Харківська історико-краєзнавча школа (ХІКШ) та її роль у розвитку історичного кр-ва (ХІХ – поч. ХХ ст.)

Формування ХІКШ відбувалося у рамках створеного у лютому 1877р. Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ) при Харківському університеті. Сумцов, який 20 років був секретарем ХІФТ, а також бл. 20 років його керівником, об’єднав навколо товариства представників змської інтелігенції, студенство, краєзнавців-любителів.

Соумцов, Багалій, Єфименко, Сокальський, Халанський розробляли та опубліковували у різних виданнях програми з методичними вказівками, за якими відбувався збір пам’яток духовної та матеріальної культури, історико-географічних та лінгвістичних свідчень, опис населених пунктів, кустарних промислів, правових звичаїв, побуту сільського населення.

Матеріали з історико-етнографічними описами населених пунктів, весільних та інших обрядів, кустарних селянських промислах, побуту тощо були опубліковані у «Статистических листках» (1882-1885), щорічних Збірниках (1887-1889) Харківського губенського статистичного комітету, працях ХІФТ (21 том 1886-1914), на сторінках «Киевской старины», «Этнографическом обозрении», а токож у окрему виданому у 1898р. томі «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии».

Організаційний досвід ХІКШ на поч. ХХ ст. був успішно реалізований при підготовці та проведенні ХІІ і ХІІІ археологічних з’їздів у Харкові (1902) та Катеринославі (публікації «Труды предварительного комитета по устройству 12 Археологического съезда в Харькове»). У подальшому він знайшов свій вираз у діяльності Музею Слобідської України ім. Сковороди, музею церковних старожитностей при ХІФТ, Науково-дослідної кафедри історії української культури ім. Багалія.

Чимало цінних документів історії Слобожанщини зосередилось у історичному архіві ХІФТ.

Вчені-представники ХІКШ – Потебня, Багалій («История города Харькова за 250 лет его существования…», «Очерки русской истории…», «Опыт истории Харьковского университета», «Історія Слобідської України» (1918)), Редін, Сумцов («Слобожане. Історико-етнографічна розвідка»), Дринов, Кирпичников, Русов, Савва, Плохинський.

 

ВУАН

Організатор та координатор краєзнавчих досліджень в республіці.

ВУАН – 1918р. заснована, мала назву АНУ (Скоропадський). З 1920 р. ВУАН, з 1919 р. утворені комісії при ВУАН – при спільному засіданні академії, при відділах: історико-філологічний відділ.

Комісії історико-філологічного відділу:

1) постійна комісія для складання історико-географічного словника (голова О. Грушевський) Київська й Полтав. губернії;

2) археологічна (голова – Шміт, утворена 1921 р.);

3) фольклорно-етнографічна комісія – А. Лобода;

4) комісія по дослідженню Софіївського собору або Софійська комісія Новицький;

5) комісія для складаня археологічної карти України (голова – Біляшівський);

6) кабінет мистецтв (голова – Ф. Шміт);

7) жидівська історична-археографічна комісія (голова – І. Галант).

Вцілому при ВУАН були центральні комісії (академічні). Їх три:

1) Київська комісія краєзнавства – 1922 – А. Лобода, Лучицький, Фомін;

2) Харківська комісія краєзнавства для Слобожанщини – Зеленін, Федоровський, Д. Багалій, утворена у 1923 р.;

3) Одеська комісія кр-ва – Дложевський, утвор. наприкінці 1923 р. – відома комісія, налагодили видання «Вісника Одеської комісії краєзнавства», бібліотека; члени комісії займалися розкопками Ольвії, Березані, Усатова. Розробка етнографічних програм.

Були ще й комісії прикафедрі Грушевського (очолив при академії кафедру Грушевський). 4 комісії по районному дослідженню на цій кафедрі (штат їх не великий – 2-3 чол., оперались на інститут корреспондентів):

1) комісія Києва і Правобережжя – Щербина: видав праці з історії Києва, путівники;

2) Лівоборежна – Гельмайзе;

3) Полуднева (Південна) – Ткаченко;

4) комісія Західної України – Савченко.

Ці комісії = асоціації порайонного дослідження.

При ВУАН в регіонах були й наукові товариства, вони ліквідовані в 1929 р.