Проблеми законодавчого регулювання забезпечення прав дитини в Україні

Хомин Ганни

Студ.групи ПВЗм – 12

ІНПП, м.Львів

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ

 

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини. Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов’язалася виконувати [5].

Правове регулювання забезпечення прав дитини в Україні закріплено у низці нормативих актів, зокрема таких як: Конституція України, Конвенції (Конвенція ООН про права дитини (20 листопада 1989року), Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, Європейська конвенція про здійснення прав дітей, Європейська конвенція про правовий статус дітей,народжених поза шлюбом та інші.), Кодекси (Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України), Закони України (№ 2402-III «Про охорону дитинства»; № 1065-VI «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року»; № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»; № 2789-III «Про попередження насильства в сім'ї», інші), Укази Президента (№ 1163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні», № 812/2011 «Про Уповноваженого Президента України з прав дитини», № 411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»), Акти Уряду (Постанови Кабінету Міністрів України № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей»,№ 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та інші).

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення
соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного,
інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління,
створення соціально-економічних і правових інститутів з метою
захисту прав та законних інтересів дитини в Україні [1].

Проте, незважаючи на чисельність нормативно-правових актів з питань захисту прав дитини, за висновками національних експертів, і за висновками Комітету ООН з прав дитини, законодавство України про права дитини залишається таким, що не завжди відповідає положенням міжнародних документів і стандартів,та не може достойно забезпечити права дитини.

Викликом для сталості політики і програм в інтересах дітей стало руйнування внаслідок адміністративної реформи інституційного механізму захисту прав дитини. Указом Президента 9 грудня 2010 р. (№ 1085/2010) ліквідоване Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке було уповноваженим органом центральної виконавчої влади у цій сфері, а також у впровадженні сімейної політики. І лише в листопаді 2011 року в Міністерстві соціальної політики України почав діяти Департамент захисту прав дитини та усиновлення. Фінансування діяльності відбувалося за залишковим принципом.

Позитивним фактором можна вважати створення в серпні 2011 року інституції Уповноваженого Президента України з прав дитини. Проте основною функцією Уповноваженого є моніторинг ситуації із дотримання прав дитини в Україні, а не реалізація політики, що робить актуальним подальше укріплення служб у справах дітей.

В 2011 році Україна представляла третю та четверту зведену періодичну доповідь України (CRC/C/UKR/3-4) в Комітеті ООН з прав дитини про виконання державою Конвенції ООН про права дитини. Цей же Комітет на своєму 1611-му засіданні, що відбулося 3 лютого 2011 р., прийняв Заключні зауваження, в яких сформулював свої висновки та рекомендації щодо захисту та дотримання прав дитини,проте вони досі не враховані та не виконані.

Також щодо невідповідності законодавства України міжнародним нормам, то в першу чергу,багато норм законодавства щодо прав дитини залишаються декларативними, не всі права дитини, визначені Конвенцією, забезпечені відповідними законами. Ніяким чином не реалізується, наприклад, право дітей на участь в процесах прийняття рішень, які їх стосуються.

Так, іще одним негативним з точки зору захисту прав дітей є закон, яким скасовано 45-річну різницю між усиновлювачем та усиновленою дитиною, який вирішує проблеми дорослих, і не враховує права дітей (№ 3738-VI від 09.09.2011).

Мало місце також і консультування дітей через «гарячу лінію» Центру «Ла Страда — Україна» із запобігання насильству та захисту прав дитини. Протягом,наприклад, 2012 року вдвічі збільшилася кількість таких звернень. Але всупереч отриманим від Комітету ООН з прав дитини рекомендаціям, де в пункті 81 йдеться про важливість роботи «гарячої лінії», яка працює на базі Центру «Ла Страда — Україна» та її підтримці з боку держави, така підтримка (не тільки фінансова, але й організаційна або інформаційна) не здійснювалася[4].

Продовжувала роботу електронна «гаряча лінія» по отриманню інформації за фактами дитячої порнографії в Інтернеті. Наприклад, за період з 19 листопада 2009 р. до 30 листопада 2011 р. на «гарячу лінію» надійшло 189 повідомлень про дитячу порнографію. Не дивлячись на чисельні звернення до МВС з приводу результатів опрацювання наданої їм за результатами роботи інформації, відповідь від них не була отримана.

Варто наголосити на тому, що подолання насильства щодо дітей, торгівлі дітьми, експлуатації дітей залишаються актуальними проблемами, але активна робота державою в цьому напряму все ж не велася. Наприклад, на виконання Закону України «Про протидію торгівлі людьми» всупереч прикінцевим положенням досі остаточно не розроблені та не прийняті всі необхідні нормативно-правові акти.

Рекомендації:

1. Розробити комплексний документ на виконання Законів України «Про охорону дитинства», «Про протидію торгівлі людьми» та Заключних рекомендацій Комітету ООН з прав дитини та чітко їх дотримуватись.

2. Ввести до законодавства про освіту, зокрема, Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», положення про обов’язкове інформування про права дитини, навчання щодо попередження правопорушень проти дитини, про ризики сексуальної експлуатації, також способів самозахисту у формі, що відповідає їх віковим можливостям.

3. Забезпечити ефективну реалізацію органами державної влади
та органами місцевого самоврядування державної політики у сфері
охорони дитинства, розробити механізм взаємодії різних органів та установ щодо захисту дитини [2].

4. Створити спеціалізовані центри соціально-психологічної реабілітації дітей, постраждалих від сексуального насильства і сексуальної експлуатації.

5. Виділяти достатні бюджетні кошти на діяльность «гарячої лінії» та створити групу швидкого реагування на дзвінки про порушення прав дітей.

Список використаної літератури:

1. Закон України № 2402-III «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001р.

2. Постанова ВРУ «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні» 2011, N 28, ст.268.

3. Науково-практичний аналіз відповідності українського законодавства положенням Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Наукова монографія. Колектив авторів / За заг. редакцією О.М. Бандурки, К.Б. Левченко, О.М. Литвинова — Харків, Права людини. — 2011.

4. Права дитини в Україні та їх реалізація: Юридичний довідник / упор. Л. В. Кузьменко. – К., 2004. – 96 с.