятості, незважаючи на досить активне використання державами заходів фіскальної політики, досі не вдавалось жодному урядові. Головною причиною цього вважають повільність дії заходів фіскальної політики і невизначеність її результатів. Ніхто не може точно спрогнозувати, наскільки дієвим виявиться вплив того чи іншого заходу, і коли саме потрібно вдаватися до тих чи інших заходів.

Другою причиною є те, що ніхто з вчених чи практиків не може точно визначити, коли починається спад виробництва, наскільки тривалим і глибоким він буде. Дата початку спаду стає очевидною лише через кілька місяців після того, як він реально почався. Між тим заходи дискреційної експансіоністської фіскальної політики потребують великих коштів, зміни структури бюджету, ломки податкової системи – все це вимагає від уряду певної обережності.

У моделі „видатки-випуск“ ми аналізували дію фіскальної політики за умови фіксованого рівня цін і незмінності процентних ставок. Якщо ж прийняти до уваги їх коливання, як це відбувається в реальному житті, то вплив бюджетно-податкових заходів уряду виявиться значно меншим.

Коли держава, намагаючись сповільнити падіння виробництва, збільшує свої замовлення, і фірми починають розширювати попит на кредитні ресурси, піднімаються процентні ставки за кредит, як у номінальному так і в реальному виразі. У відповідь фірми починають брати менше кредитів, тому планові інвестиції знижуються. Таке скорочення рівня реальних інвестицій, викликане приростом обсягу державних закупівель, називають „ефектом витіснення“. Ефект витіснення державними видатками реальних інвестицій обмежує розширення реального обсягу виробництва. Мультиплікатор державних видатків гаситься ефектом витіснення, крива сукупних видатків зміщується вгору значно менше, ніж можна було очікувати згідно з теоретичною моделлю впливу державних видатків.

Таким чином, експансіоністська фіскальна політика не всесильна. У реальному житті існує багато чинників, які знижують кінцеві результати бюджетно-податкових зусиль уряду, спрямованих на подолання рецесії.