Поняття про відчуття як початкову ланку пізнавального процесу

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття — це відображення окремих властивостей пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучан­ня, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її ото­чують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціону­ванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окре­мих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують пред­мет, вона бачить пляму певного кольору, але не може ска­зати, що це за предмет. Слухаючи незнайому мову, людина вловлює висоту, тембр, гучність голосу, хоча не сприймає змісту мовленого. Але пізнання рідко розпочинається з чут­тєвого відображення окремих властивостей предметів («щось світиться», «щось звучить»). Як правило, в людини одразу виникає цілісний образ об'єкта, в якому далі можуть бути виділені окремі його риси. Більш складною і розвиненою, ніж відчуття, але тісно пов'язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу є сприймання.

Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї форму­ються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.

Відображаючи предмети та їхні властивості, сприймання і відчуття являють собою різні за повнотою, глибиною й

адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпного ба­гатства світу. Але значення відчуттів та сприймання в діяль­ності людини не обмежується інформуванням про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Чуттєвий образ для людини є сигналом про значущість цих подій і, отже, регулятором ЇЇ поведінки в середовищі. Сприймаючи, на­приклад, зміну погодних умов (відчуваючи холод, спеку чи вітер), людина може пристосуватися до них чи уникнути їх. Виконуючи різні трудові дії, за допомогою відчуттів — пе­редусім м'язових і дотикових — вона точно відображає окремі властивості та цілісні ознаки речей і тільки на цій основі координує з ними свої дії. Втрата м'язової чутливості при деяких захворюваннях робить людину безпорадною у використанні найзвичніших предметів.

Роль відчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного ба­лансу з середовищем, порушення якого веде до дезорга­нізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інфор­маційного голоду через обмеження зорових, слухових, доти­кових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звич­ним фоном життєдіяльності людини. У стані інформацій­ного голоду в досліджуваних людей з'являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експе­римент.

Відображення дійсності у відчуттях та сприйманні влас­тиве як людині, так і тваринам, але результати цього відо­браження — чуттєві образи — дуже відрізняються за своїм змістом та функціями. Образна сфера людини розвивається в суто людських формах активності — діяльності, спілку­ванні, навчанні. Тому вона відображає соціальні умови жит­тя, предмети, створені людською працею, природу, на яку людина активно впливає. Тварини відтворюють у своїх об­разах тільки біологічно значущі умови існування. Чуттєве відображення є для них вищою формою орієнтування у світі. Для людини, повторюємо, це лише початковий сту­пінь пізнання світу, пізнання, яке триває і розгортається в уяві й мисленні.