Тема 4. Управлінське спілкування

Після вивчення даної теми студенти повинні вміти:

— визначити види управлінського спілкування;

— проаналізувати види міжособистісного спілкування за певними критеріями;

— розкрити різні підходи до розуміння компонентів спілкування;

— пояснити когнітивно-інформаційний, регулятивно-поведінковий, соціально-перцептивний, афективно-емпатійний елементи управлінського спілкування;

— охарактеризувати функції управлінського спілкування.

Ключові поняття: управлінське спілкування, комунікація, інтеракція, соціальна перцепція, емпатія, функції управлінського спілкування.

 

4.1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ,

ЙОГО КОМПОНЕНТИ

Управлінське спілкування — це ділове спілкування між суб'єк­том і об'єктом управління в соціальних організаціях, що відбуваєть­ся за допомогою певних засобів і зумовлене потребами управління їх спільною професійною діяльністю.

Види управлінського спілкування. Залежно від складу суб'єктів спілкування розрізняють такі його типи:

— міжособистісне спілкування;

— спілкування в системі „індивід-група”;

— публічне спілкування тощо.

Детальний аналіз змісту управлінського спілкування керівника і підлеглого вимагає визначення його місця в системі видів міжособистісного спілкування, які визначаються за різними критеріями (табл. 1).

Таблиця 1

Критерії міжособистісного спілкування

Критерій	Види міжособистісного спілкування
Переважний спосіб спілкування	Вербальне, невербальне, комбіноване
Предмет спілкування	Вільне, ділове (діяльнісне), ігрове, ритуальне
За видом діяльності	Управлінське, педагогічне, спілкування лікаря і пацієнта
Взаємний статус партнерів	Співвіднесене, співпідпорядковане
Спрямованість	Особистісно орієнтоване, соціально орієнтоване, професійно орієнтоване
Ступінь бажаності ефекту	Необхідний, бажаний, нейтральний, небажаний
Наявність опосередкованості	Безпосереднє, опосередковане (технічні засоби передачі усної мови та ін.)
Функціональне значення	Наказ, бесіда, переговори, звіт, нарада тощо

 

Проаналізуємо більш докладно ці види міжособистісного спілку­вання.

1. За переважанням тих або інших способів спілкування може бути мовним (вербальним), немовним (невербальним) і комбінованим. Виходячи з цього критерію міжособистісне управлінське спілкуван­ня є комбінованим; хоча співвідношення мовних і немовних засобів у різних ситуаціях може змінюватися.

2. За предметом (змістом) спілкування, тобто будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу. Залежно від предме­та можна виділити такі види людського спілкування:

а) вільне, предметом якого є саме спілкування; у його процесі людина задовольняє одну з основних потреб (прикладом може бути інтимне спілкування закоханих або друзів);

б) ділове, предмет якого знаходиться поза спілкуванням (його можна розглядати, з одного боку, як структурний елемент будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого — як самостійний);

в) ігрове спілкування, що характеризує такий універсальний вид діяльності людини, як гра;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є виконання соціально значущих ритуалів (поздоровлення, висловлення співчуття тощо); воно значною мірою визначається правилами і нормами етикету.

Слід зазначити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і часто спостерігаються їх синтетичні види. Наприклад, коли цікав­ляться благополуччям дітей, дружини лише тому, що так прийнято. Сімейне спілкування подружжя є досить своєрідним поєднанням вільного, ділового та ігрового видів спілкування, яке іноді назива­ють побутовим. Разом із цим виділення таких видів дозволяє вивчати специфіку спілкування виходячи із його змісту.

3.3а видом діяльності найбільш поширеним із названих вище видів є ділове спілкування, у рамках якого за різни­ми ознаками виділяють такі різновиди: професійний, загальнонауковий, соціально-політичний тощо. Найбільш продуктивні різно­види ділового спілкування відповідно до виду діяльності, для якого вони характерні, педагогічне та управ­лінське.

4. За статусом учасників спілкування може бути:

а) співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом осіб;

б) співпідпорядкованим - один із партнерів підлеглий іншому; відповідно управлінське спілкування завжди співпідлегле, зважаючи на посадовий статус його учасників.

5. За спрямованістю та орієнтацією виділяють два види спілкування:

— особистісно орієнтоване, коли звернення адресоване конкретному партнеру або партнерам;

— соціально орієнтоване, коли звернення адресоване групі, колек­тиву, певній спільноті людей як цілісності; у нашому випадку спілкування керівника і підлеглого є особистісно орієнтованим.

6. За ступенем бажаності ефекту:

— необхідне спілкування, без якого спільна діяльність стає практично неможливою; саме таким є управлінське спілкування;

— бажане спілкування, яке сприяє успішному виконанню завдань спільної діяльності;

— нейтральне — не перешкоджає, але й не сприяє виконанню завдань спільної діяльності;

— небажане спілкування — міжособистісні контакти, які усклад­нюють досягнення мети спільної діяльності.

7. За наявністю опосередкованості — безпосереднє та опосередковане:

—спілкування, опосередковане технічними засобами (телефон тощо);

—документальне спілкування, тобто опосередковане матеріальними носіями інформації, зафіксоване за допомогою письмових знаків;

—спілкування, опосередковане технічними засобами передачі письмового тексту (телефакс, Інтернет).

8.За функціональним призначенням слід виділити такі види, за допомогою яких розв’язуються ті чи інші задачі в управлінському спілкуванні:

—наказ - управлінське рішення до виконавця;

—бесіда — для психологічного впливу на підлеглого та одержан­ня додаткової інформації про різні елементи оперативної обстановки;

—нарада, яку проводять із метою одержання додаткової інформації для прийняття управлінського рішення, обговорення його різних варіантів;

—звіт, у процесі якого здійснюється контроль за виконанням управлінського рішення;

—переговори, під час яких розв’язуються задачі щодо прийняття спільного рішення різними суб'єктами управління.

Структура спілкування, на думку Г.М.Андреєвої, яка є провідним фахівцем соціальної психології, складається із комунікативної, інтерактивної та перцептивної сторін.

У психологічній науці мають місце й інші підходи до розу­міння структури або компонентів спілкування.Одні дослідники виділяють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий компоненти (Я.Л.Коломинський, М.М.Обозов); другі — гностичний, афективний і праксичний компоненти (О.О.Бодальов); треті — інформаційно-комунікативний, регуляційно-комунікативний та афективно-комунікативний компоненти (Б.Ф.Ломов); четверті — когнітивно-інформаційний, регулятивно-поведінковий, афективно-емпатійний та соціально-перцептивний компоненти (А.О.Реан).

Для виробничої сфери діяльності найбільш доцільною є остання класифікація — чотириелементна модель процесу спілкування А.О.Реана_, у якій проблема спілкування розглядається більш дифе­ренційовано та практично розкриває особливе значення і цінність спілкування між керівником та працівниками. У цій класифікації, по-перше, особливо підкреслюється самостійність категорії „спілку­вання” щодо психологічного поняття „діяльність”; по-друге, спілку­вання виступає як самомотивований процес; по-третє, актуалізуєть­ся суб'єкт-суб'єктний характер управлінського спілкування.

Такий підхід також співзвучний із основними ідеями гуманістич­ної психології (А.Маслоу), у якій афілятивні потреби особистості (потреба у спілкуванні) належать до її основних потреб. За словами вченого, спілку­вання являє собою для людини самостійну цінність, яка не обмеже­на спільною діяльністю. Фрустрація потреби в спілкуванні, блоку­вання чи обмеження її реалізації призводить до тяжких стресових ситуацій.

Отже, когнітивно-інформаційний компонент пов'язаний із проце­сом прийому та передачі інформації, який здійснюється за допомогою знакових (у тому числі вербальних) засобів. Регулятивно-поведінковий ком­понент характеризує особливості поведінки суб'єктів, взаємну регуляцію їх дій. Афективно-емпатійний компонент описує спілкування як процес обміну та регуляції на емоційному рівні. Соціально-перцептивний компонент пов'язаний із процесами взаємного сприйняття, розуміння і пізнання в ході спілкування суб’єктів.