Компоненти субстрату та вимоги до нього

Найважливішим чинником ефективного виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою (рослин в контейнерах та різного роду ємностях) є субстрат. Враховуючи його невелику кількість в обмеженому ємністю просторі, рослини, які вирощуються в контейнерах, набагато менше забезпечені поживними речовинами, ніж ті, що ростуть у відкритому ґрунті або на субстраті в закритих приміщеннях (оранжереї, теплиці, парниках тощо). По мірі росту рослин коренева система їх виповнює весь субстрат ємності, поживні речовини якого інтенсивно поглинаються, а сам він досить швидко виснажується. Крім того, при систематичному поливі частина поживних речовин вимивається з субстрату і проникає через отвори на дні контейнера за його межі. Таким чином, виникає необхідність для їх виробництва використовувати високопоживні земельні суміші, а рослини, по мірі їх росту, пересаджувати в контейнери більшого розміру та систематично підживлювати органічними і мінеральними добривами. На відміну від закритого ґрунту, в якому для розмноження рослин в останні роки все частіше застосовують так звані безгрунтові інертні субстрати, для вирощування садивного матеріалу в ємностях, головним чином, використовують органічні та органо – мінеральні суміші. Тому при веденні контейнерної культури значну увагу приділяють підбору компонентів субстрату для створення пухких земельних сумішей з достатньою аерацією і водопроникністю, сприятливою кислотністю та задовільно забезпечених доступними для рослин поживними речовинами, добре структурованих і очищених від бур’янів та збудників хвороб. Останнім часом у якості самостійного субстрату або його основного компоненту найчастіше використовують верховийслаборозкладений торф (ступінь розкладання не більше 30%). Завдяки йому можна суттєво покращити водно - фізичні властивості земляних сумішей, зробити їх більш вологоємними, і водночас достатньо аерованими.

На відміну від слаборозкладенного верхового торфу (білого), на основі якого сьогодні формується більшість субстратів, сильно розкладений (чорний торф), який містить більше поживних речовин але має гірші водно – фізичні властивості, частіше використовується як домішка до земляної суміші у кількості до 40% (табл.8.32).

Ґрунти верхових і перехідних боліт в Україні займають незначну площу. Вони становлять лише 5 % площі торф’яників і переважно зустрічаються в Поліссі. В той же час в країні є значні запаси низинного торфу, який має високий ступінь розкладання і може використовуватись в значних об’ємах, але його застосування потребує двох і більше років зберігання у відкритому ґрунті.

Використання торфу у якості субстрату вимагає не тільки знань основних даних, що його характеризують, а і певних навичок з своєчасного і ретельного виконання усіх робіт, пов’язаних з вирощуванням рослин у ємностях. Торф має високу вологоємність і в контейнерах з незадовільним дренажем може утримувати надлишкову вологу, яка часто призводить до вимокання кореневої системи. Тому при вирощуванні окремих культур до торфу в певних кількостях вносять пухкі матеріли: пісок, хвою, перліт, тирсу, вермикуліт тощо. При використанні слабо розкладеного торфу не можна допускати його надмірного пересихання, після якого дуже важко відновити рівномірну вологість земляної суміші.

Слід пам’ятати, що водно – фізичні властивості субстрату, в значній мірі, залежать від пористості, вологоємності, аерованності його основного компоненту – торфу. Торф повинен бути слабо розкладеним, волокнистим. Для вирощування рослин в мультиплатах він має бути добре подрібненим (змеленим), пружним не злежуватись (не осідати) в ємностях. При цьому чим менші контейнери використовуються, тим більш пористим повинен бути субстрат.

Дуже важливою ознакою основного компоненту субстрату є його буферність (здатність змінювати кислотність) і обмінна ємність. Кращими субстратами для більшості деревних рослин є суміші, які базуються на торфі з кислотністю рН 5,2 – 6,0. Додавання до субстрату глини покращує буферність та обмінну ємність земляної суміші, проте вміст її не повинен перевищувати 5 - 10 % за об’ємом.

Таблиця 8.32

Основні характеристики верхового і перехідного торфу (німецький стандарт 11 540, за Крюссманом,1997)

 

Показники	Верховий (перехідний*) торф без домішок |
Слабо-розкладений	Помірно розкладений	Сильно розкладений (промерзлий)
Об’ємна масса в сухому стані, (гр./л)	40 - 80	70 - 150	120 - 250
Шпаруватість (об’єм пор), %	95 - 98	91 - 96	85 - 93
Вміст води, %	40 - 82	40 - 85	60 - 87
Об’єм повітря (аерованість), %	16 - 58	11 - 56	6 - 33
Ступінь розкладення	Менше 42	42 - 62	Понад 62
Вміст гумусу, %	I - 3	4 - 6	7 - 10
Питома вага в сухому торфі, (%): - органічної речовини	94 - 99	(від 90) 94 - 99	(від 85) 94 - 99
- золи	I - 6	1 – 6 (до 10)	1 - 6 (до 15)
Кислотність (pH CaCl2)	2,5 - 3,5	2,5 - 3,5 (до 4,0)	2,5 - 3,5 (до 5,0)
Кислотність (pH H2O)	3,0 - 4,0	3,0 - 4,0 (до 5,0)	3,0 - 4,0 (до 6,0)

* Примітка: Дані в дужках характеризують перехідний торф.

 

На якість субстрату впливає також спосіб його приготування (змішування компонентів) та наповнення ним контейнерів і мультиплат. При цьому найбільш важливим є старанне перемішування складових субстрату, його ретельне просіювання та стерелізхація.

Окрім торф’яних субстратів для контейнерної культури декоративних деревних рослин відкритого ґрунту у якості субстрату використовують різні земельні суміші або так звану садову землю – дернову, листову, перегнійну, компостну, хвойну, торф’яну та ін. Під час підготовки цих субстратів, з метою покращення їх водно – фізичних властивостей та збільшення в них вмісту доступних для рослин поживних речовин, до основного компоненту суміші часто додають різні домішки: перегній,мінеральні добрива,тирсу, кору, пісок, вермикуліт, перліт, кокосову стружку, подрібнену лаву, мох тощо.

Садову землю готують і зберігають на спеціально відведених ділянках. Компоненти земляної суміші в певній пропорції та послідовності складають в спеціальні бурти (штабелі), періодично перевертають (перемішують), при необхідності поливають і не допускають розростання бур’янів упродовж всього періоду приготування. У верхній частині штабеля в його центрі роблять заглиблення для збирання і утримання дощової води та штучного зволоження земляної суміші. Для знищення шкідників і збудників інфекційних захворювань садову землю і підготовлені суміші зимою проморожують. З цією ж метою, а також для знищення насіння бур’янів готові земляні суміші доцільно пропарювати. Пропарювання можна проводити під плівкою, розстилаючи суміш шарами або в спеціальних ємностях.

Дернова земля досить щільна, потребує значних витрат на її заготівлю, але при наявності достатньої сировинної бази її можна заготовляти на луках, полях, пасовищах і вигонах. Найкращий час для заготівлі – липень – початок серпня. До цього часу травостій повністю розвивається, а заготовлена і укладена в штабель дернина встигає частково розкластися вже в перший рік.

Дернину нарізають плугом або лопатою товщиною 10-12 см, перевозять на господарську ділянку і укладають у штабелі такої висоти і ширини, які забезпечують його міцність упродовж першого року. Шари дернини рекомендується перекладати гноєм або поливати гноївкою. Це покращує фізичні властивості дернової землі та підвищує вміст поживних речовин. Протягом періоду підготовки дернину декілька раз перевертають та роблять інші необхідні догляди. Підготовки дернової землі до потрібних кондицій триває не менше двох років.Для дернової землі особливо актуальними є питання стерилізації субстрату, без яких важко унеможливити проблеми засміченості його бур’янами та зараженості збудниками грибкових захворювань. Враховуючи відносно високу родючість субстратів на основі дернової землі, широкого застосування вони набули в розсадниках країн Східної Європи.

Листова земля – один з кращих компонентів субстрату для контейнерної культури. Вона легка, пухка, часто слугує основою для приготування багатьох земляних сумішей для закритого ґрунту або наповнення ємностей. Не рідко її використовують і окремо.

Листя збирають восени після листопаду в парках, садах, лісопарках і листяних лісах після чого завозять на територію господарства та складають в штабелі (бурти). Не рекомендується використовувати листя дуба через значний вміст в них дубильних речовин, хоча невелика частка такого листя в листових земляних сумішах цілком прийнятна.

В літній час необхідно слідкувати, щоб штабель не пересихав, листя в ньому не злежувалось для цього його періодично поливають і перемішують.

Для збагачення землі поживними речовинами і прискорення розкладання листя штабель упродовж року 1-2 рази поливають гноївкою.

Хвойну землю використовують для окремої групи контейнерних культур (рододендронів, вересових). Хвою, як правило, заготовляють у соснових лісах пізньої осені або рано весною в суху погоду. Проте збирати її можна і в інші пори року. Граблями згрібають весь не розкладений шар хвої і перевозять на господарську ділянку, складаючи в штабелі. При заготівлі сировини нижній шар хвої не знімають аби не порушити екологічний режим лісового біоценозу.

Слабо розкладена хвойна земля має кислу реакцію (рН від 4 до 5). Для отримання хвойної землі з достатнім ступенем розкладання хвою витримують в штабелях не менше року, упродовж якого її поливають і періодично перемішують. З часом кислотність зменшується (рН підвищується до 5-6), а суміш стає пухкою, з достатньою вологоємністю і шпаруватістю, що робить її придатною для приготування ґрунтових субстратів, покращення їх фізичних властивостей та підвищення кислотності. Для культивування окремих видів хвойна земля може використовуватись окремо у якості субстрату без домішок.

Перегнійно-парникову землю отримують в парниках з добре розкладеного кінського гною, використаного як біопаливо. Після вирощування розсади та інших культур в парниках землю вибирають і використовують як легкий, рихлий, поживний субстрат. Кінський гній відрізняється від коров’ячого пухкістю, добре розсипається, в зв’язку з чим отримана земельна суміш має сприятливі для розвитку рослин водно - фізичні властивості і багата доступними для них поживними речовинами.

Компостну землю отримують внаслідок компостування різних рослинних решток – бур’янів, листя, стебел рослин, землі зі старих контейнерів, посівних і пікірувальних ящиків тощо. Весь матеріал складають у штабелі (бурти), вкриваючи шаром торфу від пересихання. Для приготування кондиційної землі доцільно використовувати компостні ями, а з метою прискорення процесу розкладання складових частин компосту його слід періодично поливати аби забезпечити сприятливі умови для розвитку та активної діяльності мікроорганізмів. Для збагачення компосту поживними речовинами його поливають гноївкою або вносять певну кількість гною, як поживного компоненту компосту. Якість компостної землі буде залежати від співвідношення використаних компонентів. Зазвичай компостна земля за умови дотримання правил її підготовки стає придатною до використання через один - два роки.

Компостна земля корисна в любому рослинному виробництві, оскільки вирішується проблема утилізації і раціонального використання органічних решток. Разом з цим господарство має певний запас поживної землі. Але ця земля, як правило, виходить досить важкою і недостатньо пухкою, тому при її подальшому використанні домішують торф, пісок, перліт та ін. Компостну землю доцільно використовувати при вирощуванні розсади рослин відкритого ґрунту, в посівному відділенні та відділенні вегетативного розмноження, в парниках і частково в закритому ґрунті.

Тирса, якправило, входить до складу універсальних і специфічних земляних сумішей та інших субстратів у якості розпушувача (розрихлювача). Вона покращує структуру субстрату, надає йому легкості та повітропроникності. Вміст тирси в земляній суміші може сягати 30%.

Свіжу тирсу закладають спочатку в компостні кучі, де вона знаходиться до двох років, упродовж яких триває процес нітрифікації та розкладання. У разі вимушеного використання свіжої тирси в земляних сумішах, нестачу азоту компенсують шляхом регулярних підживлень азотними добривами.

Мох. Для приготування субстрату з метою вирощування садивного матеріалу декоративних деревних рослин із закритою кореневою системою використовують сфагновий мох (зелений і білий). Його збирають літом в лісах і торф’яних болотних місцях, мілко подрібнюють і домішують у земляні суміші (10 – 20 %).

Пісок. Для приготування субстратів використовують крупнозернистий річковий пісок, який є важливим складовим компонентом більшості земельних сумішей. Він надає їм пухкості та шпаруватості. В чистому вигляді пісок зручно використовувати для укорінення живців більшості квіткових та декоративних деревних рослин. Пісок широко застосовують як домішку (20 – 30 %) до торф’яного субстрату, яку додають з метою збільшення водопроникності та його маси без зростання об’єму.

Компости зкори в останні роки знаходятьвсе більше застосування в декоративних і плодово-ягідних розсадниках. Зодного боку вони можуть заміщати частину слабо розкладену торфу, а з іншого – відрізняються фунгіцидною дією.В США не рідко використовують субстрати з 100%вмістом кори.В Європідолякори або компосту з неї в субстраті становить не більше 50%.Для приготування субстратів краще використовувати виключно компостовану кору. Застосування свіжоїкори призводить до проблем з живленням (азотним та марганцевим голодом) і зрошенням (необхідністю збільшення частоти поливу). Багаторічний досвід свідчить, що домішка компостованої коридо субстрату, яка не перевищує 40%,дозволяє уникнути суттєвих проблему виробництві садивного матеріалу із закритою кореневою системою.

З інших матеріалів, які застосовують для приготування субстратів для вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою, необхідно згадати такі: зелений сидерат, біовідходи, кокосову стружку, дерев’янисті волокна, матеріали вулканічного походження (подрібнена лава, пемза), перліт, вермикуліт та ряд інших, використання яких, в значній мірі, залежить від їх розповсюдженості, ціни та специфічних особливостей (рис.8.56,табл.8.33)

В складі верхового торфу незначна питома вага твердої частка (від 3% у слабо розкладеному і до 10 – 12 % - в сильно розкладеному). Решту об’єму займають пори заповнені водою і повітрям. Частки повітря і води в субстраті, зокрема у верховому торфі, залежать від розподілу пор за розмірами (питомої ваги дрібних, середніх і великих). Чим більша доля великих (грубих) пор, тим значніша частка об’єму повітря в субстраті. Для підтримання оптимального водного режиму в таких земляних сумішах їх слід поливати частіше. І навпаки, чим більша питома вага дрібних пор, тим більшу частку води може утримувати субстрат, тим менша аерованість кореневонаселеного шару ґрунту.

Рис..8.56. Співвідношення об’ємів повітря, води та твердої частки в різних компонентах субстрату (за Крюссманом,.....)

Таблиця 8. 33. Водно - фізичні властивості окремих субстратів та його складових компонентів

 

Субстрат або його компоненти	Об’ємна маса	Об’єм пор	Вміст води	Об’єм повітря
	г/л	%	%	%
Субстрат з слабо –і сильно розкла- деного торфу	100-150	85-95	70-80	10-15
Верховий слабо розкладений торф	50-120	90-95	50-80	15-30
Верховий сильно розкладений торф	120-200	85-90	75-90	5-10
Дерноваземля	300-400	80-90	55-70	10-45
Субстрат з компосту	200-250	85-95	65-75	15-20
Субстрат з компонентівкори	300-350	85-95	70-80	20-25
Гумус кори	290-350	75-90	50-60	25-30
Земля кори	370-430	75-80	80-90	10-15
Волокна кокосовоїпальми	80-120	90-95
Перліт	115-125

 

Для вирощування оранжерейних горщечкових культур, а останнім часом все частіше і для виробництва окремих груп декоративних деревних рослин (рододендронів, шпилькових, вереску, азалій та ін.) в контейнерах моделюють і готують спеціальні субстрати (специфічні земляні суміші), які включають різні компоненти залежно від їх біологічних особливостей та вибагливості до ґрунтових умов.

В той же час для широкого спектру деревних декоративних культур, іноді навіть з різними біоекологічними властивостями, готують так звану універсальну землю, з найбільш придатних для цих рослинкомпонентів субстрату.

Універсальну землю застосовують в чистому вигляді або вона слугує основою земельної суміші для вирощування окремих культур, яким притаманні певні специфічні ґрунтові вимоги. Вона повинна бути досить поживною, добре структурованою і мати кислотність близьку до нейтральної. Її готують головним чином з коров’ячого гною, тирси, листя, верхового торфу, піску, перліту або інших компонентів з певними водно – фізичними властивостями та агрохімічними показниками.

Свіжий гній складають в штабелі перекриваючи його тирсою і листям. Тирсаповинна бути мілкою, без деревних залишків, а листя (окрім дубового) – чистим, зібраним виключно в лісі або парку. Співвідношення між цими компонентами може змінюватись орієнтовно в таких межах: 3 - 4 частини гною, 1,5-2 – тирси (піску, перліту) та 2 частини листя. Всі компоненти пошарово складають в штабель.

Приготування субстрату триває упродовж 1,5-2 років. Протягом цього періоду суміш систематично перемішують, а в засушливі періоди поливають. Пухкий торф, як правило, складують окремо і додають до приготованої суміші безпосередньо перед наповненням контейнерів або садінням у кількості 30-40%.

Проте вважати універсальну земляну суміш придатною для всіх ситуацій та для усіх видів рослин не коректно. При вирощувані (розмножуванні) рослин у мультиплатах і малих контейнерах вкрай необхідним є крупнозернистий річковий пісок як додаток до складників субстрату із значною кількістю великих пор, що не осідають і не ущільнюються. Таким вимогам, в найбільшій мірі, відповідають верховий волокнистий торф, перліт і вермикуліт. Дуже важливо, щоб кожен з компонентів субстрату не містив пилоподібних і мулоподібних частин. Якщо існує загроза погіршення зволоження (пересихання) субстрату до нього додають мінеральну вату, гідрогелі або зволожувачі, а якщо навпаки – надмірного зволоження, його провітрюваність покращують додаючи грубий перліт. Для вирощування рослин у платах і малих контейнерах можна застосувати таку суміш: сфагновий торф – 35 %, верховий торф – 35 % і середній перліт без пилу – 30 %.

При виробництві рослин у більших контейнерах фізичним властивостям основного компонента субстрату приділяють трохи меншу увагу – використовують і менш волокнистий торф, і більш важкі складники (глину, керамзит, гравій тощо). До таких субстратів належать суміші приготовані за такими рецептами:

- верховий торф (груба фракція) – 10% + верховий торф (мілка фракція) – 70% + чорний торф (сильнорозкладений) – 20% + глина 40 кг/м3;

- верховий торф (груба фракція) – 10% + верховий торф (мілка фракція) – 70% + перліт – 20% (1 – 7,5мм);

- верховий торф (мілка фракція) – 60% + чорний торф (сильнорозкладений) – 25% + перліт – 15% (1 – 7,5мм)+ глина 40 кг/м3;

Для нейтралізації кислотності субстрату проводять вапнування. Його здійснюють щонайменше за 2 тижні до висаджування рослин (краще раніше). Щоб знизити кислотність на одиницю, потрібно орієнтовно 1 – 3 кг карбонату кальцію на 1 м3 основи субстрату. При чому необхідно мати на увазі, що чим більшою є буферність субстрату (підвищують слабо прокомпостована кора, низинний торф, розкладений верховий торф, пісок, перліт), тим більше необхідно вапна. Проводячи вапнування слід пам’ятати, що краще недодати вапна, ніж перевищити дозу, оскільки знизити рівень рН (підвищити кислотність) упродовж вирощування дуже важко. Для більшості рослин підходить слабо кисла реакція субстрату вона не обмежує використання жодного з елементів мінерального живлення.

Для збереження фізичної структури підготовану земляну суміш (субстрат) перед використанням бажано просіяти через сито для вилучення з неї не розкладених частин його компонентів (ґрунту, гілок тощо). При достатній чистоті та однорідності субстрату можна обмежитись його перелопачуванням в процесі приготування.

8.3. Технологічні особливості виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою різного призначення

8.3.1. Загальні положення організації виробництва декоративного садивного матеріалу в контейнерній культурі

Досвід розсадників більшості європейських країн свідчить про перспективність вирощування садивного матеріалу широкого асортименту декоративних деревних рослин із закритою кореневою системою або так званої контейнерної культури. Запровадження в розсадниках вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою доцільно не тільки з точки зору сучасних технологій, а і як більш рентабельного виробництва. Діяльність цеху з виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою дозволяє значно розширити терміни робіт з виробництва садивного матеріалу та строки реалізації готової продукції.

Організація виробництва садивного матеріалу декоративних деревних рослин із закритою кореневою системою включає такі роботи:

- підготовка та оснащення полігону (рис. 8.57) для контейнерної культури (вибір місця, планування площі, обладнання основи полігону, облаштування водозбору і водостоку);

- вибір способу зрошування та облаштування зрошувальної мережі полігону (стаціонарної або мобільної, зрошення: капельне, дощуванням, висхідне);

- підготовка субстрату для контейнерування рослин та підбір контейнерів (вибір складових компонентів субстрату, визначення їх пропорцій з врахуванням потреби рослин та етапів їх вирощування, приготування відповідного субстрату та його біотестування);

- наповнення контейнерів субстратом, добривами та засобами хімічного захисту, висаджування (висівання) вихідного матеріалу (насіння, сіянців, укорінених і не укорінених живців, саджанців, рослин-регенерантів) – контейнерування рослин;

- вирощування та формування рослин в контейнерах (підтримання оптимальних режимів живлення рослин: поживного, водного, повітряного, захист рослин від шкідників і збудників хвороб, збереження рослин в зимовий період, пересаджування – переконтейнерування рослин по мірі їх розвитку, виснаження субстрату і виповнення ємностей коренями);

- підготовка рослин в контейнерах до транспортування та реалізації.

Основні етапи класичного виробництва декоративного садивного матеріалу із закритою кореневою системою (контейнерної культури), їх цілі та технологічні особливості вирощування приведенні в табл.8. 34

 

 

. Таблиця 8.34

Схематичний план вирощування садивного матеріалу декоративних рослин в контейнерах

Тип контейнеру	Розмір (см) та об’єм (л) контейнеру	Основні цілі вирощування (розмноження)	Тривалість вирощування
Мультиплати	3х3х4 - 5х5х6 см, 0,03 - 0,1 л	розмноження та укорінення живців, вирощування сіянців у закритому ґрунті	від 2 місяців до 2 років
КВ-09	9х9х9 – 12х12х12 см, 0,5 – 1,0 л	адаптація рослин до субстрату та умов відкритого ґрунту	від 6 місяців до 2 років
КВ-14, 17, 19	14х14х14 – 19х19х20 см, 2,0 – 5,0 л	вирощування рослин	від 2 до 3 років
КВ-20	20х20х26 см, 6,0 л і більше	дорощування рослин та адаптація їх до ґрунтових умов місця використання	від 2 і більше років

Вихідним матеріалом для виробництва контейнерної культури декоративних деревних рослин можуть слугувати сіянці з відкритою або закритою кореневою системою, укоріненні та не укоріненні живці, відводки з відділу розмноження, а також і кондиційні маломірні саджанці з відкритою кореневою системою з першої шкілки. Нерідко в контейнери висаджуютьвирощені у закритому ґрунті сходи рослин. Прикладом є сходи сосни та ялини, які використовують для вирощування саджанців із закритою кореневою системою “Brika” для лісокультурних цілей.

Надзвичайно технологічним є використання для контейнерної культури живців укорінених в спеціальних мультиплатах, які дозволяють з 1 м² отримувати біля тисячі штук кондиційних для висаджування рослин.

Вид вихідного садивного матеріалу суттєво впливає на ріст рослин в контейнерній культурі. Кращі результати, через неушкодженість коренів, отримують при використанні садивного матеріалу із закритою кореневою системою.

Наповнювати ємності та мультиплати субстратом найкраще безпосередньо перед висіванням насіння або висаджування рослин. При наповненні слід уникати надмірного ущільнення субстрату (не зберігати його у великих кучах, розпушувати перед наповненням, мультиплати наповнювати попередньо зволоженим набухлим субстратом, наповнювати контейнери без трамбування, не складати наповнені горщечки та плати у стоси тощо). При висіванні насіння в мультиплати не слід сильно поливати субстрат упродовж всього періоду його проростання. Зрошувати необхідно дозовано – чим менші комірчини, тим меншими повинні бути краплини та дози, а самі зрошування – частіше. Зволоження повними дозами проводять в останній фазі вирощування розсади, після виповнення субстрату коренями.

Термін весняного контейнерування (висаджування вихідного садивного матеріалу в контейнери з субстратом) залежить від стану укоріненості рослин. При цьому в контейнери слід висаджувати тільки добре укорінені рослини. Багато деревних рослин без особливих труднощів і втрат можна висаджувати в контейнери в безлистяному стані (форзиція, спирея, вейгела). Інші (сливи, клен) рекомендують контейнерувати після утворення ними перших розвинених листочків. Такі рослини, після контейнерування упродовж мінімум одного тижня, повинні утримуватись в умовах підвищеної вологості повітря (аналогічних тим, які необхідні для укорінення живців).

Шпилькові та інші вічнозелені, які укорінюють триваліше ніж листяні, в контейнери висаджують тільки весною. При контейнеруванні в дуже ранні терміни, ємності з рослинами розміщають на землі парників вкритих драночним накриттям. Треба пам’ятати, що наявного в субстраті запасу поживних речовин для більшості рослин достатньо тільки на початковій стадії росту контейнерної культури. З метою недопущення поживного „голоду” вирощуваних рослин, бажано вносити стартове добриво під час приготування субстрату (традиційні добрива органічні та мінеральні) або одночасно із заповненням ємностей земляними сумішами і висаджування вихідного матеріалу (сучасні добрива з різною розчинністю типу „Осмокот”) і додаткове у вигляді підживлення (кореневого чи позакореневого) упродовж вирощування контейнерної культури в періоди високої потреби та інтенсивного росту саджанців.

Метою стартового підживлення є регулювання вмісту та співвідношення поживних елементів в субстраті з точки зору створення оптимальних умов мінерального живлення рослин. Знаючи нестачу окремих поживних речовин у земляній суміші підбирають добриво, яке містить необхідні для рослин елементи мінерального живлення у відповідних пропорціях або використовують окремі прості добрива (азотні, фосфорні, калійні) чи їх суміші. Дозу добрив визначають залежно від вмісту поживних речовин та специфічних вимог рослин, для яких готують субстрат.

Існує певна специфіка регулювання рівня мінерального живлення рослин, які вирощуються в мультиплатах з насіння. Найбільш раціональним у даному випадку є внесення в субстрат доступного для рослин фосфору та мікроелементів під час його приготування, а після появи паростків підживлення рослин азотними та калійними добривами.

Додаткове підживлення найбільш ефективним є у разі внесення його у рідкому (водному розчині) вигляді. При цьому досягають не тільки більш рівномірного розподілення добрива по субстрату, а і прискорення його дії та підвищення ефективності використання. Ефективність додаткового підживлення підвищують і шляхом більш частого внесення розчинів добрив зменшеної концентрації. Додаткове підживлення, як правило, поєднують із зрошенням контейнерної культури.

В останні роки для додаткового підживлення все частіше застосовують новітні добрива з різною розчинністю, які вносять одночасно із заповненням контейнерів субстратом і висаджуванням рослин. Прикладом їх є добрива в оболонці компанії "Scotts" з регульованим вивільненням поживних речовин у ґрунт, які призначені для вирощування рослин у горщиках.

Застосування цих добрив спрощує процес вирощування садивного матеріалу (виключає необхідність проведення підживлень), робить його надійнішим (продовжує термін роботи обладнання зрошувальної мережі), дає змогу їх заощадити і не шкодить навколишньому середовищу. Чутлива до температурного впливу оболонка добрив регулює їх дозу шляхом поступового вивільнення поживних речовин, яке відповідає вимогам кожної культури. Це забезпечує ефективне підживлення, що не перевищує потреб і у такий спосіб унеможливлює нераціональне витрачання поживних речовин. Комплексні добрива "Osmocote" з регульованим вивільненням комплексу NPK були одними з перших у світі добрив в оболонці.

Наступними були добрива "Osmocote Plus"(крім основних поживних елементів, таких як азот, фосфор і калій, вони містять магній та всі необхідні мікроелементи) та "Osmocote Exact", появі якого передували роки досліджень з вирощування дерев і кущів у контейнерах.

Усі добрива з регульованим вивільненням поживних речовин серії "Osmocote" становлять собою гранули з комплексом NPK та необхідною для росту рослин кількістю магнію та мікроелементів. Кожну гранулу вкриває напівпроникна оболонка зі смоли рослинної олії, яка розщеплюється під дією біологічних чинників. Водяна пара проникає крізь оболонку і розчинює поживні речовини, а осмотичний тиск примушує елементи вивільнюватися в ґрунт. Оболонка добрива контролює рівень вивільнення елементів живлення залежно від температури. Оточуюча температура визначає як темп росту рослини, так і рівень розчинення речовин у гранулі. Підвищення температури прискорює процес вивільнення поживних речовин, а пониження –уповільнює.

Вміст солі та рівень кислотності рН, мікробіологічні процеси та кількість води не впливають на темпи розчинення добрив серії "Osmocote" з регульованим вивільненням поживних речовин. Середня температура є визначальним фактором впливу на темп вивільнення поживних речовин в добривах "Osmocote". На практиці мінімальна і максимальна температура повітря і в горщику дещо відрізняються. Середні показники коливаються в межах двох градусів.

Різні види добрива "Osmocote Exact" враховують різну потребу в поживних елементах упродовж росту. Для підживлення хвойних рослин, в зв’язку з тривалішим періодом вирощування, застосовують добрива з більш інтенсивним вивільненням поживних речовин на останніх етапах розвитку("Osmocote Exact lo-start" – NPK: 15 + 8 + 10 + (3МgО) + мікроелементи).

Листяні, навпаки, активно розвиваються на початку вегетаційного періоду і для їх підживлення використовують добрива, що розчиняються саме у цей період("Osmocote Exact hi-start" - NPK: 15 + 10 + 10 + (3МgО) + мікроелементи). Для них характерне інтенсивне виділення поживних речовин у першій половині часу дії добрива, яке у другій половині поступово знижується. Схема дії добрива "Osmocote Exact hi-start" була адаптована до потреб таких листяних кущів, як вейгела, спирея, гіперікум, гортензія.

Вічнозелені рослини підживлюють добривами, які забезпечують рівномірне надходження поживних речовин впродовж їх розвитку ("Osmocote Exact standard" - NPK: 15+9+9+(3МgО)+мікроелементи).

Переконтейнерування (пересаджування рослин з одного контейнера в інший) можна проводити упродовж всього року в сприятливі з точки зору організації праці на розсаднику терміни. Окремі розсадники проводять пересаджування рослин взимку. Більшість вирощуваних рослин пересаджують з метою забезпечення кращих умов для їх росту і розвитку шляхом збільшення площі (об’єму) живлення та недопущення закручування коренів. З біологічної точки зору пересаджування рослин доцільно проводити весною. У любому випадку переконтейнеровування краще здійснювати в період активізації росту коренів, що сприяє швидшому

 

 

Рис. 8.57. Загальний вигляд полігону контейнерної культури

Декоративних рослин

 

 

 

Рис. 8.58. Вирощування сіянців дуба звичайного із закритою

Кореневою системою

 

 

виповненню ємностей кореневою системою і тим самим більш ефективному використанню субстрату та інших матеріалів (добрив, води тощо). Погано переносять пересаджування ослаблені рослини внаслідок недостатнього забезпечення поживними речовинами. Тому доцільно такі культури підживлювати за 2 – 3 тижні до пересаджування у більші за розмірами контейнери.

 

8.3.2. Особливості вирощування лісового садивного матеріалу

із закритою кореневою системою

На практиці застосовують різні типи місткостей: торфоперегнійні горщечки, пресовані горщечки з глини, перфоровані поліетиленові мішечки, стаканчики з целюлози, паперу або картону, пластмасові стаканчики, тюбики та ін.

Контейнери і упаковки для вирощування садивного матеріалу з за­критою кореневою системою розділяють на висаджувані та невисаджувані (рис. 8.58) з рослинами на лісокультурну площу. У свою чергу за формою їх розділяють на циліндричні, квадратні, багатогранні та ін. Широко застосовують місткості, з’єднані у блоки або сотоподібні касети, які при складанні набувають вигляду пакета. Вони зручні для зберігання, транспортування і механізованого вирощування.

Найкращим субстратом для заповнення контейнерів є збагачений поживними речовинами верховий торф або перегнійно-акумулятивні горизонти лісових ґрунтів від легко- до важкосуглинкового ме­ханічного складу. При нестачі або незбалансованості елементів міне­рального живлення до субстрату вносять мінеральні добрива. Іноді до субстрату додають пісок, вермикуліт або перліт.

Вирощування сіянців з закритою кореневою системою. Однією з найпоширеніших у світі технологій виробництва таких сіянців є метод "пейперпот", розроблений японськими спеціалістами. Поточна лінія для вирощування сіянців у паперових комірках з торфом створена у Фінляндії. Вона включає транспортер для подавання субстрату, вібратор для ущільнення субстрату, конвеєр, пневматичну сівалку та бункер для піску. Оболонку для субстрату виготовляють з склеєних у певному порядку довгих паперових стрічок, при розтягуванні яких ут­ворюються сотоподібні шестигранні комірки без дна. У складеному вигляді вони займають мало місця, через що дуже зручні для зберігання. Кожний блок у робочому стані займає площу розміром 35х94 см (1066 комірок на 1 м²).

Технологія виробництва такого, садивного матеріалу полягає у наступному: у найбільш зручний час (це може бути і зимовий період, коли не зайняті робітники) сотоподібні блоки закріпляють на піддонах, по­дають конвеєром під бункер, де їх заповнюють субстратом; на вібраційному сталі субстрат ущільнюють.

У другій декаді березня (при вирощуванні в теплиці) або у квітні (при вирощуванні у відкритому ґрунті) насіння за допомогою пневма­тичної сівалки висівають у комірки. Потім піддони з сотоподібними комірками подають під бункер, де насіння присипають шаром піску.

Піддони з насінням вміщують на 3-4-му місяці у теплиці з авто­матизованим підігрівом і зрошенням. Під дією вологи оболонки відділяються одна від однієї. У липні сіянці досягають стандартних розмірів і придатні до висаджування на лісокультурну площу,

Перед садінням сіянці обробляють фунгіцидами і разом з піддонами відправляють на місце висаджування. Останнє виконують за допомогою садивної труби або фінського садивного інструменту “Поттіпутки”.

У зв’язку із значною економією насіння цей метод особливо перспективний при вирощуванні садивного матеріалу з насіння з поліпшеною спадковістю.

Виробництво саджанців “Нісула”. Метод розроблений у Фінляндії професором П. Нісулою. Запропонована ним технологія передбачає використання поліетиленової плівки для контейнеризації субстрату і вирощуваних рослин. Вихідним матеріалом служить 7-8-тижневі сіянці, вирощені у закритому ґрунті, які розкладають через кожні 15 см на плівці завширшки 35 см з попередньо насипаним на неї шаром угноєного торфу завтовшки близько 1 см. Сіянці кладуть на обидва боки плівки у такий спосіб, щоб корені знаходилися на субстраті, а наземна їх частина – за межами плівки. Після розміщення 50 сіянців плівку скручують у рулон, який перев’язують або склеюють, а потім розрізують в місцях дотикання кореневих систем на дві циліндричні частини. Одержані циліндри із садивним матеріалом у вертикальному положенні розміщують у теплиці або на спеціальній площі для дорощування на відкритому повітрі. Маса таких рулонів не перевищує 4 кг, а діаметр – 50 см.

Коренева система сіянців швидко пронизує субстрат і до моменту садіння досить міцно утримує його. На лісокультурній площі рулони, з сіянцями розкручують. Рослини висаджують разом з грудочками торфу на коренях.

Виробництво саджанців “Брика”. Технологія такого вирощування розроблена Латвійським НВО "Силава". Вона передбачає вирощування садивного матеріалу у спеціальних комплексах потужністю 5 млн. саджанців за рік. Комплекс включає холодильні камери для зберігання сіянців, склад субстратних плит, дві технологічні лінії формування саджанців, дощувальну установку, транспортні і вантажно-розванта­жувальні засоби. Одну технологічну лінію обслуговують 9 чол. Продуктивність лінії – 12-15 тис. саджанців за зміну.

При виробництві садивного матеріалу “Брика” корені сіянців поміщають між торф’яними плитками розміром 160х100х15 (для сосни) або 160х50х15мм (для ялини), які скріплюють перфорованою поліетиленовою стрічкою.

Технологія його виробництва передбачає вирощування сіянців (найкраще у закритому ґрунті); виробництво субстратного матеріалу; підготовку покривної (перфорованої) і підстилаючої (суцільної) поліетиленових плівок (стрічок); заправлення сіянців у субстратні брикети; насичення брикетів поживним розчином; транспортування брикетів; дорощування і зберігання саджанців.

Для виробництва саджанців “Брика” використовують лише сіянці, які закінчили ріст і мають добре сформовану верхівкову бруньку. При осінньому (вересень-жовтень) заправленні сіянців у брикети темпе­ратура повітря зовнішнього середовища повинна бути вищою від 10°С протягом 10-15 днів. Цей час потрібний для укорінення пересаджених рослин.

Заправлені сіянцями і насичені поживними елементами брикети поміщають для дорощування на спеціальний полігон (саджанці сосни) або у теплицю (саджанці ялини). При дорощуванні саджанці полива­ють, не допускають зниження вологості субстрату нижче 50% повної вологоємності. При пожовтінні хвої саджанці підживлюють роз­чином аміачної селітри або амофосу. Саджанці ялини дорощують у теплиці впродовж року, а саджанці сосни – протягом 3-4 тижнів на відкритому полігоні.

Після дорощування саджанці пакують у рулони або пакети (по 40-50 шт. сосни і по 20-25 шт. ялини), грузять у контейнеровози і перевозять на лісокультурну площу. Садіння виконують або ручним інструментом "Ліліпут" (1,5 тис. шт. за зміну), або лісосадивною ма­шиною ЛМД-1 – 0,8 га за зміну.

Вирощування саджанців “Брикет”. Технологія вирощування роз­роблена співробітниками Санкт-Петербурзького НДІЛГ. Саджанці “Брикет” являють собою садивний матеріал, корені якого за допомо­гою пресів заправлені у грудку спресованого субстрату (суміші верхо­вого і низового торфу з добавленням мінеральних добрив, вапна та мікродобрив). Процес виробництва саджанців включає вирощування сіянців у закритому ґрунті, брикетування сіянців, контейнеризацію і транспортування саджанців на полігон та дорощу­вання їх там до певних розмірів. Заправлення 1-2-річних сіянців у субстрат являє собою своєрідне садіння їх у зволожений субстрат з нас­тупним його ущільненням (брикетуванням).

При вирощуванні садивного матеріалу із закритою кореневою си­стемою важливою умовою є недопущення деформації коренів, яка мо­же стати причиною незадовільного росту і стану деревних рослин на більш пізніх етапах їх розвитку. Слід також пам’ятати, що у саджанців, висаджених з грудочкою родючого субстрату на площі з незначним вмістом поживних речовин у ґрунті, спостерігається явище хемот­ропізму коренів, внаслідок якого погіршується розвиток рослин, зни­жується їх декоративність і продуктивність.

 

Питання для самоконтролю

 

6. Вирощування садивного матеріалу з закритою кореневою системою.

 

9. Виробництво садивного матеріалу у маточному відділі

9.1. Призначення та структура відділу

Маточний відділ в декоративних розсадниках створюють задля організації виробництва вихідного матеріалу (насіннєвого і вегетативного походження) для якісного і кількісного забезпечення потреб масового розмноження деревних рослин. Організація його надзвичайно важлива для розсадників, які спеціалізуються на масовому розмноженні і виробництві маломірного садивного матеріалу декоративних культур. Постійна маточна база розсадника дозволяє підтримувати незалежне і збалансоване вирощування декоративного садивного матеріалу дерев та чагарників певних форм і сортів. В маточних відділах декоративних розсадників виробляють наступні види вихідного матеріалу: живці (кореневі і стеблові зелені та здерев’янілі); відводки (відсадки); кореневі та столонні паростки; насіння тощо.

Залежно від цільового призначення розсадника та технологічних особливостей розмноження і виробництва садивного матеріалу в маточному відділі можуть закладатись такі відділення: плантаційне (насіннєві, живцеві та відводкові маточні плантації); колекційне (дендрарій, експозиційні ділянки); відділення ягідників тощо.

Насіннєві маточні плантації (насадження) в маточних відділах створюють рідко, головним чином, з метою заготівлі безпосередньо на розсаднику дефіцитного або сортового насіння дерев, чагарників, газонних трав, квітів, одно – та багаторічних ґрунтопокривних трав’янистих рослин в значних обсягах як для власних потреб, так і для реалізації іншим господарствам.

Живцеві маточні плантації (не плутати з лісонасіннєвими) служать для виробництва окремих видів садивного матеріалу вегетативного походження, як правило, здерев’янілих або напівздерев’янілих стеблових, рідше кореневих живців, які слугують вихідним матеріалом для виробництва живцевих саджанців, а в окремих випадках безпосередньо для висаджування на постійне місце (під час закладання ягідників, озеленення, створення лісових культур і лісомеліоративних насаджень).

Відводкові маточні плантації створюють для культур, рослини яких легко розмножуються природними видами вегетативними розмноження (відводками, паростю). Відводками частіше всього розмножують липи і ялини (їх види та форми) і багато цінних в декоративному відношенні чагарників та ліан, які важко або не розмножуються насінням (строкаті різновидності свидини, калина бульденеж, сортовий бузок, садові форми ліщини, деякі види троянд, декоративні види і сорти винограду та багато інших.

Найбільш придатними для закладання маточних плантацій для заготівлі живців та одержання відводок є пониженні, краще забезпеченні вологою ділянки розсадника та заплавні землі. В розсадниках Степу і південних районів Лісостепу в маточному відділі організовують зрошувальну мережу, без якої не можливо досягнути планової продуктивності маточних рослин і забезпечити ефективну експлуатацію плантацій. Важливою умовою досягнення високої продуктивності маточних плантацій є також родючість ґрунту, його структура та аерованість.

Розміщення садивних місць на плантації залежить від параметрів крон та біологічних особливостей материнських рослин. При встановленні схем садіння враховують також характеристику машин і механізмів, які планується використовувати в процесі виробництва.

 

9.2. Особливості створення та експлуатації м аточних плантацій

Кращими для закладання насіннєвих маточних плантацій є ділянки розсадника з родючими, добре дренованими ґрунтами легкосуглинкового складу. Основний обробіток ґрунту на площах, відведених під плантації, починають восени і проводять частіше всього за системою чорного пару. Оранку ґрунту, залежно від садивного матеріалу (сіянці або саджанці), який використовується для закладання плантації, проводять на глибину від 25 – 35 см в розсадниках Полісся до 30 – 45 (50) см – в Степу. Під основну оранку, залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, вносять органічні добрива (гній, торфокомпост або інші) від 20 до 100 т/га.

Для створення насіннєвих маточників кращими вихідним садивним матеріалом є відбірні крупномірні саджанці з перевіреними сортовими або формовими ознаками. Найкращим видом садивним матеріалом для створення маточних плантацій є сіянці та саджанці насіннєвого походження. Плантації, закладені садінням сіянців та саджанців, стійкіші, довговічніші і продуктивніші, ніж створені садивним матеріалом вегетативного походження. Для створення плантацій живцевими саджанцями використовують рослини з покращеними спадковими ознаками, не пошкоджені шкідниками і не уражені хворобами. Створення маточних плантацій різним (насіннєвим і вегетативним) садивним матеріалом забороняється.

Висаджують рослини навесні або восени. Найкращим часом са­діння є рання весна. З метою забезпечення тривалого функціонування та експлуатації маточних насаджень, при їх створенні (за виключенням насіннєвих), крім основної закладають і змінну плантацію або так зване змінне поле. Висаджують їх окремими групами (переважно чагарники) або рядами (дерева і чагарники). Розмір площадок для групового розташування маточних рослин визначають виходячи з потреб у насінні, біології росту та оптимальної густоти розміщення їх в групі, яка забезпечує достатнє для нормальної життєдіяльності і рясного плодоношення освітлення та мінеральне і водне живлення. При садінні рядами, рослини розміщують з врахуванням еколого – біологічних особливостей рослин та параметрів машин і знарядь, які планується використовувати упродовж експлуатації плантацій (механізованого догляду за ґрунтом, захисту від хвороб і шкідників, збору лісонасіннєвої сировини тощо). При закладанні рядових насіннєвих плантацій дерев, як правило, застосовують квадратне або шахове розміщення саджанців з відстанню між рядами і в ряду 4 – 6 м, а насіннєвих насаджень чагарників - прямокутне (рідше квадратне) з розміщенням садивних місць 2 – 3(4) х 1,5 – 2м.

Догляд за насіннєвими маточниками упродовж їх експлуатації спрямований на утримання ґрунту плантацій в чистому і розпушеному стані, проведення боротьби з хворобами та шкідниками і забезпечення близьких до оптимального для життєдіяльності рослин мінерального і водного режимів ґрунту шляхом систематичного підживлення та зрошення. З специфічних для цих видів плантацій доглядів проводять формування компактної, не високо піднятої (у дерев) крони з метою посилення плодоношення (насіннєношення) і більш зручного збирання врожаю.

На ділянці насіннєвих маточників на всі висаджені види та садові форми дерев і чагарників закріплюють етикетки з їх порядковим номером, за яким усі рослини реєструють в спеціальних книгах і позначають на плані. Упродовж всього періоду експлуатації насіннєвих маточників, в журналі фіксують дані про урожайність дерев і чагарників по рокам, що значно полегшує та робить більш точним прогнозування майбутніх врожаїв насіння.

Живцеві маточні плантації (не плутати з лісонасіннєвими) служать для виробництва окремих видів садивного матеріалу вегетативного походження, як правило, здерев’янілих або напівздерев’янілих (зелених) стеблових, рідше кореневих живців, які слугують вихідним матеріалом для виробництва живцевих саджанців, а в окремих випадках для безпосереднього висаджування на постійне місце (під час закладання ягідників, озеленення, створення лісових культур і лісомеліоративних насаджень). Найчастіше створюють і експлуатують плантації декоративних форм дерев (тополь, верб), декоративно-квітучих чагарників (маслинки, таволг, бузку, калини, вейгели, троянд), ягідників (смородини, малини, аґрусу та ін) і винограду.

Під живцеві маточні плантації відводять понижені ділянки розсадника з родючими легкосуглинковими ґрунтами. Мінеральні добрива застосовують у вигляді підживлень під час догляду за маточниками.

Як уже зазначалось кращим садивним матеріалом для створення маточних плантацій є сіянці та саджанці насіннєвого походження. Для створення плантацій саджанцями вегетативного походження (живцевими або щепленими) використовують молоді рослини з кращими спадковими ознаками, не пошкоджені шкідниками та хворобами, які як і насіннєві краще висаджувати весною.

При створенні кущових плантацій тополі і деревовидної верби рос­лини розміщують за схемою 1-2,5 м між рядами та 0,7-1,5 м у ряду. На штамбових плантаціях цих порід, рослини розміщують за схемою 2х2 та 2х3 м. Чагарникові верби розміщують на плантації з відстанню між рядами 1-1,2 м і в ряду через 0,4-0,5 м. Для кращого приживлювання та укорінення кореневі системи сіянців і саджанців перед садінням обробля­ють ростовими речовинами (гетероауксином, ІМК, чаркором, кореневином або іншими).

Упродовж першого року догляд за плантацією включає своєчасне розпушування ґрунту, знищення бур’янів, боротьбу із збудниками хвороб та шкідниками. Восени, у рік садіння, усі однорічні пагони материнсь­ких кущових рослин зрізують на висоті 4-5 см і підгортають пеньки, а у дерев прирізають скелетні гілки. Ці за­ходи сприяють кращому укоріненню висаджених рослин та масовому утворенню нових па­гонів.

У наступні роки, в осінньо-зимовий період, з материнських рослин нарізають однорічні пагони, які в подальшому (перед садінням для укорінення або на постійне місце) ріжуть на живці. При цьому наступні зрізи роблять на 2 - 4 см вище попередніх. Заготівля пагонів (живців), залежно від технології розмноження, може здійснюватись також у ранньовесняні строки.

Зрізані восени пагони зв’язують у пучечки по 50 - 100 шт. і у разі потреби до садіння зберігають у погребах або траншеях глибиною 1,5 м. Зрізані навесні пагони можна зберігати у траншеях глибиною до 0,5 м або під снігом.

Після 5 - 6 років заготівлі живців кущі омолоджують (зрізають усі пеньки) і протя­гом року не експлуатують – „дають відпочити” (не проводять заготівлі живців та інших заходів окрім догляду). Такий "відпочинок" план­тації сприяє одержанню високоякісних пагонів у наступні 4 - 5 років її експлуатації.

Експлуатують плантації тополь і верб впродовж 10 - 15 років. За правильної експлуатації середній вихід живців з однієї маточної рослини становить: верб – 40 шт., тополь – 25; смереки, ялівця, туї, калини бульденеж, вейгели – 10 шт. (табл. 9.35). На середньовікових плантаціях щорічно можна одержувати від 250 до 800 тисяч живців з 1 га.

 

Таблиця 9.35

Середній вихід живців з одного маточного дерева

Групи деревних рослин та назва їх порід	Число живців з однієї маточної рослини, шт
Шпилькові:
- Ялина, ялиця, ялівець (різні види і форми)
- Туя (різні види і форми)
- Кипарисовик
Листяні І групи (живці дорощуються на місці укорінення ще рік):
- Бузок (різні форми та сорти), мигдаль трьохлопатевий, гортензія (садові форми)
- Обліпиха (різні форми)
- Ліщина (різні форми)
Листяні ІІ групи (живці висаджуються після укорінення в шкілку восени або весною):
- Калина бульденеж, дейція, вейгела
- Чубушник (види і форми), дерен білий (форми), жимолость (різні види і сорти)
- Таволги (різні види), тополя пірамідальна, срібляста (іх форми), виноград (різні види та сорти)
- Верба (види і форми), смородина (різні види)
- Актинідія (різні види)
- Рози (садові сорти)

 

Через 10-15 років проводять поетапне оновлення маточних рослин або закладають маточні плантації на нових ділянках.

У якості маточників для заготівлі живців як зелених, так і здерев’янілих можуть використовуватись і інші насадження розсадника: живоплоти, колекції дерев і чагарників, захисні смуги, експозиційні ділянки тощо.

Для створення відводкових маточних плантацій придатні тільки площі з легкими, достатньо родючими і добре дренованими ґрунтами. Одночасно з основним обробітком ґрунту вносять перепрілий гній або компосту з розрахунку 50-60 т/га.

Кращим садивним матеріалом для відводкових маточників є сильні, добре розвинені рослини з великою кількістю скелетних гілок. Висаджують маточні рослини з квадратним або шаховим розміщенням садивних місць з відстанню в ряду і між рядами 1,5 – 2 м (ліани по схемі 3х3 м). Рано весною висаджені кущі зрізають на пень для отримання максимальної кількості пагонів. У разі розмноження вертикальними відводками, всі пагони, які утворилися на „пеньках” підгортають по мірі їх росту і до кінця вегетаційного періоду отримують самостійні рослини. Відділяють їх від материнських рослин восени або весною наступного року. При розмноженні рослин горизонтальними відводками, однорічні пагони материнських рослин (через рік після їх садіння на ”пень”) відводять в канавки дужкою або змійкою, присипають землею і укорінюють упродовж року.

На аналогічно закладених плантаціях можна одержувати нові самостійні рослини з кореневих (осика, тополі, черемхи, робінія псевдоакація, скумпія та ряд інших) і кореневищних або так званих столонних (бузок) паростків.

Перевагою відводкових плантацій є можливість отримати в короткий термін кондиційний садивний матеріал з добре розвиненою кореневою системою, який придатний для садіння в шкілку з метою подальшого дорощування або висаджування на постійне місце (реалізації).

Через 2-3 роки експлуатації відводковим плантаціям упродовж одного – двох років дають “відпочити” аби не допустити зниження їх продуктивності. Тому при закладанні відводкових плантацій доцільно одразу створювати дві рівновеликі ділянки, що дозволяє в майбутньому отримувати відводки щорічно. У разі правильної експлуатації більшість маточних культур відводкових плантацій можуть не знижувати продуктивність і продукувати відводки протягом 10-20 років, а бузок 30-40 і більше років. При цьому вихід садивного матеріалу з 1 га у сприятливі роки може сягати 50-200 тис. шт. залежно від виду рослин і прийнятої схеми розміщення садивних місць на плантації.

Догляд за відводковими плантаціями передбачає систематичне підживлення рослин органо-мінеральними добривами і постійне утримання ґрунту в чистому і розпушеному стані.

 

9.3. Колекційне відділення розсадника та його значення

В маточних відділах декоративних розсадників, в яких планується вирощування значного асортименту дерев і чагарників, окрім плантацій різного виду закладають колекційне відділення. Воно може створюватись у вигляді колекції, дендрарію, експозиційної ділянки тощо. Колекційне відділення має неабияке значення з точки зору випробування і акліматизації нових цінних в декоративному відношенні деревних рослин, а також екзотів і сортів, які не мають масового поширення але вони або їх форми являють собою особливу цінність. Особливо актуальним у зв’язку з прийняттям Закону України „Про охорону прав на сорти....” є створення традиційного колекційного відділення, як полігону для проведення селекційної роботи та підтримки сортів і форм власної селекції. Його закладають з дотриманням чинної систематики рослин: колекція розоцвітих, букових чи інших родин або як колекція сортів бузку, троянд, фундуку тощо.

Колекційне відділення у вигляді дендрарію, як правило, створюють поряд з господарським двором, за парковим типом змішаного стилю. В цьому випадку дендрарій слугує не тільки дослідно-інтродукційною ділянкою, а місцем для культурного відпочинку працівників і відвідувачів розсадника.

При розташуванні в дендрарії окремих видів і форм рослин враховують біологічні, ботаніко-систематичні, декоративні та інші особливості рослин. На всі види, форми та сорти дерев і чагарників прикріпляють етикетки з назвами та порядковими номерами рослин. Під наданим номерами всі рослини записують в реєстраційні книги і позначають на плані дендрарію.

За висадженими рослинами проводять фенологічні спостереження, які заносяться в спеціальну книгу. Такі спостереження сприяють виявити найбільш стійкі в місцевих природних умовах види і форми дерев і чагарників, які доцільно використовувати для отримання насіння і живців з метою розмноження їх у розсаднику та запровадження в зелене будівництво.

Колекційне відділення у вигляді експозиційної ділянки закладають з метою натурного показу та реклами прикладів різного цільового використання вирощуваного в розсаднику асортименту садивного матеріалу.

В колекційних відділеннях усіх типів проводять систематичне підживлення рослин, своєчасне розпушування ґрунту та знищення бур’янів, а також індивідуальний догляд за надземною частиною дерев і чагарників.

Відділення декоративних плодово - ягідних культур часто можна також розглядати як колекцію деревних рослин, що вирощуються на розсаднику. Колекції таких плодово - ягідних культур, які мають декоративні властивості, закладають у вигляді маточного саду плодових рослин. При цьому вирішують одразу дві цілі: одержання вихідного матеріалу для розмноження та заготівлю плодів і ягід з метою їх подальшого використання.

Маточні сади плодових культур закладають на родючих ґрунтах із заляганням ґрунтових вод не ближче 2 м від поверхні. Велике значення для продуктивності саду має правильне визначення площі живлення для окремих культур. В маточних плодових садах насіннячкові породи дерев на сильнорослих підщепах висаджують за схемами 8 х 8 або 6 х 8 м, а на напівкарликових – 6 х 6 або 5 х 5м. Чагарники плодових культур в плодових садах розміщують з відстанню між рядами 2 – 4 м і в ряду 1 – 2 м.

Основний обробіток ґрунту під сад проводять за системою чорного пару на глибину 40-50 см з одночасним внесенням органічних і мінеральних добрив.

Кращим садивним матеріалом для створення плодового маточно – колекційного саду є достатньо розвинені, стандартні щеплені сортові саджанці. При висаджуванні саджанців особливу увагу приділяють викопуванню садивних ям, підготовці кореневої системи та якості садіння.

Догляд за молодим садом передбачає утримання ґрунту в належному стані, обрізку і проріджування гілок першого ярусу крони, закладання і формування другого і третього ярусу крони, проведення своєчасної боротьби з шкідниками та збудниками грибкових захворювань.

 

Питання для самоконтролю

10.Інвентаризація, викопування, зберігання і транспортування садивного матеріалу

10.1. Інвентаризація садивного матеріалу

Кількість і якість садивного матеріалу визначають під час щорічної інвентаризації, яку проводить комісія відповідного складу. Інвентаризацію проводять після закінчення вегетації рослин, але до викопування сіянців і саджанців протягом вересня-жовтня, залежно від лісорослинної зони (у розсадниках України з 15 вересня до 15 жовтня). Виконують її згідно з інструкцією з проведення щорічної інвентаризації лісових культур, розсадників і площ з проведеними заходами сприяння природному поновленню лісу.

В розсадниках її починають з уточнення загальної та продуктивної площі, її розподілу за видами користування, породами, а у межах породи – за віком і особливостями виробництва садивного матеріалу. Інвентаризацію сіянців (визначення їх кількості та якості) проводять наступними методами:

- діагональних ходів;

- облікових площадок;

- статистичним.

За рівномірної густоти стояння сіянців для обліку беруть 2%, а при нерівномірному – 4% загальної довжини рядків (борозенок) або площі посіву окремо за кожною породою і віком.

Метод діагональних ходів застосовують при інвентаризації рядкових, стрічкових і грядкових посівів. За цим методом її виконують у такій послідовності:

- визначають загальну довжину посівних рядочків (борозенок);

<