Затверджено на засіданні кафедри правознавство 12 страница

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пе­ресилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут під­роблених грошей, державних цінних паперів чи білетів дер­жавної лотереї (ст. 199). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері кредитно-грошової системи України, а також інших країн у разі підробки їх валюти. Відповідно до Міжна­родної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованою Урядом СРСР 3 травня 1931 р., держави-учасниці встановили відповідальність за підроблення не тільки власних грошей, а й тих, що знаходяться в обороті цих дер­жав. Тут Україна виступає як правонаступниця. Випуск (емісія) грошових знаків проводиться державою суворо централізовано, з урахуванням відповідності між грошовою і товарною масами, щоб не допустити, стримати чи подолати знецінення грошей (інфляцію).

Предмет цього злочину становлять: підроблені національна ва­люта України у вигляді банкнот або металевої монети; іноземна ва­люта; державні цінні папери; білети державної лотереї.

Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися у виго­товленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні повністю фальшивих під­роблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї або в їх частковій підробці (фальсифікації). Наприклад, під­роблення номера, серії облігації, білета державної лотереї, зміна основних реквізитів доларової банкноти тощо. Способи підроблення та кількість виготовлених фальшивок на кваліфікацію діяння не впливають.

Для кваліфікації дій особи за ст. 199 необхідно встановити, що підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державної лотереї мають значну зовнішню схожість зі справжніми за формою, розмі­ром, кольором і основними реквізитами. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, і обманного способу збуту діяння кваліфіку­ється як шахрайство. Злочин вважається закінченим з моменту ви­готовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту незалежно від того, чи вдалося вчинити збут підроблених предметів.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилан­ня, ввезення в Україну з метою збуту чи збут грошових знаків і дер­жавних цінних паперів, вилучених з обороту (монети старого карбу­вання, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо), та тих, що мають лише колекційну цінність, не утворить складу злочи­ну, передбаченого ст. 199. За наявності підстав ці дії мають кваліфі­куватися як шахрайство.

Зберіганням охоплюються дії, пов'язані зі знаходженням пред­мета цього злочину у володінні винного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших місцях незалежно від строку зберігання. Перене­сення вищезазначених предметів слід розглядати як різновид зберігання.

Придбання — це отримання підробленої національної валюти та інших предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо!

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення під­робленої національної валюти України та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місця зберігання.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприк­лад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення через митний кор­дон України предметів злочину.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення цих ДІЙ.

Збут підробленої національної валюти України та Інших предметів злочину означає випуск їх в оборот шляхом оплати куп­лених товарів, розміну, дарування, надання позики, пред'явлення чека або облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися не тільки підроблювачем, а і його співучасниками та особами, які знали про наявність фальшивки, у тому числі й ті, які випадково отримали її і після виявлення вирішили позбутися. Збут визнається закінченим злочином з моменту прийняття будь-ким хоча б одиничної фальшив­ки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу чи білета державної лотереї. Отримання фальшивих грошей від іншої особи для збуту (без участі в їх виготовленні) утворить готування до збуту.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєдна­ний з метою збуту вказаних вище предметів.

Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до зазначеної Міжнародної конвенції 1929 р. іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, навіть якщо вони вчинили його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав— учасниць конвенції.

Частина 2 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у велико­му розмірі. Великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені організованою групою чи в особливо великому розмірі. Особли­во великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, як­що сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. З ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських ра­хунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосе­редній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері діяль­ності кредитно-фінансових органів з випуску в обіг і використання документів на переказ.

Предмет злочину складають: підроблені документи на переказ; платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

У примітці до ст. 200 зазначається, що під документами на пере­каз слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами (розра­хункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а та­кож ті, що використовуються при проведенні міжбанківського пере­казу та платіжного повідомлення тощо).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання пере­казу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівко­вій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповно­важених банків та через банківські автомати, а також здійснення ін­ших операцій, передбачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Ук­раїні» від 5 квітня 2001 р. розкриває зміст термінів, що використовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета злочину, у тому числі для позначення інших засобів доступу до банківських ра­хунків.

Документи на переказ, платіжні картки чи інші документи, щ₀ виступають предметом злочину, який розглядається, не є цінними паперами.

Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися в підроб­ленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збу­ту вказаних предметів, а також у використанні підроблених доку­ментів на переказ або платіжних карток, чи збуті цих предметів.

Визначення понять підробки, придбання, зберігання, перевезен­ня, пересилання з метою збуту або збут підроблених платіжних до­кументів дано при аналізі ст. 199.

Використання — це використання підроблених документів на переказ або платіжних карток за їх прямим призначенням, тобто ви­користання їх в фінансових відносинах як справжніх.

Придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використан­ня, збут підроблених документів на переказ або платіжних карток є закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, що поєдна­ний з метою збуту. Мета збуту передбачає, крім мети передати ін­шій особі відшкодувально або безвідплатно підроблені документи на переказ або платіжні картки, також і мету використати ці докумен­ти у фінансових відносинах.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­лення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 — позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Контрабанда (ст. 201). Безпосередній об'єкт контрабанди — суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об'єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєння; а також здоров'я населення — при контрабанді отруй­них, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предмет цього злочину — товари. Під «товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об'єктом купівлі-продажу або обмі­ну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчи­нене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум дохо­дів громадян.

До предмета контрабанди також відносяться: історичні та куль­турні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речови­ни, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, що­до яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діях, що по­лягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон Ук­раїни товарів чи інших предметів, вказаних у ч. 1 ст. 201, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Під переміщенням слід розуміти ввезення на митну територію Ук­раїни, вивезення з цієї території або транзит через територію Украї­ни товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи вико­ристання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній елек­тропередачі (п. З ст. 15 Митного кодексу України). Митний кордон — це межі митної території України. Вона збігається з державним кор­доном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі те­риторії спеціальних митних зон є складовою частиною митного кор­дону України. Поняття митної території, митного кордону, спеціаль­них митних зон і спеціальних митних режимів викладені у статтях З, 4, 5 і 6 Митного кодексу України.

Переміщення через митний кордон товарів чи інших предметів поза митним контролем означає переміщення поза місцем розташу­вання митниці або поза часом здійснення митного оформлення, або з незаконним звільненням від митного контролю. Під переміщенням з приховуванням від митного контролю слід розуміти переміщення з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють вияв­лення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду ін­ших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, одержаних неза­конним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, також документів, що є підставою для переміщення інших предметів. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше су­димою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабан­ди; за ч. 2 ст. 201— позбавлення волі на строк від п'яти до дванад­цяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

(ст. 207). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відноси­ни у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предмет злочину — виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або товари та інші ма­теріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Виручка в іноземній валюті може бути предметом цього злочину тільки тоді, коли вона знаходиться за кордоном і підлягає обов'язко­вому зарахуванню на рахунок уповноваженого банку України.

Об'єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від по­вернення з-за кордону у передбачені законом строки вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — це злочинна бездіяльність — невиконання договору про повернення виручки в іноземній валюті отриманої за кордоном від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до зако­нодавства України, обов'язковому зарахуванню на рахунки уповно­важеного банку України. Переказ виручки в іноземній валюті має бути зроблений в строки, вказані в контрактах, але, за вимогою за­гальних правил, не пізніше, ніж через 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної деклара­ції) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або ін­шого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, екс­порт прав інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України «Про по­рядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»)- Відповідаль­ність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов'язана була повернути валютну виручку в Україну і мала ре­альну можливість здійснити цю дію. Якщо ж в результаті неправо­мірних дій іноземного партнера (наприклад, комерційного шахрай­ства) особа втратила ці кошти або не має доступу до них, то відпо­відальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту неповернення виручки в іноземній валюті або інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, у відповідний строк. Не вимагається, щоб мало міс­це приховання валютної виручки, досить самого факту неповернен­ня виручки з-за кордону по закінченню встановленого строку.

Приховання валютної виручки, інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки — це невнесення до звітних документів відповідних відомостей. Злочин вважається закінченим з моменту самого факту приховання (не облік).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт спеціальний — це службова особа підприємства, уста­нови чи організації незалежно від форми власності, або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, на яких покладено забезпечення повернення з-за кордону валютної виручки або інших матеріальних цінностей.

У частині 2 ст. 207 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у ве­ликих розмірах. Згідно з приміткою до ч. 1 ст. 207, великий розмір має місце, якщо виручка, товари або інші матеріальні цінності в ти­сячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум дохо­дів громадян (у перерахунку в валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перераху­вання виручки в іноземній валюті з-за кордону).

У частині 3 ст. 207 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені в особливо великих розмірах, тобто якщо ця виручка, това­ри або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів переви­щують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, вста­новленим Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки у інозем­ній валюті з-за кордону).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 207 — штраф від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 207 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 207 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне відкриття або використання за межами Украї­ни валютних рахунків (ст. 208). Безпосередній об'єкт цього злочину — такий самий, як і в злочині, передбаченому ст. 207.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкрива­ються чи використовуються за межами України (це рахунки фізич­них, юридичних осіб чи осіб, які займаються підприємницькою ді­яльністю без створення юридичної особи).

Об'єктивна сторона злочину може виразитися у незаконному відкритті за межами України валютних рахунків або в незаконному використанні за межами України валютних рахунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Незаконне використання валютних рахунків передусім має міс­це, якщо резидент України використовує незаконно відкритий за ме­жами України валютний рахунок або якщо законно відкритий ва­лютний рахунок використовується для здійснення операцій, що не передбачені індивідуальною ліцензією, або у випадку використання такого рахунку після закінчення терміну дії ліцензії.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є міс­це його вчинення — територія іншої держави.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт спеціальний — це три групи осіб: громадянин України, який постійно проживає на її території; службова особа підприєм­ства, установи чи організації (юридичних осіб), незалежно від фор­ми власності, які діють на території України, або інша особа, яка вчиняє дії, передбачені ст. 208, за дорученням такої службової осо­би; особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 208 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знахо­дяться на вищезазначених рахунках; за ч. 2 ст. 208 — позбавлен­ням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на вищезазначених рахунках.

Порушення законодавства про бюджетну систему Украї­ни (ст. 210). Безпосередній об'єкт цього злочину — встановлений законом порядок використання бюджетних коштів.

Предмет злочину — бюджетні кошти. Це кошти, що включають­ся у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у великих розмірах. Великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян. При особливо великому розмірі, тобто сумі, що в три тисячі та більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян, відповідальність настає за ч. 2 ст. 210 (див. примітку до ст. 210).

Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися у вико­ристанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, в недотри­манні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призна­ченню — це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видат­ків, не передбачених бюджетом або фінансування одних статей ви­датків бюджету за рахунок інших: виплата пенсій замість виплати заробітної плати, фінансування виробництва замість виплати заро­бітної плати; використання виділених для заробітної плати дотацій згодом на придбання обладнання тощо.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують за­тверджені межі видатків, може здійснюватися, передусім, за раху­нок додаткових, понад установлені, надходжень до бюджету в ре­зультаті збільшення його прибуткової частини. Використання бюд­жетних коштів у розмірах, що перевищують встановлені, може та­кож вчинятися за рахунок використання бюджетних коштів, при­значених для фінансування інших видатків бюджету, тобто тут вод­ночас матиме місце як використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, так і нецільове вико­ристання бюджетних коштів.

Що стосується недотримання вимог щодо пропорційного скоро­чення видатків бюджету. У разі, якщо за результатами звіту щодо виконання бюджету за певний період має місце недоотримання при­бутків, органи виконавчої влади, до внесення відповідних змін до бюджету, зобов'язані пропорційно знижувати видатки бюджету за всіма його статтями за винятком захищених статей, обсяг яких не може бути взагалі змінений, тому зменшення фінансування лише за окремими статтями видатків бюджету, непропорційне зниження ви­датків за всіма статтями видатків утворить об'єктивну сторону цього злочину.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів виражається у непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансування у повному об­сязі одних статей з одночасним частковим фінансуванням або взага­лі з нефінансуванням інших статей видатків, недодержання строків фінансування видатків, що призводить до заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій тощо. Ці дії також утворять об'єктивну сто­рону цього злочину.

Вчинення вказаних дій пов'язане з порушенням певних статей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єктом злочину виступає службова особа (учасник бюдже­тного процесу), яка наділена правом здійснювати діяльність пов'яза­ну з виконанням бюджету і розпорядженням бюджетними коштами: це і службові особи підприємств, установ та організацій, фінансу­вання яких здійснюється за рахунок бюджету.

У частині 2 ст. 210 передбачена відповідальність за ті самі діян­ня, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих роз­мірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 210 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 210 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або по­збавлення волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановле­ному законом порядку (ст. 211). Безпосередній об'єкт цього злочину — встановлений законом порядок розгляду і видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів, які впли­вають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину — бюджетні кошти у великих розмірах, по­няття яких аналогічне тому, що визначене у ст. 210.

Об'єктивна сторона злочину полягає у виданні нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюд­жету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та ін­шими законодавчими актами порядку. Цей злочин може бути вчи­нено тільки шляхом активних дій — прийняттям відповідних норма­тивно-правових або розпорядчих актів.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий доку­мент, прийнятий або виданий уповноваженим на те суб'єктом у пев­ній, встановленій законом, формі й у встановленій законом процеду­рі, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встанов­лення загальнообов'язкових прав і обов'язків для невизначеного ко­ла суб'єктів, і розрахований на тривале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт — це індивідуальний акт виконавчої влади, який не містить загальних правил, норм права. До нього відносяться рішення органів виконавчої влади з конкретних питань, які входять до їх компетенції. Розпорядчий акт — це акт застосування права до конкретних осіб і випадків.

Закінченим цей злочин вважається з моменту видання (прийнят­тя) нормативно-правового або розпорядчого акту, незалежно від то­го, чи спричинило це будь-які зміни у прибутковій чи видатковій частині бюджету.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — службова особа, наділена правом видання (прийняття), у межах своєї компетенції, відповідних нормативно-правових або розпорядчих актів, у встановленому законом порядку.

У частині 2 ст. 211 передбачена відповідальність за ті самі дц\ предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно. Поняття особливо великого розміру також визначено у статті 210.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 211 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 211 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів (ст. 212). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом цього злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткуван­ня» в редакції від 18 лютого 1997 р., під податком, збором (обов'яз­ковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету від­повідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами Ук­раїни про оподаткування. Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначений у статтях 13, 14 і 15 Закону України «Про систему оподаткування» і є вичерпним. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 не охоплюється.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діян­ня призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи держав­них цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. З ст. 212). Ухи­лення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в без­діяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахун­ків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих по­даткових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподатку­вання, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утво­рить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, збо­рів, інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів пере­вищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром — суми, які в три тисячі та більше разів перевищують установлений законодавством неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розмі­ром — суми, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують той са­мий мінімум (примітка до ст. 212).

Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазна­чених сум до бюджету або цільового фонду.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — службові особи підприємства, установи, ор­ганізації незалежно від форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і подання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльніс­тю без створення юридичної особи.