Стисла історія розвитку судової медицини

Виникнення і розвиток судової медицини тісно пов'я­зані з розвитком держави і права. Формуванню судової медицини як науки передував тривалий період експертної практики. В збережених пам'ятках писемності Стародав­нього Риму, Стародавньої Греції, Індії є відомості щодо практичного використання медичних обстежень для суду і слідства. Наприклад, ще в 44 р. до н.е. в Староданньому Римі під час обстеження вбитого Юлія Цезаря придворним лікарем Антистієм було встановлено, що з 27 ран, виявле­них на тілі імператора, тільки одна проникаюча н грудну порожнину, була визнана смертельною Це яскравий при­клад експертного мислення лікаря.

У Месопотамії, Стародавньому Єгипті, за законами єгипетських жерців, вагітна жінка, яка скоїла вбивство,

——-——————————— 10 ——————————————

д-і-д Судова медицина, її визначення, зміст, завдання •^p

звільнялась від смертної кари. Факт її вагітності встанов­лювали самі жерці або запрошували для цього лікарів, повитух чи інших осіб. Коло питань, які підлягали визна­ченню, постійно розширювалось.

У рукописах Мойсея, Талмуді (1 ст. до н.е.) вже доклад­но обґрунтовувалась необхідність запрошення лікарів для встановлення терміну зачаття, особливостей пошкоджен­ня тощо. Проте стверджувати, що тоді існувала судово-медична експертиза, було б неправильно, оскільки в той час не було ні судової медицини, ні лікарів, які б займалися цією діяльністю. У відомому Кодексі Юстініана Великого (529-534 р.н.е.), що є основою Римського права, підкрес­люється особлива роль лікарів у судовому процесі. Відзна­чається, що "лікарі власне не свідки, вони більше судді, ніж свідки".

У деяких країнах Азії (Китай, Японія, Корея) судова медицина почала розвиватися з ХШ ст. Уже в 1247 р. в Китаї вийшов у світ трактат із судової медицини Сун-ци "Сі-Юнань-Лу", в якому знайшли відображення питання судово-медичної діагностики у випадках насильної і рап­тової смерті. У трактаті вперше було описано трупні пля­ми, трупне заклякання, ознаки смерті від удару блискавки, техніка огляду трупа, було визначено точки на тілі людини, в ділянках яких пошкодження небезпечні для життя, тощо.

Оскільки деякі судово-медичні дані запропоновано впер­ше саме китайськими вченими, Китай вважають колискою наукової судової медицини.

У ХУШ-ХГХ ст. на півночі Європи було видано так звані "Варварські правди" (Leges Barbarorum), в яких пропону­валось запрошувати лікарів для визначення ступеня тяж­кості і характеру тілесних пошкоджень та розв'язання інших питань.

—————————————— ц ——————————————

л'л Судова медицина, її визначення, зміст, завдання "TF*

Виникнення наукової судової медицини в Європі (Німеч­чині) пов'язане з ім'ям імператора Карла V, який ввів у 1532 p. Карний кодекс, відомий під назвою "Кароліна". За цим кодексом, судді були зобов'язані запрошувати лікарів для обстеження трупів, огляду осіб з тілесними пошкод­женнями, а також у випадках дітовбивства, отруєння, лікарської помилки тощо. Це законодавство було значним кроком уперед, оскільки важливе значення надавалось судовим доказам, у тому числі й судово-медичній експер­тизі. Кодекс "Кароліна" був стимулом до розвитку судової медицини і виходу у світ капітальних наукових праць.

Серед них особливої уваги заслуговує перший посібник із судової медицини, створений французьким хірургом А.Паре(1517-1590) під назвою "Порадник до складання судово-медичних укладнень", а також "Трактат про вис­новки лікарів і бальзамування трупів", в яких наводяться важливі відомості з різних питань судової медицини.

У 1621 p. вийшов другий посібник із судової медицини, написаний італійським лікарем П.Закхіасом під назвою

"Судово-медичні питання", який не втратив свого значен­ня й тепер.

Часті залучення лікарів до слідчої і судової практики сприяли новим відкриттям у галузі судової медицини. Серед них потрібно відзначити гідростатичну легеневу пробу для встановлення живонародженості немовлят, яку було рекомендовано К.Рейгером (1677) і Шреером (1682).

У ХУЩ-ХХ ст. судова медицина в країнах Європи розвивалась відповідно до розвитку загальної медицини і змін у судових реформах особливо з введенням гласного судочинства, яке зобов'язувало лікаря-експерта прилюдно обґрунтовувати і захищати свої висновки. У ХІХ-ХХ ст. працювали багато видатних вчених, які розробляли окремі

—————————————— 12 ——————————————

^-д Судова медицина, її визначення, зміст, завдання -^^>

питання судової медицини. Серед них Гофман, А.Каспер, Машка, Лакасань, Мартін, Бруардель, Тамасія та ін.

У Росії судова медицина розвивалася самостійним шля­хом. Тут раніше, ніж в інших країнах, було затверджено законодавством обов'язкове судово-медичне дослідження трупа з використанням медичних висновків як доказів у суді.

Перші посилання на судову оцінку тілесних пошкод­жень та інших видів насильства можна виявити в старо­винному російському праві.

Так, у правовому збірнику "Руська правда", який нале­жить до ХІ-ХШ ст., пошкодження, зумовлені злочинами проти життя і здоров'я людини, розподілялись на дві гру­пи: тяжкі і легкі. При цьому судова оцінка пошкоджень грунтувалася лише на наявності зовнішніх їх ознак на тілі потерпілого.

Проте в "Руській правді" тав інших законодавчих актах і державних грамотах ("Двінська статутна грамота") не було спеціальних положень відносно того, як і ким мають проводитись обстеження. За деякими з них, для огляду трупів виділяли спеціальних людей терміном на тиждень, внаслідок чого вони дістали назву "тижденників".

У царських статутах і грамотах XVI ст. вже вказувалося, в яких випадках потрібно залучати лікарів для складання медичних висновків і подання їх до суду.

В архівних матеріалах, що збереглися, виявлено кілька таких справ, які наведені С.В. Шершавкіним (1968) в монографії, присвяченій вивченню історії вітчизняної су­дово-медичної експертизи.

Так, у 1537 р. лікарем Феофілом був обстежений князь Андрій, який під виглядом хвороби відмовився виконати наказ царя про повернення в Москву з Углича. Лікар Феофіл визнав хворобу князя незначною, і він був доставлений у Москву "приводом".

——————. ———————— 13 ———————————————

д-^д Судова медицина, п визначення, зміст, завдання "F*

У ті часи проводились також обстеження померлих осіб для встановлення причини смерті.

Так, коли в 1571 p. померла дружина Івана IV (Грозного), то для дослідження померлої був запрошений голандський лікар Бомелі-ус, в обов'язки якого входило лікування царської сім'ї та придвор­них, а також виготовлення згубного зілля для частування неугодних 'осіб. Лікар встановив, що смерть дружини І.Грозного настала від отруєння.

У зв'язку з загальним розвитком науки обстеження і огляд трупів набували все більшого значення в судово-адміністративній практиці. Причому ще задовго до появи спеціальних указів із цього приводу медичні свідоцтва доручали складати лікарям.

У XVI ст. після об'єднання навколо Москви відокрем­лених князівств було створено нові органи державного управління—Аптекарський приказ, потім Боярський при­говор, які керували всією лікарською і аптечною службою в Росії. Вони були наділені адміністративними і судовими функціями.

Лікарями Аптекарського приказу і Боярського пригово­ру проводились дослідження для встановлення придат­ності різних осіб до государевої служби, правильності лікування, з'ясування причин смерті тощо.

Боярські приговори передбачали покарання залікарські помилки.

Незважаючи на відсутність у той період відповідних законодавчих актів, лікарі широко залучались як експерти в кримінальних справах. Висновки лікарів були одним з важливих доказів і впливали на рішення суду.

Наступний період розвитку судової медицини почи­нається від введення у військовому статуті Петра І (1714) артикулу 154 про обов'язковий розтин трупів у випадках

—————————————— 14 • —————————————

д-'-д Судова медицина, її визначення, зміст, завдання •тр*

раптової і насильної, смерті, яке мало велике значення для розвитку і формування судово-медичної експертизи в Російській імперії.

Це був перший законодавчий акт, що передбачав прове­дення розтину трупа у всіх випадках насильної смерті лікарем, який повинен був свої висновки подати в пись­мовій формі до суду. Лікарів запрошували також у випад­ках незаконного лікування при нанесенні пошкоджень, встановленні віку, дослідженні різних речовин, статевих злочинах, дітовбивстві. Таким чином, законодавством Петра І було започатковано організацію судово-медичної експертизи. В першій чверті XVIII ст. ця служба була створена в Москві і Санкт-Петербурзі, а з 30-х років вона стала започатковуватися у інших містах Росії.

У 1797 р. у всіх губернських містах були засновані лікарські управи, до складу яки:, "ходили інспектор і два лікарі. Крім керівництва всією іедичною службою вони були зобов'язані проводити судово-медичні дослідження,. зокрема — розтин трупів. До положення про лікарські управи входили "Генеральні правила, що належать до лікарсько-судової науки" (1798). Це був перший офіційний документ, який визначав порядок судово-медичного роз­тину з обов'язковим розкриттям трьох порожнин тіла, що мало виняткове значення для судової медицини того часу.

Незважаючи на те що за указом Петра І судово-медичні дослідження в разі насильної і раптової смерті стали прово­дитись частіше, якість їх залишалася дуже низькою, тому що спеціалістів із судової медицини ще не було. Виникла необхідність в їх підготовці через вищі навчальні заклади, яких у Росії на той час ще не було.

Першим вищим навчальним закладом у Росії був Мос­ковський університет, заснований у 1755 р. Найогомедич-

—————————————— 15 —————————————

д-'-д Судова медицина, Гі визначення, зміст, завдання "Т^

ному факультеті доктор Ер-замус уперше почав читати | лекції з основ лікарсько-су­дової науки. У вступній лек­ції він наголошував на важ­ливості значення для лікарів та юристів вивчення основ судової медицини. Лише в 1804 р. при університеті була створена кафедра анатомії, | фізіології та лікарсько-судо-1 вої науки, яку очолив проф. І.Ф.Венсович.

В одному з найзначніших вищих медичних закладів Росії того часу — Петербург

ЗЬКІЙ ВІЙСЬКОВО-медичнІЙ С.О.Громов (1774-1856)

Академії лекції з судової медицини читалися з 1798 p. Першим завідуючим кафедрою був професор Рінгебройн. З 1806 p. кафедру очолив відомий проф. С.О.Громов — автор підручника з судової медицини (1832), за яким учи­лося не одно покоління лікарів і студентів усіх універси­теті в Росії.

Крім того, вищі медичні заклади були відкриті в Юр'єві (1802), Харкові (1804), Казані (1804), Києві (1834), Ново­російську (1864), Томську (1888), трохи пізніше—у Сара­тові (1909), Ростові (1915), Пермі (1916) та інших містах.

Основними документами, які регламентували проведен­ня судово-медичної експертизи, в той період були Статут судової медицини (182 8) і "Наставления врачам при судеб­ном осмотре и вскрытии мертвых тел" (1829), підготов­лені, проф. І.В.Буяльським (1789-1866), який ще в 1824 р. опублікував роботу "Руководство врачам к правильному

^-'-д СудЬва медицина, її визначення, зміст, заедания "^р

осмотру мертвых человеческих тел для узнания причины смерти, особенно при судебных исследованиях".

Переробкою в 1842 р. Статуту судової медицини було завершено організаційну структуру судово-медичної служ­би в Росії, яка профункціювала майже без змін до Жовтне­вого перевороту. Відповідно до цього Статуту судово-медичні обов'язки в повітах виконували повітові лікарі, в містах — міські, поліцейські, військові і цивільні вільно-практикуючі лікарі.

Важливу роль у розвитку судової медицини відіграв великий хірург М. І. Пирогов (1810-1880), прах якого збері­гається й тепер у склепі біля Вінниці. У 1841 р. М.І.Пиро-гов видав спеціальний атлас "Анатомические изображе­ния человеческого тела, назначенное преимущественно для судебных врачей". В Медико-хірургічній Академії в Петербурзі М.І.Пирогов зробив понад 1000 досліджень трупів, що характеризує його практичну діяльність в галузі судової медицини. Незаперечний його внесокувогнестріль-ну балістику. Прогресивний вплив на розвиток теорії і практики судової медицини в подальші роки мали Пиро-говські з'їзди лікарів.

У 1864 р. були прийняті судові статути, і судочинство з таємного стає гласним з участю сторін обвинувачення та захисту. Внаслідок цього значно зросли вимоги до лікарів-експертів, оскільки вони на відкритому засіданні повинні були підтвердити свої висновки переконливими даними, обгрунтованими результатами наукових досліджень, які в разі потреби можна було перевірити. В зв'язку з цим лікар-експерт повинен був мати високу теоретичну і практичну підготовку.

Усе це значно активізувало дослідницьку діяльність і сприяло підвищенню якості підготовки лікарів у галузі судової медицини. З'явились фундаментальні роботи та-

Д~'"Д Судова медицина, її визначення, зміст, завдання "ТР*

ких видатних учених як П. І. Нейдінг, П. А. Мінаков, Н. Н.Іва-новський, Ф.Ф.Ергардт, М.С.Бокаріус і багатьох інших.

У 60-і роки значно збільшилась кількість друкованих праць. З 1865 р. почав періодично виходити "Архив судеб­ной и общественной гигиены", який з 1872 р. замінив "Сборник сочинений по судебной медицине, медицинской полиции й общественной гигиене", з 1880 по 1888 р. — "Вестник судебной медицины и общественной гигиены", а з 1889 р. — "Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины", який перестав друкуватися у 1917р.

Період після Жовтневого перевороту характеризувався подальшим інтенсивним розвитком судової медицини і прогресивними змінами організаційної структури судово-медичної служби. Він відзначається заснуванням у 1918 р. Народного комісаріату охорони здоров'я РРФСР, до скла­ду якого входив підвідділ із судово-медичної експертизи — керівний центр судово-медичної служби держави. Таким чином, із системи Міністерства внутрішніх справ ця галузь медицини була переведена в систему охорони здоров'я.

У 1920 р. було прийнято "Положення про судово-ме­дичних експертів". У 1924 р. при Народному комісаріаті охорони здоров'я РРФСР затверджена посада судово-ме­дичного експерта, а в 1937р. при відповідному Наркоматі СРСР — посада головного судово-медичного експерта СРСР, яку послідовно займали М.В. Попов, у 1939-1979 р. —В.І.Прозоровський, аз 1979-1991 р. —О.П.Громов.

Важливе значення у подальшому розвитку судової ме­дицини мала організація у 1932 р в Москві НДІ судової медицини, який став організаційним науково-методичним центром керівництва науковою і практичною судово-ме­дичною діяльністю.

.—————————————— 18 ——————————————

д-'-д Судова медицина, її визначення, зміст, завдання '^^>

Організація судово-медичної експертизи в Україні по­чалася в 1919 р., коли в Києві при Наркоматі охорони здоров'я був створений відділ медичної експертизи. В його обов 'язки входили підготовка інструктивних матеріалів до проведення різних видів експертизи, керівництво діяльні­стю судово-медичних органів.

Судова медицина в Україні розвивалась як складова частина медицини в Російській імперії, збагачуючи її ви­датними науковими досягненнями, що належать, зокрема, Київській і Харківській школам судових медиків. Слід відзначити таких учених, як Ф.Ф.Ергардт, Н.О.Оболонсь-кий,В.АТаранухін,Ю.С.Сапожников,А.М.Гамбург,Ф.А.Па-тенко, М.С.Бокаріус, М.П.Марченко, та багатьох інших.

У довоєнні і післявоєнні роки в Україні було відкрито чимало медичних вузів таінститугів удосконалення лікарів, до складу яких увійшли кафедри судової медицини. Вони стали базами створення наукових медичних шкіл і підго­товки судових медиків до практичної діяльності.

Тепер в Україні налічується 14 медичних вузів, які мають кафедри (курси) судової медицини. Крім того, ана­логічні кафедри є також в закладах удосконалення лікарів Києва і Харкова, а також при медичному факультеті Ужго­родського університету.

Працівники цих кафедр беруть активну участь у прак­тичній роботі як висококваліфіковані судово-медичні екс­перти. Результати наукових досліджень, розроблених на кафедрах, мають переважно прикладне судово-медичне значення, а тому широко використовуються в експертній практиці.

Із розпадом колишнього Радянського Союзу і утворен­ням в 1991 р. Незалежної України відбулися зміни в струк­турі судової медичної служби. Внаслідок організації систе-

—————————————— 19 ——————————————'

д^-д Судова медицина, И визначення, зміст, завдання "тв*

ми охорони здоров 'я і розформування Міністерства охоро­ни здоров'я СРСР вищою судово-медичною інстанцією в Україні стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

Крім того. Верховною Радою України були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність державних структур, у тому числі і органів охорони здоров 'я та судової медицини. В Кримінальний і Цивільний кодекси внесено доповнення і зміни, якими мають керуватися в своїй роботі судово-медичні експерти і які розглянуто нами у відповід­них розділах цього підручника.