Сутність світового господарства та етапи його розвитку

Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з’ясувати, що означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв’язки одна з одною, яких форм набувають ці зв’язки і як вони впливають на національну економіку, яким чином можна класифікувати країни світу за групами. Саме цим питанням і присвячена дана тема.

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Це по­ясню­ється тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура.

Світове господарство почало формуватись досить давно, проте остаточно як цілісна система склалося близько ста років тому на рубежі ХІХ—ХХ ст. Основою його поступового формування став міжнародний ринок, утворення якого відбувалося поетапно в ХІ—ХVІІІ ст., а особливо інтенсивно — з середини ХІХ ст., коли в країнах Заходу домінуючим стає машинне виробництво.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х рр., коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з’явився численний ряд молодих незалежних держав.

Три останніх десятиріччя ХХ ст. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя. По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо).

Цей процес проявляє себе у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
Сучасний етап розвитку світового господарства перебуває під впливом факторів, що надають йому високого динамізму. До них, у першу чергу, належать: НТР, зростаюча взаємозалежність національних господарств, радикальна перебудова соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі.

Період 1980—90 рр. характеризується насамперед тим, що для найбільш розвинутих країн він став часом переходу в еру постіндустріалізації, для багатьох слаборозвинутих країн — активного подолання свого відставання (Китай і нові індустріальні країни), для колишніх соціалістичних країн — повернення до моделі ринкової економіки, а для всіх країн у цілому — лібералізації внутрішнього і зовнішнього життя та його глобалізації.

Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави — США, Японія, Німеччина (з 9 % населення) акумулюють 1/2 світового доходу, їм належить 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами.

Відносини між окремими елементами світового господарства утворюють його рівні. Так, відносини між державами складають міжнародний рівень, який регулюється міжнародними правилами, нормами. Відносини потоків, що виходять за межі національних кордонів, утворюють транснаціональний рівень — сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації.

Основою системи світового господарства є міжнародне та обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання.

Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.