Внутрішньо-ротове обстеження

Пацієнт знаходиться у положенні сидячи, знімні протези необхідно зняти. Внутрішньо-ротове обстеження починають з огляду червоної облямівки та куточків рота при закритому та відкритому роті. Визначають їх колір, блиск, консистенцію. У нормі червона облямівка губ рожевого кольору, м’якої консистенції, в цій зоні розташовуються сальні залози (звернути увагу на зміну кольору, наявність патологічних елементів, ущільнень у даній ділянці). При огляді внутрішньої поверхні губи виявляється горбиста поверхня, обумовлена розташуванням у слизовому шарі дрібних слинних залоз. Можна побачити точкові отвори - вивідні протоки цих залоз і спостерігати накопичення крапель секрету біля їх устя, затримуючи рот у відкритому положенні.

Далі оглядають присінок рота: визначають межі вуздечок та складок слизової, відводячи губу, а потім щоку вперед та вгору при напіввідкритому роті. У нормі вуздечки верхньої та нижньої губи закінчуються на слизовій оболонці альвеолярного відростка, не доходячи до ясенного краю на 5-7 мм. Інший кінець з’єднується з апоневрозом колового м’язу рота (відмітити відхилення від норми у прикріпленні вуздечок, звернути увагу на наявність діастем, стан тканин пародонта в ділянці аномалійно розташованих тяжів). З вестибулярного боку в ділянці премолярів як на верхній, так і на нижній щелепі є бічні щічно-ясенні складки (відмічають висоту їх прикріплення, рухомість, зв’язок з ясенними сосочками). Звертають увагу на перехідну складку (місце переходу рухомої слизової альвеолярного відростка у слизову щоки), вона є верхньою (для верхньої щелепи) та нижньою (для нижньої щелепи) межею склепіння присінку рота. Склепіння має різний об’єм (воно є вузьким у передній ділянці та розширяється у дистальному напрямку), при відкритому роті за рахунок скорочення м’язів зменшується і його вертикальний розмір. Відмічають стан слизової оболонки присінку рота (колір, консистенцію, зволоженість, стан дрібних слинних залоз, наявність патологічних елементів). Визначають глибину присінку (вимірюють відстань від краю ясен до дна присінку градуйованим інструментом). Присінок рота вважається дрібним, якщо його глибина не більше 5мм, середнім-8-10мм, глибоким-більше 10мм.

Після цього переходять до огляду щік. Використовуючи два дзеркала, обстежують слизову оболонку спочатку правої, а потім лівої щоки від кута рота до піднебінної мигдалини. При відкриванні рота слизова гладка, а при змиканні щелеп стає складчастою. Відмічають колір, зволоженість, тургор слизової (якщо наявні патологічні елементи - вказати на це); звертають увагу на стан вивідних протоків привушних слинних залоз, які відкриваються на рівні других верхніх молярів. Не слід приймати за патологію залози Фордайса (сальні залози, розташовані по лінії змикання зубів, у вигляді блідо-жовтих вузликів діаметром до 1-2 мм, які не підвищуються над рівнем слизової).

Далі проводять огляд ясен. Спочатку оглядають щічну та губну ділянки, починаючи з правої верхньої ділянки, поступово переміщуючись по дузі вліво. Перемістити дзеркало на нижню щелепу зліва і йти вправо по дузі Потім обстежити язикову та піднебінну ділянки ясен таким самим чином. Відмітити колір, консистенцію, кровоточивість, глибину ясенної борозни, цілісність зубоясенного з’єднання, стан та контури міжзубних сосочків. Нормальна, клінічно здорова слизова ясен блідо-рожевого кольору, помірно зволожена, при пальпації не болюча, пружної консистенції. Ясна щільно охоплюють шийку зуба, ясенні сосочки займають міжзубні проміжки в ділянці шийок зубів, утворюючи „фестони”. У нормі в місці зубоясенного з’єднання утворюється ясенна боріздка, глибина якої становить 1-1,5мм. У разі запального процесу відмічають характер запалення (катаральне, гіпертрофічне, виразкове), характер перебігу (гострий, хронічний, загострений), поширеність (локалізоване, генералізоване), ступінь запалення. Якщо відмічається порушення цілісності зубоясенного з’єднання та утворення пародонтальної кишені, необхідно провести вимірювання її глибини за допомогою пародонтологічного зонда або каліброваної гладилки (проводять не менше 4-х вимірюваннь з кожного боку зуба: з медіальної і дистальної частини на вестибулярній стороні і аналогічно - на оральній; аналізуючи отримані значення, враховують максимальну глибину кишені). Одночасно визначають наявність та характер ексудату в кишенях. Перевіряють наявність набряків, нориць, пухлинних утворів.

Потім переходять до обстеження власне порожнини рота. У першу чергу проводять загальний огляд, звертаючи увагу на колір, зволоженість слизової (у разі наявності зміни кольору, ознак запалення, патологічних елементів указують на це).

Огляд язика. Розрізняють кінчик, тіло та корінь язика; верхню(спинка) і нижню поверхні, а також бічні краї язика. На задній третині язика локалізується лімфоїдна тканина у вигляді фолікулів (язикова мигдалина). На поверхню язика (особливо дистальної частини) відкриваються протоки дрібних слинних залоз. Власне слизова оболонка разом з епітелієм утворює сосочки язика: ниткоподібні (найбільш чисельні, розташовані по всій поверхні язика), грибоподібні (у вигляді червоних крапок розташовуються на кінчику язика, меншою мірою –на спинці), листоподібні (розташовуються по краях язика у дистальних відділах, утворюючи невеликі виступи, які не слід приймати за патологію),та жолобуваті (розташовуються на лінії межі кореня та тіла язика у вигляді римської цифри V). На бічній поверхні в ділянці кореня язика є більшою чи меншою мірою виражене судинне венозне сплетення, яке помилково можна прийняти за патологію.

Оглядаючи язик, звертають увагу на розмір (відмічають можливі відхилення від норми: макро-, мікроглосію, набряк язика); наявність нальоту; зміни рельєфу, кольору слизової; консистенцію та рухомість язика. Відмічають наявність патологічних елементів.

На нижній поверхні язика слизова більш рухома і в середній частині переходить у вуздечку язика та вистилає дно порожнини рота.

Огляд дна порожнини рота. Слизова оболонка, яка вистилає дно порожнини рота, утворює декілька складок. Вуздечка язика –це вертикальна складка, яка з’єднує нижню поверхню язика з оральною частиною ясен. По боках від вуздечки язика відкриваються протоки піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз, від яких дистально іде валик, утворений тілом і протокою залози. Особливістю слизової дна порожнини рота є наявність добре розвинутого підслизового шару з підлеглими м’язами та жировою тканиною, що обумовлює значну рухомість слизової.

Відмічають колір, судинний малюнок, податливість слизової оболонки; прикріплення вуздечки язика, обмеження рухів язика, ретракцію ясен у разі короткої вуздечки; стан вивідних протоків великих слинних залоз (під’язичних і підборідочних).

Далі переходять до огляду твердого та м’якого піднебіння. Слизова оболонка твердого піднебіння майже на всьому протязі щільно з’єднана з окістям (альвеолярна ділянка, піднебінний шов), в указаних ділянках слизова нерухома. У передньому відділі твердого піднебіння є незначна кількість жирової тканини, що обумовлює її вертикальну податливість. У дистальній третині піднебіння добре виражений підслизовий шар (місце виходу судинно-нервових пучків через великий та малий піднебінні отвори), тому указана ділянка має деяку рухомість.

Визначають стан (вираженість, положення, забарвлення, болючість) різцевого сосочка, поперечних піднебінних складок, шва піднебіння, наявність піднебінного валика. У різних людей ці утвори можуть бути значно або, навпаки, зовсім не виражені; але це є варіантами норми. Одночасно визначають висоту склепіння піднебіння, яка залежить від вертикального розміру альвеолярного відростка (ця величина змінюється залежно від наявності або відсутності зубів, причин втрати зубів) та розвитку всієї щелепи. При вузькій верхній щелепі склепіння піднебіння є високим, при брахіцефалічній формі черепа - плоским.

На межі твердого та м’якого піднебіння по боках від серединного піднебінного шва розташовуються піднебінні сліпі ямки. Вздовж лінії розташування цих ямок у нормі блідо-рожева слизова твердого піднебіння переходить у слизову м’якого піднебіння, яка відрізняється рожево-червоним забарвленням (відмічають колір, зволоженість, наявність патологічних елементів слизової м’якого піднебіння). За крило-піднебінною складкою конкуруються піднебінні мигдалики (звертають увагу на їх розмір, колір слизової, наявність ознак запалення та патологічних елементів).

ОГЛЯД ЗУБІВ

Визначають стан твердих тканин зубів, застосовуючи інструменти: стоматолгічне дзеркало, зонд, пінцет. Візуально визначають колір, величину зубів, наявність ділянок ураження.

Проводять зондування зубів для визначення їх цілісності, консистенції, дефектів і ступеня чутливості твердих тканин. Однією рукою беруть дзеркало, іншою - зонд і обстежують стан твердих тканин зубів, виявляють каріозні порожнини. За допомогою зонду визначають глибину, розміри порожнини, ступінь розм’якшення емалі та дентину.

Далі проводять перкусію зубів для визначення стану верхівкового періодонту: пінцетом або ручкою зонда перкутують по ріжучому краю або жувальній поверхні зуба, спочатку у вертикальному, а потім - у горизонтальному напрямку. Деталізують відчуття пацієнта, проводячи порівняльну перкусію в сусідніх (інтактних) зубах.

За допомогою стоматологічного пінцета визначають рухомість зубів у вестибуло-оральному, мезіо-дистальному та вертикальному напрямках.