Назвіть підходи щодо визначення місця продуктивності праці в системі управління підприємством

Визначення понять «продуктивність» і «продуктивність праці» є дис-

кусійним питанням, що зумовлює виникнення проблем прикладного характеру

на різних рівнях управління. Так, більшість західних учених, а також деякі віт-

чизняні автори ототожнюють продуктивність з ефективністю, що призводить до

помилкового розуміння її значення. Крім того, як наслідок використання трудо-

вої теорії вартості переоцінюється значення продуктивності праці.

Тож, по-перше, слід розмежувати поняття «продуктивність» і «ефектив-

ність». У цьому контексті найбільш відомим є підхід Д. С. Сінка, хоч замість

терміна «ефективність» він використовує «результативність». Її вчений відно-

сить до організаційної системи, тобто до певної організації (підприємства). На

його думку, результатив організац системи треба оцінюв за такими критеріями:

􀀹 дієвість (міра досягнення системою поставлених перед нею цілей, міра за-

вершення «потрібної» роботи);

􀀹 економічність (міра використання системою «потрібних» ресурсів);

􀀹 якість (міра відповідності системи вимогам, специфікаціям і очікуванням);

􀀹 прибутковість (відношення між валовими доходами і сумарними витрата-

ми (іноді — фактичними витратами);

􀀹 продуктивність (відношення кількості продукції системи до кількості ви-

трат на випуск відповідної продукції);

􀀹 якість трудового життя (те, в який спосіб працівники реагують на соціаль-

но-технічні аспекти даної системи);

􀀹 інноваційність (упровадження нових чи вдосконалених товарів та послуг)1.

Отже, відповідно до окресленого підходу продуктивності відводиться місце

інструменту забезпечення високої результативності функціонування організа-

ційної системи. При цьому вона розраховується як відношення обсягу продукції

до затрат праці. Але цей підхід не має чітких пояснень, чому продуктивності

відводиться така роль.

Близьким до теорії Д. С. Сінка є діяльнісний підхід, який дозволяє розмежу-

вати поняття «ефект», «результат», «результативність», «ефективність» і «про-

дуктивність». Він полягає в удосконаленні концептуальних засад щодо виокрем-

лення структурних елементів діяльності. У літературі, як правило, описуються

лише чотири складники діяльності — сам процес діяльності, мета, засоби й ре-

зультат діяльності. Однак на практиці виникає потреба в доповненні наведеного

переліку структурних елементів діяльності таким складником, як продукт.

Відомо, що діяльність — це притаманний тільки людині спосіб відносин зі

світом, який являє собою її активну взаємодію з навколишнім середовищем, за-

вдяки чому досягається свідомо поставлена мета. Звичайно, досягнення мети

вимагає відповідних засобів (ресурсів), які поєднуються в процесі діяльності

для того, щоб створити певний продукт — товар чи послугу. У свою чергу, су-

купність певних наслідків від використання або реалізації продукту розгляда-

ється як результат, або ефект. В одних випадках результат і продукт збігати-

муться, а в інших — ні. Останнє залежить від того, яку мету має на увазі суб’єкт

діяльності. Так, якщо метою є продукт, то між продуктом і результатом є від-

носна тотожність, у протилежному разі її немає. Тобто іноді продукт може роз-

глядатись як частковий випадок вияву результату.

Слід наголосити, що метою завжди є задоволення певних потреб, тобто, як

зазначає Н. Н. Трубніков: «…позитивний зміст мети постає перед нами...не

тільки як потреба, усвідомлення й неприйняття цієї потреби, але і як спонукан-

ня задовольнити цю потребу, як уявлення про результат діяльності, спрямоване

...на створення такого предмета чи стану, який би задовольнив потребу й усунув

її...». Однак задоволення актуалізованої потреби на основі створення в процесі

діяльності продукту не завжди відповідає меті, тобто результатом можуть бути

ті наслідки, які мають місце в процесі використання або реалізації цього продук-

ту і які визначають рівень задоволення.