Традиційна народна культура регіону

Життя людини традиційної народної культури – це перш за все виконання одвічного ритуалу. Щастя, добробут і спокій може дати лише правильна поведінка, тобто така, яка гармонізує відношення людини з природою та суспільством і дарує відчуття цілісності буття.

Який, наприклад, ритуал супроводжував побудову хати слобожанського селянина у XVII – на початку ХХ ст.? Найважливіша справа – знайти добре місце під хату. Ні в якому разі не можна було будувати хату на місці колишнього шляху чи навіть стежки, бо життя в такій хаті, зрозуміло, буде неспокійним і люди в ній незабаром повмирають. Тому місце вибирали дуже обачно. Ввечері, після заходу сонця, таємно, щоб ніхто не побачив, насипали у чотирьох кутах майбутньої хати невеликі купки жита: першу – там, де буде покуття, другу – там, де буде піч, третю – там, де сходяться причілкова та глуха стіни, четверту – там, де будуть двері, а посередині іноді ставили хрестик з невеликих паличок. На другий день до схід сонця йшли дивитися, що трапилось з цими купками. Якщо все залишалось так, як було, то місце вважалось щасливим і можна було тут будувати хату, а якщо жито було розкидане або з’їдене – місце негарне й треба шукати іншого. Але якщо розкидана була лише та купка зерна, що на святому куті, можна було будувати хату на цьому місці, не боячись нічого, бо вірили, що сила святого кута переможе усяку вражу силу. Починали будувати лише у дні пам’яті преподобних і у вівторок або четвер (понеділок, середа та п’ятниця вважалися важкими днями). Господареві треба було потурбуватися про те, щоб теслі були задоволені, бо інакше вони, за народними уявленнями, зроблять так, що в хаті будуть сварки та бійки або постійна сирість. Тому пригощали теслярів тричі: при закладанні хати, при укладанні сволоку й при закінченні робіт.

При закладанні хати кидали в одну яму для стовбура гроші (щоб хазяїн багатство нажив), в другу й третю – жито (для довголіття й заможності), в четверту – вовну (щоб було тепло). Положивши це, приказували так: «Будь же ти, хата, непорошна, хазяїну дорога і мила, вори у тебе не вкрадуть нічого і пужарь тебе не возьме: тіко будеш сохраняти хазяйське добро!» Або, кидаючи жито, казали: «Дай, Боже, щоб у цьому дому було сухо, як оце жито сухе, і чисто от так, як оце жито чисте!» На «закладинах» випивати чарку треба було обов’язково до дна, щоб хата була суха.

Коли стіни були вже готові й треба було підняти на них сволок, то його обв’язували рушниками та платками, а іноді хазяйка обгортала його ще й власним кожухом – щоб хата була теплою. Потім ці рушники та платки дарували теслям. Якщо хазяїн був скупуватий, не пригощав робітників і не давав їм подарунків, вони обгортали сволок своїми кожухами і тоді, за народним повір’ям, хата буде до того холодною, що «в ній і душі не нагрієш». Так однакові ритуальні дії, але зроблені з різною висхідною інтенцією, повинні були призвести до протилежних результатів.

При обмазуванні стін хати господар повинен був сам приліпити до святого кута перші вальки глини та пригостити горілкою жінок-мазильниць. Пригостити треба було добре. щоб мазильниці, працюючи, співали веселих пісень та сміялись – тоді в хаті буде житись весело. Білити хату теж не можна було без веселих пісень. При цьому одна з мазильниць раптом виливала на голову хазяйці глечик з розчиненою крейдою, а хазяйка починала окропляти крейдою мазильниць, які відповідали їй тим самим, супроводжуючи свої дії побажанням щастя, здоров’я, багатства та веселого життя у новій хаті.

Народна культура футуристична в своїй основі. Людина цієї культури співіснувала одразу в трьох часових вимірах – сучасному, минулому і майбутньому. Причому майбутнє було не менш реальним, ніж сучасність, воно було «тут-буттям» для носія даної культури, оскільки виявлялось не тільки у думці, а й у ритуальній дії – запобігти поганому та привернути долю. Дія ж завжди існує у «презенсі». Цей паралелізм буття людини традиційної народної культури доповнювався існуючим у свідомості селянина стійким паралелізмом властивостей речей і якостей характеру або долі людини. Що змушувало селянина мислити аналогіями, шукати ці аналогії, надавати їм такого великого значення, будувати на них свої замовляння, весільні, поховальні та інші звичаї? Пояснення напрошується таке: ці аналогії справляли враження певної логіки схопленого взаємозв’язку подій сьогоднішніх і прийдешніх, робили «зрозумілими» витоки людської долі або недолі, давали заспокійливу впевненість у володінні таїною причинно-наслідкового зв’язку усього в світі. Тому символізм мислення, властивий селянинові (а традиційна культура взагалі суперсимволічна), був перш за все не засобом поетичного бачення світу, не естетичним явищем, а виконував утилітарну (в основі своїй психотерапевтичну) функцію, але виконував художньо.

Побудова хати (тобто освоєння нового простору) – один із найдавніших архетипів. Це ситуація випробування. Не тільки людина випробовує місце забудови, але й її, людину, випробовує доля (космос) на те, чи гідна вона займати це місце у просторі й місце на землі взагалі. Так звичайний з точки зору нашого сучасника «виробничий процес» набуває сакрального змісту. Врятувати людину від лиха може тільки старанне виконання ритуалів, і тому сам ритуал теж сакралізується.

Сакралізація побуту – неодмінна риса традиційної народної культури. Те, від чого залежало життя і повсякденний настрій, не могло не набути особливого смислу. Так, мабуть, не менш, ніж покуті, священний характер надавався печі, яка зігрівала, годувала і навіть лікувала. Недарма на Слобожанщині був звичай «квічати» (розмальовувати синькою та суриком) або оклеювати «шпалерами» на тільки передній кут, де вішались ікони, а й комин печі, чим підкреслювалася їх певна рівнозначність. На піч клали тільки-но народжене дитя, на печі доживали свої роки старі, тобто життєве коло замикалося саме тут.

При першій розтопці нової печі відбувався такий обряд: клали у піч житню солому та дві-три гілочки свяченої верби, йшли до сусідів по сірники й запалювали солому, дивлячись на вогонь: якщо вогонь горить ясно – жити буде весело, темно горить – життя буде погане, а як іде дим у хату, то «буде у тій хаті часто спорка і бойка між хазяїнами і хазяйками». Замітати у печі треба було завжди чистим помелом, бо інакше вогонь буде ображений і спалить хату. Народжене теля вносили до хати й терли мордою об піч, комин і припічок, примовляючи: «Будь здорове і гладке, як піч!» Коли хтось з членів родини або свійських тварин не вертав додому, його кликали «під перший дім» в бовдур або комин: відсутній повинен був почути «по диму» і повернутися. Коли після похорону поверталися до хати, перш за все хрестилися й бралися три рази правою рукою за комин, щоб хвороба та все нечисте пішло від них в трубу і щоб мрець не ввижався. Безліч хвороб лікувалося за допомогою печі. Так, коли боліло горло, натискували ним на усі кути столу (стіл теж був сакральним місцем), а потім терли о комин та припічок. Неабияку роль відігравала піч і в замовляннях. Дівчина, яка хотіла «присушити» хлопця, брала його слід (тобто землю з-під сліду ноги парубка) і вмазувала цю землю в піч, примовляючи: «Як піч від хати не відходе, так щоб і (ім'я парубка) від мене не відходив».

Усе життя людини традиційної культури відбувається у живій присутності Бога. Слобожани вірили, що навчив людей будувати хати сам Господь. Він же дивився на хатнє життя з покуті, захищав від нечистої сили. Нечиста сила та лихі люди могли ввійти в хату через вікна та двері – і тому, вставляючи двері, казали: «Двері-двері, будьте ви на заперті злому духові і ворові», – і робили сокирою знак хреста, а, вставляючи вікна, примовляли: «Святі наші вікна, не пропускайте крізь себе ні ворів, ні розбійників, ні злого духу, а пропускайте вхід і вихід нашим ангелам-хранителям, які все через вас путешествуют».

На Слобожанщині у XIX ст. кожна господиня знала, що мести хату треба від порогу до покуті, де сміття збиралося і звідки воно виносилося. Робилося все для того, щоб добро йшло в хату, а не з хати. Вимітати ж через поріг не можна було ще й тому, що в той момент, коли сміття буде вимітатися через поріг, у хату можуть входити душі померлих родичів і вони сприймуть це як неповагу до них. На ніч хата повинна була бути чисто підметеною, бо, вважалося, Мати Божа з ангелами, зайшовши вночі до хати, можуть поколоти собі ноги і іншим разом не зайдуть.

Дуже відповідальною справою був перехід з старої хати в нову. І тут теж були свої обов'язкові обрядові дії. Господар брав ікону, а господиня – діжу з тістом (або хліб). На порозі нової хати господар читав «Отче наш», потім ставив ікону у святий кут, вертався до двері, брав у дружини діжу і, вносячи її до хати, казав: «Як у сій діжі повно хліба, дай, Господи, щоб так повно було і в сій хаті хліба і всякої худоби». Переганяючи худобу до нового двору, господар розстилав на землі свій червоний пояс, брав з-під правої ноги землю, тер нею по спині корови або коняки, щоб вони були сильні, як земля, і переводив через пояс у нову загородку, де обов’язково на воротях лежало щось залізне (щоб худоба не хворіла і ніяка нечиста сила її не торкалася). Потім господар відрізав кінчик хвоста або шерстки тварини і ховав його у хатньому зрубі або закидав на горище, примовляючи: «Дай, Боже, щоб скотинюка з цього двору нікуди не блудила, а постоянно додому ходила: так як оце горище з хати моєї нікуди не піде, так щоб і скотинюка моя з загороди моєї нікуди не блудила!». Така вражаюча наочність образів замовлянь вважалася, певно, хазяїнові запорукою дієвості цих словесних формул.

Людина, яка живе традицією, відчуває свою захищеність. Досвід предків має характер абсолютного аргументу і не потребує критичної перевірки або аналізу. Там, де починається критика та перевірка, там первісне цілісне світосприйняття стає проблематичним. Тому традиційна народна культура – культура довіри, культура, яка забезпечує відтворення усталеного – тобто того, що, пройшовши випробування не одним поколінням, набуло статус родинного ритуалу. Це культура закритого типу; будь-які новації врешті-решт ведуть до розмивання її цінностей, а слідом за цим призводять до втрати окремих фольклорних жанрів, збіднення обрядовості й утворення більш-менш стійких гібридних форм культури.

Висновки

1. Домінантними ознаками культури Слобожанщини є відкритість та здатність до діалогу. Формування нової спільноти на кордонах розселення етносів та значний імміграційний фактор в її історії призвели до поліетнічності та поліконфецісності населення Слобідської України, що, врешті решт, сприяло створенню унікальної культурної цілісності.

2. У певні періоди історії цей край грав велику роль у становленні науки, освіти, мистецтва в Україні. Перший університет, перші газети й журнали, перші жінки-лікарі та художниці, перша висотна будівля у СРСР, першість у низці наукових відкриттів – свідоцтва значущості цього регіону у культурному розвитку країни.

Контрольні запитання

1. Що собою являє територіально Слобідська Україна і які загальні культурні особливості цього регіону?

2. Який слід у культурі залишили племена, що мешкали на території краю до XVII ст.?

3. Звідки пішла назва «Слобожанщина»?

4. Яка була роль монастирів у духовному житті краю у XVII-XVIII ст.?

5. Як називався і коли був відкритий перший на території Слобідської України середній навчальний заклад з елементами вищого?

6. Якою була роль Харківського університету у культурному розвитку регіону у ХІХ – на поч. ХХ ст.?

7. Охарактеризуйте мистецьке життя краю ХІХ – поч. ХХ ст.

8. Назвіть найзначніших діячів мистецтва ХХ ст., чий життєвий і творчий шлях був пов’язаний з Слобожанщиною.

9. Дайте характеристику світогляду слобожанського селянина.

10 Назвіть відомих вам дослідників культури Слобідської України та розкажіть про їхню діяльність.

Тести для самоконтролю

1. Слобідська Україна – це територія: А) Харківської обл.; В) Харківської обл. та частини Бєлгородської обл.; С) частина Харківської, Сумської, Луганської, Донецької, Бєлгородської, Воронезької, Курської обл.

2. Для культури Слобожанщини характерне: А) антагонізм етнічних культур; В) нейтральне відношення; С) діалог культур.

3. У «Слові о полку Ігоревім» йдеться про боротьбу з А) половцями; В) сарматами; С) печенігами.

4. Звіриний стиль притаманний прикрасам: А) слов’ян; В) половців; С) татар; D) скіфів.

5. Харцизами у XVII-XVIII ст. на Слобожанщині називали: А) воєнні укріплення; В) переселенців з Правобережжя; С) розбійників.

6. Святогірський монастир був закритий за наказом: А) Миколи І; В) Катерини ІІ; С) Павла І.

7. Харківський колегіум був на Слобожанщині: А) першим середнім навчальним закладом; В) першим вищим навчальним закладом; С) першим приватним навчальним закладом.

8. Григорій Сковорода викладав у Харківському колегіумі: А) математику; В) латину; С) добронравіє (етику).

9. Харківський університет був відкритий у: А) 1800 р.; В) 1805 р.; С) 1830 р.; D) 1905 р.

10. Перша у підросійській Україні газета називалася: А) Харьковские известия; В) Харьковский еженедельник; С) Харьковский Демокрит.

11. Перші у підросійській Україні журнали з’явилися у: А) 1805 р.; В) 1812 р; С) 1816 р.

12. Ілля Слатин був слобожанським: А) актором; В) співаком; С) художником; D) музичним діячем.

13. Сергій Васильківський жив: А) у першій пол. ХІХ ст.; В) у другій пол. ХІХ – на початку ХХ ст.; С) у першій пол. ХVIII ст.

14. Дзвіницю Успенського собору збудували: А) Євген Васильєв та Андрій Тон; В) Євген Васильєв та Олексій Бекетов; С) Віктор Величко та Олександр Гінзбург.

15. Держпром – це зразок: А) кубізму; В) соцреалізму; С) конструктивізму; D) модерну.

16. Театр Леся Курбаса називався: А) Авангард; В) Березіль; С) української драми ім. Т. Шевченка.

17. Книжку «Слобожане. Історично-етнографічна розвідка» написав: А) Дмитро Багалій; В) Микола Сумцов; С) Петро Іванов; D) Стефан Таранушенко.

18. На Слобожанщині починали будувати хату: А) у будь-який день; В) у суботу; С) у вівторок або четвер.

19. Вертаючись з похорону, слобожани бралися рукою: А) за комин печі; В) за ікону; С) за сковороду.

20. Переганяючи худобу до нового двору, слобожанин розстеляв на хвіртці: А) червоний пояс; В) шматок рогожі; С) власні штани.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрухович Ю. Московіада: Роман жахів / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ, 2000.

2. Багалiй Д. I. Український мандрований філософ Григорій Сковорода / Д. I. Багалiй. – К., 1992.

3. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. – Х., 1990.

4. Безхутрий Ю. Микола Хвильовий: проблеми інтерпретації / Ю. Безхутрий. – Х., 2003.

5. Бичко А.К. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціа-льного дослідження / А.К. Бичко, І.В. Бичко. – Дрогобич, 1997.

6. Білецький П. О. Нариси з історії українського мистецтва. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. / П. О. Білецький. – К., 1981.

7. Борев Ю.Б. Художественные направления в искусстве ХХ века / Ю.Б. Борев. – К., 1986.

8. Вандишева-Ребро Н.В. Актуальні проблеми сучасної естетики. Постмодернізм: метод. посіб / Н.В. Вандишева-Ребро. – Суми, 2007.

9. Вічний як народ: сторінки до біографії Т.Г. Шевченка: навч. посіб. / упоряд. О.І. Руденко, Н.Б. Петренко. – К., 1998.

10.Горський В.С. Історія української філософії. / В.С. Горський. – К., 2001.

11.Грицак Я. Нариси історії України ХІХ-ХХ ст. Творення модерної нації / Я. Грицак. – К., 1996.

12.Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. – К., 1991.

13.Гундорова Т. Кітч і література / Т. Гундорова. – К., 2008.

14.Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн / Т. Гундорова. – К., 2005.

15.Дереш Л. Культ / Любко Дереш. – Х., 2009.

16. Долгов К.М. От Киркегора до Камю: Очерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века / К.М. Долгов. – М., 1990.

17.Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова: Очерк / Н. Т. Дьяченко. – Х., 1977.

18.Забужко О. Польові дослідження з українського сексу / О. Забужко. – К., 2006.

19.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О.С. Забужко. – К., 1993.

20.Забужко О. Шевченків міф України / О. Забужко. – К., 1997.

21.Замлинський В. Історія України в особах ІХ-ХVIIІ ст. / В. Замлинський, І. Войцеховська, В. Галаган. – К., 1993.

22.Захара И. С. Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже XVII-XVIII вв. / И. С. Захара. – К., 1982.

23.Иванов П. В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии / Упоряд. та передмова М. М. Красикова – Х., 2007.

24.Имена и лица: Самые знаменитые харьковчане: справочное издание / гл. ред. В. М. Губин. – Х., 2008.

25.Іздрик Ю. Флешка-2-GB / Ю. Іздрик. – К., 2009.

26.Історія української культури. / за заг. ред. І. Крип’якевича. – К., 1994.

27.Карнацевич В. Л. 100 знаменитых харьковчан / В. Л. Карнацевич. – Х., 2005.

28.Кас’янов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет / Г.В. Кас’янов. – К., 1995.

29.Квитка Г. Ф. Харьков и уездные города / Г. Ф. Квитка. – Х., 2005.

30.Коновець О.Ф. Просвітницький рух на Україні: ХІХ – перша третина ХХ ст. / О.Ф. Коновець. – К., 1992.

31.Красиков М. М. Філософія буття слобожанського селянина // Дух і літера. – К. – 1999. – № 5-6.

32.Крвавич Д. П. Українське мистецтво: навч. посіб. / Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. – Львів, 2005.

33.Лейбфрейд А. Ю. Харьков. От крепости до столицы: заметки о старом городе / А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. – Х., 2004.

34.Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / М.І. Лук. – К., 1993.

35.Макаров А. Світло українського бароко / А. Макаров. – К., 1994.

36.Маслійчук В. Слобідська Україна / В. Маслійчук. – К., 2008.

37.Матеріали фольклорно-етнографічної експедиції «Муравський шлях-97» (по селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів Харківської обл.) / Упоряд. М. М. Красиков, М. О. Семенова, В. М. Осадча, Н. П. Олійник. – Х., 1998.

38.Михайлин І.Л. Нарис історії журналістики Харківської губернії 1812-1917 / І.Л. Михайлин. – Х., 2007.

39.Морфологія культури: тезаурус / за заг. ред. В. О. Лозового. – Х., 2007.

40.Наулко В. І. Культура і побут населення України: навч. посіб. / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко. – К., 1993.

41.Овсійчук В. А. Українське мистецтво XVI – перш. пол. XVII ст. Гуманістичні та визвольні ідеї / В. А. Овсійчук. – К., 1985.

42.Огородник І. Українська філософія в іменах / І. Огородник, М. Русин. – К., 1997.

43.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – Київ., 1999.

44.Петутина Е.А. Художественная культура стран Западной Европы в ХІХ ст.: консп. лекции / Е. А. Петутина. – Х., 2002.

45.Петутина Е. А. Западноевропейская художественная культура XVII-XVIII ст.: консп. лекции / Е. А. Петутина. – Х., 1994.

46.Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К., 2001.

47.Савицкая Л.Л. На пути обновления. Искусство Украины в 1890-1910-е гг. / Л.Л. Савицкая. – Х., 2006.

48.Савицкая Л.Л. Художественная культура Украины. Вторая половина ХІХ – начало ХХ вв.: консп. лекции / Л.Л. Савицкая. – Х., 2005.

49.Сковорода Г. Повн. зібр. творів: у 2 т. / Г. Сковорода. – К, 1994.

50.Сумцов М. Ф. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської України. Вибрані праці / М. Ф. Сумцов, упоряд., підгот. тексту, передмова, післямова та примітки М. М. Красикова. – Х., 2008.

51.Титар О. В. Культура Слобожанщини: проблеми національно-культурної ідентичності / О. В. Титар. – Х., 2006.

52.Ушкалов Л. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди / Л. В. Ушкалов, О. М. Марченко. – Х., 1993.

53.Харчук Р.Б. Сучасна українська проза. Постмодерний період // Р. Б. Харчук. – К., 2008.

54.Хоткевич Г. М. Григорій Савич Сковорода (український філософ): Короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів: З нагоди 125-літної річниці з дня смерті / Г. М. Хоткевич. – Х., 1997.

55.Художня культура Слобідської України: навч. посіб. / Н.Г. Межова, О. В. Сердюк, О. В. Шило та ін. – Х., 1995.

56.Черепанова С.О. Українська культура: історія і сучасність / С.О. Черепанова. – Львів, 1994.

57.Шевнюк О. Л. Культурологія: навч. посіб. / О. Л. Шевнюк. – К., 2005.

58.Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI–XVIII століть: у 2-х кн. / В. Шевчук. – К., 2005. – Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко.

59.Шейко В.М. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) / В.М. Шейко, Ю.П. Богуцький. – К., 2005.

60.Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Д. І. Яворницький. – К., 1990.

 

КЛЮЧІ ДО ТЕСТІВ

Тема 5.

1 D; 2 C; 3 B; 4 C; 5 C; 6 B; 7 B; 8 B; 9 A; 10 B; 11 C; 12 C; 13 E; 14 C; 15 D; 16 B; 17 B; 18 C; 19 D; 20 B.

Тема 6.

1 C; 2 C; 3 B; 4 A; 5 B; 6 C; 7 C; 8 B; 9 A; 10 C; 11 C; 12 A; 13 C; 14 A; 15 C; 16 C; 17 C; 18 C; 19 C; 20 B.

Тема 7.

1 E; 2 B; 3 A; 4 C; 5 C; 6 B; 7 A; 8 B; 9 A; 10 A; 11 D; 12 D; 13 D; 14 C; 15 A; 16 B; 17 C; 18 A; 19 A; 20 B.

 

Тема 8.

1 С; 2 С; 3 А; 4 D; 5 C; 6 В; 7 В; 8 C; 9 В; 10 В; 11 C; 12 D; 13 В; 14 А; 15 С; 16 В; 17 B; 18 С; 19 А; 20 А.

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА... 3

ТЕМА 5. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА НОВОГО ЧАСУ
(XVII-XVIII СТ.). 5

ТЕМА 6. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ХІХ СТ. 43

ТЕМА 7. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА... 70

ТЕМА 8. КУЛЬТУРА СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ... 104

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ... 130

КЛЮЧІ ДО ТЕСТІВ.. 134

 

Навчальне видання

 

ПЕТУТІНА Олена Олександрівна

ВАНДИШЕВА-РЕБРО Надія Валентинівна

ГОЛОЗУБОВ Олександр Вячеславович

КРАСІКОВ Михайло Михайлович

ФРАДКІНА Наталя Володимирівна