Життєвий та творчий шлях Філдінга. Поетика роману історія Тома Джонса

Творчість англійського письменника Генрі Філдінга була різножанровою: публіцист і драматург, теоретик роману і блискучий романіст, він у всіх жанрах виступав гострим критиком сучасності, проте не гірко-песимістичним, як Свіфт, а життєстверджуючим та світлим.

Народившись у збіднілій аристократичній родині, Філдінг навчався у привілейованій школі в Ітоні, поступив до Лейденського університету в Голландії, але потім був змушений самотужки заробляти на життя і залишив навчання.

Філдінг став драматургом-комедіографом. Його сатиричні комедії нравів користувались успіхом у глядачів, проте закон про театральну цензуру, що вийшов у 1737 р., змусив його, говорячи словами Б. Шоу, "из цеха Мольєра и Аристофана перейти в цех Сервантеса".

Для Філдінга дійсно велике значення мала романна традиція, закладена Сервантесом. Він намагався одночасно створити новий, особливий тип роману, названий письменником "комічним епосом". У такому жанрі головне, за письменником, — зображення природного характеру людини. Для цього комічна оповідь не повинна бути карикатурною; іронічна інтонація автора, його гострий погляд на людські слабкості та недоліки мали поєднуватися з оптимістичною вірою в добрі паростки в людині, із переконанням, що в природі не існувала не тільки абсолютно ідеальних, а й абсолютно поганих людей.

У своєму найкращому романі— "Історії Тома Джонса, знайди" (1749)— Філдінг розповів читачам саме про таких людей. Обравши форму роману "великого шляху", він змальовував широку життєву панораму. Проводячи свого головного героя крізь різноманітні верстви англійського суспільства XVIII ст., насичуючи його життя смішними та гіркими пригодами, легковажними вчинками та добрими поривами, романіст врешті-решт закінчив історію щасливою розв'язкою, тому що впевнений: його Том Джоне, хоча й помилявся, однак за свої прямолінійність, доброту та природність заслуговує на кращу життєву долю. Своїм романом Філдінг не лише досяг популярності, а й заслужив честі бути названим В. Скоттом "батьком роману в Англії".

Сам Філдінг неодноразово підкреслював своє прагнення продов жити традицію Сервантеса, і невипадково наблизив поетику "Тома Джонса" до поетики ''Дона Кіхота'', а роман великого іспанця теж на зивають енциклопедією життя Іспанії. Таке реалістичне відтворення побуту різних прошарків тодішнього англійського суспільства дозво ляє вести мову про соціально-побутовий характер "Тома Джонса".

Але це далеко не повна жанрова характеристика твору: сам автор визначав його як "комічний епос у прозі". Майстерності в царині гумору і сатири Філдінгові дійсно не позичати. Чого варта лише сцена "битви'' сільських жителів, переважно заздрісних сусідок, із жінкою не надто суворих моральних принципів, першою з-поміж коханок Тома Джонса. Моллі Сігрім (кн. IV, р. VIII), де автор до такої міри тонко пародіює Гомерову "Іліаду". що не можна втриматися від смі ху. Звичайно, сміятиметься лише той, хто знає "Іліаду", про що Філ дінг прямо попереджає вже у самій назві згаданого розділу: "Битва, оспівана музою в гомерівськім стилі, яку може поцінувати лише читач, вихований на класиці.

Порівняймо ''заспіви" Гомерового героїчного епосу і згаданого фрагменту Філдінгового "комічного епосу в прозі":

Гомер. "Іліада": "Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла//Згубний, що дуже багато ахеям лиха накоїв,. ".

Г.Філдінг. "Історія Тома Джонса, знайди": "О музи, котрі люблять оспівувати битви, як би вас там не називали..., якщо ви ще не вмерли з голоду..., допоможіть мені у цій важливій справі! Сам з усім не впораєшся ",

Та що там "заспіви": тут тобі І "гомерівський спокій", і складні епітети, і ретардація (уповільнення дії), і ще багато атрибутів стилю геніального елліна.

Розглянемо хоча б останній із щойно названих прийомів - ретар дацію, яка в наведених далі прикладах досягається описами-порівняннями. Типовий приклад із "Іліади" - епізод сцени шикування військ мірмідонян їхнім базилевсом Ахіллом: "... Мов зграя вовків ненаситних, Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги. Оленя в горах настигши, рогатого рве на шматочки В хижій жадобі, і пащі у них червоніють од крові, Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводних, Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра, а в грудях Серце безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби. Так мірмідонян вожді і правителі шумно збиралися В лави.. "

А ось пародійна паралель із роману Філдінга: Як велика череда коров на дворі богатого фермера, почувши віддалік, під час доїння, мичання телят, які скаржаться на крадіжку їхньої власності, підні має страшенне ревіння, так голоси сомерсетширського натовпу злилися у пульсуюче ревіння, що складалося зі стількох зойків, вигуків і інших найрізноманітніших звуків, скільки було людей у натовпі...

У "Томі Джонсі відчувається також вплив роману великої дороги". саме жанрові ознаки роману великої дороги (а мандрам героїв відведено кілька сот сторінок твору) дозволяє авторові зобра зити побут і мораль дуже різних людей: від села до Лондона, від жаб раків до найбагатших аристократів, сприяє набуттю твором ознак со ціально-побутового роману.Уміло поєднуючи можливості роману великої дороги і соціально-побутового роману, Філдінг укотре підтверджує свою письменницьку майстерність,

Том Джонс добрий, красивий, шляхетний, він нічого не боїться, здатний до співчуття, до великої любові, йому чужа ненависть, зайва самозакоханість, злоба. Жодного по-справжньому безчесного вчинку не зробив він за все своє життя, а за всі свої проступки він мучиться неймовірним усвідомленням власної неправоти.Проступки Тома Джонса з лишком викупаються його доброчесним, благородством, здатністю любити і бути гаряче вдячним, якими не володіє Блайфіл. І по закінченні твори ми віримо, що він більше не стане їх здійснювати, адже він знайшов істинне щастя і йому відкрита дорога чесноти.Том Джонс переповнений почуттями, емоціями, він сповнений життя.