Поняття і специфіка конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Конституційно-правова відповідальність є передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права зазнати несприятливих наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації, містить цілу низку юридичних санкцій.

Тож особливістю конституційної відповідальності є те, що вона включає в себе два аспекти, а відтак, може бути:

а) позитивною, що передбачає відповідальну поведінку, підзвітність, юридичну компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його сумлінне і неухильне виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або неналежне виконання цим суб’єктом певних своїх функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо);

б) ретроспективною, що передбачає відповідальність за вчинення конституційного правопорушення і являє собою специфічні правовідносини між суб’єктами конституційного права з приводу скоєного конституційного делікту, що характеризуються осудом протиправного діяння і суб’єкта правопорушення та покладенням на останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення.

Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічних рис. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності, і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, держава, політика, суспільство. Дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. Тут – особлива вага (ціна) відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конституційних відносин. Конституційний статус цих суб’єктів реалізується в нормах Конституції і окремих законів, що визначають їх функції і повноваження.

Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина іноді не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов’язано зі специфікою конституційних правовідносин і особливим статусом їх суб’єктів. Така специфіка наштовхує на висновок, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов’язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності. Такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політичною. Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо низку відмінностей. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави – юридичної норми, та фактичної – правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві.

Та існує думка, що конституційно-правова відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв. Д.Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та їх посадових осіб впоратися з покладеними на них завданнями, виробити стратегічний курс політики, який відповідав би інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д.Т.Шон називає заходом конституційно-правової відповідальності.^{^[1]}

Однак насправді тут йдеться не про конституційно-правову, а саме про політичну відповідальність, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб’єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп суспільства чи населення країни в цілому. Та сама дія іноді тягне за собою залежно від певних соціально-політичних умов різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об’єктивних причин не може бути формалізований. Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, що потребує змістовного заповнення.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв’язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно, врешті-решт, є не безладним хаосом, а набуває більш-менш тривалих і часто досить типових форм, що можуть бути врегульовані правом.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідальності полягає в конституційному статусі суб’єктів правовідносин, пов’язаних з її настанням. Суб’єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність, а тісний взаємозв’язок з політичною відповідальністю пояснюється тим, що обидва ці види відповідальності переслідують спільну мету – забезпечити належне здійснення публічної влади.

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення «центру тяжіння» з ретроспективного аспекту на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли «не спрацював» механізм активної відповідальності. У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча аж ніяк не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів. Підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган чи посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов’язує їх їхній статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб’єктів. Інколи їх у законі немає взагалі. Підставами цієї відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота тощо.

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення. Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не добросовісно здійснювала перевірки на підлеглих підприємствах, у зв’язку з чим мало місце приховування податків, що мали надійти до бюджету, – тут має місце позитивна відповідальність. Якщо ця посадова особа, наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу, тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає в тому, що домінуюча позитивна відповідальність не може існувати без ретроспективної, яка настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип демократичного поділу влади. Цей принцип, закріплений у Конституції, зокрема, визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основою згаданого принципу є механізм стримувань і противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції, які, в свою чергу, визначають відповідні види конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

1) по-перше, – соціальну відповідальність, що вимагає відповідної високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права;

2) по-друге, – загальні засади відповідальності за правопорушення, що слугують «орієнтиром» для формування відповідальності в інших галузях права;

3) по-третє, конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовуються за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне дотримання і виконання всіма суб’єктами конституційного права забезпечується виключністю застосування заходів конституційної відповідальності. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна її дія на суспільні відносини і членів соціуму.

Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, а й, передусім, відповідальну поведінку суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку, реалізації своєї політико-юридичної компетенції. Тому цей вид відповідальності формується не тільки в охоронних, а й у регулятивних приписах конституційно-правових норм.

Конституційна відповідальність – невід’ємна складова соціальної відповідальності. Вона має багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності, з якими її споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у встановлених законом випадках застосовувати такий спонукальний захід, як примус.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Інколи законодавець лише вказує на можливість застосування чи настання такої відповідальності.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів конституційно-правових норм, конституційно-правова відповідальність реалізується:

· безпосередньо в межах конституційно-правових і конституційно-процесуальних відносин;

· через конституційно-процесуальні норми у поєднанні з нормами інших галузей права;

· на підставі норм інших галузей права, які забезпечують виконання приписів конституційних норм;

· внаслідок порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального і адміністративного;

· на підставі притягнення до політичної відповідальності суб’єктів політичної системи суспільства.

Наприклад, відмова у реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених законом документів реалізується виключно в межах конституційно-правових відносин. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність «вичерпує» себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність часто поєднується з іншими видами юридичної відповідальності, зокрема кримінальною і адміністративною. Тому підставою для притягнення до конституційно-правової відповідальності може бути порушення як норм конституційного права, так, скажімо, і положень кримінального законодавства. Наприклад, вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину є підставою для усунення його з поста в порядку імпічменту, що є різновидом конституційно-правової, а не кримінальної відповідальності. А відповідальність народного депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційно-правову і кримінально-правову відповідальність. У цих випадках конституційна відповідальність виступає своєрідною передумовою настання інших видів юридичної відповідальності. Адже після того, коли глава держави усувається з поста або народний депутат позбавляється свого мандата, вони уповноваженими на те органами притягаються до тієї відповідальності, матеріальна підстава якої послужила формальною підставою настання щодо них конституційної відповідальності. Більше того, не можна забувати, що у разі, коли конституційна відповідальність не настає фактично, тобто президент чи народний депутат в силу певних причин не позбавляються свого конституційно-правового статусу, можливість притягнення їх до інших видів відповідальності, зокрема кримінальної чи адміністративної, виключається автоматично, позаяк відповідна їх статусу недоторканність охороняє їх від примусу та інших заходів будь-якої юридичної відповідальності.

У цьому якраз і виявляється сама суть конституційної відповідальності, правова природа якої двозначна: з одного боку, вона не має формальних меж застосування, а з іншого – обумовлює, як правило, додаткове навантаження на суб’єкта, оскільки на додаток до заходів, передбачених власне нею самою, вона тягне за собою настання відповідних наслідків, передбачених заходами інших видів юридичної відповідальності.