Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом

Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

Тепер він вже мав обов'язки — його посилали пасти корови. Гнав в ліс своїх жовтаню та голубаню, і коли вони потопали в хвилях лісових трав та молодих смеречок і вже звідти обзивались до нього, як з-під води, тужливим дзвоном своїх дзвінків, він сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших. Однак та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі.

 

Зн`изу підійм`авсь до Івана і зат`оплював г`ори глух`ий г`омін рік`и (снизу поднимался к Ивану и затапливал горы глухой гомон реки), а в нь`ого к`апав од ч`асу до ч`асу проз`орий дзвін колок`ільця (а в него капал = добавлялся время от времени прозрачный звон колокольчика). З-за гал`узки смер`еки вигляд`али заж`урені г`ори (из-за ветки смереки выглядывали загрустившие = опечаленные горы), нап`оєні с`умом т`іней од хмар (напоенные = наполненные печалью теней от туч), що все стир`али бл`іду `усмішку ц`аринок (что всё стирали бледную улыбку лугов). Г`ори щохвил`ини мін`яли свій н`астрій (горы поминутно меняли своё настроение): кол`и смі`ялась ц`аринка, хм`урився ліс (когда смеялся луг, хмурился лес). І як тр`удно бул`о вдив`итись в те рухл`иве обл`иччя гір (и как тяжело было всмотреться в этот подвижный облик, лицо гор), так тр`удно бул`о дит`ині спійм`ати хим`ерну мел`одію п`існі (так тяжело было ребёнку уловить призрачную мелодию песни), що вил`ась, тр`іпала кр`ильцями к`оло с`амого в`уха і не дав`алась (что извивалась, трепетала крыльями возле самого уха и не давалась).

 

Знизу підіймавсь до Івана і затоплював гори глухий гомін ріки, а в нього капав од часу до часу прозорий дзвін колокільця. З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар, що все стирали бліду усмішку царинок. Гори щохвилини міняли свій настрій: коли сміялась царинка, хмурився ліс. І як трудно було вдивитись в те рухливе обличчя гір, так трудно було дитині спіймати химерну мелодію пісні, що вилась, тріпала крильцями коло самого вуха і не давалась.

 

Одн`ого р`азу він пок`инув сво`ї коров`и і подр`япавсь на с`амий ґрунь (верх) (Один раз он покинул своих коров и полез = вскарабкался на самый верх). Л`едве пом`ітною ст`ежкою підійм`авсь в`ище і в`ище (едва заметною тропкою поднимался выше и выше), пом`іж густ`і з`арослі блід`ої п`апороті (меж густыми зарослями бледного папоротника), кол`ючої ож`ини й мал`ини (колючей ежевики и малины). Л`егко переск`акував з камінц`я на кам`інчик (легко перескакивал с камешка на камешек), перел`азив ч`ерез пов`алені дер`ева (перелазил через поваленные деревья), продир`ався крізь гілл`ячки кущ`ів (продирался сквозь веточки кустов). За ним підійм`ався з дол`ини в`ічний шум р`ічки (за ним поднимался из долины вечный шум речки; “річка” = река /в большинстве случаев даже о крупных реках/, речка /в меньшинстве случаев, но так в данном произведении/), росл`и г`ори (вырастали горы), і вже встав`ав на крайн`ебі блак`итний пр`ивид Чорног`ори (и уже поднимался на горизонте голубой призрак Черногоры). Д`овгі плак`учі тр`ави кр`или теп`ер б`оки гор`и (длинные = высокие плакучие травы покрывали теперь бока горы), дзвінк`и кор`ів обзив`ались (колокольчики коров отзывались), як дал`еке зітх`ання (как далекие вздохи), все част`іше попад`алось вел`ике кам`іння (всё чаще попадались большие камни), що д`алі, на с`амім вершк`у (что далее, на самой вершине), твор`ило х`аос пол`аманих скель (создавало хаос поломанных скал), сп`исаних лиша`ями (исписанных лишаями), зд`ушених у гад`ючих об`іймах кор`інням смер`ек (сдавленных в гадючьих объятиях корней). Під ног`ами в Ів`ана к`ождий к`амінь вкрив`али руд`аві мхи (под ногами у Ивана каждый камень покрывали ржавые мхи), гр`убі, м'як`і, шовк`ові (толстые, мягкие, шёлковые). Т`еплі і н`іжні, вон`и хов`али у соб`і позол`очену с`онцем в`оду л`ітніх дощ`ів (теплые и нежные, они прятали в себе позолоченную солнцем воду летних дождей), м`'яко вгин`ались і обійм`али н`огу (мягко прогибались и обнимали ногу), як пухов`а под`ушка (словно пуховая подушка). Кучер`ява з`елень гог`озів і `афин запуст`ила своє кор`іння у глиб`інь м`оху (кудрявая зелень брусники и черники запустила свои корни в глубь мха), а зв`ерху сипн`ула рос`ою черв`оних та с`иніх `ягід (а сверху сыпнула = присыпала росою красных и синих ягод).

 

Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий ґрунь (верх). Ледве помітною стежкою підіймавсь вище і вище, поміж густі зарослі блідої папороті, колючої ожини й малини. Легко перескакував з камінця на камінчик, перелазив через повалені дерева, продирався крізь гіллячки кущів. За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорногори. Довгі плакучі трави крили тепер боки гори, дзвінки корів обзивались, як далеке зітхання, все частіше попадалось велике каміння, що далі, на самім вершку, творило хаос поламаних скель, списаних лишаями, здушених у гадючих обіймах корінням смерек. Під ногами в Івана кождий камінь вкривали рудаві мхи, грубі, м'які, шовкові. Теплі і ніжні, вони ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м'яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка. Кучерява зелень гогозів і афин запустила своє коріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід.

 

Тут Іван сів одпоч`ити (здесь Иван сел отдохнуть).

Н`іжно дзвен`іла над ним хв`оя смер`ек (нежно звенела над ним хвоя смерек), зміш`авшись з ш`умом рік`и (смешавшись с шумом реки), с`онце налл`яло зл`отом глиб`оку дол`ину (солнце налило = наполнило золотом глубокую долину), зазелен`ило тр`ави (зазеленило травы), десь кур`ився с`иній дим`ок од в`атри (где-то курился дымок от костра), з-за Ігриц`я оксам`итовим г`улом кот`ився грім (из-за Игрица бархатным гулом катился гром).

Іван сид`ів і слух`ав, заб`увши з`овсім (Иван сидел и слушал, забыв совсем), що м`ає догляд`ати коров`и (что должен присматривать за коровами).

І ось р`аптом в сій дзвінк`ій т`иші поч`ув він т`иху м`узику (и вот вдруг в этой звонкой = звенящей тишине услышал он тихую музыку), як`а так д`овго і невлов`имо вил`ась круг йог`о в`уха (которая так долго и неуловимо вилась около его уха), що н`авіть справл`яла м`уку (что даже причиняла страдание)! Заст`иглий і нерух`омий (застывший и неподвижный), в`итягнув ш`ию і з р`адісним напр`уженням лов`ив д`ивну мел`одію п`існі (вытянул шею и с радостным напряжением ловил чудесную мелодию песни). Так люд`и не гр`али (так люди не играют), він прин`аймні нік`оли не чув (он, во всяком случае, /такого/ никогда не слышал). Ал`е хто грав (но кто /же/ играл)? Навкруг`и була п`устка, сам`отній ліс і не в`идно бул`о жив`ої душ`і (вокруг была пустота, одинокий лес и не видно было живой души). Ів`ан озирн`увся наз`ад, на ск`елі (Иван оглянулся назад на скалы), — і скамен`ів (и окаменел). На к`амені, в`ерхи, сид`ів "той", щ`езник (на камне, верхом, сидел “тот”, леший; “щ`езник” — леший), скрив`ив г`остру бор`ідку (скривил острую бородку), нагн`ув р`іжки і, запл`ющивши `очі, дув у фло`яру (наклонил рожки и, прикрыв глаза, дул в флояру; “фло`яра” — басовая дудка метровой толщины). "Нем`а мо`їх кіз (нет моих коз)... Нем`а мо`їх кіз..." — розлив`алась ж`алем фло`яра (“разливалась” жалобно флояра). Та ось р`іжки піднял`ись вг`ору (но вот рожки поднялись вверх), щ`оки над`улись і розпл`ющились `очі (щёки надулись и раскрылись глаза). "Є мо`ї к`ози... Є мо`ї к`ози..." — заскак`али р`адісно зг`уки (поскакали радостно звуки), і Ів`ан з ж`ахом поб`ачив (и Иван с ужасом увидел), як, в`иткнувшись з-за галуз`ок (как пробившись сквозь ветки), затрясл`и голов`ами бород`аті ц`апи (затрясли головами бородатые козлы).

 

Тут Іван сів одпочити.

Ніжно дзвеніла над ним хвоя смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло злотом глибоку долину, зазеленило трави, десь курився синій димок од ватри, з-за Ігриця оксамитовим гулом котився грім.