Токсикологія (від грец. toxykon — отрута, logos — вчення)— це вчення про отруту та отруєння

Поняття "отрута" є відносно умовним. Цілком отруй­них речовин у природі немає. Одна і та сама речовина за певних умов спричиняє розлад здоров'я або смерть, за інших — є нешкідливою, а за деяких обставин може бути необхідним терапевтичним засобом.

Багато які з лікарських засобів водночас є сильними отрутами, наприклад, миш'як, морфій, стрихнін та ін. Проте речовини нешкідливі, навіть потрібні для організ­му, наприклад, кухонна сіль, натрію гідрокарбонат за пев­них умов здатні спричинить смерть, але їх не вважають за отрути.

Таким чином, в судово-медичному відношенні отрута ~ це речовина, яка після введення в організм в мінімальних дозах, діючи хімічним або фізико-хімічним шляхом, зумов­лює за певних у мов розлад здоров 'я або смерть.

Під отруєнням розуміють реакцію організму (розлад кїоров 'я або смерть), що настає внаслідок введення от­рути.

Підозра на отруєння виникає часто, особливо у випад­ках раптової смерті практично здорових людей. Внаслідок

—————————————— 397 ——————————————

Г

Судово-медична токсикологія

 

цього важливо відрізняти отруєння від хвороби, або інших видів насильства, які спричинили смерть.

Використання різних хімічних речовин як отрут або лікарських засобів відоме з давніх часів.

Так, у грецькій і римській міфології описано способи виготов­лення і застосування отрут, а також ознаки їх токсичної дії.

Випадки смерті від отруєння також відомі з давніх часів. Так, у 399 р. до н.е. від отруєння цикутою помер давньогрецький філософ Сократ. В І ст. до н.е. в Римі відбувся перший судовий процес із приводу справи так званих матрон-отруйниць, у зв'язку з чим був прийнятий спеціальний закон про боротьбу зі злочинними отруєн­нями.

Історія середньовіччя особливо багата на приклади різних от­руєнь. Іспанський король Пилип II, французька королева Катерина Медічі ввійшли в історію як отруювачі. У ті часи були спеціальні люди (найманці), які використовували отрути і торгували ними, давали вказівки, як їх використовувати.

Засобами отруєнь були звичайно речовини отруйних рослин. Соком аконіту стародавні китайці змочували свої стріли.

В середньовіччі отрути часто використовувались як з політич­ною метою, так і в побуті. Найпоширеніший був миш'як, який не має ні запаху, ні смаку і при цьому дуже токсичний.

У Росії в XV-XVI ст. сталося багато отруєнь (як випадкових, так і навмисних) при царських дворах. Унаслідок цього був прийнятий Боярський приговор під назвою "О наказаний незнающих меди­цинских наук й по невежеству в употреблении медикаментов, причинивших смерть больному".

Обов'язковим розтином трупів померлих у разі підозри на насильні дії, в тому числі й на отруєння, введеним у Росії в 1716 р. за указом Петра 1, було закладено основи для накопичення систематичних знань із судово-медичної діагностики отруєнь. Згодом токсикологія стала невід'ємною частиною судової ме­дицини.

Виникнення токсикології як науки датується початком XIX ст.

Г

Судово-медична токсикологія

 

У Росії її як самостійний курс почали викладати з 1820 р. в Московському університеті.

У XX ст. знання з токсикології стали настільки об'єм­ними, що почали розрізняти окремі й галузі:

1) судову токсикологію (вивчає побутові отруєння, які виникають при вбивствах, самогубствах, нещасних випадках);

2) промислову (вивчає хімічні шкідливості виробницт­ва);

3) військову, або бойову (вивчає дію отрут, які викори­стовуються з військовою метою);

4) харчову (вивчає харчові отруєння).

Курс судової медицини передбачає вивчення судової і частково харчової токсикології; промислова і військова розглядаються окремими курсами.

Судова медицина вивчає випадкові або навмисні, побу­тові отруєння. Речовин, які можуть спричинити отруєння, надзвичайно багато. Одні з них дуже небезпечні внаслідок своєї токсичності (наприклад, синильна кислота), інші — при звичайному використанні не спричиняють отруєння (наприклад, розчин аміаку 10%), а деякі навіть є харчовими продуктами (оцтова кислота).

У зв'язку з цим одні з токсичних речовин відпускаються вільно, а відпуск та охорона інших, особливо таких, що використовуються в медицині і техніці, суворо регламен­тується особливими правилами, положеннями, інструкці­ями, за порушення яких передбачені різні форми дисцип­лінарної відповідальності.

Так, порушення правил виготовлення, охорони, видачі сильнодіючих отруйних, наркотичних речовин суворо ка­рається законом відповідно до ст. 229 КК України.

Т

Судово-медична токсикологія

 

Усі ці заходи спрямовані на запобігання випадковим і навмисним отруєнням сильнодіючими наркотичними та іншими токсичними засобами.

Проте кількість випадкових і навмисних отруєнь в різних країнах світу постійно збільшується і заданими літератури посідає друге місце серед причин насильної смерті, посту-паючись за частотою лише механічним пошкодженням.

Як відзначалось, пошкоджувальна дія отруйних речо­вин проявляється лише за певних умов.

Умови дії отрут

Найважливішими умовами дії отрут є:

1) доза;

2) розчинність;

3) форма введення (фізичний стан);

4) концентрація;

5) характер супутніх речовин;

6) тривалість зберігання;

7) способи введення;

8) індивідуальні особливості організму тощо.

Відомо, що отруйну властивість речовина набуває тільки в певній (смертельній) дозі, яка для кожної отрути різна. Тому лікарі, виписуючи хворому рецепти, повинні доско­нально знати ці дози для кожного з препаратів.

Розрізняють індиферентні (мінімальні) дози, які після введення в організм не спричиняють ніякої реакції; тера­певтичні, що характеризуються лікувальною дією; ток­сичні, що спричиняють розлад здоров'я; летальні, які при­зводять до смерті.

Розчинність має при отруєннях суттєве значення. Так, хімічні сполуки, не розчинні в секретах організму (наприк­лад, у шлунковому соку, жирах), не можуть спричинити

Г

Судово-медична токсикологія

 

отруєння. Не викликають отруєння також солі різних пре­паратів, які використовуються для різноманітних методів діагностики. Наприклад, барію сульфат (BaSO^), який широко використовують у рентгенології, не розчиняється в шлунковому соці, тому при прийманні per os не спричи­няє отруєння, тоді як барію карбонат (ВаСО^) розчиняєть­ся в шлунковому соці і дуже токсичний: вже 2-4 г його можуть спричинити смерть хворого. Це слід враховувати, щоб не припуститися непоправної помилки.

Як відомо, металева ртуть не розчиняється в рідинах, у чв 'язку з чим вона не викликає отруєння. Проте пари ртуті, потрапляючи в дихальні шляхи, дуже токсичні і спричиня­ють отруєння навіть при невеликій концентрації.

Розчинним є ртуті хлорид, або сулема, (HgCl,), що в дозі 0,2-0,5 г призводить до смерті, а інша сіль ртуті — кало­мель (HgC!) — зумовлює лише послаблення функції ки­шок і не спричиняє смерті. У медичній практиці багато подібних прикладів.

Форма введення (фізичний стан) отрути має певне зна­чення для організму людини. Речовини у вигляді порошків діють повільніше, ніж їх розчини, які всмоктуються швид­ше. Отрути, які розчинені в спиртах, всмоктуються швид­ше, ніж розчинені у жирах. Газоподібні отрути всмокту­ються особливо швидко.

Концентрація отрут також відіграє важливу роль. Кон­центровані кислоти, луги діють звичайно сильніше, ніж рочведені. Так, хлористоводнева (соляна) кислота в розве­деному стані використовується як лікарський засіб, кон­центрована— зумовлює тяжке отруєння.

()трути, які, сполучаючись, стають малоотруйними або навіть неотруйними, дістали назву антагоністів (кислоти і луї и, хлоралгідрат і стрихнін, мускарін і атропін тощо).

Г

Судово-медична токсикологія

 

Явище антагонізму застосовується для лікування от­руєнь, оскільки саме на ньому грунтується дія більшості антидотів.

Певне значення має також характер дії супутних речо­вин, з якими отрута вводиться до організму.

Наприклад, дія ціаністих сполук (KCN) посилюється в тому випадку, коли їх приймають із кислими сполуками, наприклад, разом із виноградним соком, тому що вони у кислому середовищі розкладаються з виділенням синиль­ної кислоти, яка діє миттєво. З іншого боку, деякі речовини можуть послабляти або навіть нейтралізувати токсичні властивості ціанистих сполук.

Наприклад, глюкоза послаблює їх токсичну дію, а іноді цілком її нейтралізує.

Так, спроба отруїти Распугіна в 1916 р. тістечками, що містили калію ціанід виявилась невдалою, оскільки він зберігався з дос­тупом повітря (особливо СО^), а крім того, був змішаний з глюко­зою.

Відомо, що солі важких металів осаджуються білками. Наприклад, сулема у випадку приймання разом із білками діє слабше, ніж у чистому вигляді.

Дія морфіну, стрихніну послаблюється, якщо їх прий­мають разом із міцною кавою, чаєм (внаслідок присутності в них таніну утворюються нерозчинні сполуки —дубильні солі).

Деякі отруйні речовини, введені в організм одна за одною, спричиняють підсилену дію, тобто спостерігається їх синергізм. Так, якщо після приймання лікувальної дози морфіну застосувати хлороформ, то його дія буде в 3 рази сильніша за звичайну.

Токсичні властивості отрути можуть зменшуватись і навіть зникати.

Г

Судово-медична токсикологія

 

Наприклад, калію ціанід при тривалому зберіганні пе­ретворюється на поташ (К^СО^), який не може спричинити отруєння.

Важливу роль відіграють також способи введення отрути. У разі найчастішого її введення per os вона, всмоктуючись в шлунок, потрапляє в кров і потім виявляє свою загальну дію.

При введенні під шкіру дія отрути значно зростає. Ще більший ефект спостерігається при внутрішньовенному введенні.

Можливе всмоктування отрут через сечовий міхур або шкіру (бор, сулема, карболова кислота), легені (оксид вуг­лецю, бор).

Деякі отрути діють тільки в разі введення певним шля­хом. Так, хлороформ виявляє загальну дію при диханні, а per os спричиняє тільки блювання, барію карбонат (ВаСО) зумовлює отруєння тільки при введенні в шлунок і не діє в разі введення під шкіру тощо.

Якщо в шлунку велика кількість їжі, особливо обволі-кальних речовин, всмоктування отрути може різко затри­муватись, а іноді й зовсім не відбувається внаслідок посту­пового надходження її разом із їжею в кишки. Якщо шлу­нок порожній, отрута діє швидше. У разі блювання або проносу може швидко видалитися велика кількість отрути, що зменшує її дію.

В окремих випадках отруту вводять в організм через пряму кишку з клізмою, при цьому вона діє дуже швидко, оскільки через вени гемороїдальнього сплетіння потрап­ляє у підчеревну вену, а звідти, обминувши печінку, прямо м велике коло кровообігу. Спостерігаються випадки вве­дення отрути через піхву, плаценту, Багато які з отрут можуть виділятись грудними залозами в період лактації що спричиняє отруєння немовлят.

Т

Судово-медична токсикологія

 

Слід ураховувати також кумулятивну здатність деяких отрут — дигіталісу, солей свинцю, стрихніну, атропіну. Щоб запобігти отруєнню під час лікування цими препара­тами, роблять перерви в їх застосуванні.

Дія отрут залежить також від індивідуальних особ­ливостей організму. Так, наприклад, діти дуже чутливі до препаратів опію і ознаки отруєння виявляються у них навіть у випадках, коли мати приймає препарати опію з лікувальною метою і годує немовля своїм молоком.

Діти дуже чутливі до алкоголю, проте, заданими токси­кологів, для них характерна менша чутливість до препа­ратів стрихніну.

У похилому віці чутливість до дії отрут підвищується. Наприклад, сп'яніння від приймання алкогольних напоїв у старих людей настає швидше. Виснажені, ослаблені, хворобливі люди тяжче переносять дію токсичних речо­вин.

Велике значення має також стан наповнення шлунка, характер його вмісту і наявність патологічних змін в організмі. Внаслідок дії отрути на організм людини пору­шується нормальна функція органів, тканин і клітин, що завжди супроводжується розладом здоров'я.

Отруєння деякими токсичними речовинами виникає відразу після їх введення і внаслідок подразнення чутли­вих нервових закінчень у місцях їх контакту зумовлює рефлекторний ефект (шок). Така картина спостерігається при введенні отрут місцевої дії (кислот і лугів).

Більшість з отрут мають резорбтивні властивості. Дія їх виявляється переважно після всмоктування отрути в кров.

Розрізняють первинну і вторинну (послідовну) дію отрут. Первинна — це безпосередня дія на будь-який

Г

Судово-медична токсикологія

 

орган або тканину, вторинна — це розлад функцій інших органів і тканин внаслідок первинного пошкодження. На­приклад, гемоліз крові є первинним при отруєнні гемолі­тичними отрутами, а порушення функцій нирок та їх недо­статність через кілька днів після отруєння, коли отрута вже виведена з організму, — вторинним.

Багато які з отрут виявляють високу біологічну ак­тивність, що пов'язане з властивістю їх вибірково вплива­ти на окремі ланки складних біохімічних процесів, які відбуваються в організмі. Наприклад, дія миш'яку грун-іується на порушенні процесу окислення в тканинах внас-лідок блокади сульфгідрильних груп ферментних систем;

синильна кислота пригнічує дихальні процеси в фермент­них системах тканин, вступаючи у взаємодію з цитохро-моксидазою; фосфорорганічні речовини діють на фермент холінестеразу і через неї на передачу збудження нервови­ми шляхами та ін.

Таким чином, точки взаємодії отрут різні. Так, одна із синаптичних отрут (тетраодотоксин) впливає безпосеред­ньо на аксон, блокуючи передавання первинного імпульсу, друга (ботулінічний токсин) пригнічує виділення ацетил­холіну на закінченнях аксона, третя (кураре) порушує кон­такт ацетилхоліну в м'язах, четверта (зарин) гальмує роз­щеплення ацетилхоліну.

Тільки серед отрут, які діють на ферменти, розрізняють 13 груп сполук, кожна із яких у свою чергу складається з кількох речовин.

Отрути, що потрапили до організму, через певний час частково нейтралізуються, окиснюються, відновлюються, сполучаються з іншими речовинами і частково виводяться» організму через різні органи, в яких внаслідок цього ииникають патологічні зміни.

Г

Судово-медична токсикологія

 

Насамперед виділення отрут здійснюється нирками з порушенням їх функції і переродженням ниркової ткани­ни, що призводить до зниження видільної функції нирок і посилення отруєння. Найбільші зміни у нирках виникають при отруєнні сулемою і фосфором, а також миш'яком, фенолом, мінеральною кислотою, які спричиняють ану­рію, набряк, в сечі з'являється велика кількість білка і циліндрів.

Виведення отрут, особливо солей важких металів (віс­муту, ртуті, миш'яку та ін.), відбувається через кишки. Виділяють отрути також шлунок, підшлункова залоза, слинні залози тощо, причому часто спостерігається вибір­кове виділення. Так, слизова оболонка шлунка виділяє морфін, стрихнін, хінін таін. отрути незалежно від способу їх введення. Слинні залози найінтенсивніше виділяють солі важких металів.

Отруту може виділяти і шкіра. Наприклад, при хроніч­ному отруєнні миш'яком внаслідок виділення його через шкіру виникає дерматит, лишай, пігментація.

Деякі органи (печінка, кістки, волосся) здатні затриму­вати отрути (миш'як, фосфор, свинець таін.) на тривалий час. Вони можуть бути виявлені судово-токсикологічним дослідженням через кілька місяців і навіть років, що треба враховувати під час ексгумації.

Звикання. Деякі отрути при систематичному прий­манні перестають діяти в звичайних дозах внаслідок зви­кання до них організму. Особливо це спостерігається тоді, коли прийняті речовини викликають приємні відчуття, стан ейфорії. Внаслідок систематичного приймання таких препаратів (особливо наркотичних засобів) утворюється патологічно фіксований кірковий зв'язок, динамічний сте­реотип.

У

Судово-медична токсикологія

 

Поряд із фізіологічною дією в разі систематичного приймання отрути спостерігається біохімічний ефект, оскільки вона бере участь у біохімічних обмінних проце­сах.

Давно відомий факт звикання до алкоголю, снодійних засобів, деяких стимулюючих препаратів (первітин, фе­намін тощо), миш'яку, наркотичних засобів (морфіну, ко­каїну та ін.). Так, доза для досягнення наркотичної дії іноді в 5-10 разів більша за смертельну.

Механізм звикання до наркоманії надзвичайно склад­ний і остаточно не з'ясований.

Деякі вчені вважають, що в організмі людини, яка страж­дає на наркоманію, швидко руйнується близько 90% вве­деної речовини і прискорюється виділення її в незмінному вигляді.

Інші пов'язують це явище з виникненням в організмі наркомана штучної (удаваної) рівноваги між функцією симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи або з появою в організмі особливих "захисних тіл" (наприклад, оксидоморфіну при морфінізмі), і підвищеною здатністю тканин асимілювати наркотики, тобто їх свого роду імунністю. Проте доведено, що незва­жаючи на високі адаптаційні можливості організму імуні­тет до наркотичних засобів не розвивається.

Звикання до наркотичних засобів супроводжується дуже глибокими руйнівними змінами в організмі, що призво­дить до значного зниження працездатності і до повної деградації особистості.

Водночас раптове вилучення отрути спричиняє психіч­ний і фізіологічний стан, який дістав назву абстиненції. Вона характеризується поганим самопочуттям, загальною слабкістю, депресією, іноді навіть колапсом. Введення

Т

Судово-медична токсикологія

 

звичного наркотичного засобу усуває ці явища, проте ще більшою мірою підриває сили організму, призводить до повної психічної і фізичної деградації і як наслідок — до смерті.

Особи, які страждають на наркоманію, в стані дії отрути і в період абстиненції є соціальне небезпечними, здатними на вбивство, крадіжку, самогубство, скоєння тяжких зло­чинів. Лікарі мають пам'ятати про це і не виписувати шкідливих щодо звикання наркотичних засобів (морфіну, опію, кокаїну, хлоралгідрату та ін.) без особливої потреби, а в разі необхідності виписувати лише в терапевтичних дозах на 3-4 прийоми.

Прохання наркоманів про видачу наркотичних засобів не можна задовольняти, незважаючи на їх надзвичайну наполегливість, бо лікар поступово стає залежним від людини, яка страждає на наркоманію.

Це повинні враховувати всі лікарі, а не тільки судово-медичні експерти, яким доводиться спостерігати наслідки цього страшного явища, яким є наркоманія.

Про стан підвищеної чутливості, тобто ідіосинкразії, або алергії до певних речовин відомо давно. Окремі люди не сприймають деякі харчові продукти —яйця, мед, мали­ну, полуниці, іноді навіть запах окремих квітів. У них спостерігається погіршання стану здоров'я, шкірний ви­сип, гіперемія слизових оболонок, підвищення температу­ри тіла, набряк слизової оболонки дихальних шляхів, збудження тощо.

Аналогічні, але більш виражені, прояви спостерігають­ся у деяких осіб в разі вживання деяких лікарських засобів — хініну, йоду, новокаїну, хлороформу, антибіотиків, які звичайно у більшості хворих не спричиняють, як правило, ніякої патологічної реакції.

Г

Судово-медична токсикологія

 

Такі випадки трапляються при лікуванні хворих анти­біотиками без попереднього дослідження їх на чутливість. І Іричина цього явища пов'язана з імунологічними реак­ціями. Лікарям потрібно про це знати, щоб запобігти тяж­ким наслідкам.

Розрізняють отруєння гостре і хронічне.

В судово-медичній практиці звичайно спостерігається гостре отруєння, для якого характерні раптовий початок і швидке наростання симптомів. Деякі отрути можуть спричинити смерть в перші секунди або хвилини (ціанід калію, сірководень, оксид вуглецю), проте в більшості нипадків отрути починають діяти через кілька хвилин, а ті, що важко розчиняються, пізніше (через 1-2 год.). Гостре отруєння частіше призводить до смерті, а іноді, поступово слабнучи, закінчується одужанням.

При хронічному отруєнні отрута надходить в організм дуже малими дозами і зміни в організмі відбуваються, повільно, протягом кількох місяців або років. Такі отруєн­ня найчастіше пов'язані певною професією (дзеркальни­ки, робітники друкарень). Вони можуть спричиняти тяжкі наслідки. Такі стани мають специфічні прояви, що вивча­ються в курсі гігієни праці.

Діагностика отруєння

Судово-медична діагностика отруєння часто викликає труднощі, оскільки клінічна картина хвороби до моменту дослідження трупа залишається невідомою. Крім того, багато отрут не спричиняють специфічних змін, а деякі з них зумовлюють однакові морфологічні ознаки, що також утруднює їх діагностику. Тому в разі підозри на отруєння потрібно ретельно ознайомитись із джерелами судово-медичних доказів отруєння.

д і д ______ Судово-медична токсикологія ______ -у>

Вивчення обставин конкретного випадку. Після при­їзду на місце виявлення трупа звичайно виникає припу­щення про можливість у цьому випадку отруєння. Нерідко свідки повідомляють про раптове виникнення у потерпіло­го після споживання їжі або напою болісних симптомів, що безперервно зростали. Іноді такі явища виникають неспо­дівано без явної причини, і тоді смерть одного або кількох людей може викликати підозру на отруєння.

Ознайомлення з клінічною картиною отруєння. У родичів, сусідів, близьких потрібно дізнатися про поведін­ку потерпілого, найдетальніше розпитати, як у нього роз­вивались болісні симптоми. Це дозволить лікарям викори­стати певні протиотрути (антидоти) для врятування життя потерпілого, а в разі його смерті допоможе судово-ме­дичній експертизі діагностувати отруєння певною отру­тою, яку можливо виявити при судово-токсикологічному дослідженні. Потрібно шукати залишки отруйної речови­ни, лікарських засобів або будь-яких порошків на місці події (в ліжку, одязі трупа, на дні склянки, чашки, у шприці, кухлі для клізми або спринцювання тощо). Залишки підоз­рілих речовин або їжі, виявлені на місці події, а також блювотні маси, сліди сечі і калу мають бути зібрані (не тільки біля трупа, айв інших приміщеннях) й відправлені в судово-медичну лабораторію для проведення відповідно­го дослідження. Треба враховувати, що в них може вияви­тись більше отрути, ніж у внутрішніх органах трупа, особ­ливо у випадках самогубства. Якщо на місці події виявля­ють письмові документи, що підтверджують підозру на отруєння (передсмертні записки, щоденники тощо), то їх треба додати до справи як речові докази.

Судово-медична практика свідчить, що при вбивствах найчастіше застосовують отрути, які не мають особливого

Т

Судово-медична токсикологія

 

іапаху і смаку, внаслідок чого їх можна непомітно додати

до їжі.

При самогубстві характерним є приймання великих доз отрути (наприклад, речовин, які застосовуються для бо­ротьби з шкідниками рослин і знищення шкідливих тва­рин).

Лікарі швидкої допомоги, які виїздять на місце події, у випадках підозри на отруєння повинні сповіщати про це слідчі органи.

Судово-медичне дослідження трупа є найважливішим доказом отруєння.

Вже під час огляду місця події і трупа можна виявити деякі ознаки, які викликають підозру на отруєння певними отрутами. Так, жовтувате забарвлення шкіри і слизових оболонок часто спостерігається при отруєнні фосфором, яскраво-червоне забарвлення трупних плям, шкіри і слизо-иих оболонок — при отруєнні оксидом вуглецю, ціанідами, нспідно-сірий колір трупних плям, шкіри — при отруєнні метгемоглобінотворними отрутами.

При отруєнні сірчаною кислотою, концентрованими лугами на шкірі обличчя можуть виявитися опіки шкіри у вигляді вертикальних або горизонтальних смуг із сірим підтінком слизової оболонки губ, порожнини рота то­що.

У деяких випадках від трупа відчувається особливий чапах, наприклад гіркого мигдалю, карболки, алкоголю, хлороформу, ефіру тощо.

Найзначніші зміни, як правило, виявляються в шлунку і кишках. Особливо характерні вони в разі отруєння коро-іійними або місцевої дії отрутами.

Гемолітичні отрути спричиняють зміни складу крові;

деструктивні — зумовлюють деструкцію тканин печінки,

Судово-медична токсикологія

Г

нирок та інших органів. Нервово-функціональні отрути, як правило, морфологічних змін не викликають.

У разі підозри на отруєння потрібно провести судо­во-токсикологічне та інші лабораторні дослідження для точного встановлення його характеру. Судово-токсикологічний аналіз внутрішніх органів трупа ча­сто має вирішальне значення для діагностики отруєн­ня, проте якщо судово-токсикологічне дослідження не виявило отрути, це не означає, що в цьому випадку не було отруєння, тому що деякі отрути, потрапляючи в організм, можуть за певних умов змінюватись і перетворюватись у нейтральні сполуки. Поряд з цим під час лабораторного дослідження може бути виявлена речовина, яка потрапила до організму як лікарський засіб або в зв'язку з професією даної особи і не могла бути причиною смерті.

Таким чином, хоч судово-токсикологічне дослідження і має надзвичайно важливе значення для встановлення фак­ту отруєння, проте результат його не є безумовним, і всі дослідження, які проводить судово-медичний експерт, доз­воляють проаналізувати іноді надто складну і відповідаль­ну ситуацію щодо діагностики отруєння, а в ряді випадків допомогти слідчим органам з'ясувати істину.

При підозрі на отруєння передбачено особливий поря­док дослідження трупа і направлення внутрішніх органів і тканин в судово-токсикологічну лабораторію.

Крім судово-токсикологічного дослідження, для діагно­стики отруєння застосовують також інші методи лабора­торних досліджень: гістологічний, ботанічний, експери­менти на тваринах тощо.

Направляючи тканини та органи трупа в судово-токси­кологічну лабораторію, експерт повинен вказати також відомі йому обставини даного випадку і свої припущення щодо характеру отрути і причини смерті.

Т

Судово-медична токсикологія

 

Класифікація отрут

Загальновизнаної класифікації отрут та отруєнь досі немає. Токсикологи, фармакологи, судові медики класифі­кують їх по-різному. Одні поділяють отрути за їх хімічним складом, інші — за їх дією на організм. Найраціональні-шою є судово-медична класифікація отрут на такі групи:

І. З переважно місцевою дією (корозійні):

1) неорганічні (мінеральні) кислоти;

2) органічні кислоти;

3) їдкі луги;

4) фенол (карболова кислота), формалін та ін. П. З переважно загальною дією (резорбтивні):

1) деструктивні;

2) кров'яні;

3) нервово-функціональні.

Ш. Пестициди (отрутохімікати).

IV. Харчові токсини.

За перебігом отруєння поділяють на гострі, підгострі і хронічні. При отруєннях деякими отрутами спостеріга­ються специфічні зміни, які певною мірою допомагають встановити групу отрути, а іноді навіть конкретніше її визначити. У зв'язку з цим нижче розглянуто ознаки гос­трого отруєння окремими отрутами, які призводять до смерті.

5. Отрути з переважно місцевою дією (корозійні)

Для цих отрут (кислот, лугів, фенолів) характерна швидка взаємодія з тканинами в місці їх контакту, що призводить до опіків і змертвіння прилеглих тканин. Характерними ознаками їх дії є: різкий біль у ділянці шлунка (після приймання отрути), блювання кров'ю, утруднення дихан­ня внаслідок набряку слизової оболонки входу в гортань.

Судово-медична токсикологія

Т

Після всмоктування ці отрути спричиняють тяжкі розлади функції центральної нервової системи (збудження, затьма­рення свідомості тощо), та органів кровообігу і дихання (аритмія, частий слабкий пульс, ознаки асфіксії). У сечі виявляється великий вміст білка. Смерть, як правило, настає від шоку, іноді має характер асфіксії. -Якщо отрута спричинила прорив шлунка, смерть може бути зумовлена перитонітом. Опіки стравоходу від приймання розведених кислот після загоєння призводять до звуження або повної непрохідності його і смерті від голодування.

Кислоти. Основою дії сильних (їдких) кислот є водневі іони, які забирають у білків воду і зумовлюють їх зсідання, внаслідок чого утворюються кислі альбумінати. Чим вища концентрація кислоти, тим більше вільних водневих іонів і тим сильніша її дія.

Якщо концентрація кислоти висока, то відбувається коагуляція білків, некроз тканин (коагуляційний) і утво­рення твердого буруватого струпа з крововиливами і за­пальними проявами навколо нього. Бурувате забарвлення некротизованих тканин пов'язане з перетворенням гемог­лобіну в кислий гематин, метгемоглобін або кислий гема­топорфірин. Смертельна доза коливається від 5 до 20 г: для концентрованих кислот вона становить 5-10 г, для оцтової есенції 30-60 г, оцтової кислоти розведеної — 200-300 г. З неорганічних кислот отрутами можуть бути сірчана (як правило неочищена — так звана купоросна олія); азотна і хлористоводнева (соляна); а з органічних — оцтова, щав­лева і розчин альдегіду мурашиної кислоти — формалін.

Під час судово-медичного дослідження у випадках от­руєння концентрованими кислотами навколо рота трупа виявляються бурі пергаментні плями або смуги (хімічні опіки, що утворюються при виверженні кислоти під час

Г

Судово-медична токсикологія

 

блювання). Сіруваті за кольором хімічні опіки можуть бути виявлені в гортані і вздовж стравоходу. Шлунок часто дуже зменшений в об'ємі, з потемнілими серозними покривами, стінки його стовщені і затверділі. В порожнині шлунка виявляють кров'янисту рідину з клаптями відторгненої слизової оболонки.

У разі отруєння найсильнішою за дією концентрованою сірчаною кислотою некротичний струп на внутрішній стінці шлунка звичайно має чорний колір. При отруєнні азотною кислотою уражені хімічними опіками ділянки жовтого кольору внаслідок ксантопротеїнової реакції, для отруєння оцтовою кислотою характерні специфічний за­пах, різка гіперемія і набряк слизової оболонки шлунка.

Отруєння хлористоводневою і щавлевою кислотами призводить до різкого почервоніння слизової оболонки шлунка і утворення крововиливів.

їдкі луги. Дія їдких лугів зумовлена гідроксильними іонами (аніонами), які розплавляють і некротизують білки (колікваційний некроз). Водночас луги омилюють жири. Уражені лугами тканини на дотик слизькі, ніби намилені. Потім вони поступово тьмяніють і утворюється струп, Внаслідок того, що лужний гематин і гемоглобін почина­ють просочувати струп, він стає темним, а навколо нього виникають ознаки запалення. З лугів при отруєннях найча­стіше вживають їдкий натр, їдке калі та їдкий амоній. Смертельна доза лугів становить 10-20 г. Їдкий натр і їдке калі — це тверді білі грудочки, що легко розчиняються у ноді, їдкий амоній — це нашатирний спирт, що має спе­цифічний запах.

У випадках отруєння формаліном спостерігається спе­цифічний різкий запах, уражені слизові оболонки тверді, крихкі, рівномірно блідо-сіруватого кольору.

Т

Судово-медична токсикологія

 

Фенол звичайно називають карболовою кислотою, хо­ча він і не належить до кислот, оскільки діє всією молеку­лою, а не водневими іонами. Смертельна доза — 10 г. Деривати фенолу — крезол, лізол та ін. Розчини фенолу та його похідних використовуються для дезинфекції. Найча­стіше спостерігається отруєння так званою карболовою кислотою, що має різкий специфічний запах.

Під час судово-медичного дослідження трупа відчу-вап'ься чапах карболової кислоти, слизова оболонка шлун­ка і стравоходу сірувато-білуватого кольору, легколамаєть-ся, у місцях, де немає епітелію — темно-червоного кольо­ру. Такі самі зміни виявляються і в разі отруєння крезолом і лізолом.

Якщо після отруєння їдкими кислотами або лугами людина залишається живою, то з часом у неї в шлунку можуть виникати виразки, а потім рубці з наступним зву­женням стравоходу.

Отруєння дорослих людей отрутами місцевої дії в більшості випадків самогубства, нерідко спостерігаються нещасні випадки, коли людина в стані алкогольного сп'я­ніння ковтає кислоту або луги замість алкогольних на­поїв.

Отруєння їдкими кислотами або лугами з метою вбив­ства як дорослих, так і дітей трапляються дуже рідко. Отруєння дорослих можливе тоді, коли вони перебувають у безпорадному стані. У подібних випадках їдкі отрути не ковтаються, а вивертаються назовні і розтікаються по об­личчю, утворюючи значні хімічні опіки. Великі опіки утво­рюються і біля входу в гортань, у верхній частині страво­ходу, а в шлунку вони можуть і не виявлятися. Смерть у таких випадках настає від асфіксії внаслідок значного набрякання слизової оболонки біля входу в гортань.

Судово-медична токсикологія

Деструктивні отрути

Деструктивні отрути — це велика група речовин, які після всмоктування і контакту з клітинами порушу­ють їх структуру, що призводить до дистрофічних і некротичних змін тканин печінки, нирок, серця, цент­ральної нервової системи та інших органів і систем. Зміни при отруєнні деякими деструктивними отрутами іноді досить типові для них, проте подібні прояви можуть нагадувати будь-яку хворобу. Тому в разі підозри на отрує­ння деструктивними отрутами потрібно проводити судо­во-токсикологічне дослідження. До деструктивних отрут належать солі і оксиди важких металів: миш'яку, ртуті, міді, свинцю та ін.

Миш'як. Отруйні властивості миш'яку відомі дуже давно. Відсутність смаку, запаху і сильні отруйні власти­вості зумовили застосування його із злочинною метою. Миш'як — метал, нерозчинний у воді, а тому й неотруй­ний, проте, окиснюючись, утворює отруйні оксиди. Якщо говорять про отруєння миш'яком, розуміють білий ми­ш'як, тобто ангідрид миш'яковистої кислоти (Asfi^), хоч є інший, менш отруйний — ангідрид миш'якової кислоти {As ft) Вони широко застосовуються для протруєння зер­на, а тому є більш-менш доступними.

Білий миш'як — це білий порошок без особливого запаху і смаку, іноді може мати вигляд білих грудочок із жовтуватим відтінком. Він може бути легко і непомітно введений в організм разом з їжею, а тому й досі іноді спостерігаються випадки вбивства шляхом отруєння ми­ш'яком. Трапляються нещасні випадки внаслідок спо­живання зерна, протруєного сполуками миш'яку, а та­кож випадки самогубства. Смертельна доза становить 0,1-0,2 г,

—————————————— 417 ——————————————

Т

Судово-медична токсикологія

 

Залежно від перебігу розрізняють дві форми гострого отруєння миш'яком:

1) шлунково-кишкову;

2) паралітичну (нервову).

Шлунково-кишкова форма отруєння нагадує холеру:

через 1-2 год після приймання миш'яку потерпілий почи­нає відчувати печію в роті з металевим присмаком, нудоту, потім спрагу, гострий біль у животі, потім неспинне блю­вання. Обличчя відразу стає змарнілим, очі западають, ніс загострюється (лице Гіппократа), шкіра вкривається лип­ким потом, у литкових м'язах виникають судоми.

Потім з'являються рідкий, водянистий пронос із шма­точками слизу і білуватими клаптями відторгненого киш­кового епітелію, що нагадує рисовий відвар як при холері. Кількість сечі зменшується, спостерігаються симптоми колапсу. Смерть, як правило, настає через 1-2 доби, рідше

— пізніше.

У разі отруєння миш'яком спочатку виникає блювання, тоді як при холері насамперед з'являється пронос.

Паралітична (нервова) форма пов'язана з прийманням великих доз миш'яку і перебігає без шлунково-кишкових проявів. При цій формі спостерігається різкий головний біль і тягнучий біль в інших частинах тіла, сонливість, запаморочення, непритомність, іноді судоми, коматозний стан. Смерть може настати швидко, навіть у перші години після отруєння.

Під час розтину трупа зміни в органах нагадують озна­ки токсичного гастроентериту. Кишкові петлі в'ялі, се­розна оболонка липка, в кишках світлий, водянистий вміст із білуватими пластівцями, слизова оболонка кишок гіпе-ремійована, в її складках дрібні, сіруваті ділянки некрозу,

—————————————— 418 ——————————————

Т

Судово-медична токсикологія

 

іноді білуваті часточки миш'яку, солітарні фолікули (Пей-грові бляшки) різко збільшені, набряклі, нерідко з кровови-ливами. Слизова оболонка шлунка гіперемійована, на­брякла, іноді з некротичними ділянками, вкрита в'язкими слизовими масами. Секреторні залози шлунка збільшені, н наслідок чого слизова оболонка на дотик дрібногорбиста. її порожнинах серця — густа кров, під ендокардом лівого шлуночка часто виявляються невеликі смугасті кровови­ливи, схожі на плями Мінакова, що виникають, мабуть, внаслідок різкого зниження кров'яного тиску в міокарді, печінці й нирках — прояви ниркової дистрофії.

Якщо смерть від отруєння миш'яком настає швидко (при паралітичній формі отруєння), то зазначені морфо­логічні зміни можуть і не спостерігатися. У таких випадках у шлунку найчастіше виявляють білуваті часточки миш'я­ку, що характерне для самогубства від приймання великої до»и отрути.

До отруйних сполук миш'яку належать фарби (шеєлева in швейнфуртська зелень). Дуже рідко спостерігаються отруєння органічними препаратами миш'яку (наприклад, гпльварсеном і неосальварсеном тощо).

Миш'як тривалий час зберігається в трупі (зокрема в кістках і волоссі), тому може бути виявлений шляхом вудово-токсикологічного дослідження і через досить три-аалиіі час після поховання (наприклад, виявлення великої кількості миш'яку у волоссі Наполеона через більш як 150 рокін після його смерті).

Глід ураховувати, що грунтові мікроорганізми можуть переносити миш'як із грунту в останки трупа.

Якщо людина після отруєння миш'яком залишається «инок», то у неї виникають жовтяниця, висип, а на нігтях і'шіпніоться білуваті поперечні смужки, які дістали назву

Г

Судово-медична токсикологія

 

смужок Mecca За кількістю смужок, як встановлено B.I. Про-зоровським, можна зробити висновок про те, скільки разів приймався миш'як. При дворазовому прийманні — дві поперечні смужки при триразовому — три тощо. Ці смуж­ки з часом зникають.

Сполуки ртуті. Металева ртуть неотруйна, оскільки вона нерозчинна, або майже нерозчинна. Отруйними є пари ртуті та деякі органічні (гранозан) і неорганічні (суле­ма) сполуки. Подрібнена ртуть у мазях після втирання легко всмоктується і, якщо доза її відповідна, це спричиняє отруєння, так само як і вдихання парів ртуті.

Сулема — білий дрібнокристалічний порошок, який добре розчиняється у воді, краще в присутності натрію хлориду. Випускається у вигляді таблеток по 0,5 або 1 г, забарвлених у блідорожевий колір. У медичній практиці застосовується як антисептичний, дезинфікуючий засіб. Сулема — сильна протоплазматична отрута, сполучаю­чись із білками тканин, вона утворює ртутні альбумінати. Смертельна доза — 0,1 -0,3 г.

Клінічна симптоматика отруєння сулемою нагадує дизентерію і характеризується тріадою клініко-морфо-логічних проявів:

1) ртутним стоматитом;

2) ртутним виразковим колітом;

3) нефрозо-нефритом (сулемова нирка).

Після приймання отрути виникає неприємний метале­вий присмак і пекучий біль у роті та за ходом стравоходу, шлунка, блювання, часто з домішкою крові, кривавий пронос. Пульс частий, ниткоподібний, температура тіла знижується, ясна набухають, з рота чути різкий гнильний запах. Спочатку збільшується виділення сечі, а потім на­стає анурія (спостерігаються циліндр-протеїн і гематурія).

——————————————— 420 —————————"—————

У

Судово-медична токсикологія

 

Виникає кривавий пронос із тенезмами, слизом у калі, Nepu'i що отруєння сулемою може бути прийняте за дизен­терію. Смерть настає через 2-3 дні.

11 ід час судово-медичного розтину трупа виявляється диси і ь характерна картина: на підпухлих яснах сірувато-івленуватий наліт, виразки з сіруватим дном; нирки абільшені, мутно-білуватого кольору (біла сулемова нир-К»), на розтині кірковий шар набухлий, стовщений, прони-Чапий червоними крапками і смугами (крововиливи). Під Мікроскопом виявляється некроз епітелію звивистих ка-нклі.ців нефронів із відкладанням вапна і численні крово-

НІІІІІІВИ.

На внутрішній поверхні сліпої кишки і висхідної части­ни ободової (стінки їхні стовщені) спостерігається різка і іііеремія слизової оболонки з численними крововилива­ми, дрібні виразочки і сірувато-зеленуваті, некротичні ділян­ки, на поверхні яких тонка, сірувата плівка за типом диф-і гри гичної, яка легко знімається пінцетом.

І І,і зміни схожі на ті, що спостерігаються і при дизен-і орії. Проте у випадку дизентерії вони виявляються не у иирхньому, а в нижньому відділі товстої кишки (прямій і і ні моподібній).

Якщо було прийнято велику дозу сулеми, то смерть 11 не і ас в перші години при прогресуючих ознаках паралічу і ійі пральної нервової системи. Тоді у шлунку і в нижньому иідділі стравоходу є сіруваті некротичні ділянки із запаль­ними явищами.

Судово-медична діагностика отруєння сулемою грун- іусться на результатах токсикологічного дослідження ниу ірішніх органів. У тканинах трупа отрута зберігається і (Италии час (понад рік). Отруєння сулемою найчастіше є нічщісиим випадком, коли розчин помилково вважають за

Т

Судово-медична токсикологія

 

будь-який напій, спостерігаються випадки самогубства, а також убивства.

Солі свинцю. Отруєння солями свинцю спостеріга­ються дуже рідко. Гостре отруєння найчастіше зумовлене свинцю карбонатом (свинцеві білила) або свинцю ацета­том (свинцевий оцет). Картина отруєння не має будь-яких характерних ознак. При цьому спостерігаються прояви токсичного гастроентериту з усіма відповідними клінічни­ми і морфологічними ознаками. При розтині трупа на різко гіперемійованій слизовій оболонці шлунка спостерігають­ся білуваті часточки солей свинцю, тоді як вміст кишок і внутрішня їх поверхня темно-бурого, майже чорного кольо­ру внаслідок утворення сульфату свинцю (сполуки солей свинцю з сірководнем).

Найчастіше хронічне отруєння солями свинцю спосте­рігається на підприємствах, під час роботи з свинцевими препаратами в скляній промисловості, друкарнях тощо. Клінічні прояви при цьому різні — свинцевий параліч, свинцева подагра, кахексія, свинцевий стоматит та ін. Гостре отруєння солями свинцю іноді є самогубством. Убивства, нещасні випадки, як правило, не спостеріга­ються, бо смертельна доза солей свинцю велика — 20-30г.

Солі міді. Із неорганічних сполук міді найбільше судо­во-медичне значення мають мідний купорос (міді суль­фат) і бордоська рідина. Смертельна доза становить 2-3 г, проте спостерігаються випадки, коли смерть настає після приймання 0,5-0,6 г міді сульфату. Картина отруєння ха­рактеризується неприємним, в'язким смаком у роті, знач­ною слинотечею, блюванням, болем у животі, кров'янис­тим проносом, слабкістю, запамороченням, коматозним станом і смертю. Блювотні маси забарвлені в зелений

Т

Судово-медична токсикологія

 

колір, кал — у чорний. При розтині трупа — гіперемія, набухання слизової оболонки шлунка, кишок, дистрофія паренхіматозних органів. Діагностика отруєння солями міді потребує токсикологічного дослідження внутрішніх органів.

Фосфор. Отруєння неорганічним металоїдом фосфо­ром тепер спостерігається надзвичайно рідко. Смертельна доза— 0,05-0,1 г. Надходження фосфору в шлунок спри­чиняє блювання; блювотні маси світяться в темряві. По­вітря, яке видихає потерпілий, має запах часнику. При судово-медичному розтині виявляють різко виражене жи­рове переродження паренхіматозних органів, особливо печінки, і численні крапкові крововиливи в різних органах і тканинах.

Останнім часом значного поширення набули органічні сполуки фосфору — тіофос, карбофос, фосфанон, мета­фос та ін., які застосовуються у вигляді порошків (дуетів) і емульсій у сільському господарстві і побуті для боротьби ч шкідниками зернових культур і комахами, а тому отрує­ння цими сполуками нерідко має місце в судово-медичній практиці. Отруєння може настати від вдихання парів цих сполук або при споживанні їх з їжею. Спостерігаються приступи клонічних і тонічних судом із непритомністю, різко виражені розлади дихання (бронхоспазм) і кровообі-і'у (гіпотензія). Смерть настає від паралічу дихального цеі ітру і має характер асфіксії.

Фосфорні сполуки значно знижують активність холіне-стерачи, що призводить до накопичення в організмі аце­тилхоліну.

Враховуючи дію різних сполук фосфору на організм Людини, неорганічні сполуки слід віднести до деструктив- ИИх отрут, а органічні — до нервово-функціональних.

Т

Судово-медична токсикологія

 

Судово-медична діагностика отруєння сполуками фос­фору грунтується на результатах токсикологічного дослід­ження внутрішніх органів.

До групи деструктивних отрут належать різні сполуки талію, особливо талію сульфат і талію ацетат, отруєн­ня якими останнім часом являється важливою проблемою. Ці сполуки використовуються на виробництві. Смертель­на доза становить близько 1 г (10-15 мг/кг маси тіла). Отруєння має дуже тяжкий перебіг, пошкоджуються май­же усі органи і системи (серце, судини, нирки, центральна нервова система, шлунок, кров і кровотворні органи, кіст­ки). Характерний тяжкий поліартрит, поліневрит, випаді­ння волосся, порушення росту нігтів. Можливий гострий і хронічний перебіг отруєння. Смерть при гострій формі настає через 1-10 діб. Талій є ферментною отрутою. Низькі концентрації його стимулюють АТФ, а високі — пригні­чують. Отрута накопичується в мітохондріях, аксонах, пошкоджуючи їх. Виводиться з організму повільно, пере­важно нирками, а також кишками з ознаками вторинної резорбції. Основним депо накопичення талію є кістки, м 'язи, волосся. Накопичення талію в волоссі обумовлює порушення процесів кератиноутворення, внаслідок чого утворюються порожнини, які при звичайній мікроскопії виглядають як поперечні смуги — так звані "талієві сму­ги". Він міститься також в крові, сечі, калі, де можна його виявити сучасними хіміко-аналітичними методами.

Кров'яні отрути

Серед великої кількості кров'яних отрут найбільше су­дово-медичне значення мають такі, що зв'язують гемог­лобін. Це оксид вуглецю, або чадний газ., метгемоглобі-

Г

Судово-медична токсикологія

 

иотворні — бертолетова сіль, нітробензол, анілін та його

ПОХІДНІ.

Оксид вуглецю (чадний газ). Утворюється при непов­ному згорянні органічних речовин. Це газ без кольору і wiaxy, дещо легший за повітря. Він міститься в складі сштильного, порохового, мінного, вихлопних газів, нако­пичується в шахтах тощо, а тому отруєння цим газом і постерігається часто. Гемоглобін має різко виражену спо­рідненість з оксидом вуглецю (у 100-300 разів більшу, ніж і киснем). Потрапляючи в кров, оксид вуглецю дуже швид-м» чаміщує в крові кисень, утворюючи карбоксигемог-нобін.

Останнім часом встановлено, що оксид вуглецю справ-ляс токсичну дію на всі біохімічні системи, які містять їм і зо (міоглобін, цитохромоксидазу, каталазу, пероксида-<у), а тому, крім утворення карбоксигемоглобіну в м'язах виявляється карбоксиміоглобін, який зумовлює яскраво-червоний колір ткайини.

Дія оксиду вуглецю спостерігається у людей вже навіть при незначних домішках до повітря. Ознаки асфіксії вияв-ііяються, якщо в повітрі міститься близько 0,4% оксиду вуглецю. Смертельна концентрація його в повітрі стано-nii п. 0,4-0,5% при експозиції 20-30 хв.; 1% концентрація (причиняє раптову смерть.

І Іри отруєннях оксидом вуглецю спостерігається запа­морочення, головний біль, шум у вухах, почервоніння обличчя, нудота, блювання, м'язова слабість, непри­томність, коматозний стан.

Під час дослідження трупа виявляється рожеве забар­влення трупних плям і внутрішніх органів, рідка, рожева крон, такого самого кольору усі слизові оболонки, дрібні кошикові крововиливи під легеневою плеврою, епікардом і

Т

Судово-медична токсикологія

 

на інших органах. Якщо смерть настала через деякий час після отруєння, то при дослідженні трупа можуть бути виявлені дрібні крововиливи і вогнища розм'якшення у головному мозку.

Щоб упевнитися в наявності карбоксигемоглобіну, іноді при розтині трупа застосовують дуже просту пробу. Це так звана натронна проба (проба Гоппе-Зейлера). Виконуєть­ся вона таким чином: на предметне скло наносять 2 краплі крові(досліджувану і контрольну), до кожної з них додають по 1 краплі 33% розчину NaOH, змішують і на фоні світло­го паперу візуально виявляють різницю в кольорі. В дос­ліджуваній крові, де міститься карбоксигемоглобін, колір не змінюється, а в контрольній внаслідок відновлення гемоглобіну з'являється бурий колір. Проте ця проба має допоміжне значення.

У всіх випадках виникнення підозри на отруєння окси­дом вуглецю обов 'язково треба зробити спектральне дослі­дження крові. Діагностичне значення в разі отруєння окси­дом вуглецю має не тільки наявність карбоксигемоглобіну, а і його вміст, смертельна концентрація якого становить 60-80%. Для хімічного дослідження потрібно брати кров (близько 10 мл) із глибоких великих судин. Наявність оксиду вуглецю можна виявити і в сухих плямах крові.

Найчастіше отруєння оксидом вуглецю є нещасним випадком у побуті або на виробництві, зрідка — це само­губство, у винятково рідких випадках — убивство.

Отрути, що руйнують еритроцити та утворюють метгемоглобін. Отрути цієї підгрупи характеризуються тим, що їх дія призводить до руйнування еритроцитів і утворення сполуки, в якій залізо перебуває не в дво, а в тривалентному стані і кисень з'єднаний з залізом, входить до складу гідроксильної групи.

Т

Судоео-медична токсикологія

 

Внаслідок цього гемоглобін втрачає здатність приєдну-пати кисень, а тому настає кисневе голодування. Метге­моглобін має бурштиновий колір, який передає крові і орі анам. Трупні плями набувають темно-сірого кольору. Метгемоглобін у великих концентраціях різко знижує ос­мотичну резистентність еритроцитів, що призводить до тачного гемолізу.

Бертолетова сіль — це солонуватий на смак білий кристалічний порошок. Вона широко застосовується в піро­техніці. Смертельна доза — 10-20 г. Клінічна картина (»іруєння характеризується тим, що після приймання отру­ти починається блювання, часто пронос. У сечі з'являється білок, поступово вона темнішає внаслідок вмісту метге­моглобіну, може виникнути анурія. Смерть, як правило супроводжується ознаками колапсу.

На розтині трупа відзначають димчасто-синюшний або ііспідний колір трупних плям. Нирки збільшені, на розрізі мозковий шар із буруватими смужками. Пщ мікроскопом ниркові канальці заповнені еритроцитами і продуктами їхнього розпаду бурого кольору.

Діагностика отруєння бертолетовою сіллю грунтується иарезультатах токсикологічного дослідження внутрішніх органів, причому не пізніше як через 3-5 днів після смерті.

Нітробензол — масляниста рідина, яка широко засто­совується в парфумерії, має приємний запах гіркого мигда­лю. Смертельна доза—1-2 г. Внаслідок того, щонітробен-»ол погано розчиняється, прояви отруєння виникають лише через кілька годин. Починається блювання з характерним тпахом гіркого мигдалю, запаморочення, розладнується чода, мова невиразна. Отруєний схожий на людину, яке перебуває в стані сильного алкогольного сп'яніння. Потім спостерігається кома і настає смерть.

Т

Судово-медична токсикологія

 

При розтині трупа відзначають аспідно-сіруватий колір трупних плям, різкий запах гіркого мигдалю від внутрішніх органів, розпад еритроцитів у канальцях нирок, дрібні екхімози в серці і легенях.

Анілін — безбарвна, що з часом жовкне, рідина, яка має характерний приємний запах. Широко застосовується в гістологічних лабораторіях при виготовленні фарб та ін. Смертельна доза—10-20 г. Отруєння може виникати при потраплянні отрути не тільки per os, а й через дихальні шляхи та шкіру.

Клінічна картина і морфологічні зміни аналогічні тим, які спостерігаються в разі отруєння нітробензолом. Від внутрішніх органів йде характерний запах.

Отруєння метгемоглобінотворними отрутами встанов­люється судово-токсикологічним дослідженням і, як пра­вило, є нещасним випадком.