Система курсу адвокатура України

 

 

Система курсу охоплює питання, присвячені правовим основам функціонування органів адвокатури, правовому стату­су адвоката та його помічника, організаційним формам та видам діяльності адвокатів, формам участі адвокатів у кримінальному та цивільному судочинстві, розгляді госпо­дарських спорів.

Для більш упорядкованого та послідовного вивчення курсу "Адвокатура України", з метою отримання глибших знань, цей курс, як і інші навчальні юридичні дисципліни, систематизовано. Згідно з цією систематизацією він скла­дається з двох частин: загальної та особливої.

У загальній частині вивчаються питання та проблеми, характерні для будь-якої діяльності будь-якого адвоката або адвокатського об'єднання:

· історія розвитку адвокату­ри

· загальні основи функціонування та напрями діяль­ності, вимоги, які ставляться до адвокатів,

· їх правовий статус,

· статус помічника адвоката,

· дисциплінарна відпові­дальність і порядок притягнення до неї.

В особливій частині курсу розглядаються питання здій­снення адвокатом окремих видів діяльності:

· надання консультацій;

· складання документів правового характеру;

· участь адвоката в дізнанні та досудовому слідстві, у
розгляді кримінальних справ у судах;

· участь адвоката в розгляді цивільних справ у судах;

· участь адвоката у вирішенні господарських спорів;

· участь адвоката в адміністративному судочинстві.

 

 

3. Конституційно-правовий статус та принципи діяльності адвокатури.

 

VIII Конгрес ООН щодо запобіган­ня злочинам, який відбувся у Нью-Йорку у серпні 1990 р., прийняв "Основні положення про роль адвокатів". У цьому документі вперше на світовому рівні було закріплено ос­новні засади, які стосуються соціального призначення ад­вокатури, її організації та діяльності. В "Основних поло­женнях" викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності юристів.

· "Стандарти незалежності юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р. (далі — "Стандарти").

· Крім того, окремі принципи організації та діяльності адвокатури викладено в цілій низці міжнародно-правових документів:

· Резолюції 78 (8) Комітету міністрів Ради Євро­пи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 р.,

· Рекомендації К (81) 7 Комітету міністрів Ради Єв­ропи державам-членам відносно шляхів полегшення досту­пу до правосуддя від 14 травня 1981р.,

· Рекомендації Е (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984р.;

· Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейсь­кого Співтовариства, прийнятому в жовтні 1988р.;

· Реко­мендаціях Е (2000) 21 Комітету міністрів державам -учасницям Ради Європи про свободу здійснення професій­них адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.

Загальними принципами утворення, організації і функціонування адвокатури на підставі "Основних поло­жень", "Стандартів" та інших зазначених вище документів є такі:

· Всезагальність права займатися адвокатською діяль­ністю.

· Наявність професійної підготовки.

· Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адво­катури.

 

· Всезагальність права займатися адвокатською діяль­ністю.

 

Першим загальним принципом організації інституту за­хисників у кримінальних справах слід, звичайно, назвати все­загальність права займатися адвокатською діяльністю.

Цей принцип розкривається в пункті 10 "Основних поло­жень", який проголошує, що обов'язком урядів, професій них асоціацій адвокатів і навчальних інститутів є забезпе­чення відсутності дискримінації при допущенні осіб до ад­вокатської практики або до продовження практики за озна­ками раси, кольору шкіри, статі, етнічного походження, релігії, політичних та інших поглядів, наявності власності, місця народження, економічного або іншого становища.

Таким чином, будь-які обмеження в допущенні до здійс­нення адвокатської діяльності, які ми бачили, розглядаю­чи вище історію розвитку адвокатури, неприпустимі. Згід­но з принципом всезагальності права здійснювати адвокат­ську діяльність відповідні національні законодавчі акти не містять у собі ніяких обмежень до осіб щодо можливості здійснювати свою діяльність.

 

· Наявність професійної підготовки.

 

Поряд зі всезагальністю права здійснювати захист у кримінальних справах робиться наголос на певному рівні професійної підготовки захисника.

У пункті 1 "Стандартів" сказано, що кожній людині, яка має необхідну юридичну кваліфікацію, повинно бути надане право стати юристом і здійснювати юридичну прак­тику без обмежень.

Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні ін­ститути мають забезпечити адвокатам здобуття відповідної освіти, підготовку і знання як їх ідеалів та етичних обов'язків, так і прав людини та основних свобод, визна­них національним і міжнародним правом (п. 9 "Основних положень"). Юридична освіта покликана забезпечити знання, майстерність і володіння мовою, які є необхідни­ми для юриста, що практикує. Навчальні курси в рамках юридичної освіти повинні включати до своєї програми, зокрема, питання про соціальну відповідальність юриста у забезпеченні активної та якісної правової допомоги при за­хисті економічних, соціальних, культурних і політичних прав і особливо тих із них, які перебувають у процесі сі новлення та розвитку (п. З, 4 "Стандартів")

Так, для заняття адвокатською діяльністю в США нес хідно пройти досить тривалий шлях. Після здобуття середньої освіти потрібно закінчити чотирирічне навчання в уі верситетському коледжі і одержати ступінь бакалавра. Потім треба протягом трьох років одержати юридичні знанння: в правничій школі (їх, до речі, в країні налічується близько 200). Потім потрібно пройти ґрунтовний курс і склас іспит, який проводиться під контролем найвищого суду штату. Цей іспит досить складний, і витримує його незначна кількість студентів. Крім того, претенденти мають бути громадянами США та відповідати цензу осілості — прожи в цьому штаті не менше шести місяців.

Американець, який отримує дозвіл займатися юридичними професіями, іменується юристом у широкому сенсі. А маючи ліцензію юриста він може бути і адвокатом, і прокурором, і суддею, і юрисконсультом. Вимоги до юриста в кожному штаті різні. Маючи ліцензію, юрист може працювати лише в штаті, як: її видав. Сплативши певну суму, юрист може бути внесений до списку юристів, яким дозволено виступати у Верховному суді США.

 

· Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адво­катури.

 

Цей принцип говорить про те, що адвокатам має бути на­дане право формувати самоврядні асоціації для представ­ництва інтересів членів цих асоціацій, постійного навчання і перепідготовки та підтримання професійного рівня. Вико­навчі органи асоціації обираються її членами і здійснюють свої функції, не допускаючи будь-якого зовнішнього втру­чання. Кодекси професійної підготовки адвокатів повинні розроблятися та прийматися відповідними органами адво­катури. Дисциплінарне провадження проти адвокатів має доручатися безстороннім дисциплінарним комісіям, утворе­ним адвокатурою, з можливістю оскарження їх рішень у суді (п. 24, 26, 28 "Основних положень").

У Сполучених Штатах Америки адвокати як займаються приватною практикою (79 %), так і створюють об'єднан­ня у формі "товариств" або "корпорацій", які мають уза­гальнену назву "фірми". Деякі адвокатські фірми налічу­ють понад 1500 адвокатів. Є адвокатські фірми, спеціально організовані для захисту так званих громадських інтере­сів, тобто інтересів не якихось окремих клієнтів, а інтере­сів громадськості.

Існують вони за рахунок уряду, а також завдяки спеціальним фондам і пожертвуванням. Такі адво­катські фірми виступають, наприклад, проти різних форм дискримінації, за збереження навколишнього середовища тощо.

Як правило, адвокати в США спеціалізуються на пев­них вузьких галузях права (авторському, патентному, кримінальному, податковому, спадковому, сімейно-шлюб­ному та ін.).

 

Отже, загальними принципами діяльності адвокатів слід визнати такі:

 

· Верховенство права.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в нашій країні визнається і діє принцип верховенства права. Цим Основ­ний Закон створив належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, затвердив, що національне законо­давство не повинно суперечити природним правам люди­ни, зокрема на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо31.

Верховенство права в діяльності адвокатів означає, що останні мають надавати допомогу своїм клієнтам законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини

та основних свобод, які визнані національним і міжнарод­ним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до зако­ну (п. 13 "б", 14 "Основних положень")- У своїй професій­ній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинно­го законодавства України, сприяти утвердженню та прак­тичній реалізації принципів верховенства права та закон­ності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямова­ні на полегшення скоєння правопорушень, чи іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами.

 

 

· Незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій.

 

Захисник у процесі виконання своїх функцій повинен бу­ти незалежним насамперед від органів державної виконавчої (адміністративної) та судової влади, а також від громадських об'єднань (політичних партій, організацій, рухів тощо).

Забезпечується цей принцип передусім тим, що адвока­тура формується як громадсько-самодіяльна, недержавна інституція, яка становить добровільне самостійне незалеж­не об'єднання професійних юристів.

· Гуманізм.

Цей принцип виявляється в конституційному визнанні людини найвищою соціальною цінністю, що означає турбо­ту про людину, про розвиток її духовних та фізичних вла­стивостей, матеріальних умов життя. Дух гуманізму прита­манний усім конституційним нормам, які закріплюють права та свободи людини та громадянина.

Найбільш яскра­во це простежується у положеннях статті

21 Основного За­кону, яка проголошує невідчужуваність прав та свобод лю­дини;

статті 27 - право кожного на життя;

статті 28 - охорону гідності, заборону катувань, насильства;

статті 29 - право на свободу та особисту недоторканність та ін. Адво­кат, здійснюючи свою діяльність, не повинен принижувати честь та гідність свого підзахисного.

Адвокат зобов'язаний поважати клієнта та його правові проблеми.

 

· Додержання адвокатами норм професійної етики.

 

Професійна етика адвоката є дуже специфічною, має ці лу низку особливостей, спірних питань і відрізняється ві; будь-яких інших різновидів професійної етики.

Крім того, принцип додержання адвокатами норм про фесійної етики містить у собі конфіденційність, про що йдеться в ч. 1 ст.. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

 

· Наявність спеціального дисциплінарного проваджен­ня щодо адвокатів.

 

Відповідно до ст.. 33. Загальні умови дисциплінарної відповідальності адвоката

1. Адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

2. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

3. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

 

 

Відповідно до ст.. 35. Види дисциплінарних стягнень, строк застосування дисциплінарних стягнень

1. За вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) попередження;

2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року;

3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

2. Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.

 

 

· Оплатність роботи адвокатів.

 

Стаття 30. Гонорар

1. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

2. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

3. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Правил адвокатської етики - фактори, що повинні братись до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару, включають в себе...

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

 

Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821. – втрачає чинність з 01 січня 2012 року.

4. Організаційні форми діяльності адвокатури.

 

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднува­тися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповід­но до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

 

Стаття 13. Здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально

1. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

2. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

 

Заняття адвокатською діяльністю індивідуально -організаційна форма адвокатської діяльності, за якої адво­кат здійснює свою діяльність без створення юридичної осо­би. Адвокат інформує місцевий орган влади про одержан­ня свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльні­стю. Він реєструється у податкових органах, стає на облік у Пенсійному фонді, сплачує відповідні податки, обов'язкові платежі, відкриває рахунок у встановленому порядку, має свою печатку.