Представники архітектури екликтики

Найвидатніші представники

Ред.] Література

• Е. Золя
• Ж. К. Гюїсман
• А. Доле

Натуралістичні елементи можна також спостерігати у авторів:

• Ф. Кафка
• Дж. Джойс

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872) Головні представники в живопису

Відомими піонерами імпресіонізму стали художники:

• Едуар Мане,
• Каміль Піссарро
• Клод Моне
• П'єр-Оґюст Ренуар,
• Альфред Сіслей,
• Дега Едгар
• Поль Сезанн
• Берта Морізо
• Арман Гійомен
• Франсіс Пікабіа,
• Гюстав Кайботт та інші.

Відомі також художниці-імпресіоністи — жінки художниці: Марі Бракмон, Єва Ґонзалес, Мері Кассат, Берта Морізо

5. Вітраж (фр. vitrage, від лат. vitrum — скло), орнаментальна, або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло.

Вітраж — декоративний елемент в прикрашенні вікон з дійсно декоративною метою, або як захід, коли необхідно приховати невдалий вид з вікна, (наприклад, глуху стіну сусіднього будинку, в проємі 2-3 метри між будівлями). Виконується із кольорового скла, або кольорового оргскла, перетинки між такими скляними елементами зєднуються. Раніше для зєднання використовували олово, свинець, як метали, що легко піддавались обробці. Зараз елементи скла можуть фіксуватись на міцній клеєвій основі. Як правило, відповідно одній з технік, викладується вітраж на готовому листі скла, з маленьких шматочків скла. З'єднання між шматочками скла застигають, та фарбуються в чорний колір. За вікном з вітражем може використовуватись штучна під світка

6. Абстракціоні́зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живопису виник в Європі та Північної Америці в 1910 — 1920.

абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.

7 Барельє́ф (фр. bas — низький і фр. relief) — скульптурна композиція виконана на площині і пов'язана з тлом. Відповідно до висоти розрізняють високий рельєф (горельєф) і низький (барельєф або плоскорізьба).Рельєф буває й поліхромований; переважно застосовується в архітектурній декорації і в мистецькому промислі.В Україні рельєф відомий з палеоліту.Техніка рельєфу була поширена у Херсонесі, Ольвії та інших містах Криму (Гераклові подвиги та ін.).

З 1 тисячоліття походить унікальний рельєф на скелі з села Буші (Вінниччина).

Заборона у християнській Київській державі круглої скульптури («кумиротворення») сприяло розвиткові рельєфу. Збережені шиферні рельєфи з київських храмів: Михайлівського Золотоверхого («Святі їздці»), Печерського монастиря (рельєфи з Гераклом і Кібелою) і Ірининської церкви (фраґмент рельєфу з воїном) усі з 11 ст., з Борисоглібського собору в Чернігові (собако-птаха) та Успенського в Галичі (Р. — фриз у романському стилі) з 12 ст.

8.Баро́ко (від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16—кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансем, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлюэ бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалася справжня поширення європейської цивілізації на інші континети.

· Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція) — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі

· Костел Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Кременці

· Київ, Андріївська церква

• Жовква, Домініканський костел 17 ст. тепер храм святого великомученика Йосафата
• Ратуша в місті Бучач, 18 ст. Костел Стрітення у Львові
• Фасад костелу єзуїтів у Львові

9. Кубізм - революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності.

Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові.Кубізм залучив таких художників, як Хуан Ґріс, Ф. Легер і Р. Делане.

10.Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що його застосовують в мистецтвознавстві до західно-європейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живопису та декоративно-ужитковому мистецтві.Для А. є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності.В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви та ін.

Зразком ампіру є Монумент Незалежності на Майдані Незалежності в Києві

11. Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальНовелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів і т.д.), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів.

Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

12. Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

В українській поезії сонет відомий із 1830 (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, У. Кравченко, Степана Чарнецького.Особливого поширення набирає він на кінець 19 — початок 20 ст. Видатну роль у розробці сонету відіграв Іван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети», 1898).Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 за кордоном, містить 85 ориґінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

13. Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В. Стуса. Нерідко межі екзистенціалізму як світоглядної структури є досить примарними, а зарахування до нього окремих митців — дискусійним.

14.Графіті (також ґрафіті, походить від італ. grafficare — дряпати, дослівно «надряпані») — спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків (див., наприклад: Blume 1985, 137). Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

Протистояння офіційних інститутів і виконавців графіті існувало сторіччями і стосувалося давніх написів не менше, ніж сучасних. Сьогодні вже не потрібно доводити, що древні графіті Софійського собору в Києві — не нікчемне забруднення стін, а пам'ятник історії, складова частина культури, об'єкт дослідження багатьох соціо-гуманітарних областей науки. Вивченням руських графіті займаються мовознавці, історики, археологи. Древні графіті — важлива складової слов'янської епіграфіки і культурології. Роботи Б.Рибакова, С.Висотського, О.Мединцевої, Б.Суслова, Б.Щепкіна й інших дослідників присвячені різним аспектам вивчення древніх графіті. Кожний з них обґрунтовано доводить, що графіті є цінним матеріалом для вивчення мови, культури, соціальної ієрархії, народного розмовного стилю, відносини до релігії населення Русі

15. Еклекти́зм, також екле́ктика (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій

Архітектура В архітектурі та живописі — еклектизм поєднання різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель або художніх виробів, які мають якісно інше значення та призначення (використання історичних стилів в архітектурі та художній промисловості 19 століття.).

Представники архітектури екликтики

Готфрід Земпер (1803-1879)Лео фон Кленце (1784-1864)Шарль Гарньє (1825-1898)Герман Готлиб Гельмер (1849-1919)Штакеншнейдер Андрій Іванович (1802-1865)Іпполіт Монігетті (1818-18)(1841-1930)Бекетов Олексій Миколайович (1862-1941)Шретер Віктор Олександрович

 

16. Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частину засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій, тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства.Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.

17. Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору

Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині, зокрема барельєф).Скульптуру розрізняють і за призначенням. Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст

18. Піктографічне письмо, Піктографія — одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками; у деяких народів збереглася до наших днів.^[1] Також піктографією називають зображення статистичних даних і співвідношень графіками, діаграмами, символами і подібними способами.

Типологічно примітивна форма графіки — піктографія (рисункове письмо) — засвідчена у ряду народів первісної культури в Північній Азії, Західної Африки і особливо Північної Америки і, як видно за збереженими образним написів на скелях і в печерах, існувала у доісторичної людини. Вона являє собою поєднання малюнків, що передають поєднання відомих найпростіших образів без їх озвучення. Відсутність умовного і традиційного моменту в піктографії робить її знаки доступними розумінню при незнанні тої мови, якою говорить автор піктографії, тобто при відсутності єдності мовної культури у того що «пише» і у того що «читає» піктограму.

 

19. Готика (італ. gotico, були німецького походження племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готика України Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.Львівський катедральний костел Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Львівський кафедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завершили в основному в 80-х роках наступного.

Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера.Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386—1434

20. Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Специфіка культури Ренесансу:Відродження інтересу до Античності;Обґрунтування права науки і розуму на незалежність від церкви;Антропоцентризм замість теоцентризму;Світський характер культури та літератури Елементи Ренесансу помітні в перебудові (у Кам'янці-Подільському, Меджибожі — 1545) і будові замків (Синявських у Бережанах — 1534 — 55, С. Конецпольського у Підгірцях та ін.). Свідоцтвом раннього Ренесансу є кам'яниця Орсеттіх у Ярославі (1570), синагога в Сатанові (1532) й ін. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візантійської і готичної доби, відбудувався у стилі Pенесансу: «Чорна кам'яниця» (1577), дім Корнякта (1580) в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з льоджею (1595), синагога Золотої Рози (Ренесанс у поєднанні з готикою, 1582), каплиці Боїмів і Кампіянів — початок 17 ст., костьол Бернардинів (Ренесанс з манеризмом, 1600-30). Зразком пізнього Pенесансу, що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653)

21. Пейза́ж (фр. Paysage, від країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.

Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі (баталії, природні катастрофи, спортивні змагання тощо). Пейзаж за морською темою називається марина

Пейзаж в рельєфі Ассірійські вояки гонять полонених юдеїв в пейзажіСхематичні зображення пейзажів в рельєфах створили в Ассірії та Месопотамії. Зазвичай це пагорби, небагато дерев, що майже того з розміру, що і люди, тварини чи сцени збору врожаю. Первинні пейзажі це суміш жанрів, їх зародок, де в одному зображенні і побутовий жанр, і пастораль чи баталія, і пейзаж. Розгалуження на чисті жанри прийде доволі пізно, але суміш жанрів в одному зображенні існуватиме і надалі (пейзажі зі сценами полювання,що малював Лукас Кранах Старший, героїчні пейзажі Пуссена, пейзаі з фігурами Франсуа Мілле, Курбе, Клода Моне тощо).

22.Офорт (фр. eau-forte, буквально — міцна вода; азотна кислота) — різновид гравюри на металі, котрий дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами

На металевій дошці голкою роблять малюнок,а заглиблення елементів зображення посилюють шляхом травлення металу кислотами, витравлені місця наповнюють фарбою і на спеціальному станку друкують відбиток на зволоженому папері. Офорт виник у Західній Європі в 16 столітті. Цим засобом широко користувалися українські митці, зокрема Т. Шевченко. За іншою версією офорт виник на зламі 15-16 століть і, можливо, в Німеччині. Роботи майстра з Аугсбургу Даніеля Хопфера цього часу якраз не що інше,як офорти.(Дивіться офорт Хопфера «Солдат та повія» праворуч,підпис монограмою під ногами вояка). Допитливі італійці майже одразу запозичили цю нову техніку створення гравюр. Італії 15-16 століть належала художня ініціатива в Західній Європі. Тому навчатися сюди приїздили майстри з усіх усюд. Офорт став надбанням майже всіх розвинених країн Старого Світу. Офорти робили італійці, німці, французи, особливо багато-голландські майстри. Саме голландець зробив гравюру-портрет Богдана Хмельницького в 17 столітті.

23. Сепія (лат. sepia від дав.-гр. σηπία - Каракатиця):Світло-коричнева барвникова речовина;Відтінок коричневого кольору Колір, властивий старим чорно-білим фотографіям; імітація такої фотографії.

Сепія – фарба:Натуральна сепія виготовлялася з так званого чорнильного мішка морського молюска - каракатиці. Використовувалася європейськими художниками з середини XVIII століття при малюванні пером і пензлем. Також сепією називається вид графічної техніки, що використовує відтінки коричневого, що набула поширення в Європі з середини XVIII ст. (О. Фрагонар у Франції та ін)У XX ст. сепія, різноманітна за колірними відтінками фарба акварельного типу, готується штучним шляхом. Штучна сепія менш стійка, ніж натуральна. Сепія в фотографії

Натуральна сепія іноді застосовується для тонування фотографій в коричневий колір. Побічним ефектом сепії є перетворення металевого срібла в сульфід, який стійкіший до вицвітання. Тому багато старих чорно-білих фотографій - коричневі: у них просто більше шансів дожити до наших днів.Зараз фотографії кольору сепії асоціюються зі старовиною. Майже у всіх цифрових фотоапаратах та фоторедакторах є функція імітації таких фотографій.

24.Ротонда (італ. rotonda, лат. rоtundus — круглий) — кругла в плані споруда, зазвичай увінчана куполом. По периметру ротонди нерідко розташовуються колони.

· Форму ротонди мають давньогрецькі толоси, деякі давньоримські храми (наприклад, Пантеон) та мавзолеї, Баптистерій, окремі християнські церкви (переважно романського стилю, епохи Відродження та в стилі класицизму), зали, а також з 18 ст. — паркові павільйони.^[1] Ротонда Св. Георгія в Салоніках, Греція

• Горянська ротонда, Ужгород
• Церква-ротонда, с. Підмостичі Будинок парламенту у Веллінгтоні, Нова Зеландія Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі;Ротонда у Замостю, Польща

Ротонда м. Öskü, Веспрем, Угорщина Ротонда в Пізі, Італія:Церква-ротонда, м. Володимир-Волинський

Нечасто, але зустрічаються й ротонди доби бароко. Ротондою є костел Св. Йосипа в парку Підгорецького замку, витвір архітектора Карла Романуса, збудований у 1752—1766 рр.

25 Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст.Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.

26. Темпера (італ. tempera, від temperare - змішувати фарби) — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб служать емульсії — натуральні (розведений водою жовток цільного курячого яйця, сік і рослин тощо) або штучні (полімери тощо).Темперні фарби — одні із найдавніших. До винайдення та поширення олійних фарб темперні фарби були основним матеріалом станкового живопису. Історія використання темперних фарб налічує більше 3 тисяч років. Так, знамениті розписи саркофагів давньоєгипетських фараонів виконані темперними фарбами. Темперні фарби були основними у станковому живописі візантійських майстрів. У Росії техніка темперного живопису була переважаючою в мистецтві аж до кінця XVII століття.

Фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до а секко (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці Перші фрески в Україні

В Україні Ф. відома з 4 в. до Хр. в будовах Півн. Причорномор'я, у грец. колоніях й у скіфів. Ф. прикрашувано житлові будинки, гром. споруди і гробниці. Найцікавіші Ф. з 1 в. до Хр. знайдено при розкопах гробниці Деметри в Керчі (сцени міфу про викрадення Кори — дочки Деметри — Плутоном). З того часу з Керчі походить також Ф. на кам'яному саркофазі з зображенням робітні маляра (тепер у ленінградському

28.Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів рмітажі). Мистецтво мозаїки виникло в античну епоху. Широко застосовувалася при оздобленні храмів, інших громадських будівель. Особливого поширення мозаїка набула у Візантії. Прикладами художньої довершеності мозаїки середньовічного мистецтва на теренах України є мозаїчна підлога в Десятинній церкві (10 ст.), настінні мозаїки в Софійському соборі (11—12 ст.) у Києві.

29.Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності...

Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення

30.Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme) - напрям в образотворчому мистецтві. Виник у 1880-х роках. Художники цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живопису відносяться Вінсент Ван Гог, Поль Гоген, Поль Сезанн, Тулуз-Лотрек.

Початок постімпресіонізму припадає на кризу імпресіонізму в кінці XIX століття. Тоді відбулася остання виставка імпресіоністів і був опублікований «Маніфест символізму» (1886) французького поета Жана Мореаса. Постімпресіоністи, багато з яких раніше примикали до імпресіонізму, почали шукати методи вираження не тільки миттєвого приходить - кожної миті, вони стали осмислювати тривалість стану навколишнього світу.Для постімпресіонізму характерні різні творчі системи і технічні засоби, що вплинули на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Роботи Ван Гога передбачили появу експресіонізму, Гоген проклав шлях до символізму і модерну

30 Станко́вий живо́пис — рід живопису, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення. Буквально — живопис, створений на станку (мольберті). Твір станкового живопису — картина — створюється на нестаціонарній (на відміну від монументального живопису) і не утилітарній (на відміну від декоративного живопису) основі (полотні, картоні, дошці, папері, шовку тощо) і передбачає самостійне і не обумовлене оточенням сприйняття.Основні матеріали станкового живопису — олійні, темперні і акварельні фарби, гуаш, пастель, акрил. На Далекому Сході отримав переважне поширення живопис тушшю (в основному — монохромною), часто інтегруючий каліграфію