Психологічні особливості допиту

Допит є однією з найбільш важливих слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, основне значення тут має пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має певні загальні характеристики.

Перш за все, допит будується поетапно:

- попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;- психологічна підготовка до допиту;- виконання процедури суто допиту (допитування);

- фіксація ходу та результатів допиту;- аналіз та оцінка результатів допиту.

Із вказаних етапів перший та останній виконуються поза контактом із допитуваним, другий та четвертий є частково контактними.

По-друге, ефективність допиту залежить значною мірою від ретельності попереднього вивчення особистості допитуваного. Слідчому необхідно одержати інформацію про його життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо при допиті пізнається рівень загальної культури та розвитку допитуваного, особливості його мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, але й психологічний вплив, є можливість визначити схильність особи до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність тощо.

Основними методами одержання зазначеної Інформації є:

- безпосереднє та опосередковане (за допомогою інших осіб) спостереження;- бесіда;- аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину та в звичайних умовах життєдіяльності;- метод експертних оцінок, тобто одержання інформації від обізнаних осіб;

- психологічний експеримент - вивчення поведінки допитуваного у спеціально створених умовах.

Третя характеристика допиту - необхідність встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Орієнтація щодо можливості встановлення психологічного контакту відбувається, насамперед, за допомогою своєрідних (особливо позамовних) ознаку поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два їх типи: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

За допомогою невербальних ознак можна зробити висновок про актуальний емоційний стан допитуваного: здивування-очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх - очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; сором - пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; самопідбадьорювання - пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість - пошкрябування й потирання шкіри пальцями, маніпулювання предметами; схвильованість-закушування губ, похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні тощо.

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту, Л.Б. Філоновим було запропоновано методику контактної взаємодії, що передбачає послідовне проходження наступних шести стадій:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або подібних зацікавлень;

3) визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення спільних правил взаємодії.

Першій стадії-накопичення згоди- притаманні функції зняття психологічних бар'єрів та напруженості. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: "прочитування стану" - допитуваному повідомляється про переживання на основі сприймання невербальних ознак (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання); "співвіднесення запитань" - допитуваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверджувальні відповіді, згоду. Інформативними щодо успіху в реалізації цієї стадії є скорочення пауз після поставлених запитань, зменшення односкладових ("так", "ні") та реактивних відповідей, збільшення кількості висловлення власних думок, пояснень та доповнень.

Функціями другої стадії - пошук спільних або подібних зацікавлень - є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологічного та інформаційного поля. Тут використовуються прийоми: "перерва" (цікава бесіда на загальні теми довільно переривається Ініціатором); "демонстрація зацікавлення"; "деталізація цікавості" до окремих суджень; "проблема" - повідомлення слідчим інформації про проблему з метою почути від контактера можливі варіанти її вирішення; "переключення" - повідомлення про інші проблеми для розширення поля позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії може бути поява у контактуючих спільного лексикону; спогадів із кола питань, що обговорюються; знаходження взаємоприйнятних тем для обговорення.

На третій стадії - визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування - відбувається обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контактерів; усвідомлення очікувань партнера по спілкуванню; формування готовності до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності). На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підбиття підсумків" - періодичне узагальнення предмету бесіди; "подібність думок" - спеціальні висловлювання щодо ідентичності розуміння чогось; "солідаризація" - висловлювання про ідентичність дій та способів вирішення проблеми; "виправдовування очікувань" - вислови-підтвердження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є визначення власних якостей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу "відверто кажучи", "скажу щиро, що..,"; повідомлення партнера про власні пріоритети ("звичайно я...", "я б зробив...", "я звик..."та ін.).

Четверта стадія - виявлення якостей, небезпечних для спілкування-виконує функції встановлення якостей, які партнер приховує, оцінювання їх значущості; розуміння ситуацій, коли ці якості можуть виявитися. На цій стадії використовуються прийоми: "пропонування дискусії" - стимулювання обговорення негативних якостей особистості; "висловлювання сумнівів" - недовіра до деяких повідомлень партнера по спілкуванню; "зіставлення протиріч" - свідомий пошук та акцентування уваги на суперечливості наданої інформації; "добудовування" - стимулювання до підведення підсумків, узагальнення того, що не договорено; "очікування" - партнера Інформують щодо висловлювань, які мають протиріччя, але без належного висновку. На успішність проходження стадії вказують випереджуючі заперечення типу: "Ви думаєте, що я...", "Ви хочете сказати..."; намагання створити дискусійну або суперечливу ситуацію, "поставити всі крапки над "і".

Функціональним змістом п'ятої стадії - індивідуальний вплив та адаптація до партнера - є корекція поведінки партнера щодо небезпечних та негативних якостей: реалізація синхронної комунікативної поведінки, спільний самоконтроль. На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підказка" - якщо спостерігається складність вибору партнера: "Я б на вашому місці...", "Краще, якби ви..."; "акцентування дій" - коли спеціально підкреслюються дії, що суперечать досягненню спільної мети; "превентивні дії" - намагання пом'якшити ситуацію при небезпеці прояву негативної реакції: "Ви не ображайтесь, але я скажу...", "Ви не гнівайтесь, алея повинен..."; "вказування на небажану властивість" - "Незважаючи на ваше нетерпіння...", "Враховуючи вашу запальність, я все ж таки повинен..."; "акцентування бажаності співробітництва"-підкреслювання можливості спільних дій: "Оскільки ми обидва розуміємо...", "Враховуючи, що ми можемо разом вирішити питання...". Показники успішності реалізації цієї стадії слід вважати ефект "бумеранга" - визнання правомірності дій партнера; пропозиція вирішувати питання так, як це пропонує партнер по спілкуванню.

На шостій стадії контакту - вироблення спільних правил взаємодії-відбувається побудова довірливих стосунків. Застосовуються наступні прийоми: "звертання за порадою"; пропозиція вирішити проблему разом; "визначення наявності боротьби мотивів" - актуалізація протиріч мотивів поведінки партнера по спілкуванню для спільного опрацювання визначеної програми. Показниками успішності реалізації стадії виступають підкреслювання спільності рішень, цілей тощо; інформування партнера про наступні дії висловлюваннями типу "Як ми вирішили...". "Як ми домовилися...".

Четвертою характеристикою допиту є необхідність подолання опору зацікавлених у неефективності розслідування злочину осіб (переважно підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві чи обмежено правдиві свідчення.

Така ситуація зумовлюється, насамперед, специфічними емоційними станами цих осіб:

1) страх втратити волю, звичний спосіб життя, можливість опинитися серед злочинців;

2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки;

3) побоювання помсти з боку співучасників:

4) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб.

Разом із тим, можна виділити низку емоційних станів, різною мірою сприятливих для розслідування:

1) невизначеність - коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею;

2) страх, що про негідну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники;

3) щире каяття та жаль про вчинене.

П'ята характеристика допиту полягає в тому, що за наявності свідомої протидії допитуваного виникає необхідність у варіюванні умов проведення допиту та застосуванні сукупності методів і засобів психологічного впливу.

Припустимим методом психологічного впливу є. насамперед, переконання -логічне обґрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції. Оскільки ситуація допиту має емоційно насичений характер, це полегшує застосування навіювання - впливу побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижують критичність сприйняття та оцінювання. Не звертаючись тут до численних І тривалих наукових дискусій про припустимість чи неприпустимість впливу на процесуальну особу через підсвідомість, зазначимо, що для реалізації навіювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини. Але дезорієнтація можлива і необхідна, оскільки вона не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація поділяється натри групи: 1) відомості, одержані процесуальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені у відповідній документації; 2) відомості, одержані непроцесуаль-ним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), що стосуються переважно особи допитуваного; 3) інформація, одержана оперативним шляхом.

Інформація першого виду може бути повідомлена будь-яким способом: її можна продемонструвати, назвати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і згадуванням в процесі допиту. Реалізація інформації третього виду можлива тільки у вигляді окремих реплік, натяків, зауважень тощо (наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація справжніх документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують його).

Окрім Інформаційних, для подолання опору зацікавлених осіб можуть бути застосовані різноманітні засоби психологічного впливу, причому реалізуючи засіб, необхідно уважно за ними спостерігати та ретельно фіксувати їх емоційні, мімічні, інші невербальні прояви. Це дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи бажану регуляцію стану допитуваного І динаміку спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому, конкретизувати одержану інформацію.

1. "Використання психологічних особливостей особистості допитуваного"- сутність прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій та професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, що значною мірою знижує його цінність як джерела інформації і зачіпає самолюбство.

2. "Використання або створення стану емоційної напруженості" - прийом базується на тому, що в стані емоційної напруженості у особи суттєво знижується здатність здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі шь казань або дає неправдиві свідчення, перебуваючи при цьому в спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної Інформації (повідомлення про затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо) викликати у нього емоційну напруженість, відчуття дискомфорту.

3. Близьким до попереднього є прийом "використання ефекту раптовості"- його сутність полягає в несподіваній для допитуваного появі фактів та обставин, що доводять неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив і на раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання. Наприклад свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив. Разом із тим, раптова інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати І стан емоційної напруженості.

4. "Припущення легенди" - реалізація цього прийому полягає у створенні в процесуальних межах таких умов, що видаються допитуваному природними. Наприклад він одержує можливість ознайомитися з паперами, що знаходяться на столі слідчого в момент "вимушеної" його відсутності в кабінеті; "випадково" залишається віч-на-віч із співучасниками. Ефективним може бути розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані.

5. "Вільна розповідь"-допитуваному надається можливість в розповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючих запитань викласти свій варіант послідовності подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит У цьому випадку досить Інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний.

6. "Максимальна деталізація свідчень"- є своєрідним доповненням та продовженням попереднього прийому. Справа в тому, що людині дуже складно обміркувати неправдиві свідчення до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує Його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях. Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм він дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про достовірність чи недостовірність його алібі.

Застосовуючи прийом. слід враховувати, що інформативними показниками можливо! неправдивості свідчень можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитання слідчого, а з іншого - цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи з загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 60% інформації.

7. "Послідовність пред'явлення доказів" - прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів різної значимості, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх значимості, їх доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика - слідові відбитки - вкрадені речі - знаряддя вбивства.

8. "Пред'явлення контрдоказів"-прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом. Так, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишені відбитки пальців; наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір звинуваченого.

9. "Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту"-дія прийому заснована на тому, що інтенсивний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей 1 концентрувати увагу на деталях, що викривають неправдивість свідчень. Підвищує ефективність прийому зміна темпу: малозначущі запитання надаються повільно і великими паузами, чим створюється відчуття щокою, монотонії навіть нудьги, викривальні - у прискореному темпі. Внаслідок цього створюються передумови для підвищення емоційної напруженості: нав'язаний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, виникає негативне збудження у корі великих півкуль, бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.

Окрім зазначених, як допоміжні для подолання протиборства допитуваного можна рекомендувати також використовувати неспецифічні для процесуальної діяльності, загальновживані в будь-якому спілкуванні прийоми:

а) асоціація за суміжністю - демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії та переживання;

б) схожість-подібність-демонстрування речей об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;

в) контрастність-демонстрування чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я - хвороба, модельне взуття - чоботи тощо):

г) перифраза - повторення своїми (тобто іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію:

д) демонстрація "незаповненості" - акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у ром твіді, білих плям у версії події, тощо:

с) інерція - створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім - рантове запитання стосовно справи.

Таким чином, допит - це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність слідчого значною мірою зумовлена не тільки рівнем Його професійної підготовки та досвідом роботи, але н наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.